ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року справа №360/3442/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Міронової Г.М., Казначеєва Е.Г.,

секретар судового засідання Мирошниченко О.Л.,

за участю: представника позивача Марченко С.Д.,

представника відповідача 1 Захарової Ю.О.,

представника відповідача 2 Моторної М.К.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги адвоката Скворцової Алли Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2020 року у справі № 360/3442/20 (головуючий І інстанції Захарова О.В., повний текст складений у м. Сєвєродонецьку Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дії, визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі відповідач 1), Кабінету Міністрів України (далі КМУ, відповідач 2), в якому просила: визнати протиправними дії відповідача 1 щодо забороні в`їзду на тимчасово окуповану територію з 05.04.2020 року по 18.05.2020 року; стягнути з відповідача 1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.; визнати протиправною бездіяльність держави Україна в особі КМУ, що полягала у неприйнятті нормативно-правових актів щодо забезпечення ОСОБА_1 харчуванням і тимчасовим житлом для проживання; стягнути з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди у розмірі 88000 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07.12.2020 року позов задоволений частково: визнано протиправними дії відповідача 1 щодо заборони позивачу в`їзду на тимчасово окуповану територію 05.04.2020 року; стягнуто з відповідача 1 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 94-103).

Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог до КМУ та ухвали нове рішення у цій частині про визнання протиправною бездіяльності держави Україна в особі КМУ, що полягала у неприйнятті нормативно-правових актів щодо забезпечення ОСОБА_1 харчуванням і тимчасовим житлом для проживання; стягнути з державного бюджету України відшкодування моральної шкоди, спричиненої ОСОБА_1 , у розмірі 88000 грн. Апелянт вважає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права. Позивач зверталась до різних органів влади з вимогою надати житло для тимчасового проживання та забезпечення її харчуванням на період закриття КПВВ, однак жодної допомоги не отримала. КМУ не виконанні вимоги п. 5 ч. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, висновки Верховного суду у справі № 750/6330/17, апелянт вважає, що наявні підстави для стягнення з держави Україна на користь позивача моарльної шкоди в сумі 88000 грн. (а.с. 137-143).

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову через порушення норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що на виконання розпорядження командувача об`єднаних сил від 21.03.2020 року № 229 з 7-00 22.03.2020 року припинено пропускні операції в контрольних пунктах в`їзду-виїзду через лінію розмежування. Позивач прибула до КПВВ «Станиця Луганська» 05.04.2020 року, тобто після прийняття зазначеного розпорядження та зупинення пропускних операції на КПВВ. При цьому, розпорядження командувача об`єднаних сил від 21.03.2020 року № 229 не скасовано, не оскаржено та діяло на території Донецької та Луганської областей в період запровадження карантинних заходів. Позивач не могла потрапити на територію КПВВ «Станиця Луганська», оскільки 22.03.2020 року перетин лінії розмежування був зупинений, тому відносно позивача не приймалось рішення про відмову у в`їзді на тимчасово окуповану тениторію. Оскільки позивачу не відмовляли у пропуску/забороні виїзду на тимчасово окуповано територію, похідна вимога про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню (а.с. 113-121).

Відповідачем 2 подано відзив на апеляційну скаргу представника позивача, в якому просив відмовити у її задоволенні.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу відповідача 1, в якому просив відмовити у її задоволенні.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги, заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача 1.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні підтримав доводи своєї апеляційної скарги, заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчив доводи апеляційних скарг та відзивів, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 є громадянкою України, внутрішньо переміщеною особою, особою з інвалідністю 3 групи, отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується паспортом громадянина України, довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААБ № 142713 та посвідченням серії НОМЕР_2 (а.с. 11-15).

5 квітня 2020 року позивач намагалась виїхати через КПВВ «Станиця Луганська» на тимчасово окуповану територію України, однак представниками відповідача 1 їй було відмовлено у такому виїзді.

Листами Військової частини НОМЕР_3 -ІІ від 06.04.2020 року № 313/окпос/26/1493 та від 06.04.2020 року № 313/окпос/26/1485 адвокату Скворцовій А.Ю. повідомлено, що КМУ з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої вірусом SARS-СоV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження СОVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, прийнято розпорядження від 25 березня 2020 року 338-р «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації», яким на всій території України установлено режим надзвичайної ситуації до 24.04.2020 року. На підставі викладеного, командуванням об`єднаних сил видано розпорядчі документи, якими призупинено пропуск через контрольні пункти в`їзду-виїзду з тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях, а також прийняті обмеження в перетині лінії проведення операції Об`єднаних сил зі сторони Харківської, Запорізької та Дніпропетровської областей (а.с. 19-21).

Листом Військової частини НОМЕР_3 -ІІ від 17.04.2020 року № 313/окп ос/30/1706 ОСОБА_1 на її заяву від 14 квітня 2020 року, адресованої командувачу операцій Об`єднаних сил, запропоновано віднестися з розумінням до обмежень та утриматися від поїздки через лінію розмежування до завершення карантинних заходів (а.с. 27-28).

Представник позивача звернулася в інтересах позивача до головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України із заявою від 14.04.2020 року, в якій просила надати інформацію щодо підстав відмови заявнику у в`їзді на тимчасово окуповану територію (а.с. 29).

Листом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 0.232-4487/0/6-20-вих від 28.04.2020 року на заяву позивача від 14.04.2020 року про надання інформації щодо підстав відмови у в`їзді на тимчасово окуповану територію повідомлено, що згідно з розпорядженням командувача об`єднаних сил від 21.03.2020 року № 229 з 7.00 год. 22 березня 2020 року з метою запобігання подальшого занесення на територію України випадків короновірусної хвороби тимчасово припинено пропускні операції в контрольних пунктах в`їзду-виїзду через лінію розмежування (в обох напрямках). У зв`язку з цим зазначеній у заяві особі було відмовлено у праві в`їзду на тимчасово окуповану територію України. Також, повідомлено, що Адміністрації Державної прикордонної служби України не веде відповідних обліків непропущених осіб (а.с. 30).

14.04.2020 року позивачем надіслано до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації заяву про надання соціальних послуг у вигляді надання притулку та натуральної допомоги (продуктів харчування) (а.с. 23).

Листом Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації від 23.04.2020 року № 375 повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа в м. Сєвєродонецьку Луганської області, тому для вирішення визначених питань їй рекомендовано звернутися за місцем фактичного перебування на обліку як внутрішньо переміщеної особи до органу державної виконавчої влади (органу місцевого самоврядування) (а.с. 24).

14 квітня 2020 року позивачем надіслано заяву до Станично-Луганської селищної ради про забезпечення її місцем для тимчасового проживання та харчуванням (а.с. 25).

Листом Станично-Луганської селищної ради від 21.04.2020 року № 443 повідомлено, що позивач не є постраждалою особою в контексті норм Кодексу цивільного захисту України, а тому Станично-Луганська селищна рада не бачить правових підстав у задоволенні заяви (а.с. 26).

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача 1 щодо заборони в`їзду позивача на тимчасово окуповану територію України, починаючи з 05.04.2020 року по 18.05.2020 року.

Згідно статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічні положення викладені в статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон 1382-IV) визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Згідно ч. 1 статті 2 Закону 1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно ч. 1 статті 4 Закону 1382-ІV законодавство про свободу пересування та вільний вибір місця проживання складається зКонституції України, цього Закону, інших законів та міжнародних договорів України.

Відповідно до абзаців 7, 8 статті 12 Закону 1382-ІV свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено у прикордонній смузі; на територіях військових об`єктів; у зонах, які згідно іззакономналежать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на тимчасово окупованих територіях.

Отже, кожен, хто на законних підставах перебуває на території України, має право на вільне пересування по території України. У виняткових випадках це право може бути обмежено на підставах, що визначені законами.

Закон № 1382-IV встановлює випадки обмеження свободи пересування, а саме: пересування відповідно до цього закону може бути обмежено на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності та на тимчасово окупованих територіях.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2020 року 93-р «Про заходи щодо запобігання занесенню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», зокрема, установлено режим підвищеної готовності єдиної державної системи цивільного захисту для запобігання виникненню надзвичайної ситуації державного рівня внаслідок можливого поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Затверджено Національний план протиепідемічних заходів щодо запобігання занесенню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на 2020 рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р., установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, та введено ряд обмежувальних заходів.

Указом Президента України від 13 березня 2020 року 87/2020 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (додається, підпункт 3 пункту 1 - для службового користування).

Преамбулою вказаного рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року занотовано: розглянувши інформацію про епідемічну ситуацію у зв`язку з поширенням територією України та країн світу гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), Рада національної безпеки і оборони України відзначає, що за висновками Всесвітньої організації охорони здоров`я розповсюдження COVID-19 у країнах світу набуло статусу пандемії, епідемічна ситуація в Україні набула надзвичайно загрозливого характеру, та з метою запобігання негативному розвитку епідемічної ситуації та забезпечення додержаннястатті 49 Конституції УкраїниРадою національної безпеки і оборони України, також було введено ряд обмежувальних заходів, в тому числі, щодо переміщення осіб через державний кордон України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338-р, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 24 квітня 2020 року.

Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях визначає Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року № 2268-VIII (далі - Закон № 2268-VIII).

Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме: сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей (пункт 1 частини першої статті 1 Закону № 2268-VIII).

Згідно ч. 2 статті 1 Закону № 2268-VIII межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

За змістом ч.ч. 1-3 статті 9 Закону № 2268-VIII стратегічне керівництво силами та засобами Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України.

Керівництво силами та засобами Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації безпосередньо у Донецькій та Луганській областях, здійснює Командувач об`єднаних сил, який призначається Президентом України за поданням начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України.

Командувач об`єднаних сил реалізує свої повноваження через Об`єднаний оперативний штаб Збройних Сил України. Повноваження Командувача об`єднаних сил визначаються положенням про Об`єднаний оперативний штаб Збройних Сил України, яке розробляється Генеральним штабом Збройних Сил України та затверджується Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України за поданням Міністра оборони України.

Частиною п`ятою статті 9 Закону № 2268-VIII передбачено, що військовослужбовці, працівники правоохоронних органів та інші особи, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на час проведення таких заходів підпорядковуються Командувачу об`єднаних сил, рішення якого є обов`язковими до виконання.

В`їзд осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзд осіб, переміщення товарів з таких територій згідно з частинами першою, третьою статті 12 Закону № 2268-VIII здійснюються через контрольні пункти в`їзду-виїзду.

Командувач об`єднаних сил у разі реальної загрози життю та здоров`ю осіб, які перетинають лінію розмежування, має право обмежити в`їзд цих осіб на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей на період існування цієї загрози.

Порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів із таких територій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 року № 815 затверджено Порядок в`їзду осіб, переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях і виїзду осіб, переміщення товарів з таких територій (далі - Порядок № 815).

Згідно п. 1 Порядку № 815 цей Порядок визначає процедуру в`їзду/виїзду осіб і транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, і переміщення товарів на тимчасово окуповані території у Донецькій та Луганській областях (далі - тимчасово окуповані території) та з таких територій.

За змістом абз. 1 пункту 3 Порядку № 815 в`їзд/виїзд осіб, у тому числі транспортних засобів, за допомогою яких вони переміщуються, а також переміщення товарів на тимчасово окуповані території та з таких територій здійснюється виключно через визначені контрольні пункти відповідно до вимог цього Порядку.

Згідно п. 4 Порядку № 815 кількість контрольних пунктів, їх місцезнаходження та межі, дорожні коридори визначаються рішенням Командувача об`єднаних сил за пропозиціями Донецької та Луганської облдержадміністрацій, обласних військово-цивільних або військових адміністрацій (у разі їх утворення) та оприлюднюються на офіційних веб-сайтах Міноборони, Адміністрації Держприкордонслужби, ДФС.

Відповідальним за облаштування, утримання та обслуговування контрольного пункту в`їзду/виїзду, а також прилеглої до них території згідно п. 5 Порядку № 815 є Донецька та Луганська облдержадміністрації, обласні військово-цивільні адміністрації або військові адміністрації (у разі їх утворення). Облаштування контрольного пункту в`їзду/виїзду та прилеглої до них території, в тому числі кімнатами для батьків з дітьми, туалетами, доступними для людей, які користуються колісними кріслами, та іншими елементами доступності, здійснюється відповідно до вимог законодавства та державних будівельних норм, стандартів і правил.

Наказом Командувача об`єднаних сил від 06.10.2019 року № 942 «Про визначення контрольних пунктів в`їзду/виїзду» затверджено перелік контрольних пунктів в`їзду/виїзду для перетинання лінії розмежування в межах Донецької та Луганської областей згідно переліку, що додається, до якого входить контрольний пункт в`їзду/виїзду «Станиця Луганська», розташований у смт. Станиця Луганська Станично-Луганського району Луганської області, на ділянці автомобільної дороги загального користування С131624, км 3+200 (КПП «Красна Талівка» «Луганськ»). Дорожній коридор «Станиця Луганська Щастя Новоайдар».

Згідно абзацу 2 пункту 3 Порядку № 815 контрольні пункти функціонують без вихідних, цілодобово. Пропуск осіб, транспортних засобів та товарів через такі пункти здійснюється відповідно до режиму їх функціонування, встановленого Командувачем об`єднаних сил.

Контрольні пункти не призначені для перетинання державного кордону.

Рух автомобільного транспорту в межах контрольованої території від контрольних пунктів до лінії розмежування та у зворотному напрямку здійснюється лише дорожніми коридорами (автомобільними).

За рішенням Командувача об`єднаних сил у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у випадках, передбачених законодавством, можуть встановлюватися додаткові обмеження та/або заборони переміщення осіб, не залучених до проведення таких заходів, транспортних засобів та товарів (абзаци 6, 7 пункту 3 Порядку № 815).

Виконання законних вимог уповноважених службових осіб військових формувань, правоохоронних та інших державних органів, яких залучено до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та які здійснюють контроль в`їзду/виїзду, є обов`язковим для всіх осіб, які в`їжджають на тимчасово окуповані території та виїжджають з таких територій.

Отже, у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях діє особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території.

Перетин меж тимчасово окупованої території особами, що не залучені до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснюється виключно через визначені контрольні пункти в`їзду-виїзду.

При цьому, безпосереднє керівництво вказаними контрольними пунктами, здійснює Командувач об`єднаних сил, який встановлює відповідний режим їх функціонування.

За рішенням Командувача об`єднаних сил у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у випадках, передбачених законодавством, можуть встановлюватися додаткові обмеження щодо переміщення осіб, через пропускні контрольні пункти, в тому числі, щодо заборони їх переміщення.

Таким чином, встановлення режиму перетину меж окупованої території є дискреційними повноваженнями Командувача об`єднаних сил, рішення якого є обов`язковими як для осіб, які здійснюють контроль в`їзду/виїзду, так і для всіх осіб, які в`їжджають на тимчасово окуповані території та виїжджають з таких територій.

Наказом Командувача об`єднаних сил від 21.03.2020 року № 229/дск «Про тимчасові обмеження пропуску громадян» з метою ефективної протидії та недопущення занесення на підконтрольну територію України короновірусної інфекції та відповідно до ст. ст. 6, 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», та дотримання вимогЗакону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», на виконання Указу Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 з 00 год. 01 хв. 22.03.2020 року до його особливого розпорядження призупинити пропуск через контрольні пункти в`їзду-виїзду з тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях осіб та транспортних засобів; у виключних випадках, враховуючи наявні індивідуальні обставини соціального (гуманітарного) характеру, при наявності підтверджуючих документів, під час перетину лінії розмежування, за окремим рішенням, здійснювати пропуск через лінію розмежування.

Отже, наказом Командувача об`єднаних сил від 21.03.2020 року № 229/дск «Про тимчасові обмеження пропуску громадян» передбачена насамперед ситуація застосування обмежень для осіб з тимчасово окупованих територій, в той час коли позивач виявила бажання перетнути лінію розмежування саме на окуповану територію.

В цьому конкретному випадку, який суд розцінює як виключний, враховуючи наявні індивідуальні обставини соціального характеру (відсутність достатньої кількості коштів, погодні умови), при наявності підтверджуючих документів (інвалід 3 групи, має хронічне захворювання бронхіальна астма), наявність медичної документації щодо лікування, яке позивач розпочала до встановлення карантину та закінчила після введення карантину), під час перетину лінії розмежування Командувачу об`єднаних сил за окремим рішеннямможливо було здійснити пропуск ОСОБА_1 через лінію розмежування.

Згідно з положеннями статей 1, 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

В даному випадку порушені права позивача як людини та основоположні свободи, право на вільне пересування, вільний вибір місця проживання.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії відповідача 1 щодо заборони в`їзду позивачу на тимчасово окуповану територію 05.04.2020 року, є неправомірними та такими, що порушили право позивача на вільне пересування.

Позивач просить визнати протиправними дії відповідача І, що полягали у забороні в`їзду на тимчасово окуповану територію з 05.04.2020 року по 18.05.2020 року.

Матеріалами справи підтверджується, що заборона в`їзду позивачу на тимчасово окуповану територію мала місце 05.04.2020 року. В матеріалах справи відсутні докази щодо повторного або неодноразового звернення та відмови у в`їзді позивачці починаючи з 05.04.2020 по 18.05.2020. У зв`язку з цим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача 1 щодо періоду з 05.04.2020 по 18.05.2020.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача І, що полягали у забороні їй в`їзду на тимчасово окуповану територію 05.04.2020 року підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 1 відшкодування моральної шкоди.

Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З аналізу зазначених норм вбачається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною першою та другою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 Цивільного кодексу України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Вирішуючи питання щодо наявності моральних страждань позивача, викликаних протиправними діями відповідача 1, суд враховує встановлені щодо особи позивача обставини: її похилий вік, наявність захворювання (бронхіальна астма, 3 група інвалідності), повернення до місця проживання після перебування на стаціонарному лікуванні з 16.03.2020 року по 02.04.2020 року (а.с. 16-17), відсутність житла та близьких осіб, родичів на території смт. Станиця Луганська, непрацездатність, обмежений матеріальний стан.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що протиправні дії відповідача 1 щодо заборони в`їзду ОСОБА_1 на тимчасово окуповану територію з 05.04.2020 року спричинили для неї моральні страждання у вигляді почуття соціальної незахищеності, безпритульності, безпорадності, внаслідок неможливості повернутися додому та необхідності проживання на у смт. Станиця Луганська, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 моральної шкоди у розмірі 5000 грн підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача ІІ щодо неприйняття нормативно-правових актів щодо забезпечення ОСОБА_1 харчуванням і тимчасовим житлом.

Згідно ч. 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Розпорядженням КМУ № 338-р від 25 березня 2020 року «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 31 грудня 2020 року.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації Луганської обласної військово-цивільної адміністрації від 25 березня 2020 року 243 «Про встановлення режиму надзвичайної ситуації», на підставі статей 6, 27 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до статей 14, 71, 75, 76, 78 Кодексу цивільного захисту України, Положення про єдину державну систему цивільного захисту Луганської області, затвердженого розпорядженням голови обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 03.12.2015 № 593, зареєстрованим у Головному територіальному управлінні юстиції у Луганській області від 23.12.2015 № 42/1502, враховуючи протокол регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 25.03.2020 року № 7, з метою запобігання виникненню і поширенню на території області гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, невідкладного вжиття комплексу заходів та робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, установлено режим надзвичайної ситуації для територіальної підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту Луганської області (http://loga.gov.ua/sites/default/files/golova-acts/200325243.pdf).

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності визначаєКодекс цивільного захисту України.

Згідно п. 35 статті 2 Кодексу цивільного захисту Українипостраждалі внаслідок надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру (далі - постраждалі) - особи, здоров`ю яких заподіяна шкода внаслідок надзвичайної ситуації.

Статтею 4 Кодексу цивільного захисту Українивстановлено, що цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Згідно статті 6 Кодексу цивільного захисту Україницивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначенихЗаконом України «Про основи національної безпеки України», суб`єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цьогоКодексу- у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

За змістом ч. 2 статті 78 Кодексу цивільного захисту України у разі виникнення надзвичайної ситуації з тяжкими наслідками за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в Україні або у межах конкретної її території тимчасово вводиться режим надзвичайної ситуації.

Згідно ч.ч. 1-2 статті 81 Кодексу цивільного захисту України заходи життєзабезпечення постраждалих здійснюються під час надзвичайних ситуацій, а також під час ведення воєнних (бойових) дій або внаслідок таких дій.

Життєзабезпечення постраждалих полягає у створенні і підтриманні умов, мінімально необхідних для збереження життя і здоров`я населення в зонах надзвичайних ситуацій, на маршрутах евакуації і в місцях розміщення евакуйованого населення, за встановленими нормами і нормативами та включає забезпечення населення водою, продуктами харчування, предметами першої необхідності, місцем для тимчасового проживання, виробами медичного призначення, лікарськими засобами та комунально-побутовими послугами, а також транспортне та інформаційне забезпечення.

Згідно ч. 3 статті 81 Кодексу цивільного захисту України види та норми майна, а також види та обсяги послуг щодо життєзабезпечення постраждалих встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 4 частини четвертої статті 81 Кодексу цивільного захисту України обумовлено, що організація життєзабезпечення постраждалих покладається: у містах (крім міст Києва та Севастополя), селищах та селах - на органи місцевого самоврядування.

В даному випадку, саме на органи місцевого самоврядування покладено обов`язок вживати відповідні заходи щодо життєзабезпечення постраждалих, які знаходяться на певній території.

Згідно ч.ч. 1,2 статті 84 Кодексу цивільного захисту України постраждалий внаслідок надзвичайної ситуації - це особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду внаслідок надзвичайної ситуації або проведення робіт з ліквідації її наслідків. Заходи соціального захисту та відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації включають: надання (виплату) матеріальної допомоги (компенсації), забезпечення житлом, надання медичної та психологічної допомоги, надання гуманітарної допомоги, надання інших видів допомоги.

Таким чином, позивач має право на відповідний соціальний захист та відшкодування матеріальних збитків внаслідок надзвичайної ситуації, в тому числі, на отримання матеріальної допомоги (компенсації), забезпечення тимчасовим житлом, отримання медичної, гуманітарної та інших видів допомоги, забезпечення яких покладено на органи місцевого самоврядування.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі Закон № 1706-VII) відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно ч. 1 статті 15 Закону № 1706-VII фінансове забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Заходи щодо забезпечення прийому, проїзду, розміщення та облаштування вимушених переселенців є видатковими зобов`язаннями України та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції щодо забезпечення соціальних прав і гарантій громадян України.

Для розвитку та поліпшення матеріально-технічної бази, спрямованої на забезпечення захисту прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, можуть залучатися кошти підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, іноземних держав та міжнародних організацій у вигляді благодійної, гуманітарної, матеріальної та технічної допомоги, а також добровільні пожертвування фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та громадських об`єднань, інші не заборонені законодавством джерела (частина 2 статті 15 Закону № 1706-VII).

Згідно ч.ч. 2, 3 статті 16 Закону № 1706-VII органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об`єднання до процесу формування і реалізації державної політики щодо вирішення питань внутрішньо переміщених осіб.

Державний нагляд та контроль за дотриманням законодавства громадськими об`єднаннями, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, здійснюють органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

Отже, питання забезпечення соціальних прав і гарантій, в тому числі розміщення та облаштування осіб, які є вимушеними переселенцями, віднесені до компетенції органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Позивач зверталась до УПСЗН Станично-Луганської РДА Луганської області та Станично-Луганської селищної ради з питання надання притулку та харчування, однак суд не може надавати оцінку рішенням цих органів за результатами розгляду звернень позивача зважаючи на предмет спору у даній справі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності держави Україна в особі КМУ, що полягала у неприйнятті нормативно-правових актів щодо забезпечення ОСОБА_1 харчуванням і тимчасовим житлом для проживання.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 моральної шкоди у сумі 88000грн. також не пілягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про визнання протиправної бездіяльності відповідача 2.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги адвоката Скворцової Алли Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2020 року у справі № 360/3442/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Кабінету Міністрів України про визнання протиправними дії, визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди залишити без змін.

Повний текст постанови складений 17 березня 2021 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: Г.М. Міронова

Е.Г. Казначеєв