ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року

м. Київ

справа № 0240/3048/18-а

адміністративне провадження № К/9901/10062/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року (головуючий суддя - Крапівницька Н.Л.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року (головуючий суддя - Полотнянко Ю.П., судді - Драчук Т.О., Загороднюк А.Г.) у справі №0240/3048/18-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Погребищенський районний сектор управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області

про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,-

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Погребищенський районний сектор управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Підставою звернення до суду з даним позовом стало те, що відповідачем в особі Погребищенського РС УДМС України у Вінницькій області 20.03.2018 листом за №42/311 позивачу відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Листом відповідача на заяву №К-110/6/0501-18 від 16.03.18 за підписом начальника Наливайко Б.О. додатково обґрунтовано відмову в оформленні та видачі паспорта. Дані діяння (бездіяльність) обґрунтована тим, що: 1) позивачем не були надані відцифровані відбитки пальців рук; 2) відсутні підстави для громадян на відмову через свої релігійні переконання (бажання) від отримання документів з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм або від внесення інформації до безконтактного електронного носія; 3) Законом та постановою не встановлено права громадян на отримання паспорта для виїзду за кордон без внесення інформації та сканувань пальців; 4) дії відповідача відповідають нормам закону; 5) ніхто не може бути увільнений від виконання своїх обов`язків перед державою або відмовлятися від виконання Законів за невизначеними мотивами.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, з 20.12.2016 органи та підрозділи Державної міграційної служби здійснюють прийом документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон лише з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено вказаною постановою. Отже, прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія з 20 грудня 2016 року припинено, а відтак, на думку суду, у відповідача відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія. Крім того, суд зазначив, що лист відповідача у відповідь на заяву №К-110/6/0501-18 від 16.03.2018 не є по суті рішенням про відмову у видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а лише листом відповіддю на його заяву та містить посилання на діюче законодавство України, яке передбачає оформлення і видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій. Щодо доводів позивача про його релігійні переконання суд зауважив, що такі посилання є неприпустимими та такими, що не можуть бути враховано органами державної влади, їх посадовими особами, які зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також суд зауважив, що правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №Пз/9901/2/18 (806/3265/17), стосується визнання протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, а аж ніяк не паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Крім того, з наведених позивачем доводів судом не встановлено порушень ст.9 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

10 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на наявність у нього релігійних причин для відмови у наданні відбитків пальців своїх рук. Зазначає, що він не просив видати йому закордонний паспорт без безконтактного електронного носія, і відсутність даних відцифрованих відбитків пальців рук в такому носії не впливає на таку можливість, оскільки цифрове обличчя та цифровий підпис вносити до нього позивач не забороняв, а закордонний паспорт, на думку позивача, може містити в безконтактному носієві інформацію й без таких відбитків. Вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №Пз/9901/2/18 (806/3265/17). Зазначає, що судами не надано правової оцінки доводам позивача щодо втручання у приватне життя. Також скаржник посилається на незастосування судами попередніх інстанцій практики Європейського суду з прав людини.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернувся 16.03.2018 за вх. К-110/6/0501-18 до управління ДМС України у Вінницькій області з метою подання документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон без надання відбитків пальців рук та внесення інформації до безконтактного електронного носія.

Відповідно до Закону України «Про звернення громадян» позивачу була надана відповідь на звернення 21.03.2018 за №ІС-110/6/0501-18/0501.9/12935-18, та роз`яснено правила та процедуру оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Зокрема, листом №К-110/6/0501-18 від 16.03.2018 управління ДМС України у Вінницькій області надано відповідь на заяву. Зазначено, що за результатами розгляду заяви управління ДМС України у Вінницькій області повідомило про наступне. Правовідносини, щодо отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року за №5492-VІ, та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення» від 07.05.2014 за № 152. Законом України за №1474-VІІ від 14.07.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» викладено у новій редакції статтю 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що затверджують громадянство України посвідчують особу чи її спеціальний статус», в якій вже відсутні підстави громадян на відмову через свої релігійні переконання (бажання) від отримання документів з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія. Відтак, виконання права (бажання) ОСОБА_1 щодо отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон відбувається (реалізовується) виключно до вимог Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, його тимчасового затримання та вилучення» від 07.05.2014 за №152. Жодних інших прав бажань привілеїв, переваг, додаткових вимог, релігійних переконань (визначень) Законом та постановою не встановлено, щодо надання права громадянам на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон без внесення інформації та сканувань пальців.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначаються Законом України від 20.11.2012 №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон України №5492-VI).

Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.4 Закону України №5492-VI єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Положеннями абзацу третього ч.1 ст.4 Закону України №5492-VI визначено, що єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до п.6, п.7 ч.1 ст.3 Закону України №5492-VI для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо; ім`я особи - прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» від 14.07.2016 №1474-УІІІ внесено зміни до Закону України №5492-VI, які набрали чинності з 1 жовтня 2016 року.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону України №5492-VI визначено, що термін «безконтактний електронний носій» вживається у значенні, як імплантована у бланк документа безконтактна інтегральна схема для внесення персональних даних, параметрів, у тому числі біометричних, що дає змогу здійснювати комплекс заходів, пов`язаних з верифікацією особи, та може використовуватися як засіб електронного цифрового підпису у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зокрема, це паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Частиною 3 ст.13 Закону України №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон та інші визначені Законом документи містять безконтактний електронний носій.

Нормами ч.1, 2, 5 ст.15 Закону України №5492-VI встановлені вимоги до бланків документів та їх форми, а саме: бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Бланки документів, в які імплантовано безконтактний електронний носій для внесення персональних даних, біометричних даних, параметрів та іншої інформації про особу, повинні бути виконані багатокомпонентним захисним друком, містити символ електронного документа, інформацію про підприємство, на якому виготовлено бланк документа, зображення малого Державного Герба України.

Згідно з вимогами ч.1-4,7 ст.22 Закону України №5492-VI паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну. Кожен громадянин України не може мати більше двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон. Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягни шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягни шістнадцятирічного віку, - на 10 років. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних. До паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) тип документа; 4) код держави; 5) номер документа; 6) ім`я особи; 7) громадянство; 8) дата народження; 9) унікальний номер запису в Реєстрі; 10) стать; 11) місце народження; 12) дата видачі документа; 13) уповноважений суб`єкт, що видав документ (код); 14) дата закінчення строку дії документа; 15) відцифрований образ обличчя особи; 16) відцифрований підпис особи; 17) дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою).

Відповідно до частини другої статті 15 та частини другої статті 22 Закону України №5492-VI Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 07.05.2014 №152 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2016 №1001) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», якою затверджені зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2 та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Частиною четвертою цієї постанови визначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 20 грудня 2016 року припиняється; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 20 грудня 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.

Відповідно до п.12 ч.1, ч.3, 7 ст.7 Закону України №5492-VI до Реєстру вноситься, визначена частиною 1 цієї статті, інформація про особу, а саме: відцифровані відбитки пальців рук особи (у разі оформлення, зокрема: паспорта громадянина України для виїзду за кордон). Інформація в Реєстрі зберігається для визначених цим Законом цілей. Порядок отримання, вилучення з Реєстру та знищення відцифрованих відбитків пальців рук встановлює Кабінет Міністрів України. Відцифровані відбитки пальців рук особи після внесення до безконтактного електронного носія та видачі документа особі вилучаються з Реєстру та знищуються. Шаблони відцифрованих відбитків пальців рук особи використовуються лише для цілей ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну передбачених цим Законом документів. Передача шаблонів відцифрованих відбитків пальців рук особи забороняється. Повноваження щодо отримання відцифрованих відбитків пальців рук та забезпечення їх захисту відповідно до законодавства покладається на уповноважених суб`єктів, передбачених пунктами 1, 2,4-7 частини першої статті 2 цього Закону. Відцифровані відбитки пальців рук особи отримуються після досягнення нею дванадцятирічного віку.

При цьому, відповідно до ст.8 Закону України №5492-VI внесена до Єдиного державного демографічного реєстру інформація є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою. Збирання, зберігання, використання та захист інформації, що міститься у Реєстрі, здійснюються відповідно до закону.

Відповідно до ч.4 ст.13 Закону України №5492-VI, особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб`єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 26 листопада 2014 року № 669, якою затверджено Порядок отримання, вилучення з Єдиного державного демографічного реєстру та знищення відцифрованих відбитків пальців рук особи.

Відповідно до п. 1 Порядку отримання, вилучення з Єдиного державного демографічного реєстру та знищення відцифрованих відбитків пальців рук особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №669 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року №628, далі Порядок №628) Цей Порядок визначає процедуру отримання, вилучення з Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) та знищення відцифрованих відбитків пальців рук особи, які у передбачених законодавством випадках вносяться до безконтактного електронного носія у разі оформлення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа особи, якій надано додатковий захист, картки мігранта (далі - документи).

Підпунтком 1 пункту 2 цього Порядку установлено, що відцифровані відбитки пальців рук отримуються і вносяться до Реєстру у разі оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа особи, якій надано додатковий захист, картки мігранта.

