40. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.07.2018 ГУ Держпраці у Запорізькій області складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування №ЗП1428/570/НД у зв`язку із ненаданням для ознайомлення завірених об`єктом відвідування копій книг, реєстрів та документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, а також видано вимогу про надання документів №ЗП1428/570/НД, якою позивача у строк до 01.08.2018 зобов`язано надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування, зокрема, трудові договори та/або накази про прийом на роботу на всіх працівників (трудові договори) та повідомлення про прийняття їх на роботу з відповідною відміткою Державної фіскальної служби за період з грудня 2017 року по час проведення інспекційного відвідування, інші договори з працівниками; особові картки працівників (форма-П-2), журнал ведення, обліку трудових книжок за наявності.

41. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

42. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

43. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

44. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

45. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

46. Системний аналіз вищевикладених положень дає змогу дійти висновку, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. Згідно з трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

47. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.

48. Водночас взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).

49. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

50. Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

51. Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

52. Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. Згідно з цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

53. Водночас виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

54. Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час інспекційного відвідування позивачем надано ГУ Держпраці у Запорізькій області документи, які підтверджують факт укладання протягом червня-липня 2018 року з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 саме цивільно-правових договорів у формі трудових угод, за умовами яких ці особи взяли на себе обов`язок у певний строк виконувати роботу покоївки, реалізатора, адміністратора, а позивач взяла на себе обов`язок здійснити оплату за виконану роботу у визначеній сумі. Предметом угод був саме процес роботи (прибирання номерів та б/в «Любов», реалізація продуктів з овочевої палатки, виконання обов`язків адміністратора), а не результат праці, який можна виміряти у конкретних величинах. Ці особи мали дотримуватися певного трудового розпорядку (мали встановлений вихідний, обідню перерву), а оплата праці здійснювалась відповідно до фактично відпрацьованого часу. Позивачем також надано ГУ Держпраці у Запорізькій області письмові пояснення, що трудові угоди із цими особами є цивільно-правовими договорами, у зв`язку з чим повідомлення до органів Державної фіскальної служби не подано.

55. Колегія суддів враховує, що позивач у касаційній скарзі не заперечує той факт, що між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були наявними станом на момент проведення інспекційного відвідування саме трудові відносини.

56. Колегія суддів наголошує, що згідно з положеннями частини третьої статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи, зокрема, без укладення трудового договору, який повинен бути оформлений наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

57. Колегія суддів зауважує, що частину четверту статті 24 КЗпП, якою було передбачено, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи виключено на підставі Закону України від 28.12.2014 № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».

58. Колегія суддів враховує, що вимогою про надання документів №ЗП1428/570/НД від 27.07.2018 зобов`язано позивача надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування, зокрема, трудові договори та/або накази про прийом на роботу на всіх працівників (трудові договори) та повідомлення про прийняття на роботу їх з відміткою Державної фіскальної служби про прийняття з грудня 2017 року по теперішній час, та інші договори з працівниками; журнал ведення, обліку трудових книжок за наявності.

59. Однак, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач при проведенні інспекційного відвідування не надав накази (розпорядження) про прийняття цих осіб на роботу, як і не надав їх трудових книжок із записами про прийняття на роботу; ці документи не були наданими відповідачу до прийняття ним оскаржуваного рішення, а тому відповідач приймав рішення тільки на підставі наданих йому позивачем документів та пояснень, якими підтверджено укладання позивачем з цими особами саме цивільно-правових угод. Докази про прийняття цих осіб на роботу надано тільки до суду першої інстанції разом із заявою про зміну підстав позову.

60. Колегія суддів також враховує, що позивачем повідомлено органи Державної фіскальної служби про працевлаштування ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 тільки після проведення інспекційного відвідування.

61. Уточнюючі звіти ФОП ОСОБА_1 , в яких фактично змінено статус ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з осіб, які працювали за цивільними договорами, на робітників, подані до органів Державної фіскальної служби також вже після проведення інспекційного відвідування та оформлення його результатів та не надавались інспекторам Держпраці, у зв`язку з чим не могли бути враховані відповідачем під час прийняття спірного рішення.

62. Водночас, як встановлено судами, первісні підстави позову стосувались правомірності використання позивачем найманої праці цих осіб саме за цивільно-правовими угодами. У подальшому позивачем було змінено підстави звернення з позовною заявою до суду та зазначено, що між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 були належним чином оформлені трудові відносини, на підтвердження чого надано накази (розпорядження) про прийняття на роботу та копії трудових книжок.

63. Зважаючи на наведене, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що угоди, укладені позивачем з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій, однак позивач фактично допустила цих осіб до виконання роботи без укладення з ними трудового договору у встановленому Законом порядку (позивачем ні під час проведення інспекційного відвідування, ні станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваної постанови не надано останньому накази або ж розпорядження про допуск цих осіб до роботи згідно з положеннями частини третьої статті 24 КЗпП України, попри зазначення у вимозі відповідача про необхідність надання таких. Натомість позивачем надано відповідачу письмові пояснення, в яких зазначено, що трудові угоди із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є цивільно-правовими договорами, у зв`язку з чим повідомлення до органів Державної фіскальної служби не подано).

64. Щодо доводів позивача про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки 12.12.2019 прийнято Закон України «Про внесення змін в Кодекс законів про працю України», яким зменшено розмір штрафів за порушення трудового законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

65. 12.12.2019 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до Кодексу Законів про працю України» № 378-ІХ (далі також - Закон № 378-ІХ), яким абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України замінено двома новими абзацами, а саме: «Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

66. Зважаючи на викладене, Законом № 378-ІХ пом`якшено відповідальність фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої-третьої груп.

67. Судами встановлено, що оскаржувана позивачем постанова прийнята відповідачем 22.08.2018 року на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП, в редакції, чинній на час прийняття цієї постанови, тобто до прийняття та набрання чинності Законом №378-IX. На час ухвалення рішення судами першої та апеляційної інстанцій у справі ці зміни в статтю 265 КЗпП також ще не були внесені.

68. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

69. Конституційний Суд України у Рішенні у справі № 1-7/99 від 09.02.1999 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується лише людини і громадянина (фізичної особи).

70. Оскільки на час притягнення до відповідальності за статтею 265 КЗпП України ОСОБА_1 мала статус фізичної особи-підприємця, до неї застосовано санкції у вигляді штрафу як до суб`єкта підприємницької діяльності - ФОП, отже колегія суддів дійшла висновку, що до ФОП ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не може застосовуватись положення статті 58 Конституції України щодо пом`якшення відповідальності.

71. Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів і свідчать про незгоду позивача із правовою оцінкою судів попередніх інстанцій щодо обставин справи, які суд встановив у процесі її розгляду. Водночас за приписами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

72. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

73. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

74. Суд при прийнятті рішення враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

75. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди попередніх інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

76. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.05.2019 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді: Я. О. Берназюк

С. М. Чиркін