ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року

м. Київ

справа №813/194/17

адміністративне провадження № К/9901/5694/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №813/194/17

за позовом ОСОБА_1

до військової прокуратури Західного регіону України

про визнання протиправними рішень і дій, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою військової прокуратури Західного регіону України

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (головуючий суддя: Гулид Р.М., судді: Запотічний І.І., Кузьмич С.М.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 пред`явив позов до військової прокуратури Західного регіону України, у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

1) визнати протиправними рішення і дії відповідача про встановлення йому з грудня 2014 року надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в розмірі 90% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років;

2) зобов`язати відповідача здійснити йому перерахунок та виплату грошового забезпечення, виходячи з надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, а також доплатити різницю між фактично отриманим позивачем грошовим забезпеченням та належним йому до сплати грошовим забезпеченням, починаючи з грудня 2014 року, а також виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат;

3) визнати протиправними рішення і дії відповідача про нарахування і виплати йому у грудні 2016 року матеріальної допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірах, менших ніж грошове забезпечення за грудень 2016 року;

4) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік у розмірі грошового забезпечення за грудень 2016 року і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік у розмірі грошового забезпечення за грудень 2016 року;

5) визнати протиправними рішення і дії відповідача щодо оформлення й видачі довідки №18/2-157вих16 від 26 вересня 2016 року у частині визначення і розрахунку:

5.1) надбавки за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 90% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (пункт 1 розділу «Інші витрати, які передбаченні чинним законодавством»);

5.2) місячної премії за грудень 2015 року у розмірі 290% до місячного грошового забезпечення (пункт 3 розділу «Інші виплати, які передбачені чинним законодавством»);

5.3) загальної суми місячного грошового забезпечення за грудень 2015 року (абзац 3 довідки);

6) зобов`язати відповідача уточнити відомості, що викладені у довідці №18/2-157вих16 від 26 вересня 2016 року, шляхом визначення і розрахунку:

6.1) надбавки за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (пункт 1 розділу «Інші виплати, які передбачені чинним законодавством»);

6.2) місячної премії за грудень 2015 року у розмірі 290% до місячного грошового забезпечення, виходячи з надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи в розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (пункт 3 розділу «Інші виплати, які передбачені чинним законодавством»);

6.3) загальної суми місячного грошового забезпечення за грудень 2015 року, виходячи з надбавки за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (абзац 3 довідки).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 покликається на те, що з вересня 2014 року проходив військову службу на посаді першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

ОСОБА_1 зазначає, що наказом Генерального прокурора України №12-вк від 26 вересня 2014 року йому була встановлена надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років. Однак з грудня 2014 року відповідач нараховував і виплачував цю надбавку у розмірі 90% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років. Також зазначає, що у відповідь на його звернення відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті йому з грудня 2014 року цієї надбавки у розмірі 100%.

Крім цього, ОСОБА_1 посилається на те, що через ці неправомірні рішення й дії 26 вересня 2016 року відповідач видав йому довідку №18/2-157вих16, у якій зазначив недостовірні відомості про розмір спірної надбавки (90%, а не 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років) та пов`язаних з нею місячною премією за грудень 2015 року і загальною сумою місячного грошового забезпечення за грудень 2015 року. ОСОБА_1 вважає, що обрахунки у цій довідці порушують його законні інтереси, позаяк впливають на перерахунок пенсії.

Зрештою ОСОБА_1 зазначає, що у грудні 2016 року йому була надана щорічна основна відпустку за 2016 рік і у зв`язку з цим підлягали виплаті матеріальні допомоги на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань у розмірі грошового забезпечення за грудень 2016 року. Проте вказані матеріальні допомоги були виплачені йому у значно менших розмірах, ніж грошове забезпечення за грудень 2016 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

18 травня 2017 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв постанову, якою відмовив у задоволенні позову.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що надбавка у розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання і надбавки за вислугу років носила тимчасовий характер, оскільки була встановлена ОСОБА_1 у зв`язку з призначенням його на посаду заступника начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури Південного регіону України.

Суд погодився із діями відповідача стосовно припинення виплати ОСОБА_1 цієї надбавки після увільнення його від виконання обов`язків за вказаною посадою та поновлення виплати йому раніше встановленої надбавки у розмірі 90% посадового окладу з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років.

Водночас суд першої інстанції зауважив, що кошторисом військової прокуратури Західного регіону України на 2016 рік не передбачені видатки за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення», а виплата матеріальної допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань врахована у розмірі місячної заробітної плати (без премії) за КЕКВ 2111 «Заробітна плата». Тому суд дійшов висновку, що відповідач правомірно здійснив виплату ОСОБА_1 цих допомог у розмірах заробітної плати.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

12 грудня 2017 року Львівський апеляційний адміністративний суд частково задовольнив скаргу ОСОБА_1 , скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив частково, а саме:

- визнав протиправними рішення й дії відповідача про встановлення позивачу з грудня 2014 року надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 90% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років;

- зобов`язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення, виходячи з надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, а також доплатити різницю між фактично отриманим позивачем грошовим забезпеченням та належним йому до сплати грошовим забезпеченням, починаючи з грудня 2014 року, а також виплатити заборгованість, що виникне на день такого перерахунку з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнав протиправними рішення й дії відповідача про нарахування і виплату позивачу в грудні 2016 року матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірах, менших ніж грошове забезпечення за грудень 2016 року;

- зобов`язав відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік у розмірі грошового забезпечення за грудень 2016 року та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік у розмірі грошового забезпечення за грудень 2016 року.

- у задоволенні решти вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції послався на неповне з`ясування місцевим судом обставин справи і порушення ним норм матеріального права.

Так, апеляційний суд зауважив, що у наказі Генерального прокурора України від 26 вересня 2014 року №12-вк зазначено, що відповідна надбавка у розмірі 100% встановлена ОСОБА_1 з дня його призначення на посаду першого заступника військового прокурора Західного регіону України і після цього її розмір не зменшувався жодним наказом. Тому апеляційний суд констатував помилковість висновку місцевого суду стосовно тимчасового встановлення ОСОБА_1 спірної надбавки.

Також апеляційний суд вказав, що після завершення виконання ОСОБА_1 обов`язків у зоні проведення антитерористичної операції відповідач необґрунтовано поновив йому виплату надбавки у розмірі 90% посадового окладу з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років, яка встановлена йому наказом Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року №1194-к, оскільки цим наказом була встановлена постійна надбавка ОСОБА_1 як працівнику військової прокуратури Західного регіону України, а не як військовослужбовцю.

З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна надбавка мала постійний характер. Також суд констатував, що з часу прийняття ОСОБА_1 на військову службу у військову прокуратуру Західного регіону України відсутні підстави розповсюджувати на його грошове забезпечення раніше встановлені йому надбавки за структурою грошового забезпечення.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що згідно з приписами статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Суд зазначив, що вказана норма відсутня у переліку тих, які зазначені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» стосовно обмежень їхнього застосування. Зрештою суд вказав, що підставою для нарахування й виплати позивачеві двох спірних матеріальних допомог є наказ відповідача від 9 грудня 2016 року №597-к «Про надання відпустки та матеріальної допомоги ОСОБА_1 », у якому зазначено, що він виданий на основі статті 10-1 цього Закону, без покликання на зменшення розміру виплат.

Суд апеляційної інстанції також зауважив, що про отримання грошового забезпечення військовослужбовцями військових прокуратур йдеться у статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Своєю чергою суд зазначив, що відсутність у військової прокуратури Західного регіону України відкритих рахунків за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення» у 2016 році може свідчити про порушення ведення бухгалтерського обліку та відкриття казначейських рахунків, а не про фактичне отримання військовослужбовцями цієї прокуратури заробітної плати замість грошового забезпечення. Зрештою суд вказав, що з кошторису військової прокуратури Західного регіону України на 2016 рік неможливо дійти висновку стосовно врахування конкретних критеріїв і розмірів матеріальної допомоги військовослужбовцям військової прокуратури.

З огляду на це суд апеляційної інстанції констатував хибність висновку місцевого суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог, які стосувалися правильності нарахування й виплати ОСОБА_2 матеріальних допомог за 2016 рік.

Решту позовних вимог, які стосувалися правильності визначення і розрахунку місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 у відповідній довідці, суд апеляційної інстанції відхилив, вказавши, що вони є похідними від необхідності виконання первинно задоволених вимог і є наслідком їхнього розуміння й тлумачення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У грудні 2017 року військова прокуратура Західного регіону України подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Військова прокуратура Західного регіону України покликається на необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції стосовно того, що спірна надбавка мала постійний, а не тимчасовий характер.

Стосовно цього доводу скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про постійний характер спірної виплати з посиланням на аналіз правової природи надбавок, встановлених ОСОБА_1 наказами Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року №1194к та від 26 вересня 2014 року №26-вк.

Водночас скаржник стверджує, що під час судового розгляду наказ від 26 вересня 2014 року №26-вк не досліджувався, його зміст не оголошувався, тому не відомо, яку правову природу він має.

Натомість скаржник вказує, що у судовому засіданні був досліджений наказ Генерального прокурора України від 26 вересня 2014 року №12-вк, яким ОСОБА_1 установлено надбавку у розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років. Скаржник запевняє, що саме цей наказ прийнято у зв`язку з початком і на період виконання ОСОБА_1 обов`язків за посадою заступника начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури Південного регіону України. Зрештою скаржник зазначає, що сфера застосування цього наказу за колом осіб поширюється лише на працівників, які здійснюють завдання з підтримання законності і правопорядку безпосередньо у районах проведення антитерористичної операції.

З огляду на це скаржник стверджує, що спірна надбавка у розмірі 100% була встановлена ОСОБА_2 тимчасово і після увільнення його від виконання обов`язків за вказаною посадою її виплата була законно припинена й у подальшому виплачувалася надбавка у розмірі 90%, яка була встановлена ОСОБА_2 раніше.

Крім цього, у своїх доводах скаржник посилається на помилкове застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Так, скаржник зауважує, що апеляційний суд послався на відсутність у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» обмежень стосовно застосування норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для виплати матеріальної допомоги. Водночас скаржник зазначає, що суд не вказав, які саме норми відсутні у цьому пункті, оскільки там є чіткі посилання на відповідні закони, які застосовуються у порядку та розмірах, установлених урядом, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджету. Зрештою скаржник зазначає, що на підставі цих обмежень розпорядник коштів вищого рівня на початку 2016 року визначив та довів до прокуратур регіонів розміри матеріальних допомог.

З огляду на це скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення вимог.

Позивач ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні.

Так, позивач вважає такими, що не відповідають дійсності, доводи скаржника стосовно дослідження апеляційним судом наказу Генерального прокурора України від 26 вересня 2014 року №26-вк, а не №12-вк. Стверджує, що під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції досліджувався саме наказ від 26 вересня 2014 року №12-вк і посилання на нього є в оскаржуваній постанові апеляційного суду.

Водночас позивач зазначає, що граматично-лінгвістичний аналіз змісту цього наказу свідчить про те, що спірна надбавка мала постійний, а не тимчасовий характер.

Зрештою позивач вважає помилковими доводи скаржника стосовно неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8 серпня 2012 року наказом Генерального прокурора України №951к ОСОБА_1 з 15 серпня 2012 року призначено на посаду першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері та встановлено йому надбавку за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи в розмірі 90% посадового окладу з урахуванням надбавок за класний чин та надбавки за вислугу років.

28 серпня 2014 року наказом Генерального прокурора України №1194к ОСОБА_1 :

- звільнено з посади першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері,

- призначено на посаду першого заступника військового прокурора Західного регіону України на умовах строкового трудового договору, до призначення на цю посаду військовослужбовця,

- збережено йому встановлену за попередньою посадою відсоткову надбавку з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років.

3 вересня 2014 року наказом Генерального прокурора України №8-вк ОСОБА_1 :

- призначено на посаду першого заступника військового прокурора Західного регіону України,

- відряджено до військової прокуратури Південного регіону України для виконання службових обов`язків на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури вказаного регіону, увільнивши його від виконання службових обов`язків за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

26 вересня 2014 року наказом Генерального прокурора України №12-вк встановлено з дня призначення на посаду надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% посадового окладу з врахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років працівникам, які здійснюють завдання з підтримання законності і правопорядку безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, зокрема першому заступнику військового прокурора Західного регіону України ОСОБА_1

13 грудня 2014 року наказом Генерального прокурора України №35-вк увільнено першого заступника військового прокурора Західного регіону України ОСОБА_1 від тимчасового виконання службових обов`язків за посадою заступника начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури Південного регіону України.

З 14 грудня 2014 року відповідач припинив виплату ОСОБА_1 надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання і надбавки за вислугу років та поновив йому виплату надбавки за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України у розмірі 90% згідно з наказом Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року №1194к.

9 грудня 2016 року наказом військового прокурора Західного регіону України №597-к «Про надання відпустки та матеріальної допомоги ОСОБА_1 » позивачеві надано частину щорічної основної відпустки та матеріального забезпечення за 2016 рік з 9 до 18 грудня 2016 року включно, з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням військової служби та правовий статус військовослужбовця регулюються, зокрема, нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до першого речення частини першої статті 10-1 вказаного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.

Відповідно до абзацу 4 частини четвертої статті 27 Закону України «Про прокуратуру», у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Згідно з частиною першою - другою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Частиною восьмою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 83 Закону України «Про прокуратуру» на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

Пунктом 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року №928-VIII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, з-поміж іншого установлено, що норми і положення пункту 3 статті 8, статей 9-1, 11, 12, абзаців першого і другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 15, ст. 190); частини другої статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 2-3, ст. 12) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджету Фонду соціального страхування України.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці надано право установлювати надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи: прокурорам та слідчим органів прокуратури, а також іншим працівникам прокуратури, які безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно-правових актів, проводять експертизу проектів таких актів (якщо положеннями про підрозділи передбачено виконання такої роботи) - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин (ранг державного службовця) та вислугу років.

У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи і порушення трудової дисципліни зазначена надбавка скасовується або розмір її зменшується

За змістом пункту 4-1 вказаної постанови грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, установлених цією постановою, а також окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Для обчислення розміру складових грошового забезпечення замість надбавки за класний чин застосовується розмір окладу за військовим званням.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності вказаним Законом, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України (у редакції до 8 лютого 2020 року), Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Так, ключові доводи касаційної скарги стосуються правомірності рішень і дій відповідача стосовно припинення виплати ОСОБА_1 з 14 грудня 2014 року надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання і надбавки за вислугу років та поновлення виплати йому надбавки за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України у розмірі 90% згідно з наказом Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року №1194к.

У цій частині позовних вимог правова проблема полягає у такому питанні: постійною чи тимчасовою була надбавка, встановлена ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора України 26 вересня 2014 року №12-вк.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 8 серпня 2012 року ОСОБА_1 був призначений з 15 серпня 2012 року на посаду першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері і йому була встановлена надбавка за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи в розмірі 90% посадового окладу з урахуванням надбавок за класний чин та надбавки за вислугу років.

Після цього, наказом Генерального прокурора України №1194к від 28 серпня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з указаної посади та призначено на посаду першого заступника військового прокурора Західного регіону України на умовах строкового трудового договору, до призначення на цю посаду військовослужбовця. Одночасно з цим ОСОБА_1 збережено встановлену за попередньою посадою відсоткову надбавку з урахуванням надбавок за класний чин та вислугу років.

Надалі наказом Генерального прокурора України №8-вк від 3 вересня 2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

Також вказаним наказом ОСОБА_1 відряджено до військової прокуратури Південного регіону України для виконання службових обов`язків на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури вказаного регіону, увільнивши його від виконання службових обов`язків за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

26 вересня 2014 року наказом Генерального прокурора України №12-вк встановлено з дня призначення на посаду надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% посадового окладу з врахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років працівникам, які здійснюють завдання з підтримання законності і правопорядку безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, зокрема першому заступнику військового прокурора Західного регіону України ОСОБА_1

13 грудня 2014 року наказом Генерального прокурора України №35-вк увільнено першого заступника військового прокурора Західного регіону України ОСОБА_1 від тимчасового виконання службових обов`язків за посадою заступника начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури Південного регіону України.

Натомість з 14 грудня 2014 року ОСОБА_1 припинено виплату надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи у розмірі 100% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання і надбавки за вислугу років та поновлено виплату надбавки за посадою першого заступника військового прокурора Західного регіону України у розмірі 90% згідно з наказом Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року №1194к.

У цьому провадженні суди по різному оцінили строк дії надбавки, яка була встановлена ОСОБА_1 наказом №12-вк від 26 вересня 2014 року.

Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції, який виходив з того, що у цьому наказі зазначено, що надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи встановлюється з дня призначення на посаду, де чітко деталізовано - першого заступника військового прокурора Західного регіону України.

До цього ж, у вказаному наказі відсутня вказівка про часові межі, на які призначена ця надбавка, чи обумовленість її припинення певною подією або настанням певної дати.

Також суд апеляційної інстанції встановив, що після визначення ОСОБА_1 спірної надбавки на підставі наказу від 26 вересня 2014 року №12-вк її розмір не зменшувався й вона не скасовувалася жодним з виданих наказів.

З урахуванням встановлених обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вказана надбавка мала постійний, а не тимчасовий характер.

Водночас є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що вказана надбавка встановлена ОСОБА_1 як заступнику начальника управління нагляду за додержанням законів об`єднаними силами антитерористичної операції військової прокуратури Південного регіону України. Адже ОСОБА_1 не призначався на цю посаду, а лише тимчасово виконував обов`язки за нею.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач безпідставно припинив у грудні 2014 року виплату позивачеві спірної надбавки у розмірі, встановленому наказом №12-вк від 26 вересня 2014 року.

Доводи касаційної скарги про правомірність рішень і дій відповідача щодо припинення виплати ОСОБА_1 спірної надбавки у розмірі 100% є необґрунтованими та за своєю суттю зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, тому Суд їх відхиляє.

Крім цього, у касаційній скарзі скаржник покликається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про постійний характер спірної виплати з посиланням на аналіз правової природи надбавок, встановлених ОСОБА_1 наказами Генерального прокурора України від 28 серпня 2014 року №1194к та від 26 вересня 2014 року №26-вк, однак наказ №26-вк не досліджувався і його зміст не оголошувався.

Стосовно вказаного доводу колегія суддів зауважує, що у цій справі наказ Генерального прокурора України від 26 вересня 2014 року №26-вк не згадується в адміністративному позові, інших заявах сторін по суті спору та судових рішеннях судів обох інстанцій, окрім як однієї згадки про нього в оскаржуваній постанові апеляційного суду.

Водночас необхідно зауважити й те, що з мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається здійснення судом апеляційної інстанції аналізу й оцінки наказів від 28 серпня 2014 року №1194к та від 26 вересня 2014 року №12-вк, проте у своєму висновку суд послався на наказ від 26 вересня 2014 року №26-вк.

Викладене свідчить про допущення апеляційним судом описки у нумерації наказу від 26 вересня 2014 року, яким позивачеві була встановлена спірна надбавка. У той же час, накази про встановлення надбавок були дослідження судом повно й всебічно, а обставинам справи, встановленим на їхній основі, надана належна правова оцінка, тому допущення вказаної описки не вплинуло і не могло вплинути на правильність вирішення спору.

Отже, наведені доводи касаційної скарги мають формальний характер і не можуть слугувати достатньою й обґрунтованою підставою для скасування правильного по суті судового рішення, тому їх належить відхилити.

Крім цього, у касаційній скарзі скаржник покликається також на те, що суд апеляційної інстанції не зазначив, які саме норми відсутні серед обмежень, наведених у переліку пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», стосовно виплати позивачеві матеріальної допомоги на оздоровлення за 2016 рік.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з приписами статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Також апеляційний суд зауважив, що вказана норма відсутня у переліку тих, які зазначені у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» стосовно обмеження їхнього застосування.

Зрештою суд апеляційної інстанції вказав, що підставою для нарахування й виплати позивачеві спірних коштів був наказ відповідача від 9 грудня 2016 року №597-к «Про надання відпустки та матеріальної допомоги ОСОБА_1 », у якому зазначено, що він виданий на основі статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без покликання на зменшення їхнього розміру.

Позаяк у пункті 11 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет на 2016 рік» відсутні покликання на обмеження у застосуванні норм і положень статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначені висновки суду апеляційної інстанції є правильними. Апеляційний суд також слушно зауважив, що посиланням на цю норму був обґрунтований наказ від 9 грудня 2016 року №597-к «Про надання відпустки та матеріальної допомоги ОСОБА_1 ».

Вказані доводи касаційної скарги не спростовують цих висновків суду апеляційної інстанції й зводяться до незгоди відповідача із правовою оцінкою обставин справи, тому колегія суддів їх відхиляє.

Отже, переглянувши оскаржуване судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування постанови суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Апеляційний суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової прокуратури Західного регіону України залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов,

Судді Верховного Суду