Справа № 161/2782/20 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В. Провадження № 22-ц/802/371/21 Категорія: 76 Доповідач: Осіпук В. В.
ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 липня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Волинського обласного центру занятості про скасування наказу, визначення підстави звільнення, сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги, за апеляційною скаргою відповідача Волинського обласного центру занятості на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2020 року,
В С Т А Н О В И В :
У лютому 2020 року позивач ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом.
Покликалась на те, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 04 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, її було поновлено на посаді директора Луцького районного центру зайнятості. Рішення суду було виконане 12 червня 2019 року, про що був виданий наказ № 344-к від 12 червня 2019 року та внесений відповідний запис у трудову книжку. 13 червня 2019 року вона у зв`язку із реорганізацією установи, у якій була поновлена на роботі, подала до Волинського обласного центру зайнятості заяву про переведення її з посади директора Луцького районного центру зайнятості на посаду директора Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості з 19 червня 2019 року. Однак, згоду на перевід відповідач не дав.
Крім того позивач зазначала, що з часу поновлення на роботі за рішенням суду, відповідач не забезпечив їй належні умови праці, не облаштував технічними засобами необхідними для роботи її робоче місце, відмовив їй у підвищенні посадового окладу, наданні чергової щорічної відпустки та одноразових допомог на оздоровлення і для вирішення соціально-побутових потреб.
Зважаючи на вказані обставини, 20 листопада 2019 року вона подала заяву про звільнення її з 21 листопада 2019 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Також позивач зазначала, що 21 листопада 2019 року була на роботі та зверталась до роботодавця з проханням видати їй наказ про звільнення та трудову книжку, проте їй у цьому було відмовлено. Вважаючи себе звільненою, більше на роботу не виходила і у зв`язку із сімейними обставинами перебувала за кордоном.
09 січня 2020 року адміністрація роботодавця повідомила її про необхідність надання письмового пояснення щодо відсутності на роботі з 22 листопада 2019 року по 08 січня 2020 року і про запрошення на засіданні комісії, яке мало відбутись з цього приводу 15 січня 2020 року. Свої пояснення на засідання комісії вона надала у електронному листі, який відправила відповідачу 14 січня 2020 року.
Наказом № 54-к від 23 січня 2020 року заступника директора Волинського обласного центру зайнятості її було звільнено із займаної посади за прогул без поважних причин з 22 листопада 2019 року по 22 січня 2020 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Про звільнення відповідач повідомив у телефонному режимі.
За наведених обставин, вважаючи дії відповідача неправомірними та уточнивши позовні вимоги позивач просила суд скасувати наказ № 54-к від 23 січня 2020 року про її звільнення. Визначити підставу її звільнення ч. 3 статті 38 КЗпП України та зобов`язати відповідача Волинський обласний центр зайнятості внести запис у трудову книжку: «Звільнена з посади директора Луцького районного центру зайнятості у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю відповідно до ч. 3 статті 38 КЗпП». Стягнути з відповідача середній заробіток, за час вимушеного прогулу у сумі 90556 грн 80 коп. Зобов`язати роботодавця виплатити їй вихідну допомогу в розмірі трьохмісячного середнього заробітку - 97348 грн 77 коп. та судові витрати за надану їй правову допомогу.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2020 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Наказ Волинського обласного центру зайнятості від 23.01.2020 року №54-к про звільнення ОСОБА_4 визнано протиправним та скасовано.
Ухвалено визначити підставу звільнення ОСОБА_4 за ч.3 ст. 38 КЗпП та зобов`язано Волинський обласний центр зайнятості внести відповідний запис у її трудову книжку серії НОМЕР_1 .
Стягнуто з Волинського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_4 90556 грн 80 коп. - середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Зобов`язано Волинський обласний центр зайнятості виплатити ОСОБА_4 вихідну допомогу в розмірі трьохмісячного середнього заробітку - 97348 грн 77 коп..
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Волинський обласний центр зайнятості подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права і не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішенні суду є незаконним і необґрунтованим, прийняте судом першої інстанції без повного з`ясування всіх обставин справи та належної правової оцінки наявних в матеріалах справи доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Чабан Р. Л. просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач ОСОБА_4 подала заяву про звільнення з роботи у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, що підтверджується наданими нею доказами, то відповідач не вправі був її звільняти з інших підстав, а саме за прогул без поважних причин.
Також, суд дійшов висновку, що зазначені дії відповідача є незаконними, а тому наявні підстави для зміни формулювання причин звільнення позивача з роботи та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги.
Проте, погодитись з таким висновком суду не можна.
Згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).
Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
Встановлено, що на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 червня 2019 у цивільній справі, наказом обласного центру зайнятості від 10 червня 2019 року № 334-к скасовано наказ Волинського ОЦЗ від 26 листопада 2018 № 825-к «Про звільнення ОСОБА_5 ». Позивача ОСОБА_5 поновлено на посаді директора Луцького районного центру зайнятості з 27 листопада 2018 року.
13 червня 2019 року позивач подала заяву до Волинського обласного центру зайнятості про перевід її у зв`язку із реорганізацією на посаду директора Луцької районної філії Волинського обласного центру зайнятості з 19 червня 2019 року, яка відповідачем не була задоволена.
