Постанова
Іменем України
26 травня 2021 року
м. Київ
справа № 552/6884/19
провадження № 61-15466св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Самсонової О. А.,та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії
суддів: Кривчун Т. О., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
(далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання договору поруки недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що у листопаді 2019 року він звернувся до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції в Полтавській області (далі - Шевченківський ВДВС міста Полтави ГТУЮ в Полтавській області) щодо наявності відкритих виконавчих проваджень, в яких він є боржником.
Із відповіді він дізнався, що на виконанні у Шевченківському ВДВС міста Полтави ГТУЮ в Полтавській області перебуває виконавче провадження
№ 59240732 з примусового виконання виконавчого листа № 617/795/16-ц, виданого 23 січня 2017 року Вовчанським районним судом Харківської області, про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь
АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 07 квітня 2004 року № НАН2А000140153 у розмірі 90 000 грн та 1 378,00 грн судових витрат.
Зазначав, що лише з матеріалів судової справи № 617/795/16-ц він дізнався про те, що є поручителем за кредитним договором від 07 квітня 2004 року
№ НАН2А000140153, який уклали між собою АТ КБ «ПриватБанк»
та ОСОБА_2 . Позивач стверджував, що з позичальником ОСОБА_2 він не знайомий, згоду на залучення його як поручителя не давав, він не брав участі у підписанні таких документів.
Вказував, що він не укладав (не підписував) договір поруки, а тому відсутнє його волевиявлення.
ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір поруки від 07 серпня
2009 року № НАН2А000140153-П, сторонами якого зазначено його та
АТ КБ «ПриватБанк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23 липня
2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір поруки від 07 серпня 2009 року
№ НАН2А000140153-П, сторонами у якому зазначені ОСОБА_1 як поручитель та АТ КБ «ПриватБанк».
З АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто судові витрати
у розмірі 768,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того,
що будь-яких доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 підписав договір поруки від 07 серпня 2009 року № НАН2А000140153-П, зокрема оригіналу цього договору, відповідач суду не надав.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 липня 2020 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що з урахуванням конкретних обставин справи, процесуальної поведінки представників відповідача, зокрема, щодо ненадання оригіналу спірного правочину, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що вказані дії свідчать про ухилення відповідача від подання експерту оригіналу договору поруки, що унеможливлює проведення почеркознавчої експертизи судом, яка, в даному випадку, має визначальне значення для встановлення обставин справи, а тому наявні підстави для застосування судом положень статті 109 ЦПК України, у зв`язку з чим заява позивача про визнання факту, для з`ясування якого судом було витребувано оригінал спірного договору, з метою подальшого призначення експертизи, визнана обґрунтованою та встановлено факт виконання підпису, проставленого в договорі поруки від 07 серпня 2009 року № НАН2А000140153-П від імені ОСОБА_1 , не ним, а іншою особою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подалодо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 липня
2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня
2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Київського районного суду м. Полтави.
05 листопада 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року справу призначено
до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції повно і всебічно не з`ясували всіх обставин справи.
При застосуванні норм права суди не врахували висновки, викладені
у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі
№ 461/409/16-ц (провадження № 61-33188св18).
Заявник стверджує, що ненадання банком оригіналу оскарженого договору поруки не може свідчити про його недійсність. Наголошує на тому, що при укладенні спірного договору дотримані вимоги статті 207 та статті 547 ЦК України, оскільки правочин вчинено у письмовій формі та підписано сторонами.
АТ КБ «ПриватБанк» вказує, що позивач не виконав свій обов`язок з доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, викладених у позовній заяві. Почеркознавча експертиза не була проведена, тому ОСОБА_1 не довів факт того, що він не підписував оскаржуваний договір.
Заявник зазначає, що до компетенції суду не належить з`ясування ідентифікації виконавця підпису, а рішення суду першої інстанції не може замінити висновок експерта.
Відзив на касаційну скаргу у визначений судом касаційної інстанції строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся із запитом до Шевченківського ВДВС міста Полтави ГТУЮ в Полтавській області щодо наявності виконавчих проваджень, у яких він є боржником.
Листом від 18 листопада 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що
у Шевченківському ВДВС міста Полтави ГТУЮ в Полтавській області перебуває виконавче провадження № 59240732 з примусового виконання виконавчого листа № 617/795/16-ц, виданого 23 січня 2017 року Вовчанським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_2 ,
ОСОБА_1 солідарно на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 07 квітня 2009 року № НАН2А000140153 в розмірі 90 000,00 грн та судових витрат у розмірі 1 378 грн.
Підставою для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості став договір
поруки від 07 серпня 2009 року № НАН2А000140153-П, укладений від
імені ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» в особі начальника юридичного департаменту філії Полтавське головне регіональне управління
АТ КБ «ПриватБанк» Плеханова І. О.
Із копії договору поруки встановлено, що предметом вказаного договору
є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржниками, вказаними у додатку до цього договору (далі - додаток), своїх обов`язків, що випливають з кредитних договорів, вказаних у додатку, згідно з якими кредитор надає боржникам кредит у сумі, вказаній у додатку, а боржники зобов`язуються повернути кредит у строки, зазначені в кредитних договорах, сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі та в строки, визначені кредитними договорами, а також сплачувати винагороди, пеню, штрафи та інші платежі відповідно до умов кредитних договорів. Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитними договорами в розмірі, передбаченому додатком, котрий є невід`ємною частиною даного договору поруки.
Із копії договору поруки встановлено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 04 травня 2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» доказ - оригінал договору поруки від 07 серпня 2009 року
№ НАН2А000140153-П з метою подальшого призначення судової почеркознавчої експертизи.
Листом від 22 липня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомило Київський районний суд м. Полтави про неможливість виконання ухвали суду
від 04 травня 2020 року, оскільки у АТ КБ «ПриватБанк» відсутній оригінал договору поруки. Про причини відсутності оригіналу договору поруки
АТ КБ «ПриватБанк» суд не повідомляло.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки суди зробили висновок, що ОСОБА_1 не підписував договір поруки, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору поруки.
Колегія суддів не погоджується із цим висновком судів з таких підстав.
Згідно частини другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок про те, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18) зроблено висновок про те, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215
ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
У частинах першій, другій статті 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов`язання є його нікчемність.
Суди попередніх інстанцій встановили, що підпис від імені ОСОБА_1
у договорі поруки 07 квітня 2004 року № НАН2А000140153 виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою.
При цьому врахували конкретні обставини справи, процесуальну поведінку представників відповідача, зокрема, щодо ненадання оригіналу оспорюваного договору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказані дії відповідача свідчать про ухилення від надання суду оригіналу договору поруки (необхідного для подальшого призначення та проведення експертизи), що унеможливило призначення та проведення почеркознавчої експертизи судом, яка, в даному випадку, має визначальне значення для встановлення обставин справи
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зроблено висновок про те, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
За таких обстави, колегія суддів вважає за необхідне відмовити
в задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту права, оскільки договір поруки від 07 квітня 2007 року № НАН2А000140153, сторонами якого зазначені АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , є недійсним у силу закону (нікчемним), і не підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.
Зазначене не перешкоджає позивачу звернутися до суду на вказаних підставах з позовом за захистом своїх прав про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що відповідатиме змісту відносин, що виникли між сторонами.
Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, однак неправильно застосували норми матеріального права, тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням судового рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Оскільки у задоволенні позову відмовлено з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права, але нікчемний договір не підлягає визнанню недійсним, бо його нікчемність прямо встановлена законом, тому відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки недійсним відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
