Справа № 523/17103/19

Провадження №2/523/913/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2021 р. . Суворовський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді Сувертак І.В.

за участю секретаряКруглікова О.О.

розглянув в відкритому судовому засіданні , в порядку загального позовного провадження, в залі суду №5 в місті Одесі , справу за позовом -

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна (м. Одеса, вул. Осипова, 7), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про визнання договору купівлі-продажу недійсним, вчиненого під впливом обману,

в судових засіданнях , брали участь: позивачка ОСОБА_1 і її представник адвокат Васильєва Л.О., представник відповідача адвокат Єштокіна Ю.В., представник третьої особи адвокат Ель-Хурі Н.В.

Установив:

Позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання договору купівлі-продажу недійсним, вчиненого під впливом обману та просила визнати недійним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_3 , що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольгою Сергіївною, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 29352842, дата і час державної реєстрації 10.12.2018 року 14:11:07 та номер запису про право власності 29352449, дата та час державної реєстрації 10.12.2018 року 14:08:33.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що вона постійно проживала у житловому будинку АДРЕСА_4 ) з 24 липня 1996 року. Вказаний спірний будинок належав позивачці на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного 08.02.1996 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С.Б. та зареєстрованого Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" 01.03.1996 року.

Як зазначила позивачка, на протязі тривалого часу, донька позивачки ОСОБА_3 та її колишній чоловік ОСОБА_2 , які розірвали шлюб в 2016 році, наполегливо добивалися згоди позивачки на відчуження спірного будинку на користь ОСОБА_2 . Мотивуючи свої вимоги тим, що отримавши будинок, ОСОБА_2 не буде ділити майно нажите в шлюбі, а саме 3-х кімнатну квартиру. Крім того, ОСОБА_2 купить на ім`я позивачки облаштовану однокімнатну квартиру, не вище 2-го поверху, поряд з базаром, щоб вона з урахуванням похилого віку та хворобливого стану здоров`я мала змогу виходити на вулицю та купувати собі продукти. А також надавати її необхідну допомогу та догляд. В разі відмови, донька погрожувала відмовитися від неї, не доглядати її та не надавати необхідної допомоги. Відповідач ОСОБА_2 погрожував розвалили, спалити будинок.

Отримавши консультацію про те, що будинок розташований на не приватизованій ділянці землі, а також те, що самочинно збудований 2-й поверх не введений в експлуатацію, будуть створювати перешкоди в відчуженні будинку, позивачка надіялась, що нотаріус укаже на перешкоди і відчуження будинку відтермінується. Про перешкоди відчужити весь будинок, позивачка говорила відповідачу.

В перших числах грудня місяця 2018 року, донька повідомила, що 10 грудня 2018 року її повезуть до нотаріуса для укладення угоди з відчуження будинку.

На питання позивачки про відповідність документів для угоди, відповідач ОСОБА_2 повідомив, що усі необхідні документи зібрані та передані нотаріусу. Її потрібно тільки з`явитися для підписання документів. А для відчуження 1/2 частини будинку ніяких перешкод не має.

В 2014 році при невідомих обставинах, позивачка втратила свій паспорт громадянки України НОМЕР_1 , виданий Вільногірським МВ УМВС України в Дніпропетровській області 16 лютого 1996 року.

З заявою звернулася до поліції та отримала новий паспорт громадянки України НОМЕР_2 , виданий Суворовським РВ у м. Одесі ГУДМС України в Одеській області 25 липня 2014 року.

Влітку, в 2018 році в поштовому ящику, позивачка знайшла свій утрачений паспорт. Обидва паспорти новий і старий лежали в тумбочці. Збираючись до нотаріуса, позивачка нервувала, була збуджена, розгублена, не задумуючись взяла паспорт, як через тривалий час усвідомила, раніше утрачений.

10 грудня 2018 року нотаріус ОСОБА_4 , в порушення законодавства, Наказу від 26.12.2012 №1951/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2012 р. за №2198/22510 «Про затвердження змін до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», в порушення Глави 3 «Установлення особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальних дій», встановила особу ОСОБА_1 по паспорту який визнаний недійсним.

Встановлення особи , в даному випадку, продавця будинку на підставі недійсного паспорта свідчить про порушення при посвідченні договорів купівлі-продажу вимог ст.43 Закону «Про нотаріат», п.13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами і визнається підставою нікчемності договорів.

Невведений в експлуатацію, самовільно збудований 2-й поверх, також не склали перешкоди для вчинення нотаріальних дій. Позивачка вважає, що відповідач надав нотаріусу технічний паспорт будинку який не відповідає дійсності.

Знаходячись у нотаріуса, позивачка підписала декілька документів та зазначила текст, який її був продиктований. Знайомлячись з договором купівлі-продажу, позивачка звернула увагу на те, що вона відчужує 1/2 частину будинку (так як її говорив відповідач) та вважала, що вона передає відповідачу половину будинку, а другою половиною буде користуватися, так же як було раніше - вона проживала в будинку разом з відповідачем: в період перебування відповідача в рейсі вона жила в будинку, а в періоди між рейсами - жила в квартирі доньки. Тим більше, що вона мала і має місце реєстрації в спірному будинку. Питання про зняття з реєстраційного обліку не стояло.

Відповідач позивачці ніякі кошти не передавав, так як, згідно домовленості обіцяв купити її однокімнатну квартиру з ремонтом та меблями, розташовану не вище 2-го поверху та поряд з базаром.

В лютому місяці 2019 року відповідач заселив її в кв. АДРЕСА_5 . Квартира розташована на 7 поверсі, без відповідного ремонту, тобто цілком не відповідала обіцяній квартирі.

Ліфт в будинку часто не працює, Позивачка не має змоги виходити на вулицю, забезпечувати себе необхідними продуктами. Донька та відповідач її не навідують. Обіцяну допомогу її не надають.

Крім того, через тривалий час позивачка довідалася, що і це житло не належить її, а власником житла являється її донька ОСОБА_3 .

Позивачка виявила бажання проживати в частині свого будинку, але відповідач, повідомив її що вона йому продала будинок і ніякого відношення до нього не має, а відповідно до квартири, щоб вона це питання вирішувала з донькою.

Звернувшись до пенсійного фонду позивачка намагалася перевести отримання пенсії за новою адресою, але її там повідомили, що паспорт який вона надала не являється дійсним. Але чомусь у нотаріуса він був визнаний дійсним і це не завадило здійснити нотаріальні дії по відчуженню будинку.

Звернення до нотаріуса, надати її копію договору, укладеного між нею та відповідачем чи бодай роз`яснити її яким чином відчужений будинок чи половина будинку, були безуспішними. Нотаріус відповіла, що в неї ніяких документів не має. На письмовий запит з проханням повідомити: куди, коли, за яким вихідним номером передана справа по відчуженню спірного будинку, нотаріус відповідь не надала.

Відповідно до отриманого позивачкою витягу з Державного реєстру ....стало відомо, що нотаріус склала 2-і угоди про купівлю-продажу будинку АДРЕСА_3 по 1/2 частини будинку та зареєструвала право власності на ОСОБА_2 - номер запису про право власності 29352842 , дата і час державної реєстрації - 10.12.2018 року в 14:11:07 та номер запису про право власності 29352449, дата і час державної реєстрації -10.12.2018 року в 14:08:33.

Складаючи дві угоди на відчуження будинку по 1/2 частині, так як, земельна ділянка на якій розташований об`єкт відчуження, тобто будинок, не приватизована та не має кадастрового номеру, нотаріус порушила ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України. Так як, недодержання вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору такого виду тягне за собою його нікчемність (ст. 220 Цивільного кодексу України).А недійсний правочин не створює юридичних наслідків (ст. 216 Цивільного кодексу України). (ЛИСТ - РОЗ`ЯСНЕННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ВІД 18.05.2018 № 19765/14673-33-18/8.3 «ЩОДО ВИМОГ ДО ДОГОВОРУ У РАЗІ НАБУТТЯ ПРАВА НА ЖИЛИЙ БУДИНОК, БУДІВЛЮ АБО СПОРУДУ, ЯКЕ ПОВ`ЯЗАНЕ З ПЕРЕХОДОМ ПРАВА НА ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ»).

Враховуючи зазначене, позивачка просила її позов задовольнити та визнати оспорюваний правочин недійсним.

Позивачка ОСОБА_1 звернулась з даним позовом 04 листопада 2019 року (а.с.2-7). 14 листопада 2019 року ухвалою суду відкрито провадження по справі (а.с.31).

Відзив відповідача ОСОБА_2 на позовні вимоги подано 05 січня 2020р. (а.с.98-102).

Копії (фотокопії) договорів купівлі-продажу, посвідчених 10 грудня 2018р. за реєстровими №№2416,2417, приватним нотаріусом ОМНО Левчук О.С., що надіслані приватним нотаріусом Левчук О.С. (а.с.112-168).

12 червня 2020 року стороною позивача надано відгук на відзив (а.с. 193, 194).

Ухвалою суду від 16 червня 2020 року підготовче засідання закрито та призначено судовий розгляд по суті зазначеного позову. (а.с. 212).

Позивач та її представник-адвокат Васильєва Л. О. в судовому засіданні вимоги позову підтримали та наполягали на його задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача-адвокат Єштокіна Ю. В. в судовому засіданні вимоги позову не визнала, підтримала відзив на позовну заяву та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи ОСОБА_3 - адвокат Ель-Хурі Н. В., просила відмовити у задоволенні позову.

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна в судове засідання не прибула, про розгляд справи обізнана, з заявами про відкладення розгляду справи не зверталась.

Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав позивача, представника відповідача та представника третьої особи, суд доходить висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 10.12.2018 року уклади договори купівлі-продажу нерухомого майна - 1/2 частки буд. АДРЕСА_4 за номером 2416 та номером 2417, що посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольгою Сергіївною. (а.с. 113,114, 141,142).

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягти згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет та ціна. Як вбачається з укладених договорів між сторонами була досягнена згода щодо ціни та предмету договорів.

Продаж спірного нерухомого майна здійснено за 334900 гривень (двічі) та сторонам роз`яснено нотаріусом про необхідність проведення розрахунку за цими договорами з дотриманням вимог ст. 1087 ЦК України та Постанови Правління НБУ «Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою» від 29.12.2017. №148. (п. 4 договорів номер 2416 та номер 2417).

Відповідно до п. 6 оспорюваних договорів, сторони свідчили, що ці Договори відповідають їх дійсним намірам, не є фіктивними та удаваними, не вчиняються в результаті недбальства, під впливом обману, насильства, тяжкої обставини.

В зазначених договорах відсутня будь-яка домовленість щодо того, що відповідач купить ОСОБА_1 однокімнатну квартиру з ремонтом та меблями, розташовану не вище 2-го поверху та поряд з базаром.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. З Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, (ст. 627 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягти згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Щодо паспорту позивача, копію якого було надано до позовної заяви, що серія та номер зовсім інший, а саме: АЕ 182825, який дійсно, визнано недійсним, але тільки з 16.02.2019 року. Тобто, на момент вчинення правочинів, на 10.12.2018 року, цей паспорт, який належав позивачу, і який вона надала при укладанні угоди був дійсний. (а.с. 103).

Крім того, згідно зі ст.46-1 Закону України «Про нотаріат», від 02.09.1993року №3425-ХІІ, у редакції на момент вчинення правочину, нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру. Інформація з єдиних та державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію.

Як вбачається з роздруківці сайту Міністерства юстиції України та вище приведеної норми Закону України «Про нотаріат», нотаріус не зобов`язаний перевіряли дійсність паспортів, а сайт, на який посилається позивач не є офіційним.

Згідно зі ст. 43 зазначеного Закону, нотаріус здійснює встановлення особи за паспортом громадянина України або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний паспорт іноземця або документ, що його замінює, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи). Посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, видане за місцем роботи фізичної особи, не можуть бути використані громадянином України для встановлення його особи під час укладення правочинів.

Технічний паспорт на будівлю було надано самим позивачем, за зроблений на ім`я позивача 21.11.2018 року, та ніякої відмітки, про самочинно збудований другий поверх не містить.

Той факт, що позивач ОСОБА_1 була ознайомлена з договорами купівлі-продажу, і тривалий час мешкала з донькою (що підтверджує й сама позивач у позові) свідчить про те, що позивач мала намір продати спірний будинок, отримала гроші, звільнила будинок для відповідача ОСОБА_2 , як нового власника та знялася з реєстрації.

Посилання позивача на ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України, у зв`язку з незаконністю відчуження права власності на будівлю без кадастрового номеру земельної ділянки (тобто без набутого права власності на землю), протирічить загальним нормам зазначених статей, у яких не міститься заборона відчуження будинку як цілого так і частинами, якщо немає кадастрового номеру на земельну ділянку на якій розміщено будинок. У нормах цих статей зазначено те тільки перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будинок (за умови, що право власності вже існувало), а й право користування, у випадку, якщо таке право було у попереднього власника. Так, у договорах купівлі-продажу житлового будинку від 10 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Левчук О.С., та зареєстрованих у реєстрі за № 2416 та № 2417, у ч.2 п.1 зазначено, що «Продавець свідчить, що право власності на земельну ділянку на якій розташовано майно на даний час не оформлено, земельна ділянка в оренді не перебуває». Тому, відповідно до ст.337 ЦК України, до цих правовідносин застосовується норма, про перехід права користування земельною ділянкою у випадку набуття права власності на будівлю, так як земельна ділянка ніколи не була у власності позивача. А є такою, що сформована згідно з п. 2 перехідних положень ЗУ «Про державний земельний кадастр», так як право користування виникло у позивача до 2004 року незалежно від присвоєння земельній ділянці кадастрового номера.

Згідно з ч. 3 ст.2ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: 1) верховенство права; 2) повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Частиною 3 статті 13ЦПК України визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Частина 2 статті 43ЦПК встановлює, що учасники справи зобовязані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обовязковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до положень ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст.80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином позивач не довела свої позовні вимоги, тому суд залишає їх без задоволення у зв`язку з недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 3, 4-7,11-13,17- 18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352,354 ЦПК України, суд,-

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Левчук Ольга Сергіївна (м. Одеса, вул. Осипова, 7), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_3 , зареєстрованих в Реєстрі речових прав на нерухоме майно за записом №29352842 від 10.12.2018р. в 14:11607 та запис № 29352449 від 10.12.2018р. в 14:08:33 , залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днівздняйого проголошення через Суворовський районний суд м. Одеси.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Складання повного рішення (постанови) суду відбувається згідно до ч.6ст259 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 05 березня 2021 року.

Суддя