Крім того, позивач неодноразово зверталась до відповідача з письмовими заявами про забезпечення її робочого місця необхідними технічними засобами та створення їй належних умов праці, на що отримувала лише письмові відповіді. Не були задоволені роботодавцем її звернення щодо нарахування і виплати заробітної плати із підвищеного посадового окладу, надання чергової відпустки, одноразових матеріальних допомог на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань.
Також встановлено, що 20 листопада 2019 року позивач ОСОБА_4 подала на ім`я директора відповідача Волинського обласного центру зайнятості ОСОБА_6 заяву про звільнення її з посади директора Луцького районного центру зайнятості за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 21 листопада 2019 року у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору, та просила провести з нею повний розрахунок з виплатою вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного середнього заробітку.
В цей же день наказом керівника Волинського обласного центру зайнятості № 43620 було створено комісію з розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_5 , на засідання якої для дачі пояснень була запрошена позивач, однак вона не з`явилась.
21 листопада 2019 року Волинський обласний центр зайнятості листом, який отримала позивач ОСОБА_4 , повідомив останню про відмову у звільненні її за ч. 3 ст. 38 КЗпП України згідно поданої заяви.
З наявного в матеріалах справи акту № ВЛ1087/323АВ Управління держпраці у Волинській області від 09 грудня 2019 року слідує, що 09 грудня 2019 року у Волинському обласному центрі зайнятості було проведено інспекційне відвідування Управлінням Держпраці у Волинській області за зверненнями ОСОБА_5 від 18 листопада 2019 та 22 листопада 2019 року, метою якого було здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань оплати праці, надання відпусток, розірвання трудових договорів, видачі трудових книжок в межах періоду з 26 листопада 2019 року по 09 грудня 2019 року за результатами якого порушень чинних нормативно - правових актів про працю Волинським обласним центром зайнятості стосовно ОСОБА_5 не встановлено.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.
За приписами частини першої статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один з таких заходів стягнення:1) догана; 2) звільнення.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив судам, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Встановлено, що ОСОБА_4 з 22 листопада 2019 року по 23 січня 2020 року не виходила на роботу в робочі дні, що підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами: актами про відсутність на робочому місці; письмовими попередженнями роботодавця, які надсилались позивачу, про наслідки відсутності останньої на роботі з пропозицією надання пояснень; протоколом № 1 засідання комісії для з`ясування причин відсутності на робочому місці директора Луцького районного центру зайнятості Овадюк І. А. від 15 січня 2020 року. Факт відсутності на робочому місці у зазначений час не заперечувала у судовому засіданні апеляційного суду і сама позивач ОСОБА_4 .
Згідно наказу Волинського обласного центру зайнятості № 54-к від 22 січня 2020 року було звільнено ОСОБА_4 із посади директора Луцького районного центру зайнятості за прогул без поважних причин з 22 листопада 2019 року по 22 січня 2020 року, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Звільнення позивача ОСОБА_4 , як убачається з відповідних повідомлень від 16 січня 2020 року № 33/13/195-20 та від 15 січня 2020 року № 170/12, було погоджено з Державним центром зайнятості Міністерства соціальної політики України, Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи, на думку колегії суддів, дають підстави вважати, що оскільки зазначена позивачем ОСОБА_4 підстава звільнення відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тобто порушення роботодавцем Волинським обласним центром зайнятості трудового законодавства та умов колективного договору, не підтверджена останньою та не була визнана відповідачем, а змінювати правову підставу розірвання трудового договору роботодавець був не вправі, то він цілком законно і обґрунтовано відмовив у звільненні ОСОБА_4 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Разом з тим, у зв`язку із відсутністю на робочому місці ОСОБА_4 без поважних причин з 22 листопада 2019 року по 22 січня 2020 року її було правомірно звільнено з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки трудовий договір не було розірвано в строк з 22 листопада 2019 року та з підстав, про які просила позивач.
Враховуючи те, що позивач була правомірно звільнена відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, то її позовні вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного середнього заробітку задоволенню не підлягають.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на вказані норми законодавства та обставини справи уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що позивач була відсутня на роботі з поважних причин, оскільки нею було подано заяву про звільнення, посилаючись на те, що роботодавець порушує умови трудового договору та положення законодавства про працю, проте такі підстави позивачем не доведені.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому в силу вимог п. п. 1, 4 ч. 1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 на підставі вимог Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору, та з урахуванням того, що апеляційну скаргу відповідача Волинського обласного центру занятості задоволено і за наслідками перегляду справи ухвалено рішення про відмову у позові, то понесені скаржником витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України у розмірі у розмірі 5346 грн 98 коп.
Керуючись ст.ст.141, 259, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу відповідача Волинського обласного центру занятості задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до Волинського обласного центру занятості про скасування наказу, визначення підстави звільнення, сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вихідної допомоги відмовити.
Судові витрати, понесені Волинським обласним центром занятості за подання апеляційної скарги у сумі 5346 (п`ять тисяч триста сорок шість) грн 98 коп. компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді
