КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/7449/20

Провадження № 2/947/1075/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2021 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Петренка В.С.,

за участю секретаря Ратовської А.С.,

за участю сторін:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача адвокат Казарновський О.Л., діючий на підставі ордеру та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю,

представник відповідача - Одеської обласноїпрокуратури прокурор Кащенко В.А., діюча на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області

про стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

02.04.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської місцевої прокуратури №3, Приморського ВП ГУНП в Одеській області, в якій просить суд стягнути з Державного бюджету України на її - ОСОБА_1 користь компенсацію моральної шкоди, завданої їй незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 3000000,00 грн. та судові витрати.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 16.02.2001 року прокурором Жовтневого району м. Одеси Пімоновим Г.П. було порушено кримінальну справу по факту шахрайства з фінансовими ресурсами з боку посадових осіб СП «Гефест Ко» за ознаками ст. 145-5 ч. 2 КК України.

Позивач вказує, що 30 березня 2001 року їй - ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та її було допитано у якості підозрюваної у скоєнні злочину, передбаченого ст. 148-5 ч.2 КК України (в редакції 1960р.)., 28 квітня 2001 року їй - ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст.148-5, ч. 2 ст. 172 КК України.

Як зазначає позивач, слідчий звинуватив її в тому, що 20.12.1999 року вона спільно з ОСОБА_2 склала та підписала: балансову довідку №1, відповідно до якої на балансі СП «Гефест Ко» знаходиться товар: кришка металева для скляних банок на загальну суму один мільйон дев`ятсот тисяч двісті гривень; балансову довідку №2, відповідно до якої на балансі СП «Гефест Ко» знаходиться товар: кришка металева для скляних банок на загальну суму триста сорок тисяч гривень. Після цього, 20.02.2000 року вона - ОСОБА_1 з ОСОБА_3 склала та підписала балансову довідку відповідно до якої на балансі СП «Гефест Ко» знаходиться товар: кришка металева для скляних банок на загальну суму два мільйони двісті тисяч шістсот гривень. Після цього зазначені документи було надано до АКБ «Інвестбанк», де стали підставою для укладення кредитного договору №47-99 від 19.11.1999р. на видачу кредиту в сумі один мільйон сто тисяч гривень та кредитного договору №54-99 від 09.12.1999р. на видачу кредиту в сумі тридцять тисяч доларів США.

Позивач вказує, що слідчий зазначив в постанові, що вона - ОСОБА_1 своїми діями вчинила злочин, передбачений ч.2 ст. 148-5 КК України - надання банку завідомо неправдивої інформації з метою отримання кредиту, яке завдало шкоду в великому розмірі та ч.2 ст. 172 КК України - внесення в офіційні документи завідомо неправдивої інформації, яке спричинило тяжкі наслідки.

Як стверджує позивач, вона послідовно, починаючи зі стадії ознайомлення з матеріалами справи в період з 05.05.2001р. по 10.05.2001р. доводила абсурдність пред`явленого їй - ОСОБА_1 обвинувачення, зокрема те, що документи, які було складено 20.12.1999р. не були та не могли бути підставами для видачі кредитів, оскільки кредити було видано 19.11.1999р. та 09.12.1999р., а також те, що відомості, які було внесено до зазначених слідством довідок, відповідали даним бухгалтерського обліку підприємства, але на те, щоб довести ці обставини довелося витратити понад чотирнадцять років.

Так, позивач зазначає, що постановою про закриття кримінального провадження старшого слідчого відділу Приморського районного відділу міліції ОМУ ГУМВС в Одеській області Виноградова В.О. від 01 жовтня 2015 року кримінальне провадження №12014160500000623 від 24.01.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, було закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Разом з тим, як вказує позивач, незважаючи на те, що частинами 4 та 6 ст. 284 КПК України передбачена необхідність направлення копії постанови про закриття кримінального провадження та передбачена можливість оскарження такої постанови протягом 10 днів з моменту її отримання, після закриття кримінального провадження її - ОСОБА_1 не повідомили про прийняте відносно неї рішення, не направили їй копію цього рішення, не роз`яснили їй її права у зв`язку із закриттям відносно неї кримінального провадження.

Як стверджує ОСОБА_1 , вона знаходилась під слідством та судом більше 14 років, після чого, кримінальне провадження було закрито з реабілітуючих підстав, та ще 4 роки було витрачено на те, щоб дізнатись про прийняте відносно неї - ОСОБА_1 рішення у кримінальному провадженні.

Таким чином, на думку позивача, шкода, яку їй завдано, складається з двох складових - шкода, завдана внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності в період з 30.03.2001р. (дати обрання запобіжного заходу) по 01.10.2015р. (дати прийняття рішення про закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав) та шкода, завдана внаслідок бездіяльності правоохоронних органів - з 01.10.2015р. до 11.12.2019р. (дати направлення захиснику копії постанови про закриття кримінального провадження).

Всього, як стверджує позивач, державні органи держави Україна відняли у неї вісімнадцять років вісім місяців та дванадцять днів життя, і за вісімнадцять років вісім місяців та дванадцять днів, проведені під слідством та судом, доказуючи свою невинуватість, а потім намагаючись дізнатись про прийняте у справі рішення та отримати його копію, вона - ОСОБА_1 отримала величезну психологічну травму та зазнала моральних страждань, а внаслідок переживань у неї суттєво погіршився стан здоров`я.

