Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 24 березня 2020 року

у справі № 200/9962/17

Цивільна юрисдикція

Щодо витребування майна з чужого незаконного володіння, яке вибуло з володіння територіальної громади як власника на підставі судового рішення

Фабула справи: прокурор в інтересах держави в особі міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що під час здійснення представницьких повноважень прокуратурою встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади міста квартири. Так, заочним рішенням суду визнано право власності на квартиру за ОСОБА_3. На підставі цього рішення, приватним нотаріусом міського нотаріального округу проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на квартиру. Надалі зазначений об'єкт нерухомості за договором купівлі-продажу відчужено ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, який продав квартиру ОСОБА_1. Водночас ухвалою суду вказане заочне рішення скасовано, а ухвалою позовну заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності залишено без розгляду. Єдиним органом приватизації житла, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста є департамент житлового господарства міської ради. Згідно з інформацією департаменту житлового господарства міської ради, квартира у власність громадян не передавалась, ордер на вселення у квартиру не видавався.

Заочним рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, прокурора задоволено.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказує на те, що ним передані ОСОБА_2 і перераховані ним же грошові кошти за вказану квартиру в присутності приватного нотаріуса, тобто цей правочин не є удаваним, не приховує якогось іншого правочину тощо.

Правова позиція Верховного Суду: за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Висновки: у цій справі судами встановлено, що відчуження майна відбулось без вираження волі територіальної громади міста. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про витребування квартири у кінцевого її набувача, оскільки за змістом ст. 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

Ключові слова: правова природа віндикації, способи захисту права власності, способи захисту порушених прав, захист права комунальної власності, право на ефективний засіб юридичного захисту