Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 24 січня 2020 року

у справі № 521/20354/16-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо підстав для визнання договору дарування удаваним правочином

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - міська рада, про визнання договору дарування удаваним правочином, перерозподіл часток у приватному майні подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що він був наймачем квартири. У 1986 році він уклав шлюб з відповідачем і дозволив їй зареєструватися за місцем свого проживання. Між сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 відбувся обмін житловими приміщенням, а саме: квартири на 27/50 часток у будинку. Зважаючи на те, що на час вчинення зазначеного правочину сторони мали близькі стосунки, укладення відповідної угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відбулося у формі договору дарування. Посилаючись на те, що укладаючи договір дарування на ім'я відповідача, подружжя розуміло, що фактично набуває 27/50 часток у житловому будинку за договором міни, правовим наслідком якого є право спільної сумісної власності на зазначене майно, позивач просив визнати удаваним правочином, вчиненим з метою приховання договору міни між власником частини будинку та наймачем квартири; визнати 27/50 часток будинку спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Заочним рішенням суду у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Постановою апеляційного суду заочне рішення залишено без змін.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вважає, що суди попередніх інстанцій не з'ясували правову природу договору дарування між між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, не звернули увагу на надані ним докази на підтвердження факту обміну житловими приміщеннями між подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_6.

Правова позиція Верховного Суду: згідно з ч. 2 ст. 58 ЦК Української РСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до ч. 1 ст. 243 ЦК Української РСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

За договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ЦК Української РСР).

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що договір дарування частини житлового будинку укладений як удавана угода, що приховує іншу угоду - договір міни. Зокрема, позивач не надав доказів на підтвердження того, що на виконання вимог ст. 79 ЖК Української РСР була надана письмова згода усіх членів сім'ї ОСОБА_1, включаючи тимчасово відсутніх, на проведення обміну займаного ними житлового приміщення на інше житлове приміщення. Протягом 18 років ОСОБА_1 визнавав укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договір дарування, 20 жовтня 2004 року за договором дарування він прийняв у дар від ОСОБА_2 27/150 частин спірного житлового будинку, а отже є його співвласником, і ніколи не ставив питання про визнання зазначеного правочину недійсним.

Висновки: при вирішення спору про визнання правочину удаваним, суду необхідно встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Ключові слова: свідоцтво про право власності на житло, оспорюваний правочин, підстави недійсності правочину, встановлення істинних намірів, встановлення удаваності правочину, підстави визнання правочину недійсним