Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 07 квітня 2020 року

у справі № 369/9613/16-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо розірвання договору про поділ майна подружжя

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору про поділ майна подружжя та поділ спільного майна подружжя.

ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус про визнання договору недійсним та поділ спільного майна подружжя.

Рішенням районного суду в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя відмовлено.

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення районного суду скасовано і ухвалено по справі нове судове рішення. Первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір про поділ майна подружжя, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Іншу частину вимог первісного позову залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності залишено без задоволення.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_2 зазначає, що апеляційний суд зробив невірний висновок щодо задоволення вимоги про розірвання спірного договору, та застосував до даних правовідносин частину другу ст. 651 ЦК України та виходив із того, що встановлення факту невиконання відповідачем умов договору щодо здійснення сплати коштів, яке є істотним порушенням умов договору, є підставою для задоволення позовних вимог про розірвання такого договору. Суд апеляційної інстанції при перегляді рішення першої інстанції повинен був встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. До такого ж висновку прийшов Верховний Суд України у своїй постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13. Однак, апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції не врахував той факт, що порушення ОСОБА_2 строків сплати коштів позивачу, не тягне за собою неможливість досягнення цілей спірного договору.

Зазначає, що відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правова позиція Верховного Суду: дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1 ст. 64 СК України).

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (ч. 2 ст.і 69 СК України).

Згідно ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Аналіз ст. 8 СК України та ч. 1 ст. 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Висновки: в СК України не визначено підстав розірвання договору про поділ майна подружжя, тому не виключається розірвання такого договору внаслідок істотного порушення, чи в інших випадках, встановлених договором або законом.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Ключові слова: невигідне матеріальне становище, досудове врегулювання спору