Зазначені моральні страждання, на думку позивача, були завдані діями органів досудового слідства, прокуратури та суду.

Позивач вказує, що кожен виклик до слідчого або до суду, а таких викликів було безліч, викликав у неї - ОСОБА_1 сильний стрес, а оскільки з`являтись до слідчого та до суду їй доводилось дуже часто на протязі багатьох років, то фактично усі ці роки вона, з вини правоохоронних органів та суду, тобто з вини державних органів, перебувала у стані постійного стресу. Внаслідок постійного стресу у неї - ОСОБА_1 прогресивно розвинулась діабетична хвороба, що потягло за собою, крім інших негативних наслідків, погіршення зору, яке для бухгалтера за фахом означає відсутність можливості працювати та заробляти собі на життя.

Позивач зазначає, що перебування в стані постійного стресу від усього вищенаведеного, настільки сильно відобразилось на її особистому житті, що у неї погіршились стосунки із членами її сім`ї. Крім того, перебування у стані постійного стресу істотно заважало її роботі, а оскільки обвинувачення було безпосередньо пов`язане з її службовими повноваженнями, то вона відчувала додатковий стрес та напруженість у відношеннях з колегами по роботі та з керівництвом.

Позивач стверджує, що перебуваючи під запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд, вона протягом чотирнадцяти років була позбавлена можливості вільно переміщуватись за межі міста, в якому вона зареєстрована (м, Одеса). З цієї причини вона була обмежена у можливості розпоряджатись своїм життям та реалізовувати своє конституційне право на свободу пересування, хоча, як виявилось в результаті, після всіх років її безпідставного переслідування це обмеження було безпідставним та зайвим. Крім того, з 02.04.2001р. було заарештовано усе її майно.

Окремо позивач зупиняється на питанні відшкодування шкоди, пов`язаної з тривалою бездіяльністю правоохоронних органів, які не повідомляли її - ОСОБА_1 про прийняте у справі рішення та не виконували судові рішення щодо необхідності надання відповідної інформації.

Так, позивач вказує, що за час, який минув з моменту реєстрації матеріалів в ЄРДР - 24.02.2014р., стороні захисту довелось чотири рази звертатись до суду зі скаргами з метою отримати ефективний засіб правового захисту, але назвати цей засіб ефективним наразі неможливо.

Таким чином,позивач стверджує,що загальнийстрок перебуванняїї підсудом іслідством змоменту обраннязапобіжного заходу-30березня 2001р.і дозакриття кримінальногопровадження -01.10.2015р.складає 14років 6місяців,а домоменту отриманняповідомлення прозакриття кримінальногопровадження -11грудня 2019р.становить ще4роки 2місяці та12днів,а всьоговісімнадцять роківвісім місяцівмісяці тадванадцять днів (224,5 місяці).

При цьому, на думку ОСОБА_1 , час, який їй довелось витратити на отримання відомостей про прийняте у кримінальному провадженні рішення, для неї жодним чином не відрізняється від часу перебування під слідством та судом, оскільки весь цей час вона так само перебувала у стані невизначеності та вимушена була прикладати неймовірних зусиль для з`ясування свого стану. Отже відшкодування за цей час має бути здійснено у тих самих розмірах, що і відшкодування за час знаходження під слідством та судом.

Таким чином, позивач вважає, що з урахуванням вимог ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»,мінімальний розмірморальної шкоди, завданої їй - ОСОБА_1 незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, на відшкодування якої вона - ОСОБА_1 має безумовне право, становить 1 060 313,5 грн. (224,5 місяці під слідством та судом х 4723 грн. мінімальна заробітна плата в Україні з 01.01.2020р. = 1 060 313,5 грн.).

Проте, з урахуванням усіх перелічених факторів, які характеризують глибину її душевних страждань та їх тривалості (більше вісімнадцяти років життя), ОСОБА_1 оцінює розмір нанесеної їй моральної шкоди в розмірі 3 000000,00 грн.

На думку ОСОБА_1 , заявлена сума моральної шкоди є адекватною та необхідною для справедливого відшкодування її втрат за весь період, коли вона була обмежена в особистих правах, коли їй необхідно було доказувати свою очевидну невинуватість, постійно відриваючись від роботи та особистого життя.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою суддіКиївського районногосуду м.Одеси ПетренкаВ.С.від 07.04.2020рокубуло прийнятопозовну заявудо розгляду тавідкрито провадженняпо цивільнійсправі запозовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської місцевої прокуратури № 3, Приморського ВП ГУНП в Одеській області про стягнення моральної шкоди. Розгляд справипризначено впорядку загальногопозовного провадження.Призначено підготовче засідання.

12.05.2020 року від представника відповідача - Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву представник відповідача посилається на те, що в даному випадку позивач ототожнює Державну казначейську службу України з Державним бюджетом України та з особою, яка спричинила шкоду, і, на його думку, повинна відповідати за дії органів прокуратури, що суперечить матеріалам справи та нормам чинного законодавства України.

Представник відповідача зазначає, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж не залучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

На думку представника відповідача, позивачем у позовній заяві безпідставно було збільшено період, за який вона має право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, оскільки час, який ОСОБА_1 витратила на отримання відомостей про прийняте у кримінальному провадженні рішення не можна віднести до часу перебування під слідством та судом, адже позивач не перебувала у статусі підозрюваної і жодні обмеження до неї не застосовувались.

Крім того,представник відповідачавважає,що позивачвикористовує якрозрахункову величинурозмір мінімальноїзаробітної плати,який відповіднодо ЗаконуУкраїни «Продержавний бюджетУкраїни на2020рік» становить4723грн.,проте,зазначене суперечитьнормам законодавства,оскільки відповіднодо ЗаконуУкраїни від06.12.2016№1774-VIIIмінімальна заробітнаплата післянабрання чинностіцим Закономне застосовуєтьсяяк розрахунковавеличина длявизначення посадовихокладів тазаробітної плати працівників та інших виплат.

Також представник відповідача вказує, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями органів прокуратури та моральною шкодою, а також її наявність.

13.05.2020 року до канцелярії суду від Одеської місцевої прокуратури № 3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому Одеська місцева прокуратура № 3 просить суд відмовити у задоволенні позову в частині позовних вимог до Одеської місцевої прокуратури № 3, оскільки Одеська місцева прокуратура № 3 не має статусу юридичної особи, а тому не може бути відповідачем у зазначеній справі.

13.07.2020року,20.10.2020року відПриморського ВПГУНП вОдеській областідо канцелярії суду надійшли листи, в яких Приморський ВП ГУНП в Одеській області повідомив суд про те, що Приморський ВП не має статусу юридичної особи, і, відповідно, не має цивільної правоздатності та дієздатності, на підставі чого не може бути позивачем і відповідачем у суді.

У підготовчому засіданні 26.10.2020 року судом, з власної ініціативи, було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Одеську обласну прокуратуру та ГУНП в Одеській області.

Крім того,у підготовчомузасіданні 26.10.2020року булозакрито підготовчепровадження тапризначено справудо судовогорозгляду посуті.

У судовому засіданні 18.01.2021 року судом було ухвалено повернутися до стадії підготовчого провадження по справі.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 18.01.2021 року, за клопотанням представника позивача, було замінено неналежного відповідача - Одеську місцеву прокуратуру № 3 належним відповідачем - Одеською обласною прокуратурою,а такожзамінено неналежноговідповідача - Приморський ВП ГУ НП в Одеській області належним відповідачем - Головним управлінням Національної поліції в Одеській області.

18.02.2021 року до канцелярії суду від представника Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача, в якому представник ГУНП в Одеській області просить суд замінити неналежного відповідача - Головне управління Національної поліції в Одеській області належним відповідачем Приморським РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, оскільки Головне управління Національної поліції в Одеській області ніяких протиправних дій по відношенню до позивача не вчиняло та не перебувало у трудових правовідносинах із слідчими, які проводили досудове розслідування відносно позивача та іншими особами, в результаті службової діяльності яких позивачу було завдану шкоду.

У підготовчому засіданні 18.02.2021 року судом було відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Одеській області про заміну неналежного відповідача, оскільки відповідно до ст. 51 ЦПК України суд першої інстанціїмає правотільки заклопотанням позивача залучити до участі співвідповідача або замінити неналежного відповідача, а у даному випадку клопотання про заміну неналежного відповідача заявлено ГУНП в Одеській області, який є відповідачем, у зв`язку з чим, він не є належним суб`єктом звернення до суду з таким клопотанням.

Крім того,у підготовчомузасіданні 18.02.2021року судом, за клопотанням представника позивача, було залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Приморський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області.

03.03.2021 року до канцелярії суду від Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на позов, в якому Одеська обласна прокуратура просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву Одеська обласна прокуратура посилається на те, що позивачем завищено суму моральної шкоди та не надано обґрунтованого розрахунку, при цьому,заявлена позивачемдо стягненняморальна шкода перевищує ту суму, на яку вона може розраховувати у разі доведеності позовних вимог.

Окрім цього, Одеська обласна прокуратура зазначає, що реальність настання моральної шкоди має бути доведена належними та допустимими доказами, яких позивачем не надано.

Таким чином, на думку Одеської обласної прокуратури, наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали у результаті незаконних дій правоохоронних органів, лише у разі доведення позивачем реальності настання шкоди та взаємозв`язку між шкодою та діями правоохоронного органу, суду.

Крім того, Одеська обласна прокуратура вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь витрат за послуги адвоката також є необґрунтованими та непідтвердженими належними та допустимими доказами, оскільки нею не надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, документів, що підтверджують вартість наданих послуг або витрат адвоката.

26.03.2021 року на електронну адресу від представника відповідача - Головного управління Національної поліції в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник Головного управління Національної поліції в Одеській області просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

В обґрунтування наданого відзиву представник Головного управління Національної поліції в Одеській області посилається на те, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями ГУНП в Одеській області та завданням їй моральної шкоди, а також самого факту завдання моральної шкоди.

Представник відповідача зазначає, що п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» встановлено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

До приведення законодавчих актів у відповідності із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, на думку представника відповідача, сума моральної шкоди про відшкодування якої вправі ставити питання позивач має розраховуватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2020 рік, а тому позивачем необґрунтовано завищено розмір моральної шкоди.

Крім того, представник відповідача вказує, що ГУНП в Одеській області не приймало участі у відкритті кримінальних проваджень відносно позивача, не вчиняло жодних процесуальних дій та не приймало жодних процесуальних рішень відносно позивача, оскільки фактично ГУНП в Одеській області було створено 07.11.2015 року, а тому ГУНП в Одеській області вважається неналежним відповідачем.

19.04.2021року від Відділу поліції№2Одеського районногоуправління поліції№1ГУНП вОдеській областідоканцелярії судунадійшов лист,в якому Відділ поліції№2Одеського районногоуправління поліції№1ГУНП вОдеській областіповідомив про те, що Приморський РВ не має статусу юридичної особи, і, відповідно, не має цивільної правоздатності та дієздатності, на підставі чого не може бути позивачем і відповідачем у суді.

Разом з тим, суд звертає увагу Відділу поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області на те, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Приморський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області є юридичною особою та знаходиться в стані припинення.

При цьому,суд зазначає,що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про її припинення.

Таким чином, оскільки Приморський РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області не виключено з Єдиногодержавного реєструюридичних осібта фізичнихосіб підприємців,відсутній записпро йогоприпинення,суд зазначає,що ПриморськийРВ ОМУГУМВС Українив Одеськійобластімає статус юридичної особи та може бути визначений в якості відповідача.

У підготовчомузасіданні 20.04.2021року булозакрито підготовчепровадження тапризначено справудо судовогорозгляду посуті.

У судовому засіданні 27.05.2021 року позивач та її представник заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 27.05.2021 року представник Одеської обласної прокуратури проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представники відповідачів - Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Одеській області та Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні у матеріалах справи, у судове засідання 27.05.2021 року не з`явились.

24.05.2021 року представник Головного управлінняНаціональної поліціїв Одеськійобластінадіслав на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із тим, що представник ГУНП в Одеській області, який приймав участь у судових засіданнях по даній справі знаходиться у відпустці.

Судом було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 189 ЦПК Українипідготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Відповідно доч.1та ч.2ст.210ЦПК Українисуд маєрозпочати розглядсправи посуті непізніше ніжчерез шістдесятднів здня відкриттяпровадження усправі,а увипадку продовженнястроку підготовчогопровадження -не пізнішенаступного дняз днязакінчення такогостроку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі було відкрито 07.04.2020 року, тобто справа перебуває в провадженні суду вже більше року, у зв`язку з чим, суд позбавлений процесуальної можливості відкладати судові засідання.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судовогопроцесу таїхні представникиповинні добросовіснокористуватися процесуальнимиправами;зловживання процесуальнимиправами недопускається.

При цьому суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі„Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Приймаючи до уваги неприбуття у судове засідання належним чином повідомленого відповідача, з урахуванням положень 210 ЦПК України, суд позбавлений процесуальної можливості знову відкладати судове засідання, а тому у задоволенні заяви представника відповідача було відмовлено.

Крім того, суд зазначає, що інститут представництва юридичної особи не є безпосередньо пов`язаним з особистістю будь-якого окремого представника.

Таким чином, відповідач, який є юридичною особою, мав можливість направити до суду іншого представника для забезпечення захисту своїх інтересів.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги неприбуття у судове засідання належним чином повідомленого представника відповідача, дата судового засідання з яким узгоджувалася судом, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, її представника, представника відповідача - Одеської обласної прокуратури, проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Як встановлено судом у судовому засіданні, 16.02.2001 року прокурором Жовтневого району м. Одеси Пімоновим Г.П. було порушено кримінальну справу по факту шахрайства з фінансовими ресурсами з боку посадових осіб СП «Гефест Ко» за ознаками ст. 148-5 ч. 2 КК України (т.1 а.с. 30).

16.02.2001 року кримінальну справу №05420010009 прийняв до свого провадження слідчий прокуратури Жовтневого району м. Одеси Непорада О.М. (т.1 а.с. 31).

30 березня 2001 року слідчий Непорада О.М. обрав відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд та допитав ОСОБА_1 у якості підозрюваної у скоєнні злочину, передбаченого ст. 148-5 ч. 2 КК України (т. 1 а.с. 32-36).

02 квітня 2001 року слідчим Непорада О.М. було накладено арешт на все майно ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 37).

28 квітня 2001 року слідчий Непорада О.М. порушив у відношенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 172 ч.2 КК України, та об`єднав цю справу в одне провадження зі справою №05420010009 (т. 1 а.с. 38).

28 квітня 2001р. слідчий Непорада О.М. пред`явив ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 148-5 ч.2 та 172 ч. 2 КК України (в редакції 1960р.) та відразу оголосив про закінчення попереднього розслідування та надання матеріалів справи для ознайомлення (т.1 а.с. 39-40).

Так, відповідно до формулювання обвинувачення, ОСОБА_1 звинуватилиу тому,що вона20грудня 1999року склала тапідписала балансовідовідки №1та №2про наявністьна балансіСП «ГефестКо» товарів,а напідставі цихдовідок 19листопада 1999року СП «ГефестКо» отрималовід АКБ«Інвестбанк» кредитв сумі1100000грн.та 09грудня 1999року кредит 30 000 доларів США.

В період з 05.05.2001 року по 10.05.2001 року стороною захисту було заявлено декілька клопотань, а саме, про надання для ознайомлення матеріалів кримінальної справи в повному обсязі включаючи речові докази, про призначення почеркознавчої експертизи, про витребування з АКБ «Інвестбанк» документів та про закриття кримінальної справи у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, оскільки балансові довідки, складення та підписання яких ставилось ОСОБА_1 у провину, були видані вже після отримання кредитів та не були підставами для видачі цих кредитів. У задоволенні цих клопотань слідчим було відмовлено.

Справу було направлено для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 06.07.2004р. кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 148-5 ч. 2 та 172 ч. 2 КК України (в редакції 1960р.) було повернуто прокурору Приморського району м. Одеси для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 було залишено підписку про невиїзд (т. 1 а.с. 51-52).

Постанова суду була оскаржена прокурором та ухвалою судової колегії судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 09.09.2004 року постанову було залишено без змін (т. 1 а.с. 53-56).

08.11.2004 року прокурор Приморського району м. Одеси Пімонов Г.П. встановив строк досудового розслідування по справі до 08.12.2004 року (т. 1 а.с. 57).

10.01.2005р. слідчий Непорада О.М. пред`явив ОСОБА_1 обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч,2 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції 2001р.) (т. 1 а.с. 59-60).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25.02.2005 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було повернуто прокурору для організації додаткового розслідування у зв`язку з невиконанням органами досудового розслідування вказівок, які містились в постанові Приморського районного суду м. Одеси від 06.07.2004р. та ухвалі апеляційного суду Одеської області від 09.09.2004р. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 було залишено підписку про невиїзд (т. 1 а.с. 62-63).

Ухвалою судової колегії судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 27.09.2005 року постанову суду було скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд до того ж суду іншим суддею. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 було залишено підписку про невиїзд (т. 1 а.с. 64-66).

24.01.2006 року Головою Апеляційного суду Одеської області було змінено підсудність та кримінальну справу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 направлено для розгляду до Київського районного суду м. Одеси (т. 1 а.с. 67).

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 20.09.2006 року прокурору Одеської області було направлено постанову про проведення службового розслідування по кримінальній справі відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з метою з`ясування місцезнаходження речових доказів та бухгалтерської документації в кількості 74-х папок (т. 1 а.с. 69).

Вироком Київського районного суду м, Одеси від 26.12.2007р. ОСОБА_1 було визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 366 ч.2, 222 ч. 2 КК України та звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 1 п. «б», ст. 6 Закону України «Про амністію» від 19.04.2007 року (т. 1 а.с. 71-77).

23 квітня 2008 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернуто до Київського районного суду м. Одеси для належного оформлення (т. 1 а.с. 78).

Ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 30.09.2008 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 26.12.2007 року скасовано та справу направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування. Апеляційним судом було встановлено, що оформлення довідок про наявність майна, яке передається у заставу, не знаходиться у причинному зв`язку з діями посадових осіб банку по прийняттю рішення щодо можливості видачі кредитних коштів підприємству. Апеляційним судом також встановлено, що слідчим не було виконано вказівки, які містились в постанові Приморського районного суду м. Одеси від 06.07.2004 року (т. 1 а.с. 79-81).

03.08.2009 року заступником прокурора Приморського району м. Одеси Мамедовим Г.А. було встановлено строк досудового розслідування у справі до 03.09.2009р., а кримінальну справу було прийнято до провадження слідчим прокуратури Приморського району м. Одеси Ткаченко Н.А. (т. 1 а.с. 82-83).

03.09.2009 року ОСОБА_1 та її захиснику адвокату Казарновському О.Л. було оголошено про закінчення досудового розслідування та надання матеріалів кримінальної справи для ознайомлення. При ознайомленні із матеріалами справи стороною захисту було зазначено, що вказівки, які містяться в ухвалі апеляційного суду, слідством не виконані (т. 1 а.с. 84-85).

04.09.2009 року кримінальну справу було направлено для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси (т. 1 а.с. 86).

14.10.2009 року суддя Приморського районного суду м. Одеси Лабунський В.М. направив справу до Апеляційного суду Одеської області з метою визначення підсудності (т. 1 а.с. 87).

26.10.2009 року в.о. голови Апеляційного суду Одеської області направив справу для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси (т. 1 а.с. 88).

09.12.2009 року постановою Приморського районного суду м. Одеси справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 було залишено підписку про невиїзд (т. 1 а.с. 89-90).

Ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 04.03.2010 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 09.12.2009р. скасовано, справу направлено для розгляду в той самий суд в іншому складі суддів. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 було залишено підписку про невиїзд (т. 1 а.с. 91-92).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 25.05.2010 року справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування (т. 1 а.с. 93-94).

Постановою помічника прокурора Приморського району м. Одеси Вініцької А.М. від 23.01.2012р. змінено обвинувачення ОСОБА_1 , замість обвинувачення ОСОБА_1 , замість обвинувачення за ч. 2 ст. 222 та ч. 2 ст. 366 КК України, ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за ч.1 ст. 366 КК України. В постанові про зміну обвинувачення зазначено, що оскільки довідки про наявність майна, що передається у заставу, були складені після укладання кредитних договорів, то дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із складання цих довідок не знаходяться у причинному зв`язку з діями посадових осіб банку з прийняття рішення про можливість видачі кредитних коштів СП «Гефест Ко», а також з заподіянням матеріальної шкоди у великому розмірі (т. 1 а.с. 95-96).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2012 року справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд скасовано (т. 1 а.с. 97-100).

Ухвалою колегії суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду Одеської області від 25.12.2012 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 19.09.2012. скасовано, справу направлено для розгляду в той самий суд в іншому складі суддів (т. 1 а.с. 101-102).

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 04.10.2013 року справу за звинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було направлено прокурору Приморського району м. Одеси для організації додаткового розслідування. В постанові було зазначено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 залишено підписку про невиїзд (т. 1 а.с. 103-104).

24.01.2014 року слідчим Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Карцевим А.А. було внесено відомості в ЄРДР про скоєння злочину, передбаченого ст.366 ч.1 КК України.

У витягу з ЄРДР зазначено фабулу злочину, відповідно до якої, на момент укладання кредитних договорів, договорів застави у підприємства СП «Гефест Ко» металева кришка в кількості, зазначеної у договорах застави була відсутня, а в подальшому була реалізована без згоди на то банку. Кримінальне провадження № 1201460500000623 (т. 1 а.с. 105).

18.06.2014 року слідчим Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області Карцевим А.А. було винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі ст. 284 ч.1 п.2 КПК України, за відсутністю складу злочину (т. 1 а.с. 107).

27.04.2015 року старший прокурор прокуратури Приморського району м. Одеси Латишева М.А. постанову слідчого про закриття кримінального провадження скасувала та направила кримінальне провадження №1201460500000623 від 24.01.2014 року до Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області для подальшого досудового розслідування (т. 1 а.с. 108).

20.03.2015 року представником ОСОБА_1 до прокурора Приморського району м. Одеси було направлено скаргу щодо необхідності встановлення місцезнаходження кримінального провадження та закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 112).

Листом від 24.04.2015 року №7-217-15 представника ОСОБА_1 повідомили про те, що постанову від 18.06.2014 року про закриття кримінального провадження скасовано 27.04.2015р. та досудове розслідування триває (т. 1 а.с. 113).

22.05.2015 року представник ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про скасування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд (т.1 а.с. 114).

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 17.06.2015р. (справа №522/10525/15) запобіжний захід «підписка про невиїзд» відносно ОСОБА_1 скасовано (т. 1 а.с. 115).

13.08.2015 року представником ОСОБА_1 до прокурора Приморського району м. Одеси було направлено скаргу щодо закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 116).

Листом від 26.08.2015р. №7-217-15 представника ОСОБА_1 повідомили про те, що по кримінальному провадженню надані письмові вказівки у порядку ст. 36 КПК України (т.1 а.с. 117).

02.06.2017 року представником ОСОБА_1 до прокурора Одеської області було направлено скаргу з проханням повідомити про рішення, прийняте по кримінальному провадженню № 1201460500000623, та повідомити прізвища процесуальних керівників (т. 1 а.с. 118).

07.08.2017 року стороною захисту до керівника Одеської місцевої прокуратури №3 (колишня прокуратура Приморського району м. Одеси) було направлено клопотання з проханням повідомити про рішення, прийняте по кримінальному провадженню №1201460500000623, та повідомити прізвища процесуальних керівників (т. 1 а.с. 119).

17.08.2017 року представник ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність керівника Одеської місцевої прокуратури №3 щодо ненадання відповіді на клопотання (т. 1 а.с. 120).

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2017 року уповноважених осіб Одеської місцевої прокуратури №3 зобов`язано розглянути клопотання сторони захисту відповідно до вимог ст. 220 КПК України (в триденний строк) (т. 1 а.с. 121).

15.06.2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури №3 з клопотанням організувати виконання уповноваженими особами Одеської місцевої прокуратури №3 ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2017р., повідомити про рішення, прийняте по кримінальному провадженню № 1201460500000623, та повідомити прізвища процесуальних керівників (т. 1 а.с. 123).

17.07.2018 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 листом за №10-623-14 повідомив представника ОСОБА_1 , що СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області матеріали кримінального провадження до прокуратури не надав, у зв`язку з чим прокуратурою ініційовано проведення службової перевірки за фактом втрати кримінального провадження № 1201460500000623 (т. 1 а.с. 124).

18.12.2018 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури №3 зі скаргою, з проханням організувати виконання уповноваженими особами Одеської місцевої прокуратури №3 ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2017р., повідомити про рішення, прийняте по кримінальному провадженню № 1201460500000623 та надати стороні захисту копію прийнятого у кримінальному провадженні рішення (т. 1 а.с. 125-126).

21.02.2019 року представник ОСОБА_1 направила до прокурора Одеської області дві скарги: на бездіяльність керівника Одеської місцевої прокуратури №3, та в порядку ст. 208 КПК України з проханням надати керівнику Одеської місцевої прокуратури №3 вказівки щодо необхідності виконання ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 07.09.2017 року (т. 1 а.с. 127-130).

Листом від 27.02.2019 року за №04/2/2-р-19 представника ОСОБА_1 повідомили про те, що звернення направлено до Одеської місцевої прокуратури №3 (т. 1 а.с. 131).

13.03.2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність керівника Одеської місцевої прокуратури №3 щодо не розгляду у встановлений законом строк звернень сторони захисту (т. 1 а.с. 132-134).

Ухвалою слідчогосудді Приморськогорайонного судум.Одеси від26.03.2019р.відповідальних уповноваженихосіб Одеськоїмісцевої прокуратури№3зобов`язано розглянутискаргу сторонизахисту на недотриманнярозумних строківу кримінальномупровадженні№ 1201460500000623, та повідомити заявника про прийняте рішення (т. 1 а.с. 135).

Листом від14.03.2019року №100-623-14заступник керівникаОдеськоїмісцевої прокуратури №3 повідомив представника ОСОБА_1 про те,що 01.10.2015року слідчимСВ ПриморськогоВП вм.Одесі ГУНП вОдеськійобласті винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КК України, та що ознайомитись з матеріалами кримінального провадження можна у Приморському ВП (т. 1 а.с. 136).

24.04.2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до начальника Приморського

ВП вм.Одесі ГУНП вОдеській областіз клопотаннямпро наданняможливості ознайомленняз матеріаламикримінального провадження №1201460500000623 (т. 1 а.с. 137).

Листом від 23.05.2019 року №36/к-2122 представника ОСОБА_1 повідомлено про те, що ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 1201460500000623 може бути здійснено у канцелярії слідчого відділу Приморського ВП в м. Одесі (т. 1 а.с. 138).

Однак, після ознайомленняз матеріаламикримінального провадження представником ОСОБА_1 було з`ясовано, що постанова про закриття кримінального провадження від 01.10.2015 року у матеріалах кримінального провадження № 1201460500000623 відсутня.

Про цю обставину сторона захисту невідкладно повідомила Одеську місцеву прокуратуру №3.

Листом від 12.07.2019р. №10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 повідомив представника ОСОБА_1 про те, що прокуратурою витребувано з Приморського ВП кримінальне провадження та встановлено, що постанова про закриття кримінального провадження від 01.10.2015 року у матеріалах кримінального провадження відсутня. З цього приводу прокуратурою було ініційовано проведення службової перевірки (т. 1 а.с. 139).

16.07.2019 року представник ОСОБА_1 направив до прокурора Одеської області скаргу з проханням вжити заходів щодо дотримання посадовими особами Одеської місцевої прокуратури №3 розумних строків у кримінальному провадженні №1201460500000623, та направлення стороні захисту копії прийнятого у кримінальному провадженні рішення (т. 1 а.с. 140-141).

Листом від 24.07.2019 року №04/2/2-р-19 представника ОСОБА_1 повідомили про те, що скаргу направлено для розгляду до Одеської місцевої прокуратури №3 (т. 1 а.с. 142).

Листом від 05.08.2019 року №10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 повідомив представника ОСОБА_1 про те, що 01.10.2015р. слідчим СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області винесено постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КК України, та що ознайомитись з матеріалами кримінального провадження можна у Приморському ВП (т. 1 а.с. 143).

27.08.2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури №3 зі скаргою, з проханням встановити місце знаходження постанови про закриття кримінального провадження від 01.10.2015 року, та надання копії цієї постанови (т. 1 а.с. 144).

Листом від 06.09.2019 року №10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 повідомив представника ОСОБА_1 про те, що прокуратурою витребувано з Приморського ВП кримінальне провадження та встановлено, що постанова про закриття кримінального провадження від 01.10.2015 року у матеріалах кримінального провадження відсутня. З цього приводу прокуратурою було ініційовано проведення службової перевірки, але відповіді про результати такої перевірки до прокуратури не надходили (т. 1 а.с. 145).

09.09.2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність уповноважених посадових осіб Одеської місцевої прокуратури №3 з проханням зобов`язати їх надати стороні захисті копію постанови про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 9т. 1 а.с. 146-147).

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26.09.2019 року керівника Одеської місцевої прокуратури №3 зобов`язано розглянути скаргу сторони захисту від 27.08.2019 року та надати відповідь у встановлений ст. 220 КПК України строк (т. 1 а.с. 148).

22.11.2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до керівника Одеської місцевої прокуратури №3 з вимогою негайно виконати ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 26.09.2019 року (т. 1 а.с. 149).

Листом від 05.12.2019р. №10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 повторно направив на адресу представника ОСОБА_1 копію листа заступника керівника Одеської місцевої прокуратури №3 від 06.09.2019р. №10-623-14 (т. 1 а.с. 150-151).

Листом від 11.12.2019 року №10-623-14 заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 направив представнику ОСОБА_1 копію постанови слідчого СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області Виноградова В.О. від 01.10.2015 року про закриття кримінального провадження №1201460500000623 від 24.01.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КК України (т. 1 а.с. 152).

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що відомості про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 були отримані нею лише у грудні 2019 року.

Так, постановою про закриття кримінального провадження слідчого слідчого відділу Приморського районного відділу міліції ОМУ ГУМВС в Одеській області Виноградова В.О. від 01 жовтня 2015 року кримінальне провадження №12014160500000623 від 24.01.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.Відомості про прийняте рішення внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1 а.с. 153).

Зі змісту постанови про закриття кримінального провадження слідчого слідчого відділу Приморського районного відділу міліції ОМУ ГУМВС в Одеській області Виноградова В.О. від 01 жовтня 2015 року вбачається, що 19.11.1999р. між СП «Гефест Ко» та АКБ «Інвестбанк» укладено кредитний договір №47-99 про надання банком кредиту у сумі 1100000 гривень на умовах забезпечення повернення кредиту заставою майна СП «Гефест Ко» на суму 1900200 гривень. Заставленим майном була металева кришка для консервування. 09.12.1999р. між СП «Гефест Ко» та АКБ «Інвестбанк» укладено кредитний договір №54-99 про надання банком кредиту у сумі 30000 доларів СІIIА на умовах забезпечення повернення кредиту заставою майка СП «Гефест Ко» на суму 300400 гривень. Заставленим майном також була металева кришка для консервування. Під час перевірки проведеної прокуратурою та УБОЗ встановлено,що намомент укладаннякредитних договорів,договорів застави,у підприємстваСП «ГефестКо» металевакришка вкількості зазначеноїу договорахзастави булавідсутня,а вподальшому булареалізована беззгоди нато Банку.Так,під часдосудового розслідуванняне буловстановлено підтверджуючихобставин,внаслідок чогодосудовим розслідуваннямне встановленодокази тає підставивважати,що вданому діяннівідсутній складзлочину вказаногозаявниками.Вищенаведене є підставою вважати, що в діях вказаних заявником осіб відсутній склад кримінального правопорушення передбачений ч.1 ст.366 КК України. При цьому, досудовим слідством вичерпано всі можливості доказування вини вказаних осіб, оскільки добуті докази, не достатні для вручення повідомлення про підозру, так як речових, документальних та інших будь-яких доказів скоєння кримінального правопорушення не встановлено.

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством і судом починаючи з 30 березня 2001 року з моменту обрання запобіжного заходу, і до 01.10.2015 року закриття кримінального провадження, що складає 14 років 6 місяців 1 день, а до моменту отримання повідомлення про закриття кримінального провадження 11 грудня 2019 року пройшло ще 4 роки 2 місця 9 днів, тобто загалом ОСОБА_1 незаконно перебувала під слідством і судом 18 років 8 місяців 11 днів, що складає 224 місяці 12 днів (224,12).

Відповідно дост. 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 2ст. 1167 ЦК Україниморальна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування, як запобіжного заходу, тримання під вартою.

Відповідно до п. 9Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ч. 1ст.1176ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, відшкодовується Державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду; право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду виникає у разі закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону про відшкодування шкоди підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, наведених у статті 1 цього Закону, громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Відповідно до п. 14Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»судам роз`яснено, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Дослідивши докази по справі, суд дійшов висновку, що оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 358 КК України, наявні правові підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури.

Положеннями ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів досудового розслідування, прокуратури, суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок, бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі мінімальної заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Зроблені судом висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеними у постановах Великої Палати Верховного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 468/1262/16-ц, тощо.

Щодо доводів представників відповідачів відносно розрахунку суми моральної шкоди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не з мінімальної заробітної плати, суд виходить з такого.

Як зазначено вище, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно з правовими висновками, викладеними у вищезазначених постановах Верховного Суду, відповідно до ч. 3ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менш як одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, підстави для застосування п.3 «Прикінцевих таперехідних положень»Закону «Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни» від06.12.2016 рокувідсутні.

Таким чином, враховуючи положення ч.3ст.13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди слід виходити із розміру мінімальної заробітної плати у сумі 6000 грн., що діє на час вирішення справи.

Відповідно достатті 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне, за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого, спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до частини 3статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Аналіз вищевказаної нормизаконусвідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Визначенийзакономрозмір - є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розмірузаконне містить.

Відповідно дост. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»,у 2021році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня 2021 року - 6000 гривень.

Таким чином, мінімальний розмір відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди за 224 місяці 12 днів (224,12) перебування під слідством чи судом, відповідно до вимог ст. 13 Закону становить 1344720,00 грн.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV (Станков) v. BULGARIA (Болгарії) § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Визначений законом розмір є мінімальним, а тому суд, виходячи із обставин даної справи, вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_1 , виходячи із засад верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Суд, встановивши всі обставини справи, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість ОСОБА_1 , значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, які понесла позивач через неможливість тривалого (18 років 8 місяців 11 днів) відновлення своїх прав, через незаконне кримінальне переслідування, накладення арешту на її майно, обрання відносно неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, у зв`язку з чим, вона була обмежена у свободі пересування, зазнала негативних змін у звичайному ритмі життя, прийшов до висновку, що позивачу була спричинена моральна шкода у розмірі 1 500 000,00 грн., та саме в такому розмір вона підлягає стягненню з державного бюджету на користь позивача.

Розмір моральної шкоди 3000 000,00 грн., що визначений позивачем, суд вважає необґрунтованим та такими, що не відповідає принципу співмірності сатисфакції.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 15.12.2020 року по справі №752/17832/14-ц, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Згідно з ч. 1ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

При цьому, суд зазначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина другастатті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215(далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 Положення).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Таким чином, зазначення судами у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання, є помилковим.

Аналогічна правова позиції міститься в Постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/4970/18.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина першастатті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина другастатті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четвертастатті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 (140514цс19) (пункти 61-62), від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19) (пункт 28)).

Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 р. у справі № 641/8857/17 (140514цс19) (пункт 64), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).

З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Держави Україна, а не Державної казначейської служби України.

Державну казначейську службу України позивач зазначила лише як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах представляти державу в суді.

З огляду на вищевикладене, суд вважає твердження представника Державної казначейської служби України про те, що служба не є належним відповідачем у справі, помилковими, оскільки відповідачем в даному випадку є саме Держава Україна.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 1500000 грн. 00 коп.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством.

Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3ст. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"(далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першоїстатті 1 Закону №5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно достатті 19 Закону № 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі№ 301/1894/17.

У наданій позовній заяві позивач просить суд стягнути витрати на правову допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача у суді представляв адвокат Казарновський Олександр Львович на підставу ордеру та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

У наданій позовній заяві позивач зазначив, що приблизний розмір витрат на правову допомогу адвоката складає 50000,00 грн.

Однак, жодного належного доказу того, що позивач дійсно сплатила зазначену суму за надання правової допомоги суду не надано (квитанцій, касовий ордер, акт виконаних робіт, платіжні доручення тощо).

Таким чином, вимога про відшкодування судових витрат понесених на правову допомогу у розмірі 50000,00 гривеньє такою, що не підлягає задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору слід віднести на рахунок держави. .

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Одеській області, Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення складено 04.06.2021 року.

Суддя Петренко В. С.