ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2021 р. Справа№ 910/11284/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 28.01.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2020

у справі №910/11284/20 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маестро Тікет Систем"

до Національного музею народної архітектури та побуту України

про стягнення 735667,34 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маестро Тікет Систем" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного музею народної архітектури та побуту України про стягнення 735667,34 грн, з яких 607427,10 грн основного боргу, 40056,61 грн 3 % річних та 88183,63 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов`язань за агентським договором від 15.02.2016 в частині сплати позивачу агентської винагороди (оплати за надані агентські послуги за реалізацію квитків) за період з 12.03.2016 до 05.01.2017. У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 607427,10 грн основного боргу, 40056,61 грн 3 % річних та 88183,63 грн інфляційних втрат та покласти на відповідача судові витрати.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечував з підстав недійсності укладеного між сторонами договору та з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

29.09.2020 відповідачем подано суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності, в якій відповідач просив суд застосувати до вимог позивача позовну давність та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 у справі №910/11284/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Національного музею народної архітектури та побуту України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маестро Тікет Систем" 385875 (триста вісімдесят п`ять тисяч вісімсот сімдесят п`ять) грн основного боргу, 34425 (тридцять чотири тисячі чотириста двадцять п`ять) грн 11 коп. 3 % річних, 87125 (вісімдесят сім тисяч сто двадцять п`ять) грн 79 коп. інфляційних втрат та 7611 (сім тисяч шістсот одинадцять) грн 39 коп. судового збору. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення 221552,10 грн основного боргу, 5631,50 грн 3 % річних та 1057, 84 грн інфляційних втрат відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідачем не виконано належним чином договірних зобов`язань за агентським договором від 15.02.2016 щодо оплати наданих позивачем послуг. При цьому, до позовних вимог про стягнення заборгованості за зобов`язаннями відповідача щодо сплати 199243,48 грн винагороди агенту за договором, судом застосована позовна давність; судом визнано недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення агентської винагороди за реалізацію позивачем квитків на проїзд, оскільки умовами договору не врегульовано відносини сторін щодо реалізації квитків на проїзд. Оскільки позивачем при здійсненні відповідних розрахунків були невірно розраховані сума боргу відповідача за договором та період прострочення відповідача, судом першої інстанції здійснено перерахунок сум 3% відсотків річних та інфляційних втрат, за яким стягненню підлягають 87125,79 грн 79 коп. інфляційних втрат та 7611,39 грн судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Національний музей народної архітектури та побуту України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. При цьому відповідач стверджує про недійсність агентського договору, оскільки у відповідності до вимог чинного законодавства закупівлі послуг, вартість яких дорівнює або перевищує 200000,00 грн має здійснюватися шляхом закупівлі таких послуг на тендерних умовах. Крім того, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав спливу строку позовної давності до вимог позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного музею народної архітектури та побуту України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 у справі №910/11284/20; призначено до розгляду апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

15.02.2016 між позивачем, як агентом, та відповідачем, як організатором, було укладено договір, відповідно до п. 2.1. якого агент надає організатору послуги з реалізації квитків на всі заходи організатора, які будуть здійснюватися з використанням автоматизованої системи продажу квитків, та з розміщення реклами за власний рахунок згідно додаткових угод (далі за текстом - договір).

В розділі 1 договору сторони визначили, що захід - це події, вистави, фестивалі, екскурсії та відвідування, які щоденно відбуваються на території організатора.

Відповідно до п. 3.1.2. організатор зобов`язався сплачувати агенту винагороду в порядку та розмірі, зазначеному в п. 4.1. договору.

Агент зобов`язується згідно з п.3.2.1., 3.2.2., 3.2.3., 3.2.6. договору забезпечити необхідну кількість бланків квитків для реалізації через автоматизовану систему продажу квитків, забезпечити реалізацію квитків на заходи організатора у всіх пунктах автоматизованої системи продажу квитків через розповсюджувачів квитків, забезпечити організатора доступом до автоматизованої системи продажу квитків та отримання інформації про реалізацію білетів на заходи, які він проводить, звітувати перед організатором про всі продані квитки в письмовій формі - щомісяця, шляхом надсилання організатору двох примірників підписаних зі своєї сторони акта про надані послуги у звітному місяці, протягом 5 днів місяця, який слідує за звітним.

В п. 4.1. договору сторони погодили, що винагорода агента становить 25 % від загальної суми коштів, отриманих за реалізацію квитків у власних пунктах реалізації та передається шляхом залишення її у власній касі.

Агент забезпечує своєчасне переведення на розрахунковий рахунок організатора коштів за реалізовані квитки з використанням єдиної автоматизованої системи, за виключенням відшкодування, визначеної у п. 4.1. договору винагороди, - не рідше 1 разу на тиждень. Остаточний розрахунок між сторонами відбувається після підписання сторонами акту звірки реалізації квитків, який є підставою для проведення розрахунків, та являється невід`ємною частиною договору (п. 4.2. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору договір набуває чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2016. Термін дії договору автоматично продовжується у випадку, якщо жодна із сторін не заявила про бажання його розірвати протягом строку його дії.

Пунктом 1 додатку № 1 до договору встановлено, що агент передав організатору ідентифікатори доступу до автоматизованої системи продажу квитків (логіни та паролі) для 6 користувачів організатора, а саме 4 касири, 1 бухгалтер та 1 адміністратор екскурсій.

Згідно з пунктом 4 додатку № 1 агент передав у користування організатору комп`ютерне обладнання на загальну суму 21 450, 00 грн.

В додатковій угоді № 1.1 від 01.03.2016 до договору, сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 4.1 договору та викласти його в наступній редакції: "Взаєморозрахунки сторін: "Винагорода агента становить 25 % (двадцять п`ять відсотків) від загальної суми коштів, отриманих за реалізацію квитків та передається шляхом залишення її у власній касі".

В додатковій угоді № 1.2 від 10.06.2016 до договору сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 4.1, виклавши його у наступній редакції: "Винагорода агента становить 25 % (двадцять п`ять відсотків) від загальної суми коштів, отриманих за реалізацію квитків.

Агент забезпечує своєчасне переведення на розрахунковий рахунок організатора коштів за реалізовані квитки з використанням єдиної автоматизованої системи, без вирахування (утримання) суми вартості послуг агента згідно п.4.1.договору - не рідше 1 разу на тиждень.

Організатор зобов`язаний не пізніше 5 днів після отримання коштів перерахувати агенту його агентську винагороду згідно п. 4.1.

Остаточний розрахунок між сторонами за цим договором відбувається після підписання сторонами акту звіряння розрахунків, який є підставою для перерахування коштів на розрахункові рахунки організатора та Агента" (п. 2 додаткової угоди від 10.06.2016).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 1.3 від 11.07.2016 сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 4.1 договору, виклавши його у наступній редакції: "Винагорода агента становить 2 % (два відсотка) від загальної суми коштів, отриманих за реалізацію квитків".

Так, згідно з актами виконаних робіт (наданих послуг), звітами системи до актів виконаних робіт, касовими звітами про реалізацію квитків (абонементів), агент за період з 12.03.2016 по 03.01.2017 реалізував квитків на загальну суму 3769141,00 грн.

При цьому, із змісту наданих позивачем актів вбачається, що за вказаний період агент реалізував вхідних квитків на загальну суму 3657791,00 грн (березень 2016 року - 308915,00 грн; квітень 2016 року - 353388,00 грн; травень 2016 року - 759557,00 грн; червень 2016 року - 496640,00 грн; липень 2016 року - 484350,00 грн; серпень 2016 року - 443167,00 грн; вересень 2016 року - 463811,00 грн; жовтень 2016 року - 289421,00 грн; листопад 2016 року - 35677,00 грн; грудень 2016 року - 16896,00 грн; січень 2017 року - 5969,00 грн) та квитків на проїзд на загальну суму 111350,00 грн (березень 2016 року - 9000,00 грн; квітень 2016 року - 15250,00 грн; травень 2016 року - 19750,00 грн; червень 2016 року - 18450,00 грн; липень 2016 року - 12500,00 грн; серпень 2016 року - 11500,00 грн; вересень 2016 року - 10650,00 грн; жовтень 2016 року - 8050,00 грн; листопад 2016 року - 3750,00 грн; грудень 2016 року - 1750,00 грн; січень 2017 року - 1000,00 грн).

За розрахунком позивача загальна вартість наданих агентом організатору послуг за договором за період з 12.03.2016 по 05.01.2017 становить 607427,10 грн.

Відповідно до виписок по рахунку агента та платіжних доручень щодо перерахування агентом коштів організатору, агент за період з 14.03.2016 до 05.01.2017 перерахував організатору кошти як оплату за договором на загальну суму 3762370,00 грн, з яких 3653072,00 грн оплата за вхідні квитки та 109298,00 грн оплата за проїзд.

Як зазначає позивач, він як агент не скористався своїм правом на притримання коштів у розмірі винагороди у період з 15.02.2016 до 09.06.2016, а саме з дати укладення договору до дати укладання додаткової угоди № 1.2, якою змінено порядок оплати агентської винагороди. Натомість, організатор, отримавши всі кошти за квитки, не сплатив агенту винагороди, відповідно, не виконав взяті на себе зобов`язання за договором.

26.07.2017 агент звертався до організатора з листом вих. № 260717, в якому просив погасити заборгованість в сумі 607431,10 грн за договором.

У відповіді на зазначений лист (вих. № 260717) 31.07.2017 організатор вказав, що заборгованість за договором у сумі 607431,10 грн буде оплачена за наявності фінансування з Державного бюджету України (лист вих. б/н від 31.07.2017).

18.12.2018 агент направляв організатору лист вих. № 1812-18 від 18.12.2018 щодо погашення заборгованості за наданні послуги за договором, що підтверджується матеріалами справи.

Організатор відповіді на лист вих. №1812-18 від 18.12.2018 не надав, заборгованість за договором не сплатив.

Предметом позову у справі є вимоги про стягнення 607427,10 грн основної заборгованості, 40056,61 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 11.01.2017 до 28.07.2020 та 88183,63 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення з 11.01.2017 до 28.07.2020.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою укладений сторонам договір є договором доручення (агентським договором).

Відповідно до частин 1, 2 статті 295 Господарського кодексу України комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб`єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб`єкта, якого він представляє.

Комерційним агентом може бути суб`єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

За приписами статті 296 Господарського кодексу України агентські відносини виникають у разі: надання суб`єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій; схвалення суб`єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб`єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

У відповідності до частин 1, 2 статті 297 Господарського кодексу України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов`язується надати послуги другій стороні (суб`єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб`єкта і за його рахунок.

Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов`язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами.

Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 1000 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 1004 Цивільного кодексу України повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

З наявних в матеріалах справи актів виконаних робіт (наданих послуг), звітів системи до актів виконаних робіт, касових звітів про реалізацію квитків (абонементів) вбачається, що позивачем надано послуги з реалізації вхідних квитків за договором за період з 12.03.2016 до 03.01.2017 на загальну суму 3657791,00 грн.

Відповідні послуги були прийняті відповідачем, про що свідчить підпис відповідальної особи та відтиск печатки відповідача на актах.

Статтею 1002 Цивільного кодексу України встановлено, що повірений має право на плату за виконання свого обов`язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

В договорі сторони погодили, з огляду на укладені між сторонами додаткові угоди, що:

- з 01.03.2016 до 09.06.2016 винагорода агента становить 25 % від загальної суми коштів, отриманих за реалізацію квитків та передається шляхом залишення її у власній касі, агент переводить кошти не рідше 1 разу на тиждень, остаточний розрахунок - після підписання сторонами акту звірки реалізації квитків;

- з 10.06.2016 до 10.07.2016 винагорода агента становить 25 % від загальної суми коштів, отриманих за реалізацію квитків, агент переводить кошти без вирахування (утримання) суми вартості послуг агента, не рідше 1 разу на тиждень, організатор не пізніше 5 днів після отримання коштів зобов`язаний перерахувати агенту його винагороду, розрахунок - після підписання сторонами акту надання послуг з реалізації квитків, остаточний розрахунок - після підписання сторонами акту звіряння розрахунків;

- з 11.07.2016 винагорода агента становить 2 % від загальної суми коштів, отриманих за реалізацію квитків, агент переводить кошти без вирахування (утримання) суми вартості послуг агента, не рідше 1 разу на тиждень, організатор не пізніше 5 днів після отримання коштів зобов`язаний перерахувати агенту його винагороду, розрахунок - після підписання сторонами акту надання послуг з реалізації квитків, остаточний розрахунок - після підписання сторонами акту звіряння розрахунків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 01.03.2016 до 09.06.2016 агент реалізував вхідних квитків на суму 1562376,00 грн, в період з 10.06.2016 до 10.07.2016 - на суму 684066,00 грн та з 11.07.2016 до 03.01.2017 - на суму 1411 349, 00 грн.

Відповідно до умов договору винагорода агента з 01.03.2016 до 09.06.2016 склала 390 594, 00 грн (1562376 * 25% = 390594,00) і мала бути сплачена шляхом залишення в касі агента, винагорода агента з 10.06.2016 до 10.07.2016 склала 171016,50 грн (684066,00 * 25 % = 171016,50) та мала були сплачена протягом 5 днів з моменту отримання коштів організатором, а винагорода агента з 11.07.2016 до 03.01.2017 склала 28226, 98 грн (1411349, 00 * 2 % = 28226,98) та мала були сплачена протягом 5 днів з моменту отримання коштів організатором.

Суд також встановив, що загалом агент перерахував кошів організатору за реалізовані вхідні квитки за період 12.03.2016 по 05.01.2017 на суму 3653072,00 грн, при цьому з 01.03.2016 до 09.06.2016 агент перерахував організатору суму 1151666,25 грн, за період з 10.06.2016 до 10.07.2016 - 780937,75 грн, та 11.07.2016 до 05.01.2017 - 1720468,00 грн.

Отже, агент реалізував вхідних квитків на загальну суму 3657791,00 грн, а перерахував організатору коштів на загальну суму 3653072,00 грн:

- за період з 01.03.2016 до 09.06.2016 агент реалізував вхідних квитків на суму 1562376,00 грн та перерахував організатору суму 1151666,25 грн, різниця складає суму 410709,75 грн (1562376, 00 - 1151666, 25 = 410709, 75) на користь агента;

- за період з 10.06.2016 до 10.07.2016 агент реалізував вхідних квитків на суму 684066,00 грн та перерахував організатору суму 780937,75 грн, різниця складає суму 96 871,75 грн на користь організатора;

- за період з 11.07.2016 до 05.01.2017 агент реалізував вхідних квитків на суму 1411349,00 грн та перерахував організатору суму 1720468,00 грн, різниця складає суму 309119,00 грн на користь організатора.

Отже, в період з 01.03.2016 до 09.06.2016 агент отримав свою винагороду в розмірі 390594,00 грн, адже за вказаний період різниця між вартістю реалізованих квитків та перерахованих коштів склала 410709,75 грн, тобто 390594,00 грн винагороди агента залишеної в касі агента та 20115,75 грн, які агент мав перерахувати за умовами договору організатору.

В період з 10.06.2016 до 10.07.2016 агент був зобов`язаний перераховувати організатору всі кошти отримані від реалізації квитків, а організатор був зобов`язаний у строк не пізніше 5 днів з дня отримання коштів сплатити агенту його винагороду. За вказаний період агент реалізував вхідних квитків на суму 684066,00 грн, та відповідно був зобов`язаний перерахувати ці кошти організатору, також у агента залишилося невиконане перед організатором зобов`язання щодо перерахування 20115,75 грн за минулий період, отже позивач був зобов`язаний у зазначений період перерахувати відповідачу 704181,75 грн, а фактично перерахував суму 780937,75 грн, а відповідач в свою чергу мав зобов`язання сплатити позивачу за вказаний період 171016,50 грн винагороди, проте не сплатив, і доказів іншого матеріали справи не містять. Таким чином за період з 10.06.2016 до 10.07.2016 позивач свої зобов`язання за договором виконав повністю, навіть здійснив переплату на суму 76756,00 грн, а відповідач свої зобов`язання на суму 171016,50 грн не виконав.

В період з 11.07.2016 до 05.01.2017 агент був зобов`язаний перераховувати організатору всі кошти отримані від реалізації квитків, а організатор був зобов`язаний у строк не пізніше 5 днів з дня отримання коштів сплатити агенту його винагороду. За вказаний період агент реалізував вхідних квитків на суму 1411349,00 грн, та відповідно був зобов`язаний перерахувати ці кошти організатору, а організатор в свою чергу мав зобов`язання сплатити позивачу за вказаний період 28226,98 грн винагороди, проте не сплатив, і доказів іншого матеріали справи не містять. Фактично у вказаний період позивач перерахував відповідачу 1720468,00 грн, тобто здійснив переплату на суму 309119,00 грн.

Загалом позивач здійснив за договором переплату на суму 385875,00 грн (76756,00 + 309119,00 = 385875,00), тоді як відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором на суму 199243,48 грн (171016,50 + 28226,98 = 199243,48).

Строк виконання зобов`язань по оплаті винагороди агента в розмірі 199243,48 грн за умовами договору становить не більше 5 днів з моменту отримання коштів від агента, відповідно на момент розгляду справи такий строк настав (дата настання строку - 10.01.2017).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Строк повернення коштів переплати за договором, в умовах договору встановлений не був, відповідно зобов`язання по поверненню коштів переплати за договором у відповідача виникає з моменту отримання вимоги позивача про повернення таких коштів.

Матеріалами справи підтверджено, що в липні 2017 року позивач звертався до відповідача з вимогою погасити заборгованість по договору в розмірі 607431,10 грн, а в грудні 2018 року позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором в розмірі 607431,10 грн.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що позивач вимагав від відповідача сплати заборгованості за договором, а отже оплати як заборгованості по сплаті винагороди, так і повернення переплати.

Першу вимогу щодо сплати заборгованості по договору відповідач отримав 31.07.2017 (вказану дату суд встановив із дати відповіді відповідача - лист від 31.07.2017), відповідно був зобов`язаний у строк до 07.08.2017 повернути кошти переплати за договором - 385875, 00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що як строк сплати винагороди агента за договором, так і строк повернення переплати за договором настав.

В силу вимог ст. ст. 525, 526, 530, 599, 610, 612 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню належним чином у встановлений строк та припиняється виконанням, проведеним належним чином. Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 585118,48 грн (385875,00 переплати + 199243,48 винагороди = 585118,48) відповідачем не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 585118,48 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати винагороди та повернення коштів переплати, є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 585118,48 грн є обґрунтованими.

Разом з тим в суді першої інстанції відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності. На думку відповідача, договір припинив свою дію 05.01.2017, відповідно останній день сплати по ньому 12.01.2017, відтак позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Частиною 5 ст. 261 Цивільного кодексу України внормовано, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ст. 264 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вважає, що позовна давність за зобов`язаннями відповідача щодо сплати 199243,48 грн винагороди агенту за договором спливла 31.07.2020, враховуючи обставини направлення відповідачем позивачу листа від 31.07.2017 про фактичне визнання заборгованості, тоді як з позовом до суду позивач звернувся 03.08.2020, тобто поза межами строку позовної давності.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 199243,48 грн винагороди агенту слід відмовити.

Позовні вимоги в частині стягнення агентської винагороди за реалізацію позивачем квитків на проїзд є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки договір не містить жодних умов, якими врегульовуються відносини сторін щодо реалізації квитків на проїзд, крім того, матеріали справи не містять доказів із яких би вбачалося, що відповідач вправі здійснювати господарську діяльність щодо перевезення пасажирів. Жодних інших підстав позову, окрім не виконання відповідачем його зобов`язань за договором, позивач в позові не наводить.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача коштів переплати за договором, розмір яких як встановлено судом складає 385875,00 грн, то як вірно встановлено судом першої інстанції, строк виконання зобов`язання по їх поверненню настав для відповідача 07.08.2017, відповідно строк позовної давності за такими вимогами спливає 07.08.2020, а з позовом до суду позивач звернувся 03.08.2020, тобто в межах строку позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 385875,00 грн основного боргу підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 40056, 61 грн 3 % річних за загальний період прострочення з 11.01.2017 до 28.07.2020 та 88183,63 грн інфляційних втрат за загальний період прострочення з 11.01.2017 до 28.07.2020, колегія суддів зазначає наступне.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено вище, відповідач у встановлений строк свого обов`язку по оплаті вартості виконаних позивачем послуг не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

З огляду на те, що при здійсненні розрахунку інфляційних втрат та 3% річних позивачем невірно розраховані сума боргу та період прострочення, судом апеляційної інстанції здійснено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, у відповідності до якого стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 % річних в розмірі 34425,11 грн за період з 08.08.2017 до 28.07.2020 та інфляційні втрати в розмірі 87125,79 грн за період з вересня 2017 року до червня 2020 року.

Позовні вимоги в частині стягнення 5631,50 грн 3 % річних та 1057,84 грн інфляційних втрат є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Національного музею народної архітектури та побуту України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 у справі №910/11284/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11284/20 повернути Господарському суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 11.02.2021.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук