Справа № 604/634/19

Провадження № 2/604/13/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2021 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільській області

в складі: головуючого судді Сташківа Н.Б.

за участю

секретаря судового засідання Стадніцької З.О.

представника прокуратури Тернопільської області Бай А.О.

представників Головного управління

Національної поліції у Тернопільській області Дзюбатого А.В.

Крайника Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Підволочиську Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Тернопільської області, Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Прокуратури Тернопільської області, Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 27 травня 2014 року заступником начальника СВ Підволочиського РВ УМВС України в Тернопільській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014210150000127 відомості про скоєне ним правопорушення за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. 20 червня 2014 року об 13:00 год був затриманий, а 21 червня 2014 року слідчим суддею Підволочиського районного суду Тернопільської області застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту терміном до 05 серпня 2014 року. Вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2016 року його було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 368 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України. Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 квітня 2017 року вирок суду залишено без змін. Постановою ВС України від 07 червня 2018 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 квітня 2017 року без змін. Вважає, що незаконними діями органів досудового розслідування, органами прокуратури були порушені його конституційні права та свободи, заподіяні страждання, внаслідок психологічного впливу при допитах слідчим та під час судових засідань, порушилися та змінилися у негативний бік відносини із оточуючими. Був позбавлений можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршився стан здоров`я. Крім того було порушено його нормальні життєві зв`язки, оскільки значний проміжок часу повинен був витрачати на захист своїх прав проти неправомірного обвинувачення. Враховуючи те, що період його перебування під слідством з 21 червня 2014 року і по 19 квітня 2017 року становить повних 33 місяці, просить стягнути моральну шкоду в розмірі 137709,00 грн. Окрім того він втратив можливість належним чином утримувати себе та свою сім`ю, адже в період з 25 червня 2014 року по 25 серпня 2014 року був відсторонений від займаної посади, з 01 вересня 2014 року був переведений на посаду лікаря акушера-гінекологічного відділення на 1,0 ставки згідно штатного розпису. Також йому було заборонено в нічний час надавати невідкладно кваліфіковану допомогу вагітним та породіллям і іншим особам, які нагально потребували такої допомоги. Розмір втраченого заробітку оцінює у 147 600 грн, яку просить стягнути з Державного бюджету в його користь.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зіславшись на обставини, що у ньому викладені. Крім того пояснив, що з часу відсторонення від посади завідувача відділення, з метою отримання заробітної плати, написав заяву на його переведення на іншу посаду, тому просить не брати до уваги його заяву, оскільки був введений працівниками лікарні в оману. Вважає, що недотримав по заробітній платі, роботи у нічний час та чергувань суму коштів, котра становить 147 600 грн. Крім того позивач уточнив заявлені позовні вимоги та просив стягнути із Державного Бюджету України в його користь шкоду завдану незаконними рішеннями і діями органів державної влади та їх посадових осіб моральну шкоду в розмірі 198000 грн.

Представник Прокуратури Тернопільської області в судовому засіданні заявлені позовні вимоги позивача не визнав та пояснив, що факт постановлення судом виправдувального вироку надав позивачу право на відшкодування завданих йому збитків. Разом із тим, позивачем у судовому засіданні не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, не надано жодних доказів та наведено мотивів щодо застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків із оточуючими людьми, погіршення стану здоров`я. Крім того позивач стверджує, що був відсторонений від посади завідувача пологового відділення Підволочиської клінічної лікарні в період з 21.06.2014 року по 25.08.2014 року. Водночас просить відшкодувати втрачений заробіток з розрахунку різниці в заробітній платі між посадами завідувача та лікаря акушер-гінеколога, на яку його було переведено та на якій він перебуває по даний час. Разом із тим, із долученого наказу № 87 від 01.09.2014 року вбачається, що позивача переведено на посаду лікаря-акушер-гінеколога на підставі його заяви. Таким чином, при визначені періоду для розміру розрахунку втраченого заробітку позивачем не доведено належними та допустимими доказами конкретні суми, чого ним зроблено не було. За вказаних обставин у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Представник Міністерства фінансів України, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, проте подав суду відзив, згідно якого вказав, що відповідно до Рішення КС України від 03 жовтня 2001 року, зазначено, що відшкодування шкоди, завданої фізичними особами незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на державу, а не відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди у таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів та їх утримання з державних органів. Частиною 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише при наявності відповідного бюджетного призначення. На виконання судових рішень щодо стягнення відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній та юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб в ЗУ «Про Державний бюджет України» передбачено 50000,0 грн. Водночас згідно із пп.1 п.9 Прикінцевих положень Бюджетного Кодексу України, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету виконується виключно Державною казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання. Безспірне списання коштів Державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Такий порядок затверджено постановою КМ України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». З огляду на вказані норми та їх застосування Верховним Судом України у справах № 725/3255/17 від 16.05.2018 та №496/851/15-ц від 11.07.2018 року, Міністерство Фінансів України є неналежним відповідачем у справах щодо заявлених позивачем вимог. Виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, позовні вимоги позивача не підлягають до задоволенню.

Представник відповідача ГУПН в Тернопільській області проти задоволення позовних вимог позивача заперечив та пояснив, що позивач просить здійснити відшкодування йому моральної шкоди за період з 21.06.2014 року (день його затримання) по 19.04.2017 року (день винесення ухвали апеляційним судом). Разом із тим, відповідно до норм п.1 ст.2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду. Отже постановлення виправдувального вироку судом першої інстанції виключає дію повноважень компетентних органів стосовно позивача. Так, після винесення судом першої інстанції виправдувального вироку від 26.12.2016 року учасник досудового розслідування ОСОБА_1 звільнився від обов`язку підкорятися процесуальним вимогам слідчого, прокурора та для нього припиналась тривалість обмежувальних заходів. Отже тривалість перебування позивача під слідством та судом повинна вираховуватися з 21.06.2014 року. Крім того не погоджуються із твердженням позивача щодо втрати у заробітній платі через переведення його на іншу посаду, зазначаючи різницю в сумі 2460 грн як різницю між щомісячними заробітними платами завідуючого гінекологічним відділенням Підволочиської КЦРЛ та лікаря акушер- гінеколога, оскільки позивачем не було зазначено жодного підтвердження вказаної різниці та чому саме таку суму він аргументує. Також, у контексті вказаного вище, вважають, що позивача переведену на іншу посаду за його особистим бажанням, а не результатом негативних наслідків досудового розслідування. Щодо відшкодування моральної шкоди то вказують на те, що відповідно до вимог п.4 ст. 1176 ЦК України, фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом само обмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманні, незаконному накладенні адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди. Враховуючи вирок суду першої інстанції, котрий у подальшому був скасований судом апеляційної інстанції, чітко зазначено, що обвинувачений у судових дебатах повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого злочину та просив врахувати пом`якшуючі обставини і застосувати покарання відповідно до вимог ст.. 69 КК України. Таким чином позивач внаслідок здійснення само обмови перешкоджав з`ясувати істинну судом, а тому в задоволенні позовних вимог просять відмовити у повному обсязі.

Представник Міністерства фінансів України, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, проте подав суду відзив, згідно якого вказав, що відповідно до Рішення КС України від 03 жовтня 2001 року, зазначено, що відшкодування шкоди, завданої фізичними особами незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається на державу, а не відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди у таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів та їх утримання з державних органів. Частиною 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише при наявності відповідного бюджетного призначення. На виконання судових рішень щодо стягнення відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній та юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб в ЗУ «Про Державний бюджет України» передбачено 50000,00 грн. Водночас згідно із пп.1 п.9 Прикінцевих положень Бюджетного Кодексу України, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету виконується виключно Державною казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання. Безспірне списання коштів Державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Такий порядок затверджено Постановою КМ України від 03.08.2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». З огляду на вказані норми та їх застосування Верховним Судом України у справах № 725/3255/17 від 16.05.2018 та №496/851/15-ц від 11.07.2018 року, Міністерство Фінансів України є неналежним відповідачем у справах щодо заявлених позивачем вимог. Виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи позовні вимоги позивача не підлягають до задоволенню.

Представник Державної казначейської служби України, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи до суду не з`явився, відзиву на позов не подавали, за вказаних обставин справу слід вирішити у їх відсутності на підставі наявних у справі матеріалах.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, міркування представників відповідачів, проаналізувавши надані сторонами докази у їх повній сукупності приходить до переконання про часткове задоволення позовних вимог, виходячи із наступних міркувань .

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Виходячи з положень ч.2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 Цивільного кодексу України.

За змістом положень п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п.1 ч.1. ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Судом встановлено, що 20 червня 2014 року об 13:00 год заступником начальника СВ Підволочиського РВ УМВС України позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України, а саме за те, що, перебуваючи на посаді завідуючого гінекологічного відділення Підволочиської клінічної лікарні, будучи службовою особою, використовуючи службове становище, отримав неправомірну вигоду. 21 червня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру.

Ухвалою слідчого судді Підволочиського районного суду Тернопільської області від 21 червня 2014 року до позивача ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту, терміном до 05 серпня 2014 року та відсторонено від посади завідувача гінекологічного відділення терміном на 60 днів.

Вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 10 листопада 2014 року позивача ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 368 КК України із застосуванням ст.. 69 КК України призначено покарання у виді штрафу в розмірі 18700 гривень, а також стягнуто судові витрати. Вказаний вирок суду судом апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд.

25 січня 2016 року прокурором змінено правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_1 та перекваліфіковано його дії з ч.1 ст. 368 КК України на ч.4 ст. 354 КК України.

Вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 лютого 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 354 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 354 КК України. Вказаний вирок суду судом апеляційної інстанції скасовано з процесуальних підстав.

За новим переглядом даного кримінального провадження, вироком Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2016 року позивача ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 354 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості у вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 квітня 2017 року, вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2016 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду Тернопільської області від 07 червня 2019 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Тернопільської області без змін.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Дані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

У разі відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, відповідно до якої така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування державою шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).

Відповідно до п.2 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

За змістом положень частини 1 статті 12 зазначеного Закону розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Однією з новел КПК України є глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

На теперішній час єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі і на осіб, кримінальне провадження відносно яких закрите.

Отже, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.

Вимоги про визнання незаконними дій органів досудового розслідування у кримінальних провадженнях має вирішуватися за правилами КПК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц.

При цьому необхідно зазначити, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1, пунктом 2 частини першої статті 2, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР винесення органом досудового розслідування постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України (у зв`язку з не встановленням достатніх доказів винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати) надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою, структура бюджетної класифікації України у функціональній структурі видатків України не передбачає видатків (коштів) на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю судів та правоохоронних органів, за рахунок видатків на їх утримання. Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання цих органів.

Відповідно до пункту першого Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України (далі - Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з пунктом четвертим даного Положення Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

У пунктах 3, 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), у тому числі шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Вступивши до Ради Європи (1995 р.) і ратифікувавши 17 липня 1997 р. зазначену Конвенцію та ряд Протоколів до неї (Перший протокол і Протоколи №№ 2, 4. 7 та 11), Україна визнала її чинність у національній правовій системі та обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Застосування положень Європейської конвенції та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини національними судами при вирішенні справ про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, є необхідним, оскільки відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

У відповідності до пункту 5 статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

Європейський Суд з прав людини в рішенні по справах «Світлорусов проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Корнейкова проти України», «Мироненко і Мартенко проти України» констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції з огляду на неможливість для заявників отримати відшкодування шкоди, завданої національними органами у контексті провадження в їхніх кримінальних справах.

Таким чином, проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у вироку суду про визнання позивача невинним в інкримінованому йому злочині, який набрав законної сили, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем ОСОБА_1 моральних страждань та переживань з приводу порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвели до погіршення стану здоров`я, зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зав`язків.

Порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до статей 1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У відповідності до ч. 4 ст. 17 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", якщо для з`ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

Відповідно до положення ч. 5 ст. 12 ЦПК України, яка також покладає і на суд певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Мотивуючи заподіяну шкоду, позивач зазначив, що внаслідок незаконного кримінального переслідування, він тривалий час залишався у стані невизначеності щодо своєї долі та протягом зазначеного строку не мав можливості вести звичайний спосіб життя.

Зокрема, у зв`язку з порушенням проти нього кримінального провадження, зазнав негативного впливу та був змушений пристосовуватися до несприятливих умов, у нього погіршились відносини з оточуючими, через обвинувачення повинен був виправдовуватися перед родичами, друзями, колегами, що принизило його честь, гідність та ділову репутацію, постійно відчуває образливість, чутливість, замикання в собі, фіксованість на негативних переживаннях, невпевненість, а тривала нервова напруга призвела до появи негативних змін у стані здоров`я, таких як швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, серцево-судинні захворювання.

Крім того, у зв`язку з незаконним розслідуванням кримінального провадження був відсторонений від посади завідувача гінекологічного відділення, позбавлений можливості чергувати у нічну зміну та здійснювати прийом хворих. За час кримінального переслідування втратив значну частину постійних пацієнтів, провів менше оперативних втручань, що також негативно позначилось на його морально емоційному стані, яке не відновилось і до сьогоднішнього дня.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», тобто на час розгляду справи в суді, мінімальна заробітна плата становить 6000 грн.

Початок перебігу строку за який проводиться нарахування моральної шкоди суд виходить з моменту затримання особи, тобто з 20 червня 2014 року по 19 квітня 2017 року (ухвала Апеляційного суду Тернопільської області), а тому на думку суду загальний строк складає повних 33 місяці.

Як роз`яснено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Судом з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які продовжувалися для позивача протягом досудового розслідування та розгляду кримінального провадження, щодо нього, характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Згідно позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає відшкодуванню внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Позивачу ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, тому, враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, виходячи із засад розумності та виваженості, суд вважає, що позивачем належним чином мотивовано заподіяння йому моральної шкоди в розмірі 198000,00 грн, які підлягають стягненню в його користь.

Разом із тим, суд не бере до уваги доводи представників відповідачів щодо безпідставності розміру моральної шкоди, відсутність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та визначеним розміром, а також відсутності доказів, оскільки вказані обставини спростовані проаналізованими та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами. Крім того суд не бере до уваги доводи представника ГУНП в Тернопільській області щодо самообмови позивача ОСОБА_1 під час розгляду судом справи у першій інстанції, оскільки відповідно до вимог ч.4 ст. 1176 ЦК України вбачається, що не підлягає відшкодуванню моральна шкода у випадку якщо фізична особа в процесі досудового розслідування та судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з`ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню. З аналізу вказаної норми закону убачається, що для відсутності підстав стягнення моральної шкоди необхідна сукупність правових фактів, що полягає у 1) самообмові, 2) перешкоджанні з`ясуванню істини, чим сприяла незаконному засудженню. Разом із тим слід зазначити, що ОСОБА_1 протягом усього часу розгляду справи заперечував свою причетність до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення та на докази, котрі посилалась сторона обвинувачення, вибравши для себе саме такий спосіб захисту, проте суд ухвалив рішення у справі, а саме обвинувальний вирок не через те, що ОСОБА_1 визнав свою вину лише у судових дебатах та просив призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, а через сукупність наданих органом досудового розслідування доказів. Крім того ОСОБА_1 під час досудового розслідування не перешкоджав встановлення істини у справі, внаслідок чого сприяв незаконному його засудженню, а тому посилання на вказані обставини представника ГУНП в Тернопільській області є безпідставним та не узгоджується із нормами закону та проаналізованими і дослідженими матеріалами справи.

Разом із тим, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з Державного Бюджету України в користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 147600 грн слід відмовити, виходячи із наступних міркувань.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 21 червня 2014 року він був відсторонений від основної посади завідувача гінекологічного відділення та переведений на посаду лікаря ординатора 0,5 ставки. Крім того йому було заборонено в нічний час надавати невідкладну кваліфіковану допомогу вагітним та породіллям, а також іншим особам, які нагально потребували такої допомоги, а відтак від втратив доходи, які були між різницею котру отримував до порушення кримінального провадження та після переведення на нищеоплачувану посаду.

На підтвердження викладеного позивач ОСОБА_1 надав суду незавірені помісячні розрахунки заробітної плати, особисто написаний розрахунок втрачених коштів по заробітній платі, що складається із оплати за виконання обов`язків, доплату за завідування, доплату за напруженість, оплату за замісництво, доплата нічних за замісництво.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи.

Згідно статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно статті 80 ЦПК України достатніми єдокази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування.Питання продостатність доказівдля встановленняобставин,що маютьзначення длясправи,суд вирішуєвідповідно досвого внутрішньогопереконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

В судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 не доведено, а судом не здобуто належних та допустимих доказів на підтвердження втрачених доходів в розмірі 147600 гривень, оскільки із досліджених у судовому засіданні наданих позивачем помісячних розрахунків вбачається, що вказані доплати складаються із почасової оплати, оплати за замісництво, доплата нічних за замісництво, оплата за виконання обов`язків, доплата за завідування, доплата за медичний стаж, доплата за напруженість. Разом із тим, в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на 0,5 ставки згідно власноручно написаної заяви на посаді лікаря ординатора Підволочиської ЦРЛ і отримував заробітну плату, а надані ним розрахунки по заробітній платі кожного місяця були різними залежно від кількості відпрацьованих днів, інфляції, росту мінімальної заробітної плати, кількості нічних чергувань, а тому, визначити різницю між отриманим та втраченим доходом із наданих позивачем ОСОБА_1 доказів не представилось можливим. Інших доказів втрачених коштів по заробітній платі та інших виплатах, зокрема розрахунків бухгалтерією лікарні, експертних висновків тощо, позивачем надано не було.

За вказаних обставин суд вважає, що в даній частині позовних вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення 147600 гривень різниці втраченого заробітку слід відмовити за недоведеністю.

Судові витрати відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 60, 88, 209, 212,213,218 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 1176 ЦК України, ст. ст. 42, 43 КПК України, ст. ст. 1-4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", ст.ст. 55,56 Конституції України суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути із Державного Бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 ) 198 (сто дев`яносто вісім) тисяч гривень моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів державної влади та їх посадових осіб.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за недоведеністю.

Судові витрати відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського Апеляційного суду через Підволочиський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення, а особи які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя підпис.

з оригіналом згідно:

Суддя Підволочиського районного суду

Тернопільської області Н.Б. Сташків