open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem
Єдиний державний реєстр судових рішень

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3255/20 пров. № А/857/5479/21 Восьмий апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів:

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,

при секретарі судового засідання: Гнатик А.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (суддя- Чепенюк О.В., ухвалене в м. Тернопіль, повний текст складено 25.01.2021р.) у справі № 300/3255/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про зобов`язання Івано-Франківський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) у розмірі 15 відсотків посадового окладу судді з 26 лютого 2020 року та здійснювати її нарахування і виплату у подальшому.

Обґрунтовуючи адміністративний позов, позивач зазначив, він обіймає посаду судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду відповідно до Указу Президента України від 18 червня 2010 року. У 2015 році був мобілізований до Збройних Сил України відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 і на даний час проходить службу в Збройних Силах України. На підставі рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 26 лютого 2020 року отримав диплом НОМЕР_1 про присвоєння наукового ступеня кандидата юридичних наук. У зв`язку з цією обставиною звернувся до відповідача про встановлення та виплату йому з 26 лютого 2020 року щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) у розмірі 15 відсотків посадового окладу судді. За результатами розгляду заяви 14 квітня 2020 року отримав відмову з огляду на те, що, несучи військову службу у Збройних Силах України, позивач не здійснює правосуддя, а тому відсутні підстави для встановлення доплати. Таку ж позицію підтримує Державна судова адміністрація України. Вважає, що діями Івано-Франківського окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України порушуються його гарантії незалежності суддів у частині належного матеріального забезпечення державою. Посилаючись на положення статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 (далі Закон № 1402) та рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» вказує, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною частиною його статусу, яка згідно з частиною другою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду ОСОБА_1 оскаржив його подавши апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції. Вважає, що оскаржуване рішення винесене без належного з`ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить його скасувати і прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити.

Як на доводи апеляційної скарги, апелянт посилається, зокрема, на те, що діями Івано-Франківського окружного адміністративного суду та Державної судової адміністрації України порушено його гарантії незалежності суддів у частині належного матеріального забезпечення державою. Згідно статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Зазначає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у нарахуванні та виплаті щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) у розмірі 15 відсотків посадового окладу судді. Також апелянт зазначає, що судом помилково розглянуто справу у письмовому провадженні, а не за правилами загального позовного провадження .

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення суду законним та просить залишити його без змін.

Апелянт згідно поданого клопотання просив розгляд справи проводити без його участі

Відповідач та третя особа будучи повідомленими про час та місце розгляду справи явки уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Протокольною ухвалою суду від 08.07.2021 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено що, ОСОБА_1 призначений Указом Президента України від 18 червня 2010 року №713/2010 «Про призначення суддів» на посаду судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду строком на п`ять років.

Наказом голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року №134-ОС позивач приступив до виконання обов`язків на посаді судді, йому встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису, надбавку за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу з врахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

Указом Президента України від 28 вересня 2017 року №297/2017 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначений на посаду судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 30 червня 2015 року позивач ОСОБА_1 був мобілізований до Збройних Сил України відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 і на даний час проходить службу в Збройних Силах України за контрактом в управлінні правового забезпечення Генерального штабу.

Судом встановлено, що на підставі рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 здобув науковий ступінь кандидата юридичних наук, про що отримав диплом НОМЕР_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, 12 березня 2020 року до Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача від 10 березня 2020 року про встановлення йому та виплату з 26 лютого 2020 року щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук в розмірі 15% посадового окладу судді. Одночасно позивач надав копію диплому (а.с.10).

В подальшому, 14 квітня 2020 року листом Івано-Франківський окружний адміністративний суд повідомив позивача про умови оплати праці під час проходження військової служби у Збройних Силах України за контрактом. Зокрема, вказав на положення частини десятої статті 135 Закону № 1402 та послався на лист Державної судової адміністрації України від 09 квітня 2020 року №10-7282/20, яким роз`яснено, що згідно з нормами статті 119 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) за працівниками, призваними на військову службу зберігається місце роботи, посада і середній заробіток. Розрахунок середнього заробітку мобілізованому працівнику здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати. Абзацом третім пункту 2 цього Порядку визначено, що в передбачених випадках середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. У разі якщо мобілізований працівник продовжує військову службу за контрактом, то для розрахунку середньої заробітної плати залишається той самий період.

Таким чином відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті доплати за науковий ступінь.

Статтею 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Згідно статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частинами 1, 2 статті 135 Закону №1402 передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 10 статті 135 Закону№1402 суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Конституційний Суд України надавав оцінку положенням частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі Закон № 2453) у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (далі Закон № 192), аналізував норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402 з огляду на встановлення різного рівня суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, у тому числі з причин, що не залежали від них особисто, та отримували меншу суддівську винагороду за Законом № 2453 у редакції Закону № 192, ніж ті, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Так, вирішуючи порушені в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України вказав, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).

Згідно пункту 3.4 рішення Конституційний Суд України зазначив, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Разом з тим, Законом № 2453 у редакції Закону № 192 передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя. Такими випадками, зокрема, є: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (частина четверта статті 49); відрядження судді для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України (частина четверта статті 54); обов`язкове проходження суддею підготовки у Національній школі суддів України (частина шоста статті 55, стаття 87); застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя (пункт 4 частини першої статті 97); неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про звільнення судді з посади (відставку), переведення чи про його обрання безстроково (статті 76, 82, 112, 113, 114, 118, 120); перебування судді у щорічній оплачуваній чи додатковій оплачуваній відпустці (стаття 134).

Вказаний вище Закон № 2453 у редакції Закону № 192 втратив чинність на підставі Закону № 1402 (крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу ХII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402). Проте Закон № 1402 містить положення, які закріплюють аналогічні випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (статті 49, 54, 55, 56, 82, 89, 109, 113, 116, 136, 147). Це, зокрема, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя та позбавлення його права на отримання доплат до посадового окладу; відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України; у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, виявленням надмірного рівня судового навантаження у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами; обов`язкове проходження підготовки у Національній школі суддів України; неприйняття (несвоєчасне прийняття) відповідними державними органами рішення про його звільнення з посади (відставку); нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території. Крім того, суддя може не здійснювати правосуддя і з інших підстав, зокрема у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Як вірно зазначено судом першої інстанції, випадки, коли суддя не здійснює правосуддя, визначені Законом № 1402, поділяються на дві категорії.

Перша категорія регляментує випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Разом з тим, друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Конституційний Суд України зазначив, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

Згідно пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402 зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що положення частини десятої статті 135 Закону № 1402 не обмеженні у застосуванні для випадку коли суддя, не здійснює правосуддя у зв`язку з мобілізацією.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що проходження позивачем служби у Збройних Силах України на даний час за контрактом залежить від волевиявлення позивача, який укладає нові контракти про проходження громадянами України військової служби на посадах осіб офіцерського складу (продовжує їх), у зв`язку з чим нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді. Питання оплати праці осіб (у тому числі суддів) під час проходження служби в Збройних Силах України під час мобілізації в особливий період регламентовані чинним законодавством.

Згідно статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ від 21 жовтня 1993 року особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно визначення терміну, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Як вірно зазначено судом першої інстанції Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, із 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113- VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»). Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Згідно статті 119 КЗпП України в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1769-VIII на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За таких обставин, судова колегія апеляційного суду переконана, оскільки позивач ОСОБА_2 уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час дії особливого періоду, тому він, як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, тобто за ним зберігається середній заробіток.

Враховуючи правове регулювання порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995, та положення статті 135 Закону №1402, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для перегляду з 26 лютого 2020 року нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати за науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) у розмірі 15 відсотків посадового окладу судді.

Враховуючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про безпідставність вимог позивача, а відтак судом вірно відмовлено в позові.

Щодо посилання апелянта на порушення норм процесуального права при розгляді справи, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а в даному випадку колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо правильності вирішення справи по суті спору.

Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції з наведених вище мотивів та не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року у справі № 300/3255/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Глушка І.В. в перод з 27.07.2021р. по 08.08.2021р., повне судове рішення складено 09.08.2021р.

Джерело: ЄДРСР 98861742
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку