Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2021 рокуСправа № 464/104/16-ц пров. № А/857/7947/21Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача Качмара В.Я.,
суддів Большакової О.О., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання Хомича О.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2021 року (суддя Гулик А.М., м.Львів, повний текст складено 10 березня 2021 року) у справі за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівське комунальне підприємство «Житловик-С», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про демонтаж самочинно розширеної частини балкона,
ВСТАНОВИВ:
Ще у січні 2016 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради (далі РА, Міська рада відповідно) звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в якому просила зобов`язати відповідачів демонтувати самочинно розширену частину балкону до будинку АДРЕСА_1 (далі Адреса).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2021 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим рішення, його оскаржила ОСОБА_1 , яка із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В доводах апеляційної скарги з посиланням на окремі обставини справи вказує, що будинок за Адресою знятий з балансу Міської ради у 2003 році, земля для обслуговування будинку приватизована у 2009 році. Зазначає, що будинок перебуває в аварійному стані, дерев`яне перекриття між першим та другим поверхом фактично згнило та почало обвалюватись. Відповідачами за власний кошт проведені роботи по зміцненню перекриття між першим та другим поверхом, які полягали у залиттю залізобетонного перекриття. З часу завершення цих робіт небезпеки обвалу немає. При проведенні вказаного ремонту перекриття укріплено також основу балкону, внаслідок чого площа балкону збільшилась з 0,8 м.кв. до 5.3 м.кв. Під балконом вікон немає, є вхід до сусідів, тому балкон виступає фактично дашком для входу сусідів. Основа балкона є єдиним цілим перекриттям між поверхами, а тому будь-які дії зі зміни балкону загрожують цілісності будинку. Зауважує, що демонтаж є крайнім засобом і може бути застосований лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови (якщо вона не відповідає вимогам ДБН). У спірному випадку земля приватизована, вимоги ДБН дотримані, підстав для демонтажу немає, а позивач не зазначив жодної із підстав для знесення самочинного будівництва, передбачених статтею 376 Цивільного кодексу України (далі ЦК).
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, та апелянта, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі здійснивши самочинне розширення балкона, без згоди мешканців будинку, без погодженої проектної документації та дозволу РА, зобов`язані демонтувати вказану добудову.
Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з таких міркувань.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац шостий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, на обслуговуванні Львівського комунального підприємства «Житловик-С» (далі ЛКП) знаходиться будинок АДРЕСА_2 , співвласниками якого є відповідачі, що підтверджується довідкою ЛКП з місця проживання про склад сім`ї і прописку від 03.12.2015 № 2604 (т.1 а.с.13).
Відповідачі на праві спільної власності мають 26/50 частин будинку, що включає, зокрема, балкон площею 0.8 кв.м. За ОСОБА_3 оформлене право спільної сумісної власності на 11/50 частин будинку.
Наказом Управління житлово-комунального господарства Міської ради «Про зняття з балансу міської ради приватизованих житлових будинків» від 02.12.2003 №60-Д житловий будинок, що знаходиться за Адресою, знято з балансу Міської ради та передано власникам приватизованого житла (т.1 а.с.225-226).
В подальшому, наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Міської ради «Про оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 » від 12.07.2007 №661-ж-с оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 198,3 кв.м в таких частках: ОСОБА_4 право приватної власності на 13/50 частин житлового будинку, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 право приватної спільної сумісної власності на 11/50 частин, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право приватної спільної сумісної власності на 26/50 частин житлового будинку, що включає, зокрема, балкон, площею 0,8 кв.м.
З матеріалів справи видно, що відповідачі здійснили добудову (розширення) до балкону, збільшивши його площу з 0,8 кв.м до 5,3 кв.м, що підтверджується матеріалами справи та визнається учасниками справи (т.1 а.с.9, 17).
11.12.2014 головою РА видано розпорядження «Про самочинне перепланування приміщень у житловому будинку АДРЕСА_1 із розширенням балкона» №480 (далі Розпорядження), яким зобов`язано відповідачів демонтувати самочинно розширену частину балкона, оскільки таке розширення виконане без погодженої проектної документації, розрахунку несучої здатності конструкцій будинку та дозволу органу місцевого самоврядування (т.1 а.с.7-8).
Не погодившись із вказаним Розпорядженням №480, відповідачі звернулись до позивача з метою отримання дозволу на здійснення добудови до балкона. Однак листом від 20.01.2016 №34-78 позивач повідомив, що для розгляду питання розширення балкона необхідно подати документи згідно із переліком, серед яких, зокрема, завірена нотаріально або директором підприємства згода співвласників земельної ділянки (за наявності) та згода сусідніх землекористувачів (у разі якщо самовільно збудований (реконструйований) об`єкт розміщений на спільній мережі), або згода власників/співвласників квартири в будинку (за необхідності).
Відповідачі не змогли оформити збільшення площі балкона в адміністративному порядку.
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 29 березня 2017 року у справі №464/2086/16-ц за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано право власності на частку 26/50 у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: на другому поверсі: житлова кімната - 18.3 кв.м (позначена у технічному паспорті 3-1), житлова кімната - 16.4 кв.м (позначена 3-2), кухня - 10.6 кв.м (позначена 3-3), ванна - 4.9 кв.м (позначена 3-4), коридор - 5.3 кв.м (позначений 3-5), кладова - 3.2 кв.м (позначена 3-6), вбиральня - 1,4 кв.м (позначена 3-7), балкон 5,3 кв.м, сходова клітка - 3,2 кв.м (позначена І), житлова кімната площею 11,6 кв.м (позначена 3-9), сходова клітка площею 2.5 кв.м (позначена І), підвал 14.7 кв.м; у спільному користуванні приміщення 0.8 кв.м. (І) 9.6 кв.м. (ІІІ), між квартирами АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , 3; підвал 14.7 кв.м між квартирами АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 . Вказане рішення скасовано рішенням Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2017 року, яким задоволено апеляційну скаргу РА та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.
На підставі підпункту 20.2.2 «Правил благоустрою м.Львова», затверджених ухвалою Міської ради від 21.04.2011 №376 (далі Правила), якими встановлено відповідальність передбачену статтею 150 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) (порушення правил експлуатації житлових будинків, житлових приміщень та інженерного обладнання, псування житлових будинків, житлових приміщень, їх обладнання та елементів благоустрою внаслідок поводження з ТПВ, зокрема самовільне переобладнання та перепланування житлових будинків, житлових приміщень, балконів і лоджій, використання їх не за призначенням) апелянта ОСОБА_1 постановою адміністративної комісії при РА від 06.08.2015 №204 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 51 грн (т.1 а.с.11-12).
З огляду на те, що відповідачі не виконали вимоги Розпорядження №480 про усунення виявленого самочинного перепланування балкона в будинку, що підтверджується актом від 04.12.2015, позивач звернувся до суду з позовом про демонтаж самочинно розширеної частини балкона у будинку за Адресою.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №280/97-ВР) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
За змістом статті 30 Закону №280/97-ВР передбачено, зокрема, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Відповідно до підпункту 3 пункту «б» частини першої статті 31 цього Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
На час подання позову позивач діяв на підставі «Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради», затвердженого рішенням виконавчого комітету Міської ради від 06.01.2012 №7 (далі Положення №7).
Згідно з пунктом 1.1 вказаного Положення №7 РА є виконавчим органом Міської ради і діє згідно з чинним законодавством відповідно до ухвали Міської ради від 07.06.2006 №94 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання» (зі змінами). А згідно з чинним на час розгляду справи пунктом 1.1 «Положення про Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради», затвердженого рішенням виконкому Міської ради від 01.11.2016 №977 (далі - Положення №977), РА є утвореним виконавчим органом Міської ради відповідно до Закону № 280/97-ВР та ухвал вказаної ради від 26.05.2016 №505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» та від 14.07.2016 №777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».
До повноважень позивача на момент подання позову, зокрема, належало здійснення контролю за станом благоустрою житлового фонду (пункт 4.2.2 Положення №7). Крім того, позивач здійснював нагляд за станом благоустрою відомчого і приватного житлового фонду, житлово-будівельних кооперативів та об`єднань співвласників житла (пункт 4.2.3 вказаного Положення).
Відповідно до Положення №977 РА здійснює контроль за утриманням будинків (квартир), які належать громадянам (пункт 4.34), здійснює інші повноваження, передбачені законодавством України, ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями Львівського міського голови та цим Положенням (пункт 3.5.9), а також має право здійснювати контроль, проводити перевірки, інспекції з питань, які належать до його компетенції (пункт 5.2).
Згідно з підпунктом 4.5.1 Положення №7, яке було чинним на час подання позову, позивач мав право звертатися до суду з позовними заявами з питань, що виникають у процесі здійснення його повноважень.
З огляду на наведені приписи РА має повноваження з контролю за технічним станом, використанням і схоронністю об`єктів житлового фонду, станом їх благоустрою, а також за утриманням будинків, що належать громадянам. І для виконання цих повноважень наділений правом звернення до суду з позовом до фізичних осіб, які допустили порушення публічних інтересів у сферах благоустрою та містобудування. Саме такі інтереси захищає РА у цьому спорі, і саме на їх реалізацію спрямовані його контрольні повноваження.
При цьому, повноваження зі здійснення контролю за використанням, схоронністю і станом благоустрою житлового фонду, а також за утриманням будинків і квартир, що належать громадянам, передбачають не лише виявлення факту правопорушення, притягнення винуватої особи до юридичної відповідальності, але також припинення цього правопорушення й усунення його негативних наслідків, зокрема на виконання владного управлінського припису. Тобто, публічні правовідносини не завершуються фіксацією факту адміністративного правопорушення та притягненням винуватої особи до юридичної відповідальності, а продовжують існувати до моменту припинення правопорушення, усунення його негативних наслідків, виконання владного припису або визнання його незаконним і скасування.
Оскільки відповідачі добровільно не виконали Розпорядження №480 та не усунули допущених порушень, позивач як суб`єкт владних повноважень на виконання управлінських функцій з контролю за технічним станом, використанням, утриманням і схоронністю об`єктів житлового фонду будь-якої форми власності звернувся до суду з позовом про зобов`язання демонтувати самочинно розширену частину балкона.
Нормами частини другої статті 319 ЦК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Частиною третьою статті 357 ЦК передбачено, що співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав.
Згідно ж частини другої статті 383 ЦК власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Статтею 10 Житлового кодексу Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЖК) передбачено, що громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.
У статті 152 ЖК (в редакції, чинній на час виявлення РА самочинної добудови балкона (грудень 2014 року)) закріплено, що переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з
дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Станом на час подання позову статті 152 ЖК містила такі положення, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.
Положеннями «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 25.08.2005 за №927/11207; далі Правила) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що реконструкція жилого будинку це комплекс будівельних робіт, спрямованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень житлового будинку шляхом їх перепланування та переобладнання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням їх показників відповідно до нормативно-технічних вимог.
Розділом 3 Державних будівельних норм України А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» визначено, що реконструкція це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів в наслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників, поліпшення умов експлуатації відноситься до реконструкції.
Згідно підпунктом 1.6.5 пункту 1.6 «Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові» затвердженого рішенням виконавчого комітету Міської ради від 09.09.2011 №835 ознаки і класифікація самочинного будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, переобладнання, порушення правил експлуатації житлового фонду, охорони і використання пам`яток культурної спадщини, влаштування малих архітектурних форм є зокрема, перепланування (реконструкція, капітальний ремонт, реставрація) та переобладнання житлових будинків, житлових приміщень за рахунок ліквідації або влаштування таких архітектурно-конструктивних елементів як перегородки, вікна, двері; встановлення (будівництво) тамбурів, сіней, балконів, лоджій, веранд та інше без влаштування фундаментів, а також інженерного обладнання, без дозволу виконавчого органу міської ради і належно затвердженої проектної документації або з істотним відхиленням від проекту.
Враховуючи наведені вище норми, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що здійснивши добудову до балкону відповідачі вчинили дії з реконструкції, чим відповідно змінили геометричні розміри існуючого балкону збільшивши його площу з 0,8 кв.м до 5,3 кв.м, а також, як на їх думку поліпшили експлуатаційні показники житлового будинку, зокрема зміцнили перекриття між першим та другим поверхом, яке полягає у залиті залізобетонного перекриття.
Апеляційний суд також погоджується з тим, що вказана добудова здійснена самовільно без відповідного дозволу органу місцевого самоврядування на розширення балкону, разом з тим, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК).
У відповідності до змісту частин четвертої та сьомої цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих частинах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.
Знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2018 року в справі №820/3183/16, 31 липня 2018 року у справі № 813/6426/14 сформулював такі висновки:
- відповідно до вимог частини сьомої статті 376 ЦК для задоволення позову у цій категорії справ необхідно наявність таких фактів як неможливість перебудови об`єкту або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови;
- у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил знесенню самочинного будівництва передує прийняття судом рішення про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову;
- знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Як уже вище зазначено та встановлено під час судового розгляду справи відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 самовільно здійснили добудову (розширення) до балкону в будинку АДРЕСА_2 , збільшивши його площу з 0,8 кв.м до 5,3 кв.м.
Вказана добудова була виявлена РА внаслідок звернення ОСОБА_3 , із квартири АДРЕСА_4 яка проживає у будинку АДРЕСА_2 нижче поверхом відповідачів, та стверджувала, що ремонтні роботи із квартири АДРЕСА_5 призвели до виникнення тріщин у приміщенні її кухні, через які постійно доносяться неприємні запахи (т.1 а.с.16).
Проте, слід зауважити, що протягом усього часу судового розгляду вказаної справи та перегляду рішення суду в суді апеляційної інстанції жодних інших скарг від ОСОБА_3 , ЛКП на обслуговувані у якого перебуває будинок АДРЕСА_2 , чи інших співвласників не надходило та суду апеляційної інстанції не надавались.
Між тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що саме роботи із добудови балкону є причинами виникнення тріщин та погрішення будь-яких інших технічних характеристик квартири сусідки знизу.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, які полягають у тому, що вказана добудова була спрямована не лише на розширення площі існуючого балкону, але була і вимушеним заходом у вигляді облаштування залізобетонного перекриття між першим та другим поверхом будинку через неналежний стан перекриття останнього.
Водночас, в межах розглядуваного спору позивач не звертається з вимогою провести демонтаж вказаного перекриття, що входило в комплекс будівельних робіт з улаштування добудови балкону.
При цьому, заходи щодо демонтажу самочинно розширеної частини балкона можуть привести до непоправних наслідків для цілого будинку.
Вказане підтверджується і звітом за результатами технічного обстеження будинку за Адресою після влаштування балкону в квартирі АДРЕСА_5 , складеного інженером ОСОБА_8 б/д і б/н, у якому зазначено, що демонтажні роботи по балкону пов`язані з ризиком втрати частини несучої здатності конструкції будинку, так як конструкції балкону становлять єдине ціле конструкціями будинку, а також є економічно недоцільним. Враховуючи термін експлуатації будинку більше 100 років існує великий ризик появи пошкоджень конструкцій при динамічних навантаженнях від розбивання балкону (т.1 а.с.207-212).
З огляду на викладені обставини, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову РА, оскільки в розглядуваному випадку демонтаж самочинно розширеної частини балкона до будинку АДРЕСА_2 не є заходом який призведе до захисту суспільних інтересів територіальної громади і мешканців цього будинку, а навпаки може погіршити певні технічні характеристики будинку, який і без того перебуває в не найкращому технічному стані.
Позовні вимоги РА про демонтаж самочинно розширеної частини балкону є свідченням відсутності виваженого підходу позивача до наслідків, які можуть бути спричиненні таким демонтажем не тільки будинку в цілому, але й і його мешканцям, в порівнянні з обставиною, що стала підставою для звернення до суду із вказаним позовом, а саме те, що добудова балкона здійснена без відповідного дозволу РА.
Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування всіх обставин справи та без дотримання принципу пропорційності між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямований позов РА допустив неправильне тлумачення норм матеріального права, що призвело до безпідставного задоволення позову, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 1 березня 2021 року скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 3 червня 2021 року.
