Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 09 квітня 2020 року

у справі № 10/Б-743[3]

Господарська юрисдикція

Щодо початку перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України

Фабула справи: у провадженні господарського суду перебуває справа за заявою Державної податкової інспекції (далі - ДПІ) до Державного підприємства "Струсівський комбінат продтоварів" (далі - ДП "Струсівський комбінат продтоварів", боржник) про банкрутство.

Ліквідатор ДП "Струсівський комбінат продтоварів" звернулася до господарського суду у межах справи про банкрутство з заявою про:

1. витребування з незаконного володіння громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 на користь ДП "Струсівський комбінат продтоварів" комплексу;
2. визнання права власності ДП "Струсівський комбінат продтоварів" на комплекс;
3. витребування з незаконного володіння громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ДП "Струсівський комбінат продтоварів" комплексу;
4. визнання права власності ДП "Струсівський комбінат продтоварів" на комплекс.

В обґрунтування заявлених вимог ліквідатор ДП "Струсівський комбінат продтоварів" посилається на реалізацію майна боржника без згоди на це уповноваженого державою органу - Міністерства аграрної політики та продовольства України, якому підпорядковане і підконтрольне державне підприємство та підтвердженням відповідних обставин судовими рішеннями відповідно до яких визнано недійсними результати аукціону з продажу майна банкрута проведеного Західно-Українською товарною біржею, оформлені протоколом та договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені між ДП "Струсівський комбінат продтоварів" (продавець) та ОСОБА_8 (покупець), посвідчені приватним нотаріусом. Факт недійсності результатів аукціону та договорів купівлі-продажу, на думку ліквідатора ДП "Струсівський комбінат продтоварів", є обставиною, яка не потребує доказування та у розумінні ч. 1 ст. 388 ЦК України надає право боржнику витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Ухвалою господарського суду у задоволенні заяви ліквідатора ДП "Струсівський комбінат продтоварів" про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно відмовлено. Ухвала місцевого господарського суду мотивована обґрунтованістю заявлених ліквідатором ДП "Струсівський комбінат продтоварів" вимог та відповідністю їх критерію законності, оскільки відповідачі є добросовісними набувачами майна з огляду на його придбання за відплатним договором у особи, яка не мала право відчуження цього майна. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ліквідатора з огляду на пропуск ним строку позовної давності на звернення з відповідним вимогами до суду, оскільки перебіг позовної давності за цими вимогами розпочався 28.12.2011 (встановлення у постанові Вищого господарського суду України від 27.12.2011 у справі № 15/106-1776 відсутності згоди Міністерства аграрної політики України на відчуження спірного майна боржника) і тривав 3 роки та закінчився 28.12.2014, тоді як ліквідатор звернувся з заявою до суду 10.08.2016. Водночас ліквідатором не підтверджено об'єктивну неможливість дізнатись про порушення його права щодо відчуження майна відповідачам 1-7 до 10.08.2016.

Постановою апеляційного господарського суду ухвалу господарського суду залишено без змін з аналогічних підстав, оскільки строк позовної давності за заявленими вимогами закінчився ще у 2014 році.

Мотивація касаційної скарги: ліквідатор ДП "Струсівський комбінат продтоварів" зазначає, що апеляційним господарським судом в порушення ст.ст. 74, 83, 236 ГПК України не надано оцінки фактичним обставинам справи щодо встановлення об'єктивних, незалежних від позивача перешкод, що унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Правова позиція Верховного Суду: визначення початку відліку позовної давності міститься у ст.і 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).

Отже визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Ч. 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Суд зазначає, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16.

У наведеній постанові від 26.11.2019 справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Висновки: початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Ключові слова: ліквідаційна процедура, аукціон з продажу нерухомого майна боржника, договір купівлі-продажу нерухомого майна