Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 16 червня 2020 року

у справі № 1340/6225/18

Адміністративна юрисдикція

Щодо юрисдикції спорів за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю про знесення самочинно збудованого об'єкта

Фабула справи: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю (далі - Інспекція ДАБК) звернулась з позовом до Громадської організації (далі - ГО) «Наше ідеальне місто», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - міська рада, в якому просила знести самочинно збудований об'єкт: багатоквартирний житловий будинок, з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням цього об'єкта за рахунок ГО «Наше ідеальне місто».

В обґрунтування позовних вимог Інспекція ДАБК зазначала, що відповідачем не виконано у двомісячний термін, встановлений для добровільного виконання вимоги припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, на об'єкті будівництва, яким вимагалось привести об'єкт до попереднього стану, що в свою чергу є підставою для звернення до суду з позовом про у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Окружний адміністративний суд задовольнив позовні вимоги.

Апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції, а провадження у справі закрив на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Мотивація касаційної скарги: Інспекція ДАБК вказує, що суд апеляційної інстанції помилково вказав на те, що цю справу не належить розглядати за правилами КАС України, оскільки метою знесення об'єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об'єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.

Правова позиція Верховного Суду: аналіз положень ч. 1 ст.і 38 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) у взаємозв'язку з нормами ч. 1 ст. 41 цього ж Закону дає підстави для висновку про те, що в разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення порушень. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі ч. 1 ст. 38 цього Закону у зв'язку з його невиконанням.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю діє як суб'єкт владних повноважень послідовно, в чітко визначеному порядку. Зокрема, такий орган, наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов'язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то й подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта зумовлене правовідносинами публічно-правового характеру.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об'єкту самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших норм і правил, суб'єкт владних повноважень діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, а також з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Отже, метою знесення об'єктів самочинного будівництва за позовом органів державного архітектурно-будівельного контролю є не перехід права власності на ці об'єкти, а приведення будівництва у відповідність до імперативних вимог публічно-правових норм, направлених на захист суспільних інтересів.

При цьому звернення органу державного архітектурно-будівельного контролю до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється ним як суб'єктом владних повноважень на підставі ч. 1 ст. 38 Закону № 3038-VI, що з огляду на норми ст.ст. 4, 5, 19 та 46 КАС України свідчить про належність такого спору до юрисдикції адміністративних судів.

Висновки: спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта містобудування. Справа за позовом такого суб'єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об'єкта на підставі ч. 1 ст. 38 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», належить до юрисдикції адміністративних судів.

Ключові слова: господарська юрисдикція, господарське судочинство, адміністративне судочинство, наслідки порушення містобудівних норм