Справа № 344/12086/16-ц

Провадження № 2/344/153/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мазепи 28" до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент комунальних ресурсів Івано-Франквської міської ради про скасування рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

Представник Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мазепи 28" звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент комунальних ресурсів Івано-Франквської міської ради про скасування рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги мотивував тим, що Рішенням Івано-Франківської міської ради ХХХУ сесії п`ятого демократичного скликання «Про затвердження висновків оцінювачів про вартість об`єктів комунальної власності і надання дозволу на їх приватизацію» в частині об`єктів нежитлових приміщень в будинку на АДРЕСА_1 визнано право власності на усі нежитлові приміщення цього багатоквартирного будинку, об`єктами права власності територіальної громади м. Івано-Франківська. Згідно рішення сесії Івано-Франківської міської ради ХХХХУ від 02.12.2008р. частину нежитлового приміщення (частину підвалу) передано у власність ОСОБА_2 . В подальшому, ОСОБА_2 відчужила приміщення на підставі договору купівлі-продажу серії та номеру 3330 вид. 06.11.2014р. посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Шевченко Е.В., ОСОБА_1 . Вважають рішення Івано-Франківської міської ради «Про затвердження висновків оцінювачів про вартість об`єктів комунальної власності і надання дозволу на їх приватизацію» в частині об`єктів нежитлових приміщень в будинку на АДРЕСА_1 та отримання у володіння ОСОБА_1 незаконним, Рішенням міської ради таким, що підлягає скасуванню, а об`єкт нерухомого майна таким, що підлягає витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 Багатоквартирний будинок за адресою АДРЕСА_1 , є побудованим в 1920 році і є архітектурною пам`яткою. 22.07.1992 року в Україні було введено в дію Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду». Ст. 10 цього закону визначено порядок утримання приватизованих квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, а саме ч. 2 цієї статті вказано, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Отже, підвал житлового будинку є допоміжним приміщенням. Допоміжні приміщення не можуть бути самостійними об`єктами права власності. Більше того, спірний об`єкт навіть не має чітких ознак, які могли б його індивідуально визначити. Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення Івано-Франківською міською радою було порушено права співвласників багатоквартирного будинку. Жодних правових підстав визнавати право власності на нежитлові (допоміжні) приміщення будинку за територіальною громадою м. Івано- Франківська не було. Адже такі приміщення належать за законом співвласникам самого будинку. Тому рішення міської ради підлягає скасуванню.

25.01.2017 року Департамент комунальних ресурсів подав заперечення на позовну заяву, відповідно до якого повідомив, що право власності територіальної громади м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради на нежитлові приміщення площею 134,9 кв.м. розташовані в будинку на АДРЕСА_1 на момент їх відчуження підприємцю ОСОБА_2 підтверджувалось ухвалою Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 15.09.1993 року «Про затвердження майна, що належить до комунальної власності Івано-Франківської міської ради народних депутатів», де у розділі «Нежитловий фонд міської Ради народних депутатів» зазначені приміщення на АДРЕСА_1 , свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12.12.2008 року, зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 21359401. Івано-Франківським БТІ не було відмовлено у реєстрації права власності на вищевказані нежитлові приміщення за територіальною громадою м. Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, вказані нежитлові приміщення не належали іншим особам на праві власності. Те, що вказані приміщення є нежитловими підтверджується технічним паспортом на громадський будинок №28, складеним ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» 15.02.2008 року, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12.12.2008 р., зареєстроване Івано-Франківським ОБТІ в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 21359401, а тому рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004р. у справі № 1-2/2004 не стосується спірних нежитлових приміщень. Вказані нежитлові приміщення з травня 2005 року, за погодженням з ЖЕО № 7, перебували в оренді у підприємця ОСОБА_2 (договір оренди нежитлових приміщень №ДО-2569 від 27.04.2005р., угоди №УО-2569-1; №У0-2569-2; №У0-2569-3; №УО-2569-4; №УО- 2569-5; №УО-2569-6; №УО-2569-7 про внесення змін до «Договору оренди нежитлових приміщень»). В подальшому, за заявою Орендаря, відповідно до рішень Івано-Франківської міської ради від 07.10.2008 року «Про внесення доповнень до «Програми приватизації в місті Івано-Франківську на 2008-2010 роки» та від 02.12.2008 року «Про затвердження висновків оцінювачів про вартість об`єктів комунальної власності міста», в порядку і межах повноважень визначених п. 30 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 317, 319 ЦК України, та Розділів IV, V Концепції приватизації комунального майна в місті Івано- Франківську, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 29.08.2006р. (яка діяла на момент виникнення даних правовідносин), орендовані підприємцем ОСОБА_2 нежитлові приміщення були приватизовані шляхом викупу. Враховуючи викладене, 29.12.2008 року між Фондом комунальної власності (правонаступником якого є Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради) та підприємцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень площею 134,9 кв.м. розташованих в будинку на АДРЕСА_1 , який зареєстровано в реєстрі за №314. Договір відповідає всім загальним вимогам, які визначені ст. 203 ЦК України і є необхідними для чинності правочину. Згідно ч.2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат» «при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна». У зв`язку з цим, у разі наявності будь яких обтяжень чи заборон щодо відчуження спірних нежитлових підвальних приміщень орган реєстрації та нотаріус відмовили б у їх державній реєстрації, а також посвідченні договору купівлі-продажу. В той же час Позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували його право власності на вищевказані нежитлові приміщення та незаконність його відчуження, і, відповідно, порушення його майнового права при продажі даних нежитлових приміщень.Позивач просить скасувати рішення Івано-Франківської міської ради від 02.12.2008 року «Про затвердження висновків оцінювачів про вартість об`єктів комунальної власності і надання дозволу на їх приватизацію». Вказана позовна вимога також не може бути задоволена з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Способи захисту права власності визначені Главою 29 ЦКУкраїни. З аналізу вищевказаних норм законодавства, які визначають способи і порядок захисту порушених цивільних прав, у тому числі права власності не передбачено такого способу захисту права як скасування рішення органу місцевого самоврядування. Крім того, відповідно до п. 4 рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009, органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово, і після реалізації вичерпують свою дію. Відповідно до абз. 6 п. 5 вищевказаного рішення Конституційного Суду України, ненормативні акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Крім того, вказане рішення прийняте Івано-Франківською міською радою в межах повноважень визначених законодавством, а тому жодних підстав для його скасування немає(т.1 а.с. 47-51).

14.12.2017 року ухвалою Івано-Франківського міського суду призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу(т.1 а.с.167).

03.09.2018 року до суду надійшов висновок експерта №7111 судової будівельно технічної експертизи по цивільній справі №344/12086/16-ц від 30.08.2018 року(т.1 а.с. 188-198).

07.11.2018 року представник позивача подав письмові пояснення відповідно до яких повідомив, що висновок експерта №7111 від 30.08.2018 року не відповідає вимогам законодавства. В ході проведення вищевказаного огляду уповноважені представники ОСББ «Мазепи, 28» не були допущені до приміщення, яке оглядається. Після того, як експерт ОСОБА_3 зайшов у вищевказане приміщення двері були замкнені. Експертом не було попереджено позивача про необхідність забезпечення доступу до приміщень, які є суміжними з підвальним приміщенням відповідача, внаслідок чого деякі суміжні приміщення не були оглянуті через відсутність у представника позивача ключів до цих приміщень, про що експерту було повідомлено. Вищевказані порушення були зафіксовані в акті від 07.06.2018р. Згідно з п.1.1 Рішення Конституційного суду України у справі №1-2/2004 від 02.03.2004 р. 1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. При проведенні експертизи, експертом не брався до уваги той факт, що в матеріалах інвентарної справи від 1974 року, спірне приміщення фігурує в розділі «Підвал», тобто допоміжне приміщення. Також дане приміщення згідно Паспорту будинку від 1974 року поділене на декілька коморок, які в паспорті будинку іменуються «кладовками» та «складами», тобто допоміжними приміщеннями. Відповідно до технічного паспорту будинку від 1970 року у будинку відсутні готелі, торгові заклади, установи в тому числі промислові. Також експерт не взяв до уваги той факт, що фактичне планування вказаного підвального приміщення не відповідає даним наявного в матеріалах справи технічного паспорту на ці приміщення(т.1 а.с.219-221), (т.1 а.с.82,83).

Представник позивача в судове засідання не з"явився, 01.10.2020 року надав пояснення по суті позовних вимог, вимоги заявленого позову підтримав з підстав викладених в позовній заяві та письмових поясненнях, просив позов задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача Івано-Франківської міської ради 01.10.2020 року надав пояснення по суті позовних вимог, проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент комунальних ресурсів Івано-Франквської міської ради подав заяву, якою просив відмовити у задоволенні позову (т.2 а.с.99).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з"явився з не відомих суду причин, хоча про день та час слухання справи був повідомлений належним чином.

Беручи до уваги пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч.1 ст.71 вказаного Закону територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Частиною 1 статті 73 зазначеного Закону встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Статтею 41 Конституції України, статтею 321 Цивільного кодексу України визнано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 сг. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом, ст. 20 ЦК України.

Слід також вказати, що Європейський Суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів(рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 року № 19164/04 у справі «Дія 97 проти України» параграф 47).

Відповідно до ухвали Івано-Франквської міської ради народних депутатів ХХІ скликання ХІV сесія від 15.09.1993 року п. 1 затверджено перелік державного майна, що належить до комунальної власності Івано-Франківської міської ради народних депутатів(перелік 1). П.2 затверджено перелік об"єктів: майна, яке пропонується перевести з обласної комунальної власності у міську(перелік 2). Відповідно до переліку державного майна до нежитлового фонду міської Ради народних депутатів належить приміщення на АДРЕСА_1 ( т. 1 а.с.53-61).

02.12.2008 року Рішенням Івано-Франківської міської ради ХХХУ сесії п"ятого демократичного скликання затверджено "Перелік об"єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, що підлягають приватизації за визначеними способами та вартістю, визначеною шляхом проведення незалежної оцінки їх вартості. Зобов"язано Фонд комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська приватизувати та укласти договори купівлі-продажу об"єктів комунальної власності міста Івано-Франківська за вартістю та способами, вказаними в додатку до рішення(т. 1 а.с. 11).

Як вбачається з витягу з додатку до рішення міської ради від 02.12.2008 року згідно Переліку об"єктів комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, що підлягають приватизації за визначеними способами та вартістю, визначеною шляхом проведення незалежної оцінки їх вартості п. 11 нежитлові приміщення в будинку на АДРЕСА_1 , викуп підприємцем ОСОБА_2 , підвал, 134,9 кв.м., вартість об`єкта приватизації 118 290, 0 грн., середня вартість 1 кв.м. 877, 0 грн. (т.1 а.с.11).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.12.2008 року Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, встановлено, що нежитлове приміщення, яке знаходиться на АДРЕСА_1 є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Івано-Франківська, частка 1/1, площа 134,9 кв.м., на підставі рішення виконавчого комітету від 21.10.2008 року №487(т.1 а.с.62).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації від 22.12.2008 року, вбачається, що нежитлове приміщення, яке знаходиться на АДРЕСА_1 є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, на підставі свідоцтва про право власності /б/н/ 12.12.2008/ виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради(т.1 а.с.63).

Згідно з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації від 25.12.2008 року, встановлено, що нежитлове приміщення, яке знаходиться на АДРЕСА_1 є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради. З опису об"єкта встановлено: А, нежитлове приміщення, цегла, загальна площа 134,9 кв.м., вартість 141 948 грн(т.1 а.с.64), що підтверджується технічним паспортом, експлікацією нежитлових підвальних приміщень(т.1 а.с.65-67).

Згідно виписки з ЄДРЮО ФОП та ГФ "ОСББ "Мазепи 28» місцезнаходження юридичної особи м. Івано-Франківськ вул. Мазепи 28. Статут ОСББ «Мазепи 28»(т.1 а.с. 9,10, 12-22).

Представник позивача просить скасувати спірне Рішення Івано-Франківської міської ради з підстав того, що підвал житлового будинку є допоміжним приміщенням, а допоміжні приміщення не можуть бути самостійними об`єктами права власності, оскаржуваним рішенням Івано-Франківської міської ради порушено права співвласників багатоквартирного будинку.

Проте, з таким твердженням суд не може погодитися, оскільки, крім вищенаведених витягів підтвердженням того, що спірні нежитлові приміщення, які були комунальною власністю та належали територіальній громаді міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, не відносяться до допоміжних приміщень житлового будинку АДРЕСА_1 , свідчить висновок експерта №7111 судової будівельно-технічної експертизи від 30.08.2018 року, відповідно до якого встановлено, що частина підвальних приміщень в будинку АДРЕСА_1 , які перебувають у приватній власності ОСОБА_1 , не є допоміжними приміщеннями будинку АДРЕСА_1 . Частина підвальних приміщень в будинку АДРЕСА_1 , які перебувають у приватній власності ОСОБА_1 , є нежитловими приміщеннями(т.1 а.с. 189-198).

Статтею 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналізуючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги не знайшли свого підтвердження, представником позивача не надано жодних належних та допустимих доказів того, яким чином оскаржуване Рішення Івано-Франківської міської ради ХХХУ сесії п`ятого демократичного скликання «Про затвердження висновків оцінювачів про вартість об`єктів комунальної власності і надання дозволу на їх приватизацію» в частині об`єктів нежитлових приміщень в будинку на АДРЕСА_1 від 02.12.2008 року, суперечить актам цивільного законодавства чи порушує цивільні права або інтереси позивача, а тому заявлена позовна вимога в цій частині є безпідставною, необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Що стосується позовної вимоги про витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нежитлове підвальне приміщення 134,9 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 та передачі його співвласникам багатоквартирного в особі Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мазепи 28» не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави регламентовано нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

За змістом ч.1 ст.1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вiдповiдно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України, цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Системний аналіз положень ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, ч.ч.1,2 ст.205, ч.1 ст.207, ч.1 ст.1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 24.09.2014 року у справі № 6-122цс14, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 ЦК України.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Таким чином, загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого набуття. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Так, відповідно до Угоди №УО 2569 5 про внесення змін до «Договору оренди нежитлових приміщень №ДО2569 вд 27.04.2005 р.» від 02.01.2008 року укладеного між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради в особі першого заступника міського голови Фітеля З.І. та підприємцем ОСОБА_2 , встановлено, що орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення площею 132,89 кв.м., розташовані в підвалі будинку по АДРЕСА_1 , який перебуває на балансі ЖЕО №7(т.2 а.с.45-49).

Відповідно до копії договору купівлі-продажу нежитлових підвальних приміщень від 29.12.2008 року укладеного між Фондом комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська та підприємцем ОСОБА_2 , відповідно до якого ОСОБА_2 набула у власність шляхом викупу нежитлові підвальні приміщення в будинку на АДРЕСА_1 площею 134,9 кв.м. (т.1 а.с.68, 69).

Згідно договору купівлі-продажу з відстроченням платежу від 06.11.2014 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідно до якого останній набув у власність на нижчевикладених умовах нежитлові підвальні приміщення , що знаходяться в АДРЕСА_1 . Нежитлові підвальні приміщення, зазначені в плані літерою А, що відчужуються заг. площею 134,9 кв.м. Загальна вартість предмету договору згідно Звіту про оцінку майна № 141 101-01, вид. 04.11.2014 року, складає 119 776,0 грн. (т.2 а.с.27).

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, як свідчить аналіз матерiалiв справи та дійсних обставин відповідач ОСОБА_1 набув майно за грошові кошти, на правових підставах у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» тоді як ст. 6 Конвенції гарантує право на справедливий суд, ст.6 не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів чи способу їх оцінки. Це питання регулюється, головним чином, національними законодавством та судами. Суд нагадує, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди аргументувати прийняті ними рішення, це не можна розуміти як вимогу надавати вичерпну відповідь на кожне питання, підняте стороною під час судового розгляду справи.

Інші доводи учасників справи, які наведені у позові та відзиві на нього, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Мазепи 28" до Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент комунальних ресурсів Івано-Франквської міської ради про скасування рішення та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 13.04.2020 року.

Суддя Пастернак І.А.