ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2021 справа № 461/6787/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Львівської міської ради

до відповідача 1: Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича

відповідача 2: Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України

за участю третьої особи 1: Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення,

третьої особи 2: Курії Львівської Архієпархії Української Греко-Католицької Церкви

третьої особи 3: Релігійного Управління Києво-Галицької митрополії української греко-католицької церкви

третьої особи 4: Нижник Галини Михайлівни

третьої особи 5: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

про: скасування державної реєстрації права власності та витребування майна,

Представники

позивача: не з`явився;

відповідача 1: не з`явився;

відповідача 2: Огнівенко П.П.;

третьої особи 1: Дуда І.П.;

третьої особи 2: Працьовитий А.В. ;

третьої особи 3: Кремса Б.Б.;

третьої особи 4: не з`явився;

третьої особи 5: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до постанови Львівського апеляційного суду від 11.02.2020р. у справі №461/6787/17, суд постановив, зокрема, провадження у справі закрити; роз`яснити Львівській міській раді, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

03.02.2020р. Львівський апеляційний суд постановив ухвалу у справі №461/6787/17, якою ухвалив заяву Львівської міської ради про направлення справи за встановленою юрисдикцією задовольнити; передати справу до Господарського суду Львівської області.

20.03.2020р. матеріали справи №461/6787/17 надійшли на адресу Господарського суду Львівської області.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу передано для розгляду судді Король М.Р.

25.03.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти справу до розгляду; розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 29.04.2020р.

17.04.2020р. відповідачем 2 подано до суду письмові пояснення, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№16076/20.

24.04.2020р. третьою особою 1 подано до суду письмові пояснення, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№16378/20.

29.04.2020р. на електронну та поштову адреси суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженими карантинними заходами, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№16839/20.

У зв`язку із перебуванням судді Король М.Р. у відпустці, призначене на 29.04.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося.

Враховуючи наведене 04.05.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив призначити підготовче засідання на 20.05.2020р.

У підготовче засідання 20.05.2020р. з`явилися представники третьої особи 1, третьої особи 2, третьої особи 3. Сторони та третя особа 4 участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили. При цьому, 20.05.2020р. третьою особою 3 подано до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та клопотання про витребування доказів, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№18087/20 та вх.№18088/20 відповідно.

Протокольною ухвалою від 20.05.2020р. підготовче засідання відкладено на 10.06.2020р.

Крім того, ухвалами від 25.05.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін та третю особу 4 у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 10.06.2020р. з`явилися представники третьої особи 1 та третьої особи 3. Сторони, третя особа 2 та третя особа 4 участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили. При цьому, 10.06.2020р. на електронну адресу суду від позивача та відповідача 2 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженими карантинними заходами, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№19406/20 та вх.№19405/20 відповідно.

Протокольною ухвалою від 10.06.2020р. підготовче засідання відкладено на 01.07.2020р.

Крім того, ухвалами від 12.06.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав сторін, третю особу 2 та третю особу 4 у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

19.06.2020р. третьою особою 3 подано до суду клопотання про витребування доказів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№20062/20.

26.06.2020р. відповідачем 2 подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№20638/20.

У зв`язку із перебуванням судді Король М.Р. у відпустці, відкладене на 01.07.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося.

Враховуючи наведене, 03.07.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив призначити підготовче засідання на 14.07.2020р.

На виконання наказу в.о. голови суду №27 від 13.07.2020р. «Про тимчасові заходи попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19», в період з 14.07.2020р. по 15.07.2020р. проведено санітарну дезінфекцію приміщення Господарського суду Львівської області.

У зв`язку із вищевикладеним, призначене на 14.07.2020р. підготовче засідання у цій справі не відбулося.

Враховуючи наведене, 16.07.2020р. Господарський суд Львівської області ухвалив призначити підготовче засідання на 19.08.2020р.

У підготовче засідання 19.08.2020р. з`явилися представники позивача, відповідача 2, третьої особи 1, третьої особи 2, третьої особи 3. Відповідач 1 та третя особа 4 участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили.

19.08.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, відповідно до якої, ухвалив: клопотання Релігійного Управління Києво-Галицької митрополії української греко-католицької церкви про витребування доказів (вх.№20062/20 від 19.06.2020р.) задовольнити; витребувати в Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалка Романа Олеговича матеріали реєстраційної справи №1071817946101 та №1071798346101 щодо реєстрації нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 28, які подати (надіслати) до Господарського суду Львівської області до 02.09.2020р.; підготовче засідання відкласти на 02.09.2020р.

Крім того, ухвалами від 21.08.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача 1 та третю особу 4 у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 02.09.2020р. з`явилися представники позивача, відповідача 2 та третіх осіб. Відповідач 1 участь повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив.

При цьому, 02.09.2020р. третьою особою 1 подано до суду клопотання про витребування доказів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№25699/20.

02.09.2020р. суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 23.09.2020р.

Крім того, ухвалою від 02.09.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача 1 у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 23.09.2020р. з`явилися представники позивача, відповідача 2 та третіх осіб 1, 2, 3. Відповідач 1 та третя особа 4 участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили.

При цьому, 23.09.2020р. третьою особою 1 подано до суду клопотання про долучення доказів, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№27694/20.

23.09.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: клопотання Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення про витребування доказів (вх.№25699/20 від 02.09.2020р.) задовольнити; витребувати у Львівської міської ради: 1) докази передачі з державної власності у комунальну власність технічного будинку радіостанції та будинку трансформаторної станції ТП 370, а саме акт приймання - передачі майна; 2) документ, який би підтверджував факт звільнення Львівським ОРТПЦ будівель та прилеглої території по вул. Листопадового Чину, 28 в м. Львові; зазначені докази подати (надіслати) до Господарського суду Львівської області до 21.10.2020р.; підготовче засідання відкласти на 21.10.2020р.

19.10.2020р. Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради подано до суду клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№2146/20.

У підготовче засідання 21.10.2020р. з`явилися представники позивача, відповідача 2, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 4. Відповідач 1 та третя особа 3 участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення підготовчого засідання у цій справі.

21.10.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: клопотання Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (вх.№2146/20 від 14.09.2020р.), що по своїй суті є клопотанням про вступ у справу в якості третьої особи, задовольнити; залучити до участі у справі Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, якій не пізніше 04.11.2020р. надати письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, у яких викласти свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти позову. Пояснення надати з урахуванням вимог ст.168 ГПК України; зобов`язати учасників справи надіслати (надати) Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради копії надісланих (поданих) до суду заяв по суті справи з долученими до них документами, докази надіслання (надання) подати суду для долучення до матеріалів справи; продовжити строк підготовчого провадження на 30 календарних днів; відкласти підготовче засідання на 04.11.2020р.; викликати представників учасників справи у підготовче засідання; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

27.10.2020р. на адресу суду від відповідача 1 надійшли витребувані, відповідно до ухвали суду від 19.08.2020р. у цій справі, копії матеріалів реєстраційної справи, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№31071/20.

У підготовче засідання 04.11.2020р. з`явилися представники позивача, третіх осіб 1, 2, 3. Відповідачі та треті особи 4, 5 участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили. При цьому, 04.11.2020р. третьою особою 5 подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№31749/20.

Протокольною ухвалою від 04.11.2020р. підготовче засідання відкладено на 18.11.2020р.

Крім того, ухвалами від 05.11.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідачів, а також третіх осіб 4, 5 у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

10.11.2020р. позивачем подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№32365/20.

У підготовче засідання 18.11.2020р. з`явилися представники позивача, третіх осіб 1, 2, 3, 5. Відповідачі та третя особи 4 участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили.

Протокольною ухвалою від 18.11.2020р. підготовче засідання відкладено на 02.12.2020р.

Крім того, ухвалами від 20.11.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідачів, а також третю особу 4 у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 02.12.2020р. з`явилися представники позивача, відповідача 2 та третіх осіб 1, 2, 3, 5. Відповідач 1 та третя особа 4 участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили.

При цьому, 02.12.2020р. відповідачем 2 подано до суду клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№34628/20.

Крім того, 02.12.2020р. третьою особою 5 подано до суду письмові пояснення та клопотання про витребування доказів, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№34629/20 та вх.№34630/20 відповідно.

Розглянувши у підготовчому засіданні клопотання про витребування доказів (вх.№34630/20 від 02.12.2020р.), суд відмовив у задоволенні такого, з огляду на те, що таке клопотання не містить ні зазначення заходів, яких третя особа 5 вжила для отримання витребуваних доказів самостійно, ні причин неможливості отримати третьою особою 5 ці докази самостійно. Більше того, вищевказане клопотання також не містить зазначення обставин, які можуть підтвердити ці докази, або аргументи, які вони можуть спростувати.

Протокольною ухвалою від 02.12.2020р. підготовче засідання відкладено на 16.12.2020р.

Крім того, ухвалами від 07.12.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача 1 та третю особу 4 у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

11.12.2020р. третьою особою 1 подано до суду заперечення на пояснення третьої особи 5 та клопотання про вжиття заходів процесуального примусу, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№35523/20 та вх.№35524/20 відповідно.

14.12.2020р. відповідачем 2 подано до суду відповідь-письмові пояснення, яку зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№35645/20.

24.12.2020р., враховуючи те, що 16.12.2020р. підготовче засідання, у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності судді Король М.Р., не відбулося, Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: підготовче засідання призначити на 20.01.2021р.; викликати представників учасників у підготовче засідання; явку представників учасників справи у підготовче засідання визнати обов`язковою.

У підготовче засідання 20.01.2021р. з`явилися представники позивача, відповідача 2, третіх осіб 1, 3, 5. Відповідач 1 та треті особи 2, 4 участь повноважних представників у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечили.

При цьому, у підготовчому засіданні 20.01.2021р. суд відмовив у задоволенні клопотання третьої особи 1 про вжиття заходів процесуального примусу (вх.№35524/20 від 02.12.2020р.).

20.01.2021р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 10.02.2021р.; явку представників учасників справи у судове засідання з розгляду спору по суті визнати обов`язковою.

Протокольною ухвалою від 10.02.2021р. судове засідання з розгляду по суті відкладено на 22.02.2021р.

22.02.2021р. в судовому засіданні з розгляду спору по суті оголошено перерву до 01.03.2021р.

01.03.2021р. в судовому засіданні з розгляду спору по суті оголошено перерву до 03.03.2021р.

02.03.2021р. відповідачем подано до суду клопотання про застосування до позовних вимог строку позовної давності, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№5020/21.

Після закінчення перерви, у судове засідання 03.03.2021р. з розгляду спору по суті з`явилися представники відповідача 2, третіх осіб 1, 2, 3. Інші учасники справи участь повноважних представників у вищевказаному судовому засіданні з розгляду спору по суті не забезпечили.

Суд звертає увагу, що під час розгляду цієї справи враховано те, що, відповідно до редакції пункту 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (чинної до 17.07.2020р.), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки, в тому числі щодо подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020р.), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020р. по 31.07.2020р., із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Разом з тим, 17.07.2020р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» №731-IX від 18.06.2020р., відповідно до положень якого, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Отже, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, закінчилися 07.08.2020р.

Відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Cуд враховує, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленні законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

У ч.3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Беручи до уваги викладене, враховуючи принцип розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зважаючи на те, що зібрані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги й заперечення та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Оскільки норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиції позивача та третьої особи 5:

Позивач та третя особа 5 зазначають, що п.2 рішення звуженого засідання виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951р. вирішено закріпити за Львівським облуправлінням зв`язку земельну ділянку та будівлі для розміщення будівництва пункту місцевого радіозахисту по вул.Міцкевича, площею 1.9 га, в тому числі присадибу по АДРЕСА_1 з будинком, який займає бібліотека Залізничного району і житловий будинок, в якому проживають дві сім`ї гр. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Разом з тим, відповідно до п.1. рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №282 від 21.06.1990р. «Про передачу в оренду будинку АДРЕСА_1 Митрополії Української греко-католицької церкви», вирішено припинити дію рішення СЗ виконкому Львівської міської Ради народних депутатів від 10.04.51р. №31/246 про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку земельної ділянки та будівель на АДРЕСА_1

Враховуючи викладене, позивач та третя особа 5 стверджують, що об`єкт нерухомого майна будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36.7 кв. м реєстраційний номер об`єкта 1071817946101 та технічний будинок радіостанції площею 429,8 кв. м реєстраційний номер об`єкта 1071798346101, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 знаходяться у комунальній власності територіальної громади міста Львова.

Незважаючи на викладене, 01.11.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалко Романом Олеговичем здійснено державну реєстрацію права державної власності за Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на об`єкт нерухомого майна будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 107181794610) та технічний будинок радіостанції площею 429,8 кв м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1071798346101), що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

Як зазначає позивач, підставою для здійснення вищевказаної реєстрації права державної власності визначено розпорядження Кабінету Міністрів України №901-р від 14.09.2011р. «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації».

При цьому, позивач стверджує, що таке розпорядження Кабінету Міністрів України не є документом, що підтверджує набуття права власності Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, а відтак, не є документом, на підставі якого може бути проведена державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна, Львівська міська рада згоди на відчуження вищевказаних об`єктів не давала, спірне майно незаконно вибуло з володіння територіальної громади, поза її волею.

Беручи до уваги наведене, позивач звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на спірне майно, витребування та зобов`язання повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради.

Позиція відповідача 2 та третьої особи 1:

Відповідач 2 проти позову заперечив повністю, зокрема, зазначивши, що спірне майно відноситься до об`єктів права державної власності з огляду на положення ст.34 Закону України «Про власність» та Постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)».

При цьому, відповідач 2 зазначає, що державна реєстрація речових прав на спірне нерухоме майно була проведена у відповідності з наданими технічними паспортами та Витягом з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна №10-15-20213 від 24.10.2016р., наданого Фондом державного майна України.

Також, відповідач 2 звертає увагу на те, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №282 від 21.06.1990р. не містить даних про скасування рішення від 06.04.1951 року №31/246, на підставі якого, спірне майно закріплено за Львівським облуправлінням зв`язку.

За результатами дослідження наданих учасниками справи доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив наступне:

Рішенням звуженого засідання виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951р. (надалі по тексту - «Рішення 1951р.») вирішено закріпити за Львівським облуправлінням зв`язку земельну ділянку та будівлі для розміщення будівництва пункту місцевого радіозахисту по вул.Міцкевича, площею 1.9 га, в тому числі присадибу по АДРЕСА_1 з будинком, який займає бібліотека Залізничного району і житловий будинок, в якому проживають дві сім`ї гр.Маєвського і Шелест.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №282 від 21.06.1990р. «Про передачу в оренду будинку АДРЕСА_1 Митрополії Української греко-католицької церкви» (надалі по тексту - «Рішення 1990р.») вирішено припинити дію рішення СЗ виконкому Львівської міської Ради народних депутатів від 10.04.51р. №31/246 про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку земельної ділянки та будівель на АДРЕСА_1

Львівська міська рада стверджує, що Рішенням 1990р. припинено дію Рішення 1951р., відповідно до якого, за Львівським облуправлінням закріплено, в тому числі, технічний будинок радіостанції (будинок, який займала бібліотека Залізничного району) та вподальшому побудований, на підставі вищевказаного рішення від 06.04.1951р., будинок трансформаторної підстанції ТП 370 (разом надалі по тексту - «спірне майно»).

Отже, на переконання позивача, у 1991р. спірне майно перейшло до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради.

01.11.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалко Романом Олеговичем здійснено державну реєстрацію права державної власності за Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на спірне майно, а саме, на будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 107181794610) та технічний будинок радіостанції площею 429,8 кв м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1071798346101), що знаходяться за адресою АДРЕСА_1.

При цьому, позивач зазначає, що згоди на відчуження вищевказаних спірних об`єктів нерухомого майна не давав, спірне майно незаконно вибуло з володіння територіальної громади, поза її волею.

Беручи до уваги наведене, позивач звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на спірне майно, витребування та зобов`язання повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з такого:

щодо наявності у територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради прав на спірне майно, суд зазначає наступне:

до 1991р. (в період дії законодавства Української РСР) всі об`єкти нерухомого майна на території України перебували в державній власності. За Конституцією УРСР 1978р. обласні, районні, міські, районні в містах, селищні та сільські Ради народних депутатів входили в систему органів державної влади України.

Відповідно, у загальнодержавній (республіканській) власності перебувало, в тому числі, і спірне майно.

Тому, з розпадом Союзу РСР та створенням українського національного законодавства, постало питання розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю.

05.11.1991р., на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування» та від 26.03.1991р. «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю», якою також затверджено перелік державного майна України, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

До Переліку державного майна, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) увійшов, в тому числі, житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтнобудівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

Отже, саме цією постановою Кабінету Міністрів України і було передано в комунальну власність міських рад житловий та нежитловий фонд місцевих рад народних депутатів.

Пунктом 3 вищевказаної постанови встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів; розмежування майна між власністю районів, міст обласного підпорядкування та власністю інших адміністративно-територіальних одиниць провадиться виконкомами районних і міських Рад народних депутатів з участю виконкомів районних у містах, міських районного підпорядкування, селищних і сільських Рад народних депутатів.

Так, на виконання вказаної постанови №311 від 05.11.1991р., 24.12.1991р. Виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів було прийнято рішення №728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць підприємств та організацій житлово-комунального господарства області», яким затверджено перелік підприємств та організацій які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включеного також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.

При цьому, суд звертає увагу, що Рішенням 1990р. припинено дію Рішення 1951р., відповідно до якого спірне майно було закріплено за Львівським облуправлінням зв`язку.

Разом з тим, надаючи оцінку доводам відповідача 2 про те, що в Рішенні 1990р. зазначено, а відповідно, і припинено дію рішення від 10.04.1951р., а отже іншого, аніж Рішення 1951р., яке прийнято 06.04.1951р., суд звертає увагу на наступне:

так, в матеріалах справи наявна копія прийнятого 06.04.1951р. рішення, (Рішення від 1951р.) про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку об`єктів нерухомого майна по АДРЕСА_1, котра містить вихідний номер та дату 10 квітня 1951 року.

Водночас, у тексті Рішення 1990р. зазначено про припинення дії рішення прийнятого 10.04.1951р. про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку об`єктів нерухомого майна на АДРЕСА_1

Відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Зважаючи на викладене, а також те, що, як стверджує позивач та не спростовано доказами, наданими іншими учасниками справи, у 1951 році інших рішень, аніж Рішення 1951р., про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку будь-яких об`єктів нерухомого майна не приймалось, при цьому, враховуючи те, що як у тексті Рішення 1951р. так і у тексті Рішення 1990р. зазначено про об`єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою Міцкевича, (теперішня - Листопадового Чину), 28, а також зважаючи на те, що копію Рішення 1951, яка міститься в матеріалах справи, датовано саме 10.04.1951р., суд дійшов висновку, що Рішенням 1990р., у тексті якого зазначено про припинення дії рішення від 10.04.1951р. є рішенням, яким припинено саме Рішення 1950р.

Тобто, враховуючи припинення Рішенням 1990р. дії Рішення 1951р., спірне майно, на момент прийняття КМУ зазначеної постанови №311 від 05.11.1991р., відносилося до фонду рад народних депутатів і цілком законно перейшло у комунальну власність вцілому.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку про те, що територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради, відповідно до законодавства, у 1991 р. набула право комунальної власності на спірне майно.

Оскільки законодавство, яке діяло на момент виникнення такого права власності, в тому числі Цивільний кодекс Української РСР, не передбачало обов`язкової реєстрації права власності, державна реєстрація права комунальної власності на спірне майно не була проведена.

З 01.01.2004р. вступив в дію ЦК України, який вперше встановив, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Також, відповідно до ч.4 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що право комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради на спірне майно, що виникло до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не припинялося та є дійсним. Доказів протилежного, станом на момент ухвалення судом цього рішення, матеріали справи не містять та сторонами не подано.

Із врахуванням наведеного, суд відхиляє доводи відповідача 2 про те, що право державної власності на спірне майно перейшло до останнього на підставі Розпорядження КМУ № 901-р від 14.09.2011 року «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації», оскільки таке розпорядження датовано 2011р., а отже, після виникнення комунальної власності на відповідне майно, при цьому, доказів подальшої передачі з комунальної у державну власність такого майна учасниками справи суду не надано та матеріали справи таких доказів не містять.

При цьому, суд звертає увагу на те, що факт перебування спірного нерухомого майна на балансі у інших, аніж належного власника, осіб не є підставою для набуття такими особами права власності на відповідне майно, в тому числі і для здійснення державної реєстрації права державної власності. Водночас, суд зазначає, що відсутність актів про повернення позивачу спірного майна після ухвалення Рішення 1990р., відсутність на балансі у позивача спірного майна, не спростовує встановлених судом обставин щодо того, що таке майно належить до комунальної власності територіальної громади м.Львова.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

З огляду на наведені законодавчі положення, а також з огляду на те, що спірне майно перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Львова, від імені та в інтересах якої діє Львівська міська рада, яка і здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження спірним майном, як об`єктом права комунальної власності.

щодо здійснення державної реєстрації права державної власності Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на спірне майно, суд зазначає наступне:

Законом, який регулює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, за змістом абз.абз.1, 3 ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Вищевказаним законом визначено спосіб судового захисту порушених прав та інтересів особи, який слід застосувати при захисті порушеного права позивача внаслідок прийняття державним реєстратором рішень про реєстрацію права власності для реального відновлення такого права.

Скасування державної реєстрації права власності Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на спірне майно є захистом прав територіальної громади м.Львова, представником якої виступає Львівська міська рада - позивач у справі, на це майно від їх порушення іншою особою, за якою, як встановлено судом, зареєстровано право власності щодо того ж майна, оскільки, позивач таким чином намагається захистити майновий інтерес територіальної громади м.Львова щодо цього майна, вважаючи, що її право власності порушено.

Отже, з огляду на встановлені у справі обставини щодо належності спірного майна до комунальної власності, державна реєстрація за відповідачем 2 права державної власності підлягає скасуванню, як така, що порушує права позивача.

При цьому, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 13.02.2019р. у справі №910/6090/18, текст якої розміщено в Єдиному реєстрі судових рішень за наступною адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/79834924).

Таким чином, належним відповідачем у цій справі в частині вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірне майно є Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а не приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Падалко Роман Олегович.

Враховуючи викладене, в частині позовних вимог до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича слід відмовити повністю.

щодо позовної вимоги про витребування спірного майна, суд зазначає наступне:

у відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При цьому, за змістом статті 388 названого Кодексу, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею іншим шляхом, ніж було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, що і має місце в спірних відносинах.

У ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15 зазначає, що зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст.16, ст.387 ЦК України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.

Відповідно до п.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначає Верховний Суд у постановах від 04.06.2019р. у справі №5/112-Б-10, від 21.08.2018р. у справі №902/1722/14, від 09.10.2018р. у справі №922/2621/17, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Відповідно до ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як зазначають учасники справи, станом на момент звернення до суду із цим позовом, спірне майно, яке входить у перелік майна, що включається до цілісного майнового комплексу, затвердженого Головою державного комітету зв`язку та інформатизації України 02.04.2004 року, перебуває на балансі Львівської філії Концерну РРТ. З 1951 року і по сьогоднішній день Львівська філія Концерну РРТ використовує приміщення технічного будинку для виробничих потреб. Вказаний факт також підтверджується Актом від 11.12.2007р., складеним комісією з представників ЛКП «Каменяр-Центр» та представників Львівської філії Концерну РРТ, з якого вбачається, що в спірних приміщеннях знаходиться виробнича лабораторія, виробнича майстерня, метрологічна служба, санітарно - гігієнічна лабораторія підприємства та група налагодження високовольтного обладнання. При обстеженні приміщень в даному будинку сторонніх організацій не виявлено.

У зв`язку із наведеним, суд вважає підставною позовну вимогу про витребування з чужого незаконного володіння відповідача 2 спірного майна та зобов`язання повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради - позивача у цій справі.

щодо доводів відповідача 2 про пропуск позовної давності, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так, відповідач 2 зазначає, що позивачу про реєстрацію права власності на спірне майно було відомо ще на початку 2000р., оскільки останній був ознайомлений із змістом реєстраційного посвідчення №402 про реєстрацію права колективної власності на спірне майно, яке 22.03.1994р. було видано Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації Львівському обласному радіотелевізійному передавальному центру, правонаступником якого є Концерн РРТ. При цьому, відповідач 2 звертає увагу, що копію такого реєстраційного посвідчення також було долучено позивачем до позовної заяви у цій справі.

Як стверджує відповідач 2, вищевказане реєстраційне посвідчення було надано Львівській міській раді ще в 2007р., коли Львівський ОРТПЦ почав роботу з оформлення права постійного користування земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, а також те, що із позовом у цій справі позивач звернувся до суду 03.10.2017р., а отже, з пропуском 3-річного строку позовної давності, відповідач 2 просить суд застосувати наслідки спливу такого строку.

Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача 2 про пропуск позовної давності, оскільки, як зазначено вище, реєстраційне посвідчення №402 від 22.03.1994р. видано про реєстрацію права колективної власності (суб`єктами якого, відповідно до чинного на момент видачі реєстраційного посвідчення Закону України «Про власність», були трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами) на спірне майно, в той же час, як предметом спору у цій справі скасування реєстрації права державної власності (суб`єктом якого, вданому випадку, було визначено відповідача 2), витребування та зобов`язання повернути таке майно.

З огляду на зазначене, оскільки про порушення прав позивача останній дізнався (повинен був дізнатися) з моменту реєстрації права державної власності на спірне майно за відповідачем 2, суд дійшов висновку про те, що на час звернення позивача до суду з даним позовом строк позовної давності пропущений не був.

За наведених обставин, доводи відповідача про пропуск позовної давності є необґрунтованими, а отже відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності до заявлених у цій справі позовних вимог.

Беручи до уваги все вищевикладене, заявлені до відповідача 2 позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, при цьому, у задоволенні позовних вимог до відповідача 1 слід відмовити.

Відповідно до ст.ст.73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем 2 не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, оскільки заявлені до відповідача 2 позовні вимоги підлягають задоволенню, то 4800,00грн. сплаченого позивачем за подання цього позову судового збору слід покласти на відповідача 2.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати державну реєстрацію права власності Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на об`єкт нерухомого майна будинку трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 107181794610) та технічного будинку радіостанції площею 429,8 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1071798346101), що знаходяться за адресою: м. Львів, вулиця Листопадового Чину, 28, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалко Романом Олеговичем.

3. Витребувати в Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради об`єкт нерухомого майна - будинок трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 кв. м реєстраційний номер об`єкта 1071817946101 та технічного будинку радіостанції площею 429,8 кв. м реєстраційний номер об`єкта 1071798346101, що знаходяться за адресою м. Львів вул.Листопадового Чину, 28 та зобов`язати повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради.

4. Стягнути з Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (місцезнаходження: Україна, 03110, місто Київ, вулиця Солом`янська, будинок 13; ідентифікаційний код: 34620942) на користь Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл. Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) 4800,00грн. судового збору.

5. У задоволенні позовних вимог до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Падалки Романа Олеговича відмовити повністю.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб - адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 15.03.2021р.

Суддя М.Р. Король