Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 жовтня 2019 року
у справі № 515/2020/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо недопустимості обґрунтування судових рішень лише показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посиланнями на них
Фабула справи: вироком суду ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: захисник вказує, що протокол огляду місця події та протокол проведення слідчого експерименту з фототаблицею є недопустимими доказами, оскільки до зустрічі з захисником на ОСОБА_1 здійснювався фізичний та психічний тиск з боку працівників поліції.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Правило недопустимості позасудових свідчень передбачене законодавцем для забезпечення низки фундаментальних прав особи в контексті права на справедливий судовий розгляд, передбачений, зокрема, ст. 6 Конвенції. У зв`язку з цим Суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ в численних рішеннях, у тому числі щодо України, розглядаючи порушення прав обвинуваченої особи під час давання показань, не надає значення класифікації слідчої дії за національним законом. Так у справах «Яременко проти України» (№ 2)[1], «Шалімов проти України[2]», «Леонід Лазаренко проти України[3]», «Тітаренко проти України[4]», «Олег Колеснік проти України[5]» ЄСПЛ розглядав порушення відповідних гарантій статті 6 Конвенції, зокрема права зберігати мовчання і права на правову допомогу, незалежно від того, надані вони на допиті чи під час відтворення обстановки та обставин події, - слідчої дії, подібної до слідчого експерименту в чинному Кодексі.
У КПК термін «показання» означає не лише твердження, які даються під час допиту особи, що проводиться відповідно до ст. 224 КПК України, а будь-які твердження особи, надані слідчому, прокурору під час будь-якої слідчої дії. Гарантії, що надаються Кодексом особі, підозрюваній у вчиненні злочину, не залежать від виду слідчої дії. Якщо звузити значення терміна «показання» у ст. 95 КПК України лише до тверджень під час допиту, передбаченому ст. 224 КПК України, це призведе до абсурдних висновків щодо сфери застосування прав підозрюваного. За такого вузького тлумачення терміна «показання» слід було б дійти висновку, що під час проведення слідчого експерименту підозрюваний не вправі, посилаючись на п. 5 ч. 3 ст. 42 КПК України, відмовитися давати показання чи пояснення і має нести відповідальність за таку відмову або що він не вправі давати показання рідною мовою відповідно до ч. 3 ст. 29 КПК України, оскільки в цих положеннях ці права передбачені саме для «показань» підозрюваного. Також за вузького тлумачення терміна «показання» свідка не можна притягнути до відповідальності за давання завідомо неправдивих показань під час слідчих дій, які не є допитом в значенні ст. 224 КПК України.
Висновки: правило недопустимості позасудових свідчень поширюється на показання, які надаються під час будь-якої слідчої дії, незалежно від класифікації цієї дії органом досудового розслідування.
Ключові слова: обґрунтованість рішення суду, допустимість доказів, безпосередність дослідження доказів судом
