Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
29 червня 2021 рокуСправа №160/5130/21
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20-а; код ЄДРПОУ 40108866) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ):
грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2019 рік у кількості 15 діб;
доплати за службу в нічний час за 88 добових чергування за період з 01.10.2017 до 01.10.2020.
2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20-а; код ЄДРПОУ 40108866) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за 2019 рік у кількості 15 діб у сумі 11839,88 грн. (одинадцять тисяч вісімсот тридцять дев`ять гривень 88 коп.) та заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу в нічний час за період з 01.10.2017 до 01.10.2020, в сумі 4 160,64 грн. (чотири тисячі сто шістдесят гривень 64 коп.).
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20-а; код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на оплату правової допомоги в розмірі 9 000,0 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі.
Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судом після відкриття провадження по справі встановлено, що подана позовна заява не відповідає вимогам ст. 161 КАС України.
Відповідно до частини 13 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Частиною 1 ст. 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч.ч. 3,4 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій можливо дійти висновку про те, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
При цьому ЄСПЛ у справах «Салов проти України», п. 93, «Сутяжник» проти Росії», п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, підсумовуючи вище викладене, можливо дійти висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Отже служба в поліції є публічною службою.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення зі служби грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2019 рік у кількості 15 діб, доплати за службу в нічний час за 88 добових чергування.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є виключно публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням саме трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Проте слід мати на увазі, що адміністративний суд, міг би застосувати вказану норму статті 233 КЗпП України, лише у тому випадку, коли у спеціальних нормативно-правових актах відсутні положення, якими врегульовано спірні правовідносини.
З цього приводу є усталеною позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені спеціальним законодавством, яким і є Кодекс адміністративного судочинства України, у частині п`ятій статті 122 якого чітко передбачено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо невиплати позивачу у день звільнення зі служби грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2019 рік у кількості 15 діб, доплати за службу в нічний час за 88 добових чергування охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 233 КЗпП України.
Посилання позивача у заяві від 20.04.2021 року на постанову Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, в якій сформовано правову позицію про те, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки із застосуванням приписів КЗпП України і Закону України «Про оплату праці» №504/96-ВР, суд вважає неприйнятними, оскільки у вказаній постанові йшлося про застосуванням норм матеріального права - статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР до спірних правовідносин, пов`язаних з правом звільненого поліцейського на отримання компенсація за всі невикористані ним дні, як основної, так і додаткової відпустки, і питання щодо строку звернення до адміністративного суду, які регулюються нормами процесуального права, із заявленими позовними вимогами Верховним Судом не вирішувалося.
Що ж стосується правових позицій Верховного Суду, які наявні станом на теперішній час, то у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 чітко визначено пріоритет застосування саме частини п`ятої статті 122 КАС України по відношенню до статті 233 КЗпП України у правовідносинах, що виникають під час проходження та звільнення з публічної служби та необхідності розмежування трудових спорів і спорів щодо проходження публічної служби, як наслідок і застосування строків звернення до суду по таким категоріям справ.
Як встановлено судом, позивач перебував саме на публічній службі.
Звільнення з публічної служби охоплює в себе не тільки процедуру безпосереднього звільнення, а й проведення розрахунку з приводу належних сум особам, що проходили публічну службу, на час їх звільнення.
При цьому з матеріалів позовної заяви судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 28.09.2020 №261о/с позивача звільнено зі служби в поліції за ст.77 ч.1 п.7 (за власним бажанням), з 01.10.2020, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 25 роки 00 місяців 21 день, в пільговому обчисленні: 25 років 10 місяців 18 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги, стаж служби в поліції для її виплати складає 25 роки 00 місяців 21 день. Крім того в наказі зазначено, що позивачу встановлено преміювання за жовтень 2020 року у розмірі 88,042%, невикористана частина щорічної відпустки за 2020 рік за фактично відпрацьований час складає: основної 23 доби, додаткової 11 діб, сума відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк носіння (експлуатації) яких не закінчився складає 903,58 грн.
Також в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 міститься запис про його звільнення з Національної поліції 01.10.2020 року.
У вказаному наказі про звільнення позивача чітко перелічені всі виплати, які належать позивачу при звільненні зі служби.
Таким чином, з моменту ознайомлення позивача з даним наказом йому достеменно стало відомо про те, що грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2019 рік у кількості 15 діб та за доплату за службу в нічний час за 88 добових чергування за період з 01.10.2017 до 01.10.2020 відповідач в розрахунок при звільненні позивачу не включив. Як наслідок, саме з цього часу у позивача розпочинається перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом.
Однак, з даним позовом позивач звернувся лише 06.04.2021, майже через пів року після звільнення, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Таким чином, судом констатовано, що позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку звернення встановленого частиною п`ятою статтею 122 КАС України, а його висновки про те, що ним строк звернення до суду не порушений є хибними по вище викладеним мотивам.
Згідно частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу слід подати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з наданням належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.
На підставі наведеного, керуючись статтями 122, 123, 161, ч. 14, 15 ст. 171, 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, залишити без руху.
Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з моменту отримання даної ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з наданням належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.
Роз`яснити позивачу, що відповідно до п. 7, 8 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160,161,172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Неклеса