Згідно з п. 3 Порядку №628 до Реєстру вносяться відцифровані відбитки вказівних пальців рук особи. У разі пошкодження, відсутності вказівного пальця руки або відсутності можливості через якість отриманого графічного зображення відцифрованого відбитка (відбитків) пальця (пальців) рук (руки) особи ідентифікувати її беруться парні відбитки інших пальців рук або два будь-які відбитки пальців руки, про що зазначається в заяві-анкеті для внесення інформації до Реєстру.

У разі відсутності можливості через якість отриманого графічного зображення відцифрованих відбитків усіх пальців рук особи ідентифікувати її відцифровані відбитки пальців рук не отримуються, про що складається акт, який затверджується керівником відповідного територіального органу/підрозділу ДМС або працівником закордонної дипломатичної установи, та зазначається в заяві-анкеті для внесення інформації до Реєстру. Зазначений акт сканується засобами Реєстру та додається до заяви-анкети.

Відцифровані відбитки пальців рук особи не отримуються до досягнення нею 12-річного віку та у разі відсутності у особи всіх пальців рук, про що зазначається в заяві-анкеті для внесення інформації до Реєстру.

У разі коли особа не може пересуватися самостійно у зв`язку із тривалим розладом здоров`я та потребує термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров`я, оформленим в установленому порядку, відцифровані відбитки пальців рук не отримуються, про що складається акт, який затверджується керівником відповідного територіального органу/підрозділу ДМС або працівником закордонної дипломатичної установи, та зазначається в заяві-анкеті для внесення інформації до Реєстру. Зазначений акт сканується засобами Реєстру та додається до заяви-анкети.

Нормами ст.35 Конституції України передбачено право на свободу світогляду і віросповідання, але також визначено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Стаття 68 Основного Закону України передбачає обов`язок кожного щодо неухильного додержання Конституції України та законів України.

Згідно з ст.2 Закону України від 23.04.1991 №987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон України №987-ХІІ) в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України №987-ХІІ кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Відповідно до ст.4 Закону України №987-ХІІ громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов`язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Як зазначено у ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі -КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

З аналізу наведених вище норм сліду, що відмова від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія передбачена лише у процедурі отримання паспорта громадянина України, тоді як паспорт громадянина України для виїзду за кордон відповідно до ч.4 ст.22 Закону №5492-VI є за формою іншим документом і виготовляється у формі книжечки, правий форзац якої містить безконтактний електронний носій, та складається з м`якої обкладинки, 32 сторінок та сторінки даних.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що прийняття документів та оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, що не містить безконтактного електронного носія, з 20 грудня 2016 року припинено.

Суд критично оцінює посилання скаржника на приписи ч. 2 ст. 7 Закону №5492-VI, яка передбачає, що у разі відсутності інформації, передбаченої пунктами 3, 6, 9-14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка, оскільки вказана правова норма не розповсюджується на позивача.

Суд зазначає, що випадки відсутності інформації про відцифровані відбитки пальців рук особи для отримання нею паспорту громадянина України для виїзду за кордон деталізовані у п. 3 Порядку №628, а саме: відсутність можливості через якість отриманого графічного зображення відцифрованих відбитків усіх пальців рук особи ідентифікувати її; недосягнення особою 12-річного віку; відсутність у особи всіх пальців рук; неможливість особи пересуватися самостійно у зв`язку із тривалим розладом здоров`я та потребування термінового лікування за кордоном, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров`я, оформленим в установленому порядку.

Таким чином, позивач під вказаний перелік виключних обставин, за яких можлива відсутність інформації, передбаченої, зокрема, п. 12 ч. 1 ст. 7 Закону №5492-VI, не підпадає.

Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на Указ Президента України від 12 травня 2015 року №264/2015, адже вказаний Указ прийнято відповідно до частини третьої статей 23 і 24 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Цим Указом затверджено Положення про дипломатичний паспорт України та Положення про службовий паспорт України. Отже, вказаний нормативний акт не застосовується до спірних правовідносин.

Щодо посилань скаржника на необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції, наведеної Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №Пз/9901/2/18 (806/3265/17), колегія суддів вважає правильним зазначення судами попередніх інстанцій того, що вказана правова позиція стосується визнання протиправною відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, тоді як предметом розгляду цього спору є видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Також Суд вважає безпідставними посилання скаржника на ненадання судами попередніх інстанцій правової оцінки його доводам щодо втручання у приватне життя. Судом апеляційної інстанції з цього приводу проаналізовано положення Закону №987-ХІІ і Конституції України, та обґрунтовано зазначено, що діюче законодавство щодо порядку видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон будь-яких прямих чи непрямих переваг, привілеїв чи обмежень за релігійними переконаннями не встановлює.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судові рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалює нове рішення у справі, підстави для розподілу судових витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу, відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року у справі № 0240/3048/18-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н.В. Шевцова