Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 569/2260/19

провадження № 61-302св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Русинчука М. М., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року у складі судді: Галінської В. В., та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» (далі - університет) про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Позов мотивовано тим, що у Рівненському економіко-гуманітарному інституті, який пізніше було реорганізовано в ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» ОСОБА_1 працював з 01 вересня 1998 року по 30 січня 2013 року, а ОСОБА_2 працювала з 01 вересня 1997 року по 30 січня 2013 року. За час роботи жодного разу допомоги на оздоровлення вони не отримували, але її виплата передбачена Законом України «Про освіту», Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 та Галузевою угодою між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки і подання заяви працівником на виплату допомоги на оздоровлення не обов`язкове.

Позивачі вказували, що порядок виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78. Згідно з наказом № 140 від 31 серпня 1998 року по Рівненському економіко-гуманітарному інституті (правонаступником якого є університет) ОСОБА_1 встановлено стаж науково-педагогічної роботи 12 років, а ОСОБА_2 11 років. Таким чином, з 01 вересня 2006 року в ОСОБА_1 стаж науково-педагогічної роботи понад 20 років, а в ОСОБА_2 з 01 вересня 2007 року стаж педагогічної роботи понад 20 років. Надбавки за вислугу років педагогічним працівникам виплачуються, як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. Незважаючи на це, вони не отримували таких надбавок. Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 упродовж всього терміну роботи в ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» не виплачувалася доплата за стаж науково-педагогічної роботи в розмірі 20 %, а з 01 вересня 2006 року доплата за стаж науково-педагогічної роботи в розмірі 30 % для ОСОБА_1 і з 01 вересня 2007 року доплати за стаж науково-педагогічної роботи в розмірі 30 % для ОСОБА_2 після двадцятирічного терміну роботи в розмірі 30 % для ОСОБА_2 . За час роботи в університеті ОСОБА_1 не виплачено надбавки за стаж науково-педагогічної роботи в розмірі 297 720,31 грн, а ОСОБА_2 в розмірі 145 321,16 грн. Працівникам, які мають вчене звання професора чи доцента, встановлюється доплата у граничному розмірі відповідно по 33 % та 25 %, а за науковий ступінь доктора чи кандидата наук у граничному розмірі 25 % та 15 % посадового окладу. Зазначена складова заробітної плати належить до тих, які підлягають обов`язковій виплаті. Доплати за наукові ступені і вчені звання їм не нараховувалися під час роботи, через те, що роботодавцем не забезпечувалося достовірного обліку виконаної роботи шляхом маніпуляцій та фальсифікації документів. ОСОБА_1 не виплачено надбавки за наукові ступені та вчені звання в розмірі 162 323,98 грн та 262 011,07 грн відповідно, а ОСОБА_2 в розмірі 90 966,50 грн та 141 214,53 грн відповідно. Крім того, позивачам не виплачувалася індексація заробітної плати. У зв`язку із порушенням строків виплати доплати за науковий ступінь, за вчене звання, стаж науково-педагогічної роботи, допомоги на оздоровлення, невчасно проведеної індексації вони мають право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, яка для ОСОБА_1 складає 2 356 259,71 грн, а для ОСОБА_2 1 228 076,30 грн.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили стягнути з ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» на користь:

ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату з 01 вересня 1998 року по 30 січня 2013 року в розмірі 722 055,37 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 2 356 259,71 грн станом на 31 січня 2018 року; невиплачену грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 67 786,00 грн; середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 916 084,82 грн;

ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату з 16 лютого1998 року по 30 січня 2013 року в розмірі 303 889,14 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 1 228 076,30 грн, станом на 31 січня 2018 року; невиплачену грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 37 824,15 грн; середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 833 790,24 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» відмовлено. В задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про винесення окремої ухвали відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в судовому засіданні встановлено, що відповідачем за період з вересня 1997 року по 31 січня 2013 року ОСОБА_2 та за період з вересня 1998 року по 31 січня 2013 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена надбавка за вислугу років, доплата за наукову ступінь та доплата за вчене звання, що стверджується довідками про доходи, розрахунковими листами та витягами з наказів. Оплата праці науково-педагогічним працівникам ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» здійснювалась на підставі умов оплати праці згідно штатного розкладу і встановлення окладу. При прийомі на роботу та у подальшому під час роботи у відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були ознайомлені з умовами оплати праці, підписавши контракти з відповідачем та враховуючи врегулювання даних питань у відповідних наказах. Станом на день звільнення позивачів та їх звернення до суду університет жодної заборгованості стосовно виплати заробітної плати чи інших грошових доходів перед позивачами немає, а тому і вимоги позивачів щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати не підлягає задоволенню. Доводи позивачів з приводу розбіжностей наявних у розрахункових листах не підтверджують нездійснення оплати позивачам вказаних надбавок. Включення до окладу надбавок за вислугу років, вчене звання та науковий ступінь не суперечить вимогам законодавства. При відмові в задоволенні позовної вимоги про невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення з 2001 року щороку під час відпустки суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для її задоволення, оскільки відповідач не є навчальним закладом, який фінансується із бюджетної сфери, тому на спірні правовідносини дія постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 та наказу Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 року № 557, не поширюється. Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробіткуза час затримки по день фактичного розрахунку коштів в сумі 916 084,82 грн. та 833 790,24 грн, оскільки в день звільнення із позивачами був проведений повний розрахунок.

