ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/5040/20 Суддя (судді) першої інстанції: М.А. Білоноженко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року (м. Черкаси, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Черкаській області щодо невиплати позивачу щомісячної основної та додаткової пенсії, передбаченої ст. 50 та ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в повному розмірі за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;

- зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Черкаській області здійснити перерахунок та виплату на користь позивача за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 основної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та 50% мінімальної пенсії за віком, призначеної відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком визначеної на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2014» та здійснити відповідні виплати з урахуванням вже виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Законом України від 16.01.2014 № 719-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (який набрав чинності з 01.01.2014) не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів державної та додаткової пенсій, встановлених статтями 50,54 Закону 796-ХІІ. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011. Відтак, враховуючи принцип пріоритетності Закону 796-ХІІ над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210 від 23.11.2011, з 01.01.2014 нарахування та виплата державної та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, а також підвищення за проживання в чорнобильській зоні має здійснюватися у розмірах, встановлених статтями 50, 54 Закону 796-ХІІ. Законом України від 31.07.2014 №1622-VІІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (який набрав чинності 03.08.2014) розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Отже, лише з 03.08.2014 Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України були надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону 796-ХІІ, розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Таким чином, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 орган пенсійного фонду повинен був нараховувати та виплачувати.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що Законом України Про Державний бюджет України на 2014 рік передбачено, що положення статей 50, 54 Закону 796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Зазначено також, що у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Верховна Рада України визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала Кабінету Міністрів України повноваження визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України. У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012, зазначено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що соціальний захист державною осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Також вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Частиною 1 статті 319 передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.07.2003, позивач має правовий статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Відповідно довідки до Акту огляду МСЕК серії 6ЧК №132361 від 28.08.2008 позивачу встановлено 3 групу інвалідності безстроково (захворювання пов`язано з роботами по ЛНА).

Згідно довідки до Акту огляду МСЕК серії 12ААБ №466293 від 19.09.2019 позивачу встановлено 2 групу інвалідності безтерміново (захворювання пов`язано з роботами по ЛНА на ЧАЕС).

За наслідками розгляду звернення позивача щодо перерахунку розміру та виплати пенсії з 01.01.2014 до 02.08.2014 відповідно до ст.ст. 50,54 Закону №796-ХІІ, Головне управління ПФУ в Черкаській області листом від 19.10.2020 №5793-6177/Д-02/8-2300/20 повідомлено позивача, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачено, що у 2014 році положення статей 50, 54 Закону №796 застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 № З-рп/2012 підтверджено, що Кабінет Міністрів України має всі достатні правові підстави врегулювати питання здійснення соціальних виплат та допомоги в межах фінансових ресурсів, передбачених законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Із 01.01.2014 до 02.08.2014 позивач отримувала пенсію по інвалідності 3 групи внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, згідно із Законом № 796. Відповідно до пункту 11 Порядку від 23.11.2011 №1210, мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю 3 групи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, становить 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Згідно з пунктом 13 Порядку щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам з інвалідністю 3 групи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, з 01.01.2014 виплачувалась у розмірі 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб (949,00 грн (прожитковий мінімум для непрацездатних осіб) х 30% = 284,70 грн), з 24.04.2014 - у твердому розмірі 284,70 грн. Зазначено, що в таких розмірах обчислено та виплачено пенсію позивача в період з 01.01.2014 - 02.08. 2014.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплати її основної та додаткової пенсії по інвалідності відповідно до норм статей 50,54 Закону 796-ХІІ, протиправними, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повинно було нараховувати та виплачувати пенсію позивачу в розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, позивачу про підстави обрахунку її пенсії за період що розглядається, стало відомо з листа відповідача від 19.10.2020, а з даним позовом позивачка звернулась 09.11.2020, тому даний позов подано в межах строку звернення до суду, у зв`язку із чим доводи пенсійного органу в цій частині суд вважає необгрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Так, згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.

Зокрема згідно із пунктом 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

До того ж, як свідчать матеріали справи, звертаючись у жовтні 2019 року до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знала, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір її пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови № 1210.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Таким чином, отримання позивачем листа відповідача від 19.10.2019 у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почала вчиняти більш ніж через 5 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.

Крім того, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Аналогічна правова позиція щодо даних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

При цьому, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та залишити позовну заяву без розгляду.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області - задовольнити частково.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2021 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 30.04.2021.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна