Справа № 466/5971/15-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/1268/20 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року у м.Львові

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду

під головуванням судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 01 жовтня 2020 року відносно ОСОБА_8 ,

з участю: прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Шевченківського районного суду м.Львова від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.368 КК України.

Цим же вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України.

На підставі ст.49 КК України звільнено ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід застосований до ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою застави - скасовано.

Повернуто заставу у розмірі 97 440 гривень внесену за ОСОБА_8 .

Скасовано арешт майна ОСОБА_8 , який накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 13.06.2015 (справа № 461/6662/15-к, провадження №1-кс/461/3661/15).

Вирішено питання про речові докази.

Як зазначено в оскаржуваному вироку суду, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Так, ОСОБА_8 , згідно з обвинувального акту складеного слідчим слідчого відділу прокуратури Львівської області ОСОБА_9 та затвердженого прокурором ОСОБА_6 від 27.07.2015 року, обвинувачується у тому, що ОСОБА_8 , працюючи у відповідності до наказу № 58 (ос) від 30.07.2012 року на посаді заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботиначальника відділу соціально-виховної та психологічної роботи Личаківської виправної колонії № 30 Управління Державної пенітенціарної служби України у Львівській області, маючи спеціальне звання «капітана внутрішньої служби», будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, в обов`язки якої входить виконання функцій представника влади, з використанням наданої йому влади та службового становища зобов`язаний керуватися у своїй діяльності Конституцією України, Законами України, актами президента України і Кабінету Міністрів України, нормативно правовими актами ДПТтСУ та управління, а також згідно посадової інструкції, яка затверджена 02.01.2015 року начальником Личаківської виправної колонії УДПтС України у Львівській області (№ 30) уповноваженим на організацію діяльності соціально-виховної та психологічної служби колонії щодо ефективного використання визначених законом засобів виправлення засуджених та форм соціально-виховної та психологічної роботи; забезпечувати захист прав та інтересів засуджених, втілення міжнародних стандартів поводження з особами, позбавлення волі; розробляти та забезпечувати реалізацію організаційно-практичних засобів щодо удосконалення соціально-виховної та психологічної роботи зі спецконтингентом, при цьому приділяти увагу питанню профілактики та зниження правопорушень, конфліктних ситуацій серед засуджених, забезпечення ефективного використання передбачених законом заходів заохочення та стягнення, всупереч інтересам служби, з корисливих мотивів, маючи умисел на безпідставне та незаконне одержання грошових коштів, впродовж червня 2015 року створював умови для вимагання та одержання від ОСОБА_10 за сприяння у вирішенні питання про заміну невідбутої частини покарання на більш м`яке засудженого ОСОБА_11 .

Так, ОСОБА_8 , перебуваючи при виконанні службових обов`язків 09.06.2015 року, з метою незаконного збагачення, висунув вимогу засудженому ОСОБА_11 про необхідність передати йому неправомірну вигоду в сумі 1000 доларів США, за сприяння у вирішенні питання про заміну невідбутої частини покарання на більш м`яке.

Будучи поставленим в умови, за яких відмова від надання ОСОБА_8 неправомірної вигоди зашкодить його законним правам та інтересам , з метою реалізації своїх законних прав, як засудженого ОСОБА_11 9.06.2015 року та 10.06.2015 року звернувся до свого родича ОСОБА_10 щодо організації зустрічі останнього з ОСОБА_8 , з метою обговорення питання щодо сприяння в заміні невідбутої частини покарання на більш м`яке та умов передачі неправомірної вигоди на вимогу останньому в сумі 1000 доларів США.

З метою доведення свого злочинного умислу до кінця, 10.06.2015 року ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщенні Личаківської виправної колонії № 30 УДПсУ у Львівській області, за адресою: м.Львів, вул. Шевченка, 156, повторно висловив вимогу ОСОБА_10 про необхідність передачі йому, за сприяння у вирішенні питання щодо заміни невідбутої частини покарання на більш м`яке засудженому ОСОБА_11 , неправомірної вигоди в сумі 1000 доларів США, на що ОСОБА_10 , будучи поставленим в умови, за яких відмова від надання ОСОБА_8 неправомірної вигоди зашкодить законним правам та інтересам його родичу ОСОБА_11 , погодився на такі вимоги.

Виконуючи зазначені вище незаконні вимоги ОСОБА_8 , 12.06.2015 року близько 16.20 год., ОСОБА_10 , перебуваючи в приміщенні Личаківської виправної колонії № 30 УДПсУ у Львівській області, за адресою: м.Львів, вул. Шевченка, 156, діючи за вказівками останнього, передав, а ОСОБА_8 одержав в якості неправомірної вигоди грошові кошти в сумі 1000 доларів США за сприяння у вирішенні питання щодо заміни невідбутої частини покарання на більш м`яке засудженому ОСОБА_11 , що становило, станом на 12.06.2015 року, згідно курсу НБУ-21020 грн.

У подальшому, 12.06.2015 року о 16 год. 27 хв. ОСОБА_8 перебуваючи в приміщенні Личаківської виправної колонії № 30 УДПсУ у Львівській області, за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 156 після передачі ОСОБА_10 неправомірної вигоди в сумі 1000 доларів США за сприяння в заміні невідбутої частини покарання на більш м`яке засудженому ОСОБА_11 , затриманий працівниками СП БКОЗ УСБУ у Львівській області та прокуратури Львівської області, а предмет неправомірної вигоди вилучений.

Таким чином, ОСОБА_8 , будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, в обов`язки якого входить виконання функцій представника влади, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення, чи не вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої йому влади чи службового становища, що поєднано з вимаганням неправомірної вигоди, тобто вчинив злочин, передбачений ст.368 ч.3 КК України.

Згідно оскаржуваного вироку, суд першої інстанції прийшов до висновку, що висунуте ОСОБА_8 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення участі у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, стороною обвинувачення не надано, судом не виявлено, в зв`язку з чим суд прийшов до висновку про необхідність виправдання обвинуваченого на підставі п.2 ч.1 ст. 373 КПК України.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до переконання що в діях ОСОБА_8 наявний склад злочину, передбачений ч.2 ст.369-2 КК України, тобто одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, яке полягало у впливі на членів комісії Личаківської ВК УДПтСУ у Львівській області (№ 30) по розгляду матеріалів особових справ засуджених для подання до заміни невідбутої частини покарання більш м`яким.

На цей вирок суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі захисник просить скасувати оскаржуваний вирок щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 369-2 КК України та закрити відносно нього кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Зазначає, що стороною захисту не оскаржується вирок у частині виправдання обвинуваченого за ч. 3 ст. 368 КК України, проте вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи захисту щодо невинуватості ОСОБА_8 в пред`явленому обвинуваченні. Покликається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам сторони захисту щодо належності та допустимості доказів. У даному кримінальному провадженні проводились негласні слідчі (розшукові) дії. Однак, при виконанні стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України, документи, які стала підставою для проведення НСРД стороні захисту відкрито не було. Лише 04.06.2019р. сторона обвинувачення відкрила стороні захисту та долучила до матеріалів кримінального провадження копію ухвали апеляційного суду Львівської області від 12.06.2015р. про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_12 . При цьому, прокурор не надав суду доказів на підтвердження того, що під час досудового розслідування ним своєчасно вживались заходи до розсекречення таких документів. Отже, з огляду на положення ч. 12 ст. 290 КПК України долучення прокурором у судовому засіданні таких документів свідчить про недопустимість даних, які в них містяться, оскільки їх отримання суперечить порядку, встановленому закону, оскільки про їх існування було відомо стороні обвинувачення на час звернення до суду з обвинувальним актом, проте вони не були долучені до матеріалів кримінального провадження та не були відкриті стороні захисту. Крім цього, захисник покликається, що підставою для визнання результатів, отриманих при проведенні НСРД, є і те, що стороною обвинувачення не надано протоколи вручення та повернення засобів аудіо-, відео контролю, які використовував ОСОБА_13 під час зустрічі з ОСОБА_8 . Крім цього, суд першої інстанції не надав оцінку показанням ОСОБА_14 про те, що гроші йому було надано працівниками правоохоронних органів, що свідчить про те, що правоохоронні органи надали підтримку ОСОБА_15 під час підготовки заходів з контролю за вчиненням злочину, а отже впливали на розвиток подій.

Крім цього, захисник вважає, що оскаржуваний вирок суду у частині засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 369-2 КК України постановлено судом з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що органом досудового розслідування ОСОБА_8 було висунуто обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України, і суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що в діях обвинуваченого відсутня обов`язкова складова об`єктивної сторони вказаного кримінального правопорушення, а саме можливість в обвинуваченого використати своє службове становище для вчинення дій. Разом з тим, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винним за ч. 2 ст. 369-2 КК України за одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, яке полягало у впливі на членів комісії, при цьому виправдавши обвинуваченого за тими ж ознаками по пред`явленому обвинуваченню. Тобто, суд першої інстанції прийшов до двох протилежних висновків, які поклав в основу зміни кваліфікації дій ОСОБА_8 . Суд першої інстанції, змінивши юридичну кваліфікацію пред`явленого обвинувачення та змінивши формулювання обвинувачення за його фактичними обставинами, вніс істотні зміни в обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, що є порушенням кримінального процесуального закону.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним за ч. 3 ст. 368 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавленням волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно - господарських функцій в органах державної влади, місцевого самоврядування в державних і комунальних підприємствах, установах та організаціях, строком на 3 роки з конфіскацією майна. У відповідності до ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_8 спеціального звання майора внутрішньої служби.

Свої апеляційні вимоги прокурор мотивує невідповідністю висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що ухвалюючи оскаржуваний вирок суд першої інстанції прийшов до висновку, що висунуте ОСОБА_8 обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК України не знайшло свого підтвердження, оскільки достатніх та допустимих доказів на доведення участі у вчиненні інкримінованого злочину стороною обвинувачення не надано та судом не виявлено. Однак, суд першої інстанції прийшов до переконання, що у діях обвинуваченого наявний склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 369-2 КК України, тобто одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Тобто, згідно оскаржуваного вироку, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та одночасно, у порушення вимог ст. 337 КПК України, не приймаючи рішення про зміну правової кваліфікації за це ж діяння ОСОБА_8 визнав винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України. Вважає, що суд першої інстанції частково перебрав на себе повноваження прокурора щодо зміни обвинувачення та висунення додаткового обвинувачення. Крім цього, суд першої інстанції у порушення вимог ч. 2 ст. 373 КПК України, ст. 65 КК України, визнавши ОСОБА_8 винуватим у чиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, не призначив йому покарання та на підставі ст. 49 КК України звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Разом з тим покликається, що ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави. Однак, у ході судового розгляду ОСОБА_8 з відповідною заявою до суду не звертався і таке клопотання не розглядалось.

При цьому, прокурор зазначає, що суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Покликається на показання ОСОБА_10 , наданих у судовому засіданні суду першої інстанції про обставини передачі обвинуваченому грошей на прохання свого брата ОСОБА_16 . Крім цього, суд першої інстанції не спростував та не надав оцінки показанням свідка ОСОБА_11 щодо цих обставин, зокрема і щодо наявності такої кваліфікуючої ознаки незаконних дій обвинуваченого як вимагання. Окрім цього, факт отримання грошових коштів також стверджується протоколом обшуку від 12.06.2015р., згідно якого у верхньому ящику столу у службовому кабінеті ОСОБА_8 вилучено грошові кошти у сумі 1000 доларів США, які попередньо були помічені та ідентифіковані. Не було надано оцінки і показанням свідка ОСОБА_17 , який був понятим і підтвердив факт вилучення вказаних коштів в службовому кабінеті ОСОБА_8 . Не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_8 суттєвого впливу на результати роботи комісії по розгляду матеріалів особових справ засуджених, оскільки згідно матеріалів до повноважень обвинуваченого входить забезпечення ефективного використання передбачених законом заходів заохочення та стягнення, і ОСОБА_8 розумів, що на засіданні комісії буде розглянута затверджена ним характеристика засудженого. Вважає, що наявні у справі докази свідчать про неправдивість показань ОСОБА_8 у заперечення вчинення ним інкримінованого злочину. Покликається, що у ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій отримано фактичні дані про те, що 12.06.2015р. ОСОБА_10 у приміщенні Личаківської ВК № 30 передав ОСОБА_8 , а останній прийняв, неправомірну вигоду за сприяння у вирішенні питання відносно засудженого ОСОБА_11 .

При апеляційному розгляді справи обвинувачений та його захисник підтримали апеляційну скаргу захисника, з наведених у ній мотивів, просили таку задоволити, а також заперечили апеляційну скаргу прокурора, з огляду на її безпідставність.

Прокурор у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу прокурора, з наведених у ній мотивів, та просив таку задоволити, а також заперечив апеляційну скаргу сторони захисту як необґрунтовану.

Заслухавши доповідача, пояснення присутніх учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно достатті 370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним єрішення,ухвалене компетентнимсудом згідноз нормамиматеріального праваз дотриманнямвимог щодокримінального провадження,передбачених цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно достатті 94цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На переконання колегії суддів вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 01 жовтня 2020 року відносно ОСОБА_8 не відповідає даній нормі закону.

Вимоги щодо змісту вироку встановлені у ст.374 КПК України.

Відповідно до п.1 ч.4 даної норми закону у разі визнання особи виправданою у резолютивній частині вироку зазначаються, зокрема рішення про визнання особи невинуватою у пред`явленому обвинуваченні та її виправдання.

Згідно п.2ч.4ст.374КПК Україниу разівизнання особивинуватою урезолютивній частинівироку зазначаються,зокрема рішенняпро визнанняособи винуватоюу пред`явленомуобвинуваченні тавідповідні статті(частинистатті)закону Українипро кримінальнувідповідальність, покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.

При цьому, як зазначено у цьому ж пункті якщо особі пред`явлено декілька обвинувачень і деякі з них не доведені, то у резолютивній частині вироку зазначається, за якими з них обвинувачений виправданий, а за якими - засуджений.

Тобто, лише при пред`явленні особі декілька обвинувачень резолютивна частина вироку, за певних обставин, може містити рішення як про виправдання особи за одним обвинуваченням, так і про її засудження за іншим обвинуваченням.

Згідно розглянутого судом першої інстанції обвинувального акту ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, а саме у тому, що він, будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, в обов`язки якої входить виконання функцій представника влади, одержав неправомірну вигоду для себе за вчинення, чи не вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої йому влади чи службового становища, що поєднано з вимаганням неправомірної вигоди.

Як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, та виправдав його у зв`язку з недоведеністю, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.368 КК України.

Отже, суд першої інстанції прийняв рішення про визнання ОСОБА_8 невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за ч.3 ст.368 КК України, яке складається з одного епізоду, та виправдав його.

Разом зтим,як вбачаєтьсяз резолютивноїчастини вироку суд першої інстанції одночасно за цим же епізодом визнав ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України.

Тобто, за відсутності пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення за ч. 2 ст. 369-2 КК України, і пред`явлення йому обвинувачення лише за ч.3 ст.368 КК України (по одному епізоду), висновки суду першої інстанції, які наведено у резолютивній частині оскаржуваного вироку, у даному випадку є взаємовиключними.

Крім цього, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку відносно ОСОБА_8 не дотримався вимог ч.2 ст.373 КПК України.

Так, відповідно до ч.2 ст.373 КПК України якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання, звільняє від покарання чи від його відбування у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, або застосовує інші заходи, передбачені законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбаченихстаттею 49цього Кодексу.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» ухвалення рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави.

У матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що обвинувачений ОСОБА_8 , який не визнав своєї вини у пред`явленому йому обвинуваченні, надав згоду щодо його звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Отже, визнавши ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, суд першої інстанції повинен був призначити йому покарання, і у подальшому, за наявності передбачених законом обставин, міг прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від покарання.

Разом з тим, суд першої інстанції визнав ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, та на підстав ст. 49 КК України звільнив його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Як передбачено п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно ч.1 ст.412 КПК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно доп.4ч.1ст.411КПК Українисудове рішеннявважається таким,що невідповідає фактичнимобставинам кримінальногопровадження,якщо висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Згідно ч. 2 даної норми закону вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

За таких обставин, колегія судів приходить до переконання, що вирок Шевченківського районного суду м.Львова від 01.10.2020р. відносно ОСОБА_8 ухвалено з істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, і висновки суду першої інстанції, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Згідно п. 6 ч.1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ураховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення не можуть бути усунуто при апеляційному розгляді, а тому вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_8 слід скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.415 КПК України, суд апеляційної інстанції, призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, а тому під час нового розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_8 суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, з використанням наданих процесуальних можливостей дослідити доводи, наведені в апеляційних скаргах, які не були предметом дослідження при апеляційному розгляді даної справи, та в залежності від установленого прийняте законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 409, 412, 415, 419 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задоволити частково.

Вирок Шевченківського районногосуду м.Львовавід 01жовтня 2020року відносно ОСОБА_8 скасувати та призначити у даному кримінальному провадженні новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала є остаточною та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий :

Судді :