Справа № 127/27901/20

Провадження № 3/127/9829/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р.м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., дослідивши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 02.12.2020 о 04.05 год. по вул. 600-річчя в м. Вінниці керував автомобілем марки Mazda, д.н. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме поведінка не відповідає обстановці, зіниці очей не реагують на промінь світла, від проходження огляду у встановленому законом порядку відмовився.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. До суду надійшла заява останнього про відкладення розгляду справи на іншу дату за рекомендацією сімейного лікаря. Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що аналогічні заяви надходили до суду 22.12.2020, 12.01.2021 та 19.01.2021. Суд враховує, що до заяви про відкладення судового розгляду справи ОСОБА_1 були надані копії медичних документів, з яких випливає, що до сімейного лікаря останній звернувся лише 27.01.2021, тобто станом на 22.12.2021 та 12.01.2021 документальне підтвердження звернення до сімейного лікаря за станом здоров`я суду надане не було. Також суд враховує, що до заяв про відкладення судового розгляду справи, які надійшла до суду 10.02.2021 та 22.02.2021 ОСОБА_1 суду не було надано будь-якого документального підтвердження неможливості явки до суду з об`єктивних причин.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для відкладення судового розгляду справи на підставі зазначених вище клопотань ОСОБА_1 , суд враховує таке.

Відповідно до речення другого частини першої статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КпАП) справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Реченням третім частини першої статті 268 КпАП регламентовано, що під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Як суд зазначив вище, від особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, до суду неодноразово надходили клопотання про відкладення судового розгляду справи, однак підтвердження щодо поважності причин неявки до суду надані лише щодо лікування з 21.01.2021 по 27.01.2021.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак зловживання правом, суд вважає за доцільне звернути увагу на висновок, викладений Верховним Судом (далі ВС) у постанові від 13.03.2019 (справа №814/218/14), згідно з яким враховуючи конкретні обставини справи, суд може визнати зловживанням процесуальними правами вчинення інших дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи або виконання судового рішення.

У постанові від 07.02.2018 (справа №826/24381/15) ВС зауважив, що вважається зловживанням той факт, коли заявник неодноразово подає до суду сутяжницькі та явно необґрунтовані заяви, аналогічні до заяви, яку він подавав раніше та яку вже було визнано неприйнятною. Доводи заявника щодо відсутності доказів направлення повістки заявника не беруться до уваги, оскільки заявник був належним чином повідомлений про розгляд справи, що підтверджується, насамперед, його відповідними заявами, в яких він неодноразово заявляв клопотання про відкладення розгляду справи. Тому беручи до уваги непоодинокі неявки заявника, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо зловживання заявником наданими йому процесуальними правами, що є недопустимим у процесі судового розгляду.

Окрім наведеного, суд вважає за доцільне зауважити, що частиною другою статті 38 КпАП встановлений преклюзивний строк притягнення до адміністративної відповідальності три місяці з дня вчинення правопорушення. Тому, зважаючи на викладене, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 наявні ознаки зловживання правом. Отже, суд вважає за доцільне розглянути справу за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КпАП) орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що ОСОБА_1 02.12.2020 о 04.05 год. по вул. 600-річчя в м. Вінниці керував автомобілем марки Mazda, д.н. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме поведінка не відповідає обстановці, зіниці очей не реагують на промінь світла, від проходження огляду у встановленому законом порядку відмовився.

Тобто у даному випадку протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено за фактом керування транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння, а також відмови від проходження у встановленому порядку огляду на стан такого сп`яніння.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_1 суд враховує, що 01.07.2020 набули чинності положення Закону України № 2617-VIII (від 22.11.2018) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (далі Закон 2617-VIII).

Згідно з приписами підпункту 4 пункту 1 розділу І Закону № 2617-VIII статтю 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КпАП) викладено в новій редакції, якою виключено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Натомість пунктом 171 розділу 2 Закону № 2617-VIII до Кримінального кодексу України (далі КК) внесені відповідні зміни, зі змісту яких випливає, що ОСОБА_2 доповнено статтею 286-1, якою встановлено кримінальну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

03.07.2020 набрав чинності Закон України № 720-IX (від 17.06.2020) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» (далі Закон № 720-IX). Відповідно до приписів підпункту 1 пункту 117 Розділу І Закону № 720-IX підпункти 2-4, 7 пункту 1 розділу І Закону № 2617-VIII виключено.

Суд вважає за доцільне зауважити, що розділом ІІ Закону № 720-IX передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII. Як вже було зазначено судом вище, Закон № 2617-VIII набув чинності 01.07.2020, а закон № 720-IX було опубліковано в офіційних друкованих виданнях «Голос України» від 03.07.2020 за № 110, а також «Офіційний вісник України» від 17.07.2020, № 55.

Відповідно до частини п`ятої статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Саме тому датою набрання Законом № 720-IX є 03.07.2020, а не 01.07.2020 одночасно із Законом № 2617-VIII.

Комітетом Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності Верховної Ради України (далі Комітет) 20.07.2020 надано роз`яснення щодо окремих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень…» за № 720-IX від 17.06.2020. Зі змісту зазначеного роз`яснення випливає, що Комітет вважає, що з 03.07.2020 стаття 130 КпАП підлягає застосуванню в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 2617-VIII, а стаття 286-1 КК виключена.

Аналогічний лист за підписом голови ОСОБА_3 (паперова копія електронного документу від 15.12.2020 за № 04-27/12-2020/241031) направлено на ім`я голови Верховного Суду. Зі змісту наведеного листа випливає, що Верховному Суду було надано текст закону, зокрема, статті 130 КпАП, яка діяла до набрання чинності Законом № 2617-VIII, тобто до 01.07.2020.

Вирішуючи питання щодо правозастосування, а саме застосування відповідної норми, що встановлює адміністративну відповідальність суд враховує таке.

Указом Президента України № 468/96 від 27.06.1996 «Про Єдиний державний реєстр нормативних актів» запроваджено такий реєстр, а 23.04.2001 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 376 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним». На виконання зазначених нормативно-правових актів Міністерством юстиції України наказом № 57/5 від 26.06.2002 затверджено Інструкцію про порядок та умови одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.06.2002 за № 546/6834).

Зі змісту пункту 2.4 наведеної вище Інструкції випливає, що контрольний стан нормативно-правового акта стан нормативно-правового акта, при якому забезпечено наявність у цьому акті всіх змін і доповнень, унесення яких передбачено чинним законодавством.

Згідно з редакцією статті 130 КпАП, що міститься в Єдиному реєстрі нормативно-правових актів на час розгляду справи судом, встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суд вважає за доцільне зауважити, що зі змісту частини першої статті 139 Закону України № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі Закон № 1861-VI) випливає, що підписані Президентом України закони публікуються в газеті «Голос України» та у Відомостях Верховної Ради України, а також розміщуються на офіційному веб-сайті Верховної Ради. Публікація законів та інших актів Верховної Ради у цих друкованих засобах масової інформації є офіційною.

Згідно з пунктом 3 Положення про веб-ресурси Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України № 699 від 19.05.2015 вебресурси Верховної Ради України є офіційним джерелом інформації ВРУ, що забезпечують висвітлення її діяльності, парламентських органів та Апарату ВРУ, сприяють обміну інформацією з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, інформаційній взаємодії з урядовими і неурядовими організаціями інших країн, із громадськістю. Однак, згідно із зазначеним Положенням база даних «Законодавство України» має інформаційний характер і не є офіційним друкованим виданням.

Разом з тим, слід мати на увазі, що згідно з частиною першою статті 1 Закону України № 2782-XII «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (далі Закон № 2782-XII) в цьому Законі під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Відповідно до приписів частини першої статті 1 Закону України 3759-XII «Про телебачення і радіомовлення» аудіовізуальний (електронний) засіб масової інформації - організація, яка надає для масового приймання споживачами аудіовізуальну інформацію, передану у вигляді електричних сигналів і прийняту за допомогою побутових електронних пристроїв.

Враховуючи викладене, чинне законодавство розмежовує поняття публікації нормативно-правового акту в офіційному друкованому засобі масової інформації та розміщення на офіційному веб-сайті Верховної Ради.

Окрім наведеного, суд вважає за доцільне зауважити, що пунктом 5 частини першої статті 140 Закону № 1861-VI після набрання чинності законом Апарат Верховної Ради разом з відповідним головним комітетом веде справу закону в електронній та паперовій формах, яка містить, зокрема, документи, відповідні остаточні редакції тексту закону, пов`язані із зміною, втратою чинності законом.

Отже, на офіційних джерелах (Міністерства юстиції України та Верховної Ради України) наявні різні редакції КпАП. Порядок ведення зазначених баз даних регламентований різними нормативно-правовими актами інструкцією та законом відповідно, які мають різну юридичну силу. Критерії розмежування актів за ознаками їх ієрархічної нормативності викладені у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, від: 03.10.1997 за №4-рп/97 (справа про набуття чинності Конституцією); 27.03.2000 за №3-рп/2000 (справа про всеукраїнський референдум); 19.06.2001 за №9-рп/2001 (справа щодо стажу наукової роботи); 16.01.2003 за №1-рп/2003 (справа про Конституцію АРК); 14.03.2014 за №2-рп/2014 (справа про проведення місцевого референдуму в АРК) - й у висновку від 11.07.2001 за №3-в/2001 (справа про Римський статут).

Як суд вже зазначив вище, приписи пункту 2.4 Інструкції про порядок та умови одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів при веденні зазначеного реєстру формуванні контрольного стану нормативно-правового акта зобов`язує його держателя (оператора) вносити зміни згідно з приписами чинного законодавства. Однак, суд вже зауважив, що чинне законодавство при посиланні на набрання нормативно-правовим актом чинності оперує поняттям офіційного друкованого видання. Нормативного визначення джерела нормативно-правового акта чинне законодавство не містить. Саме тому питання кодифікації (внесення змін до норми права) має вирішуватись у правозастосовній діяльності з урахуванням вимог законодавства.

Разом з тим, слід зауважити, що Закон № 2617-VIII вичерпав свою дію шляхом його реалізації (імпелемнтації) його норм, зокрема, до КпАП та КК в частині встановлення юридичної відповідальності за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, з урахуванням положень частини п`ятої статті 94 Конституції України, згідно з якими закон не може набрати чинності раніше дня його опублікування, положення частини шостої статті 3 КК, частини третьої статті 1 КПК, частини четвертої статті 2 КпАП, а також позиції Конституційного Суду України, викладеної в низці його рішень, положення закону, яким до іншого закону вносяться зміни, після набрання ними чинності стають невід`ємною частиною закону, до якого вносяться зміни, і вичерпують свою дію. Тому з 01.07.2020 матеріальні норми, що стосуються зазначеної юридичної відповідальності, були імплементовані до особливої частини КпАП та КК відповідно. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що згідно з частиною четвертою статті 2 КпАП зміни до законодавства України про адміністративні правопорушення можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та інших законів України, що встановлюють адміністративну відповідальність, та/або до законодавства України про кримінальну відповідальність, та/або до кримінального процесуального законодавства України.

Отже, положення Закону № 2617-VIII, як вже суд зазначив вище, вичерпали свою дію шляхом внесення відповідних змін до КпАП та КК. Саме тому внесення змін до КпАП мало відбутись з дотриманням приписів частини четвертій статті 2 КпАП. Натомість зазначеним вимогам приписи Закону № 720-IX не відповідають.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що у справі «Пухк проти Естонії» (рішення від 10.02.2004) ЄСПЛ зазначив, що статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) не обмежується забороною ретроспективного застосування кримінального законодавства на шкоду обвинуваченому; вона також втілює загалом принцип, що тільки закон може визначити кримінальне правопорушення та встановити покарання (nullum crime nulla poena sine lege), а також принцип, за яким кримінальне право не повинно надмірно тлумачитися на шкоду обвинуваченому. З цих принципів випливає, що правопорушення має бути чітко встановлено в законі. Ця вимога дотримується, якщо особа може дізнатися на основі формулювання відповідного положення та, у разі потреби, за допомогою його судового тлумачення, які дії чи бездіяльність є підставою для кримінальної відповідальності.

Враховуючи те, що у Рішенні у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (рішення від 08.06.1976) ЄСПЛ сформував критерії (тест Енгеля), які дозволяють поширити гарантії кримінального судочинства (процесуальні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції на провадження у справах про адміністративні правопорушення, вважаю, що тільки закон може визначити відповідальність за скоєння даного адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Принцип правової визначеності як один із елементів принципу верховенства права, вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини (рішення Конституційного Суду України у справі №1-6/2018 від 27.02.2018).

Саме тому наведені вище позиція Комітету від 20.07.2020 та 15.12.2020 не відповідає зазначеному принципу.

Крім того, суд вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 11 Законом України № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України» (далі Закон № 116/95-ВР) визначено, що Комітети Верховної Ради України здійснюють такі функції: законопроектну; організаційну; контрольну. Детальне визначення кожної з наведених функції надане у статтях 12-14 Закону № 116/95-ВР, жодна з яких не містить посилання на наявність у Комітету повноважень надавати роз`яснення нормативно-правового акту. Не містить посилання на такі повноваження і приписи статті 15 Закону № 116/95-ВР, якою встановлено права комітетів при здійсненні ними законопроектної функції. Разом з тим, згідно з приписами частини третьої статті 21 Закону України комітети з питань, віднесених до предметів їх відання, мають право надавати роз`яснення щодо застосування положень законів України. Однак реченням другим частини третьої статті 21 Закону № 116/95-ВР зроблено застереження, що такі роз`яснення не мають статусу офіційного тлумачення.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 116/95-ВР комітети з питань, віднесених до предметів їх відання, здійснюють аналіз практики застосування державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами Конституції та законів України, аналіз відповідності закону прийнятих ними підзаконних нормативно-правових актів, своєчасності їх прийняття. Зі змісту речення другого частини першої статті 24 Закону № 116/95-ВР випливає, що за наслідками такого аналізу комітет вносить державним органам, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам рекомендації щодо приведення у відповідність із законом підзаконного нормативно-правового акта.

Тому, як випливає зі змісту наведених приписів нормативно-правового акту (закону), окрім того, що позиція Комітету не відповідає принципу верховенства права, останнє не має статусу офіційного тлумачення, зокрема, закону про адміністративну та кримінальну відповідальність.

Окрім наведеного, суд вважає за доцільне зауважити, що у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (далі Постанова від 01.11.1996) звернуто увагу, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Слід зауважити, що у пункті 3 Постанови від 01.11.1996 зауважено, що суд не може, застосувавши Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перелічені в статті 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.

Судом під час розгляду зазначеної справи питання щодо конституційності будь-якого законодавчого акта не вирішується, натомість вирішується питання правозастосування порядок застосування колізійної норми при здійсненні кодифікації. Застережень щодо неможливості здійснення такого правозастосування чинне законодавство не містить. При цьому, як вже судом зазначено вище, Міністерство юстиції України є держателем Єдиного реєстру нормативно-правових актів, однак наведені вище судом приписи нормативно-правових актів не містять посилання на те, що Міністерство юстиції України є уповноваженим органом на здійснення кодифікації нормативно-правових актів. Натомість приписи Інструкції про порядок та умови одержання інформації з інформаційного фонду Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів містять посилання на те, що контрольний стан нормативно-правового акта стан нормативно-правового акта, при якому забезпечено наявність у цьому акті всіх змін і доповнень, унесення яких передбачено чинним законодавством. Саме тому суд вважає, що вирішення питання щодо редакції чинної норми закону, що встановлює адміністративну відповідальність, має бути вирішене судом з урахуванням приписів наведених вище норм законодавства України.

Як вже суд зазначив вище, положення Закону № 720-IX вимогам, зазначеним у частині четвертій статті 2 КпАП, не відповідають. Крім того, на час розгляду адміністративних матеріалів розміщений згідно з приписами частини першої статті 139 Закону України № 1861-VI текс КпАП на офіційному сайті Верховної Ради України, зокрема, частина перша статті 130 КпАП, не передбачає настання адміністративної відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Натомість така відповідальність встановлена за керування річковими, морськими або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Суд у правозастосовній діяльності користується відомостями, опублікованими на офіційному сайті Верховної Ради України, оскільки саме на зазначеному ресурсі опубліковано текст нормативно-правового акту з дотриманням усіх наведених вище приписів законодавства з урахуванням принципу верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 8 КпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Отже, як вже суд зазначив вище, станом на 02.12.2020 КпАП не встановлював адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а тому правові підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 130 КпАП, відсутні. Натомість, як вже суд зазначив вище, за вчинення такого діяння встановлена кримінальна відповідальність. Тому суд дійшов до переконання, що провадження у справі відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 247 КпАП необхідно закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Разом з тим, як вже суд зазначив вище, чинним законодавством за керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, встановлено саме кримінальну відповідальність. Зазначене кримінальне правопорушення, відповідно до приписів частини другої статті 12 КК є кримінальним проступком.

Відповідно до статті 253 КпАП у разі, якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досудового розслідування.

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що матеріали за фактом керування ОСОБА_1 транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння і відмови від проходження у встановленому порядку огляду на виявлення такого стану згідно з приписами пункту 1 частини першої статті 274, пункту 3 частини першої статті 284, частини другої статті 284 КпАП необхідно направити прокурору для організації виконання вимог Глави 25 Кримінального процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Належним чином завірені копії матеріалів справи направити прокурору Вінницької місцевої прокуратури для прийняття відповідного процесуального рішення згідно з приписами Кримінального процесуального кодексу України.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: