Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 19 серпня 2020 року

у справі № 460/1863/19

Адміністративного юрисдикція

Щодо юрисдикції спору про оскарження дій з проведення реєстрації змін до статуту релігійної громади шляхом реєстрації в новій редакції

Аналогічні правові позиції висловлені

Великою Палатою Верховного Суду у постановах

від 20.11.2019 у справі № 910/8132/19

від 22.01.2020 у справі № 809/1025/17

та Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах

від 26.03.2020 у справі № 460/1549/19

від 20.01.2020 у справі № 140/1362/19

від 20.02.2020 у справі № 500/1819/19

від 28.04.2020 у справі № 140/648/19

від 16.07.2020 у справі № 460/1820/19

Фабула справи: член релігійної громади ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до обласної державної адміністрації, Державного реєстратора Управління культури і туризму, в якому просив визнати протиправними дії обласної державної адміністрації щодо проведення реєстрації змін до Статуту Релігійної громади шляхом реєстрації Статуту Релігійної громади в новій редакції.

Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, відмовлено у відкритті адміністративного провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України у зв`язку з тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 стверджує, що предметом спору є не права та інтереси учасників релігійної громади на канонічне підпорядкування, а порушення відповідачами вимог законодавства, яке регулює питання внесення та реєстрації змін до статутних документів юридичної особи, у даному випадку релігійної організації, а тому дані правовідносини належать до публічно-правових, позаяк випливають із повноважень відповідачів як суб`єктів владних повноважень.

Правова позиція Верховного Суду: суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-ХІІ (далі - Закон №987-ХІІ).

Відповідно до змісту ст. 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).

Відповідно до змісту ст. 12 Закону №987-ХІІ, відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону №987-ХІІ для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно з ч. 21 ст. 14, ч. 2 ст. 15 Закону №987-ХІІ перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Висновки: позов у цій справі подано на захист релігійних прав позивача як учасника релігійної громади.

Тобто правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, стосуються питань участі ОСОБА_1 у створенні та діяльності релігійної громади. Суд вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до ч. 21 ст. 14, ч. 2 ст. 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Ключові слова: реєстраційні дії, нова назва релігійної організації