Суд першої інстанції відхилив посилання позивачів на Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № РВ58/955/АВ, яким виявлено недотримання трудового законодавства щодо здійснення оплати праці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , з тих підстав що оцінка неправомірності рішень про застосування штрафних санкцій Управління держпраці у Рівненській області дана Рівненським окружним адміністративним судом в рішенні суду від 13 грудня 2018 року, яке оприлюднене судом в єдиному державному реєстрі судових рішень та копія якого надана відповідачем до матеріалів справи (т.2 а. с. 15-20). Стосовно доводів позивачів про те, що відповідач надав суду сфальсифіковані документи, то суд першої інстанції вказав, що вони є припущенням позивачів та жодним доказом не підтверджені, а тому клопотання про постановлення окремої ухвали задоволенню не підлягає.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення .Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачі перебували у трудових відносинах з відповідачем, які оформлялись наказами про прийняття на роботу або контрактами та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 займали різні посади в вищому навчальному закладі до свого звільнення за власним бажанням. При звільненні позивачі будь-яких претензій роботодавцю щодо непроведення розрахунку та невиплати всіх належних сум в день звільнення не пред`являли. Однак, через шість років після припинення трудових відносин з університетом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 подали на роботодавця до суду, хоч як ствердив ОСОБА_4 в судовому засіданні, про порушення своїх прав вони взнали в 2016 році. В травні 2018 року за зверненням ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . Управлінням Держпраці у Рівненській області було проведено інспекційну перевірку університету, а в лютому 2019 року позивачі звернулись до місцевого суду з позовом в даній справі. Як вбачається з наданих відповідачем довідок про доходи позивачів (т.1 а.с.110-140), засвідчених начальником відділу кадрів МЕГУ та завірених печаткою цього закладу, суми виплат, які зазначені в цих документах, співпадають з розмірами виплат та доплат, які зазначені в розрахункових листах наданих Управлінням Держпраці у Рівненській області на виконання ухвали суду від 08 лютого 2019 року (т.2 а.с.43-128). Твердження позивачів, що ці довідки не є належним доказом не заслуговують на увагу, оскільки вони мають відповідні реквізити та містять інформацію що стосується предмету доказування. З зазначених копій довідок та розрахункових листів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 вбачається, що їх заробітна плата складається, як з основної так і додаткової зарплати, зокрема надбавок за стаж, вчені звання та наукові ступені, а тому їх твердження, що вони не отримували зазначених надбавок є їхнім нічим не підтвердженим припущенням. В справі відсутні докази, що за весь час перебування в трудових відносинах з університетом 1997-98 - 2013 роки, позивачам не виплачувалась заробітна плата в повному обсязі або вони були незгідні з її розміром. Натомість, ОСОБА_4 , як проректор отримував премії в значних розмірах практично за одні і ті ж періоди роботи (т.1, а. с. 106-109).

Апеляційний суд вказав, що за результатами розгляду Акта від 08 травня 2018 року № РВ58/955/АВ Управлінням Держпраці у Рівненській області винесено постанови від 29 травня 2018 року № РВ58/955/000249/ІП-ФС про накладення штрафу в сумі 11 169 грн та від 29 травня 2018 року № РВ58/955/000254/ІП-ФС про накладення штрафу в сумі 3 723 грн; від 29.05.2018 №РВ58/955/000250/ІП-ФС про накладення штрафу в сумі 74 460 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року, вказані вище постанови Управління Держпраці у Рівненській області визнано незаконними та скасовано. За результатами інспекційного відвідування інспектором Поліщук Л.В. було внесено припис від 08 травня 2018 року №РВ58/955/АВ про усунення порушень трудового законодавства щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , з яким частково погодився відповідач та провів нарахування позивачам індексацію заробітної плати (статті 33 Закону України «Про оплату праці») та кожному компенсації за один день відпустки, які були їм виплачені 28 травня 2018 року, що вони не заперечують. Як вбачається з розрахункових листів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.2 а.с.66,128) їм були виплачені належні при звільненні всі суми від навчального закладу. Виплату університетом нарахованих сум за приписом інспекції праці є підставою для нарахування та стягнення середнього заробітку по час фактичного розрахунку, то передбачений частиною другою статті 233 КЗпП трьохмісячний строк для звернення до суду позивачами пропущений. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (ВС/ВП № 910/4518/16 від 30 січня 2019 року). Стосовно вимог позивачів про виплати на оздоровлення суд апеляційної інстанції вважав, що відсутні підстави для здійснення таких виплат, оскільки ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» не є навчальним закладом, який фінансується із бюджетної сфери, колективним договором університету ця виплата не передбачена, тому місцевий суд дійшов вірного висновку, що на спірні правовідносини дія постанови КМУ від 30 серпня 2002 року № 1298 та наказу МОН України від 26 вересня 2005 року № 557, не поширюється

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали касаційну скаргу, в якій просили скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв`язку з тим, що судом першої інстанції не було розділено позовні вимоги, апеляційний суд повинен був повернути справу на повторний розгляд. Рівненським міським судом було прийнято необґрунтовану і незаконну ухвалу від 08 лютого 2019 року про розгляд справи у спрощеному позовному провадженні. оскільки ціна позову у цій справі становить 646 5765,73 грн, то дана справа не могла розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження. Разом з цим, в позовній заяві є вимоги (сьома та восьма) про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 916 084,82 грн для ОСОБА_1 та в розмірі 833 790,24 грн для ОСОБА_2 , які не є позовними вимогами, що виникають з трудових відносин. Тому Рівненський міський суд прийняв необґрунтоване рішення про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, так як ціна цих двох позовних вимог перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Не всі позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є вимогами, що виникають з трудових відносин. Стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок вважається спеціальною відповідальністю роботодавця, спеціальною санкцією. Ця штрафна санкція не є складовою фактичної заробітної плати. Судами першої та апеляційної інстанцій не дано вірної правової оцінки порушенню відповідачем законодавства про працю з перших днів роботи позивачів і, як наслідок, не виплати їм доплат за стаж роботи, наукові ступені та вчені звання, не співставлено накази про зарахування на роботу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з їх довідками про розмір заробітної плати та розрахунковими листами, які знаходяться в матеріалах справи. ОСОБА_1 працював на посадах декана та проректора за звичайним трудовим договором і ОСОБА_2 також працювала на посаді завідувача кафедрою за звичайним трудовим договором а тому на трудові відносини за такими договорами поширюються доплати і надбавки за стаж роботи, науковий ступінь та вчене звання. Суд не дослідив та не проаналізував всі контракти, підписані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і не зважаючи на це, зробив висновок, що позивачам було виплачено доплати за наукові ступені та вчені звання і стаж роботи. Не відповідають дійсності висновки Рівненського міського суду про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було перераховано і виплачено надбавки за вислугу років і доплати за науковий ступінь і вчене звання. Відповідач добровільно перерахував кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі 2 633,91 грн та 1 429,69 грн відповідно, а тому на день звільнення відповідач мав заборгованість перед позивачами та їх визнав.

У лютому 2020 року ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що в касаційній скарзі скаржники зазначають, що постанова апеляційного суду є незаконною та необґрунтованою, зокрема у зв`язку з тим, що справа розглядалась у спрощеному провадженні. Втім, спрощене позовне провадження призначене для справ, що виникають із трудових відносин. Позивачі також зазначають, що їх позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку не є вимогами, що виникають з трудових відносин, що взагалі не піддасться логічному усвідомленню, адже не маючи трудових відносин з Університетом позивачі не отримували б заробітну плату і відповідно не могли б бути позивачами у справі. Тому, такі твердження є необґрунтованими. Всі позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 були такими, які виникли саме з трудових відносин. Накази про прийняття на роботу позивачів, розрахункові листи та довідки про доходи також неодноразово досліджувалися в судових засіданнях та їм було надано належну оцінку та обґрунтований аналіз судом першої інстанції, що підтвердив і апеляційний суд. Включення в оклад надбавок за вислугу років, вчене звання та науковий ступінь не суперечило вимогам законодавства. За весь час роботи позивачів в університеті розбіжностей або спорів стосовно оплати праці у сторін не виникало. Аргументи щодо того, що нібито між ними та університетом не укладались контракти, а працювали вони за звичайними трудовими договорами є безпідставними, адже не були підтверджені скаржниками у суді першої та апеляційної інстанцій. Твердження, що розрахункові листи, що містяться в справі, є підробленими, що і є підставою для скасування оскаржуваних рішень також є надуманими. Жодного доказу на підтвердження таких доводів скаржники не змогли надати ні в суд першої інстанції, ні в апеляційний суд. Не було доведено та підтверджено, що на момент подачі позову в університету існувала будь-яка заборгованість з оплати праці перед позивачами.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що позивачі перебували у трудових відносинах з відповідачем, які оформлялись наказами про прийняття на роботу або контрактами та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 займали різні посади в вищому навчальному закладі до свого звільнення за власним бажанням, а саме:

ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 01 вересня 1998 року в Рівненський економіко-гуманітарний інститут на посаду кандидата фізико-математичних наук, доцента кафедри вищої математики з посадовим окладом 310 грн;

ОСОБА_1 , доцента кандидата фізико-математичних наук, призначено з 06 лютого 2001 року першим проректором інституту. 28 січня 2002 року ОСОБА_1 , доцента кандидата фізико-математичних наук, кафедри прикладної математики, переведено з 01 лютого 2002 року на посаду професора цієї кафедри з посадовим окладом 800 грн.

між Міжнародним університетом «Рівненський економіко-гуманітарним інститутом імені академіка Степана Дем`янчука» в особі ректора ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений трудовий контракт № 260-1/300502 від 30 травня 2002 року з педагогічним та науково-педагогічним працівником;

між ОСОБА_1 та ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» в особі ректора ОСОБА_5 було укладено Контракт № 07-01/16П від 03 вересня 2007 року з науково-педагогічним працівником строком дії з 03 вересня 2007 року по 30 серпня 2012 року;

14 жовтня 2008 року ОСОБА_1 , професора кафедри прикладної математики, першого проректора, звільнено з роботи з 14 жовтня 2008 року за власним бажанням в зв`язку із вступом до докторантури;

15 жовтня 2008 року ОСОБА_1 прийнято на роботу за сумісництвом з 15 жовтня 2008 року на посаду кандидата наук - професора кафедри прикладної математики з навчальним навантаженням 1,0 ставки з оплатою 2500,00 грн на місяць;

ОСОБА_1 , професора кафедри за сумісництвом, призначено з 15 жовтня 2008 року першим проректором за сумісництвом з оплатою 4 000, грн та прийнято на роботу за сумісництвом з 15 жовтня 2008 року по 30 червня 2009 року на посаду кандидата наук - професора кафедри прикладної математики з навчальним навантаженням 1,0 ставки з оплатою 2500,00 грн на місяць;

14 жовтня 2011 року ОСОБА_1 , професора кафедри, першого проректора за сумісництвом, звільнено з роботи з 14 жовтня 2011 року за власним бажанням;

ОСОБА_1 прийнято на роботу з 17 жовтня 2011 року на посаду кандидата наук - професора кафедри педагогіки з оплатою 2500,00 грн та призначено на посаду першого проректора з оплатою 5 500,00 грн;

ОСОБА_1 , кандидата наук - професора кафедри педагогіки, переведено з 01 червня 2012 року на посаду доктора наук - професора з педагогічним навантаженням 1,0 ставки та із збереженням заробітної плати;

23 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» в особі ректора ОСОБА_5 було укладено Контракт № 07-01/16Т з науково-педагогічним працівником строком дії з 23 листопада 2012 року по 30 червня 2014 року;

ОСОБА_1 , професора кафедри педагогіки, першого проректора, звільнено з роботи з 30 січня 2013 року за власним бажанням;

між Міжнародним університетом «Рівненський економіко-гуманітарним інститутом імені академіка Степана Дем`янчука» та ОСОБА_2 був укладений трудовий контракт № 263-1/300502 від 30 травня 2002 року з педагогічним та науково-педагогічним працівником. Строк дії контракту з 30 травня 2002 року до 30 травня 2003 року та продовжено з 30 травня 2003 року по 30 травня 2006 року;

22 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» в особі ректора ОСОБА_5 було укладено контракт № 07-01/08Т з науково-педагогічним працівником строком дії з 01 червня 2006 року по 01 червня 2010 року;

25 вересня 2006 року ОСОБА_2 , доцента кафедри германської філології, переведено з 25 вересня 2006 року на посаду доцента кафедри англійської філології

31 жовтня 2007 року ОСОБА_2 , завідувача кафедри, доцента, звільнено з роботи з 31 жовтня 2007 року за власним бажанням;

01 листопада 2007 року ОСОБА_2 прийнято на роботу за сумісництвом з 01 листопада 2007 року на посаду кандидата наук - професора кафедри германської філології з оплатою 1300,00 грн та на посаду завідувача кафедри германської філології з оплатою 800,00 грн;

01 вересня 2010 року ОСОБА_2 , кандидата наук - доцента, переведено з 01 вересня 2010 року на посаду професора кафедри романо-германської філології зі збереженням посадового окладу;

01 листопада 2010 року ОСОБА_2 , професора кафедри, завідувача кафедри за сумісництвом, звільнено з роботи з 31 жовтня 2010 року за власним бажанням;

ОСОБА_2 прийнято на роботу з 01 листопада 2010 року на посаду кандидата наук - професора кафедри романо-германської філології з оплатою 3 000,00 грн ОСОБА_2 , професора кафедри, призначено з 01 листопада 2010 року на посаду завідувача кафедри романо-германської філології з оплатою 800,00 грн;

01 грудня 2010 року між ОСОБА_2 та ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» в особі ректора ОСОБА_5 було укладено контракт № 07-01/08Т з науково-педагогічним працівником строком дії з 01 грудня 2010 року по 30 червня 2014 року;

03 травня 2012 року ОСОБА_2 , кандидата наук - професора кафедри, переведено з 03 травня 2012 року на посаду доктора наук - професора кафедри романо-германської філології із збереженням заробітної плати;

01 жовтня 2012 року ОСОБА_2 , доктора наук - професора кафедри, переведено з 01 жовтня 2012 на посаду доктора наук професора із збереженням заробітної плати;

30 січня 2013 року ОСОБА_2 , професора кафедри романо-германської філології завідувача кафедри романо-германської філології, звільнено з роботи з 30 січня 2013 року за власним бажанням.

Згідно акту інспекційного відвідування від 08 травня 2018 року №РВ58/955/АВ встановлено порушення статті 83 та частини шостої статті 95 КЗпП України. Згідно з даними внесеними до особової картки ОСОБА_2 та відповідно до витягу з наказу від 30 січня 2013 року № 10-к виплачена компенсація за невикористану основну щорічну відпустку тривалістю 23 календарних дні. Проте тривалість невикористаної відпустки ОСОБА_2 за відпрацьований час становить 24 календарних дні. Згідно з даними внесеними до особової картки ОСОБА_1 та відповідно до витягу з наказу від 30 січня 2013 № 10-к йому виплачена компенсація за невикористану основну щорічну відпустку тривалістю 23 календарних дні. Проте, тривалість невикористаної відпустки за відпрацьований час 24 календарних дні. Індексація заробітної плати ОСОБА_1 у період з грудня по серпень 2005 року не проводилась та у період з серпня 2005 року по жовтень 2007 року індексація заробітної плати ОСОБА_2 також не нараховувалась та не виплачувалась. За період з листопада 2010 року по жовтень 2012 року посадовий оклад залишався без змін, індексація з лютого 2011 року по вересень 2012 року не нараховувалась.

В рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі № 817/1746/18 вказано, що 02 травня 2018 року ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» надіслав на адресу Управління Держпраці у Рівненській області лист за № 031/91, у якому ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» повідомив про усунення порушень та на виконання вимог частини шостої статті 95 КЗпП України: нарахування індексації заробітної плати ОСОБА_1 за періоди з грудня 2003 року по серпень 2005 року та з вересня 2005 року по жовтень 2007 року на загальну суму 1 984,87 грн, ОСОБА_2 за період з листопада 2010 року по вересень 2012 року на загальну суму 1 178,84 грн та на виконання вимог статті 83 КЗпП України донараховання компенсацію за невикористану відпустку за один календарний день ОСОБА_1 в сумі 649,04 грн, ОСОБА_2 250,85 грн. Суми донарахувань (індексація та компенсація) ОСОБА_1 разом становлять 2 633,91грн (всього до виплат з урахуванням податків та зборів 2 120,30 грн), ОСОБА_2 разом становлять 1 429,69 грн (всього до виплат з урахуванням податків та зборів 1 150,90 грн).

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті (частина друга та третя статті 97 КЗпП).

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У частинах першій, другій статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року по справі № 234/4621/18 (провадження № 61-17092св19) зазначено, що: «держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників (стаття 8 Закону України «Про оплату праці»). Фінансування державних вищих навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень (стаття 71 Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року № 2984-III). Фінансування приватних вищих навчальних закладів здійснюється їх засновниками та з інших джерел, не заборонених законодавством. Суди встановили, що ПрВНЗ «Краматорський економіко-гуманітарний інститут» є приватним закладом, який не фінансується з бюджету, оплата праці його працівників не здійснюється за рахунок бюджетної сфери, а здійснюється на підставі умов контракту, укладеного між працівниками та учбовим закладом. Згідно з пунктом 7.6 Статуту відповідача джерелами формування майна і фінансування є: грошові та матеріальні внески засновників, кошти, одержані за підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації фахівців, надання додаткових освітніх послуг, згідно з укладеними договорами з юридичними, фізичними особами, надання побутових послуг, інші кошти, одержаних внаслідок господарчої діяльності, благодійні внески юридичних і фізичних осіб, коштів, отриманих від іншої діяльності, що не суперечить законодавству України. Постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» та виданий на її підставі наказ Міністерства освіти і науки від 26 вересня 2005 року № 557, регулює відносини в сфері оплати праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та прийнята з метою упорядкування оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери. Встановивши, що відповідачем за період з вересня 1998 року по 18 липня 2017 року нараховувалася та виплачувалася позивачу заробітна плата, яка включала основну та додаткову заробітну плату, оплату за виконання педагогічного навантаження, доплати за науковий ступінь та наукове звання, інші доплати, що передбачені законодавством, в тому числі і надбавку за вислугу років на підставі умов оплати праці, згідно із штатним розкладом і встановленим окладом, суди дійшли правильного висновку про відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості із заробітної плати та виплат у вигляді надбавки за вислугу років і доплат за наукову ступінь та вчене звання».

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що «установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18) зазначено, що: «якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права». Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18). У зв`язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 524/415/16-ц (провадження № 61-713св17) та від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18)».

Суди встановили, що відповідачем за період з вересня 1997 року по 31 січня 2013 року ОСОБА_2 та за період з вересня 1998 року по 31 січня 2013 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена надбавка за вислугу років, доплата за науковий ступінь та доплата за вчене звання. Станом на день звернення позивачів до суду університет жодної заборгованості стосовно виплати заробітної плати чи інших грошових доходів перед позивачами не має.

За таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати з 01 вересня 1998 року по 30 січня 2013 року в розмірі 722 055,37 грн, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 2 356 259,71 грн станом на 31 січня 2018 року, невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 67 786 грн, та ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати невиплачену заробітну плату з 16 лютого1998 року по 30 січня 2013 року в розмірі 303 889,14 грн; компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 1 228 076,30 грн, станом на 31 січня 2018 року, невиплаченої грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 37 824,15 грн.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку в розмірі 916 084,82 грн та ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку в розмірі 833 790,24 грн внаслідок необґрунтованості. Суд апеляційної інстанції відмовив як внаслідок необґрунтованості, так і у зв`язку із пропуском строків звернення (частина друга статті 233 КЗпП), при цьому мотивів рішення суду першої інстанції в цій частині не змінив.

Суди встановили, що відповідач провів нарахування позивачам індексацію заробітної плати (статті 33 Закону України «Про оплату праці») та кожному компенсації за один день відпустки, які були їм виплачені 28 травня 2018 року. Виплата університетом нарахованих сум за приписом інспекції праці є підставою для нарахування та стягнення середнього заробітку по час фактичного розрахунку, то передбачений частиною другою статті 233 КЗпП трьохмісячний строк для звернення до суду позивачами пропущений.

За таких обставин, судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку слід змінити в мотивувальній частині, оскільки в частині несвоєчасної виплати індексації заробітної плати і компенсації за невикористану відпустку належить відмовити в зв`язку із пропуском строку звернення, а в іншій частині внаслідок необґрунтованості.

Колегія суддів вважає аргумент касаційної скарги про те, що справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, необґрунтованим, оскільки з урахуванням пункту 2 частини 4 статті 19 та пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку частково ухвалені без додержання норм матеріального права. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення в іншій частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржені рішення змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови; в іншій частині оскаржені рішення слід залишити без змін.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 та 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до приватного вищого навчального закладу «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 29 серпня 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов