Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 707/2425/19

провадження № 61-1899св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права приватної власності шляхом виселення та зняття з реєстрації

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року у складі судді Опалинської О. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив усунути йому перешкоди у здійсненні права приватної власності шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 та зняти її з реєстрації за вказаним місцем проживання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 29 травня 2017 року він є власником зазначеного житлового будинку з надвірними спорудами. У буднику зареєстровані він та його колишня дружина ОСОБА_2 , з якою 19 серпня 2014 року шлюб був розірваний.

Після розірвання шлюбу відповідачка залишилася проживати у належному йому будинку, маючи місце реєстрації в ньому. У травні 2018 року через постійні скандали, моральний булінг та фізичне насилля його стан здоров`я почав погіршуватися і він був госпіталізований до Черкаського обласного кардіологічного центру з явними симптомами ішемічної хвороби серця. 22 травня 2018 року йому було проведено оперативне лікування сердечних клапанів, протезування та шовну пластику, призначено тривале медикаментозне лікування.

Проживання відповідачки у належному йому будинку свідчить про вчинення йому перешкод в утриманні та збереженні будинку. За наявності реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у будинку він позбавлений права на отримання відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, утримувати будинок в період опалювального сезону він не може, через відсутність достатніх коштів на сплату газового опалення, а відповідачка взагалі не бере участі в утриманні будинку. 07 липня 2019 року між сторонами виник конфлікт, який призвів до того, що відповідачка погрожувала йому фізичною розправою, тому він вимушений був викликати поліцію аби не стати жертвою сімейного насилля.

Відповідачка має інше місце для проживання, а тому вимога про її примусове виселення без надання іншого житла є правомірною та законною, враховуючи неможливість їх спільного проживання. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 11 листопада 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відповідачка як колишній член сім`ї позивача, яка не має іншого житла, набула охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, оскільки законодавством не передбачена можливість виселення члена сім`ї колишнього власника без надання іншого жилого приміщення. Доказів створення відповідачкою перешкод у користуванні належним житловим будинком позивач не надав. Оскільки позовна вимога про зняття з реєстрації місця проживання відповідачки є похідною від позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні правом приватної власності шляхом виселення, у задоволенні якої суд відмовив, суд дійшов висновку, що підстав для її задоволення немає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Черкаський апеляційний суд постановою від 14 січня 2021 року рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому виходив з того, що відповідачка як колишній член сім`ї власника спірного житла не має іншого житла, а тому її право на це майно має бути захищено.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2019 року справу передано за територіальною підсудністю на розгляд до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, оскільки ОСОБА_1 була зареєстрована у Смілянському районі Черкаської області. Таким чином, вже на стадії прийняття цієї справи до провадження, очевидним був висновок про те, що ОСОБА_2 має інше житло та інше зареєстроване місце проживання. Однак суди попередніх інстанцій не звернули уваги на цю обставину та не дослідили, на якій підставі Черкаський районний суд Черкаської області передав справу доСмілянського міськрайонного суду Черкаської області.

Місцевий суд в оскаржуваному рішенні посилався на докази, які відповідачка надала з порушенням вимог ЦПК України, а тому ці докази суд не мав би брати до уваги. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що зазначені порушення не призвели до неправильного вирішення справи, і це не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Такий висновок суду апеляційної інстанції є хибним, оскільки надані відповідачкою докази були взяті судом першої інстанції до уваги і слугували додатковими обставини при прийнятті рішення, наслідком чого стало неправильне вирішення справи. У разі невзяття цих доказів до уваги суд першої інстанції міг би прийняти інше рішення у справі.

Суди попередніх інстанцій дійшли безпідставного висновку про те, що позивач не довів того, що наявність у ОСОБА_2 зареєстрованого місця проживання у належному йому на праві власності будинку створює йому перешкоди у користуванні власністю. Також суди не врахували, що реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у будинку позивача позбавляє його права на отримання відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Суди дійшли помилкового висновку про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджували б, що відповідачка забезпечена житлом, оскільки довідка Макіївської сільської ради Смілянського району Черкаської області № 116, з якої видно, що будинок, що належить на праві

власності ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 , непридатний для проживання у розумінні ЦК України, не є достовірним та достатнім доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи.

