Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 травня 2010 року № 2-а-228/09/0551

зала судових засідань № 7 у приміщенні суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого

Міронової Г.М.

суддів:

при секретарі

за участю представників

позивача

відповідача

третьої особи

Яманко В.Г., Радіонової О.О.

Сухоцькій Д.Ю.

ОСОБА_5І - особисто, ОСОБА_6- за довір.

не з’явились

ОСОБА_7-особисто

у відкритому судовому засіданні

ОСОБА_5

Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області

21 грудня 2009 року

№ 2-а-228/09/0551

ОСОБА_5

виконавчого комітету Горлівської міської ради

ОСОБА_8

ОСОБА_9

ОСОБА_10

ОСОБА_7

визнання неправомірним та скасування рішення виконавчого комітету Горлівської міської ради за № 1123 від 03.09.2008 року про припинення опіки над малолітньою ОСОБА_11 ,

ВСТАНОВИЛА :

У грудні 2008 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, який було уточнено під час судового розгляду. В остаточному варіанті позовні вимоги були сформульовані наступним чином: скасувати рішення виконавчого комітету Горлівської міської ради № 1123 від 03.09.2008 року про припинення опіки над малолітньою ОСОБА_11, визнати неправомірними дії відповідачів ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_10 відносно розгляду спірного питання.

Постановою Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 21 грудня 2009 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідач просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Відповідачі до суду не з’явились, були повідомлені належним чином. З огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття належним чином повідомлених осіб не перешкоджає розгляду справи. Третя особа заперечувала проти доводів апеляційної скарги.

Під час апеляційного розгляду позивач пояснив, що з 2003 року і на цей час ОСОБА_11 проживає разом з ним. За період з 2003 року по теперішній час батько дитини ОСОБА_7 не сприймав дій, спрямованих на повернення дитини. В спілкування з дитиною ОСОБА_7 перешкод не чинилось та не чиниться, однак батько даними можливостями не користується, в вихованні дитині участі не приймає, лише сплачує аліменти. В судовому засіданні ОСОБА_7 надав пояснення, якими підтвердив викладене позивачем та зазначив, що претензій щодо виховання дитини в нього не має. Також ОСОБА_7 вказав, що на теперішній час перебуває у шлюбі і виховує дівчину 13 років. Він не проти виховувати також і свою доньку ОСОБА_11 однак на припиненні опіки позивача та передання йому на виховання ОСОБА_11 не наполягав.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а постанову суду – скасувати, з наступних підстав.

У частині 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, а також підтверджено матеріалами справи, таке: донькою позивача ОСОБА_13 був зареєстрований брак з ОСОБА_14. 09.07.1998 року у них народилась дитина ОСОБА_15. 15.07.2003 року ОСОБА_13 померла. Після її смерті малолітня ОСОБА_11 залишилась проживати з дідусем, позивачем у справі. 25.05.2005 року ОСОБА_7 надав заяву про згоду на призначення позивача опікуном ОСОБА_11, дану заву було посвідчено державним нотаріусом. 04.05.2005 року виконавчий комітет Горлівської міської ради своїм рішенням за № 550 встановив опіку над малолітньою ОСОБА_11 і призначив її опікуном позивача – ОСОБА_5.

28.07.2005 року Калінінським районним судом м. Горлівки Донецької області вирішено стягувати з ОСОБА_7 на користь позивача аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_11 до досягнення нею повноліття.

03.09.2008 року виконавчий комітет Горлівської міської ради прийняв рішення за № 1123, яким передав малолітню ОСОБА_11 на виховання батька ОСОБА_7, скасував опіку ОСОБА_5 над ОСОБА_11 і вважав таким, що втратило дію, рішення виконавчого комітету Горлівської міської ради від 04.05.2005 року за № 550.

Суд першої інстанції як на правову підставу для відмови у задоволенні позову послався на статтю 151 Сімейного Кодексу України зазначивши, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини і у зв’язку з ч. 1 ст. 76 Цивільного Кодексу України опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п.п. 4 п. б статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відома міських рад на виконання делегованих повноважень належить вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування;

Стаття 55 Цивільного Кодексу України змістує, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

У статті 58 Цивільного Кодексу України передбачено, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Згідно ч. 2 ст. 171 Сімейного кодексу України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. В порушення вимог ч. 2 ст. 172 Сімейного кодексу України при прийнятті рішення відповідачами не було з’ясовано думку ОСОБА_11 з приводу повернення її до батька та припинення опіки її діда.

Згідно ст. 250 Сімейного кодексу України опіка, піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу України опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам). Крім того, ч. 3 ст. 75 Цивільного кодексу України передбачено, що за заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

Спільним наказом Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України N 34/166/131/88 від 26.05.99, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 червня 1999 р. за N 387/3680 «Про затвердження Правил опіки та піклування» встановлений пункт, який передбачає:

5. Звільнення опікунів (піклувальників) від їх обов'язків. Припинення опіки (піклування)

5.1. Опікуни та піклувальники на їх прохання можуть бути звільнені від виконання своїх обов'язків, якщо орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що дане прохання викликане поважною причиною.

5.2. Органи опіки та піклування за своєю ініціативою, за клопотанням підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно з обгрунтованими заявами будь-яких осіб можуть звільнити опікуна або піклувальника від виконання покладених на нього обов'язків, якщо встановлять, що опікун чи піклувальник не відповідає своєму призначенню або належним чином не виконує своїх обов'язків.

5.4. Опіка припиняється:

після досягнення неповнолітніми п'ятнадцяти років, за винятком випадків, коли вони будуть в установленому порядку визнані недієздатними внаслідок психічних захворювань; у разі повернення неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, на виховання батькам;

у разі одужання або значного поліпшення здоров'я особи, яка була визнана недієздатною, і відновлення судом її дієздатності;

унаслідок смерті підопічного;

унаслідок смерті опікуна.

За підстав, зазначених у цьому пункті, крім досягнення неповнолітнім п'ятнадцяти років, а також у разі смерті підопічного опіка припиняється за рішенням органу опіки та піклування.

З системного аналізу законодавчих актів, які регламентують спірні правовідносини вбачається, що заяви до суду від органу опіки та піклування про звільнення позивача від повноважень опікуна не надходило. Крім того, органом опіки встановлено, що ОСОБА_5 виконує свої обов’язки належним чином: дитина забезпечена добрими умовами для відпочинку, проживання та навчання, що підтверджується актами огляду місця проживання ОСОБА_11, характеристикою з учбового закладу (арк. справи 16, 19).

Тобто, колегія суддів приходить до наступного висновку стосовно вищевикладеного: у виконавчого комітету не було підстав без позбавлення опіки позивача передавати опіку 3-й особі у справі ОСОБА_7

Згідно ст.163 Сімейного Кодексу України суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

Статтею 165 Сімейного кодексу України визначено коло осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав, а саме: Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.11.01.2006 року Горлівської загальноосвітньою школю № 53 (місце навчання ОСОБА_11 О.) до відділу за справ неповнолітніх надано клопотання про позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав в зв’язку з неналежним виконанням батьківських обов’язків та ухиленням від виховання дитини.

Що стосується позовних вимог відносно дій посадових осіб про приховування від органу опіки і піклування клопотання про позбавлення ОСОБА_7 батьківських прав, то в даному випадку суд розцінює їх як невідповідність обраного засобу захисту порушених прав предмету спору.

З урахуванням викладеного та враховуючи принципи частини 2 ст. 71 КАС України, згідно яких в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є законність. Частина 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному повному та об’єктивному дослідженні.

З таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Керуючись ст. 195, 196, 198 ч. 1 п. 3, ст. 202 ч. 1 п. 4, 205 ч. 2, 207, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 – задовольнити.

Постанову Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 21 грудня 2009 року у справі № 2-а-228/09/0551– скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково.

Скасувати рішення виконавчого комітету Горлівської міської ради за № 1123 від 03.09.2008 року про припинення опіки на малолітньою ОСОБА_11

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом одного місяця з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції – Вищого адміністративного суду України, а в разі виготовлення повного тексту у відповідності до ч. 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня виготовлення повного тексту.

Повний текст виготовлено 21 травня 2010 року.

Головуючий суддя: Г.М.Міронова

Судді: О.О. Радіонова

В.Г. Яманко