Крім того, суди дійшли безпідставного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що погіршення стану його здоров`я, яке призвело до оперативного лікування сердечних клапанів, протезування та шовної пластики, відбулося внаслідок протиправних дій відповідачки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

25 лютого 2021 року справа № 707/2425/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 29 травня 2017 року у справі № 707/494/17 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02 серпня 2017 року № 93511799.

З довідки виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 04 вересня 2018 року № 8723 встановлено, що в будинку за вищезазначеною адресою зареєстрований ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як член родини.

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу від 19 серпня 2014 року серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Смілянському району реєстраційної служби Смілянського міськрайонного управління юстиції у Черкаській області, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

З довідки Черкаського районного відділення поліції Черкаського відділу поліції ГУНП України в Черкаській області про результати звернення від 07 липня 2019 року відомо, що ОСОБА_1 звернувся із заявою з приводу того, що його співмешканка ОСОБА_2 вчиняє щодо нього сімейне насильство. 16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою, в якій просив перевірку не проводити, оскільки вони самостійно розібралися та претензій один до одного не мають.

Згідно з довідкою Макіївської сільської ради Смілянського району Черкаської області від 30 серпня 2019 року № 199 ОСОБА_2 зареєстрована на АДРЕСА_2 , однак за зазначеною адресою не проживає .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Відповідно до частини першої, другої статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Частиною четвертою статті 156 ЖК Української РСР певною мірою врегульовано правовідносини власника житла з колишніми членами його сім`ї, зокрема визначено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Результат аналізу наведених норм права дає можливість стверджувати, що право відповідачки, яка вселилися у спірне житло на законних підставах та продовжує проживати у ньому і після припинення сімейних відносин із власником житла, в силу вимог частини четвертої статті 156 ЖК УРСР, не припинилось.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла таких висновків.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-33530св18) сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту, і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка не є такою, що самоправно вселилась до спірного жилого приміщення. Тривале проживання у спірному будинку особи, яка не має іншого житла, є достатньою підставою для того, щоб вважати будинок житлом цієї особи в розумінні статті 8 Конвенції. Враховуючи, що відповідачка як колишній член сім`ї власника спірного житла не має іншого житла, її право має бути захищено. Водночас апеляційний суд врахував і посилання самого позивача на те, що ОСОБА_2 зареєстрована в належному йому на праві власності будинку АДРЕСА_1 . При цьому сам по собі факт передання цієї справи за встановленою підсудністю до іншого суду не вказує на наявність у відповідачки іншого житла на певному праві та не спростовує наявність у неї зареєстрованого місця проживання у будинку позивача.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки у цій справі право власності позивача лише певним чином обмежене законним правом проживання відповідачки, проте позивач на захист такого обмеження вимагає саме позбавлення права ОСОБА_2 на житло, що не є пропорційним втручанням та не свідчить про легітимність мети позову.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості висновку судів про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що погіршення стану його здоров`я, відбулося внаслідок протиправних дій відповідачки не заслуговують на увагу, оскільки суди у цій справі встановили, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами, що саме внаслідок протиправної поведінки відповідача у нього виникло захворювання, про яке він вказує.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Не заслуговують на увагу і посилання в скарзі на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц, оскільки суди попередніх інстанції переглянули справу відповідно до актуальних висновків Великої Палати Верховного Суду. Крім того у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 357/7940/16-ц заявлені позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення колишнього члена сім`ї власника на підставі частини другої статті 406 ЦК України, а у цій справі позов пред`явлено, зокрема, на підставі статей 319, 321, 391 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 листопада 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 14 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев В. С. Жданова Є. В. Коротенко