open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

Справа № 368/1107/20

Провадження № 1-кп/368/99/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2021 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районнийсуд Київської області у складі:

Головуючий суддя: ОСОБА_1

При секретарі: ОСОБА_2

-розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кагарлицького районного суду Київської області в м. Кагарлик кримінальне провадження за клопотанням прокурора, - заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 про звільненнявід кримінальноївідповідальності взв`язку іздійовим каяттямпідозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, відносно якого запобіжний захід в рамках даного кримінального провадження не обирався,в рамкахкримінального провадження№ 12020110190000193від 15.05.2020року з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, -

- за участі сторін кримінального провадження:

- сторона обвинувачення:

Прокурор,- ОСОБА_3

- сторона захисту:

-Підозрюваний,- ОСОБА_4

В С Т А Н О В И В :

15.10.2020року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшло клопотання прокурора, - заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 про звільненнявід кримінальноївідповідальності підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,в рамкахкримінального провадження№ 12020110190000193від 15.05.2020року з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, в якомупрокурор проситьсуд винестисудове рішенняу видіухвали,на підставіякої:

1. Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, маючого повну середню освіту, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст 27, ч. 1 ст. 213 КК України, відомості про яке внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань 15.05.2020 за №12020110190000193 від кримінальної відповідальності у зв`язку із дійовим каяттям.

2. Закрити кримінальне провадження №12020110190000193 від 15.05.2020.

Вимоги, викладені в прохальній частині клопотання, прокурорм обгрунтовує наступними обставинами та нормами права, які викладені в мотивувальній частині його клопотання, а саме, -

ОСОБА_5 , за попередньою змовою з посадовими особами ТОВ «Летто-Трейд» в особі директора ОСОБА_6 на орендованій у Кагарлицькій міській раді земельній ділянці організували за адресою: м. Кагарлик, пров. Серпнева, 8, прийом металобрухту від фізичних осіб, від імені та в інтересах вказаного товариства.

Так, в період, - з вересня 2019 по грудень 2019 ( точної дати слідством не встановлено), маючи прямий умисел на порушення порядку, здійснення операцій з металобрухтом, з метою отримання коштів для задоволення власних потреб, без державної реєстрації, як передбачає Закон України «Про металобрухт» від 16.11.2000 року зі змінами від 12.07.2016 року, знаючи що ТОВ «Летто-Трейд» не являється суб`єктом господарської діяльності, відомості про якого не включено до переліку суб`єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом, з використанням вагів приймав (здійснив заготівлю) брухту чорних та кольорових металів у фізичних осіб по ціні 3 грн за 1 кг, вказаний брухт зберігався на майданчику АДРЕСА_2 .

Вказане діяння органами досудового розслідування кваліфіковано, як співиконання злочину щодо порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом, а саме здійснення прийому брухту кольорових і чорних металів посадовими особами суб`єктами господарської діяльності, відомості про яких не включено до переліку суб`єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України.

26.08.2020 слідчим СВ Кагарлицького ВП Обухівського ВП ГУНП в Київській області з погодженням із прокурором у кримінальному провадженні:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, маючого повну середню освіту, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

- письмово повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, в співвконанні злочину щодо порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом, а саме здійснення прийому брухту кольорових і чорних металів посадовими особами суб`єктами господарської діяльності, відомості про яких не включено до переліку суб`єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом.

Факт вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України та обґрунтованість підозри підтверджується наступними доказами:

-Заявою ОСОБА_8 про вчинення кримінального правопорушення від 02.10.2019 року;

- Свідченнями свідка ОСОБА_8 , який повідомив про те, що йому від сторонніх людей стало відомо, що в м. Кагарлик Київської області функціонує пункт прийому металобрухту;

- Свідченнями свідка ОСОБА_9 , який повідомив про те, що у зв`язку з нестачею коштів для проживання він неодноразово здавав металобрухт за адресою: АДРЕСА_2 . Металобрухт приймає чоловік на ім`я ОСОБА_10 , який зважує метал та видає кошти. Жодних квитанцій та чеків він не видає. Також він сторонніх людей йому відомо, що вказаний пункт метало прийому функціонує без дозвільних документів;

- Свідченнями свідка ОСОБА_11 який дав аналогічні покази надані свідком ОСОБА_9 ;

- Протоколом обшуку від 07.12.2019 року за адресою: АДРЕСА_2 , згідно якого було виявлено та вилучено металобрухт чорного та кольорових металів, та кошти, які були вилучені до Кагарлицького ВП, та визнані речовим доказом;

- Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 10.12.2019 року, відповідно до якої було накладено арешт на вилучене в ході проведення обшуку речі;

- Свідченнями підозрюваного ОСОБА_7 , який повідомив, що з вересня по грудень 2019 року працював приймальником чорного та кольорових металів за адресою: АДРЕСА_2 . Фізичні особи приносили металобрухт, який він зважував, робив відповідний запис в записнику, та надав особі кошти. Сума приймання металу була 3 грн. за 1 кг. Жодних документів про законність метало прийомного пункту він не бачив. А його запевняли, що всі документи в наявності. Свою вину у вчиненому визнав повністю.

- Листом Кагарлицької РДА про те, що райдержадміністрацією до Переліку підприємства, які отримали акт обстеження спеціалізованих або спеціалізованих металургійних переробних підприємств та їх приймальних пунктів на відповідність вимогами ЗУ «Про металобрухт» та можуть здійснювати операції, пов`язані з металобрухтом за адресою: АДРЕСА_2 , не включено жодного суб`єкта господарської діяльності.

Шкоди інкримінованим ОСОБА_12 діяннями нікому не завдано, потерпілі у провадженні відсутні та цивільні позови ніким не заявлені.

У ст. 44 КК України визначено правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності. Вказаною нормою, передбачено, що особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Вказаним законом є норми КПК України, а саме ст.ст.285-289, які визначають порядок звільнення від кримінальної відповідальності.

Згідно зі ст. 45 КК України визначено такі підстави для звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із дійовим каяттям.

Вказаною нормою передбачено, що особа, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення кримінального правопорушення щиро покаялася, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Крім нього, відповідно до примітки до ст. 45 КК України корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 366-1, 368, 368-3 369, 369-2, 369-3 цього Кодексу.

Водночас, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, який не відноситься до корупційних кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення кого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Статтею 213 ч. 1 КК України встановлено кримінальну відповідальність за діяння, що полягають у здійснення прийому брухту кольорових і чорних металів фізичними особами, здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів посадовими особами суб`єктів господарської діяльності, відомості про яких не включено до переліку суб`єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом, надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, за які передбачена кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до одного року.

Щире каяття ОСОБА_7 на переконання прокурора полягає в наступному: повне та беззаперечне визнання вини під час досудового розслідування, неодноразове висловлення жалі з приводу вчиненого як прокурору, слідчому, так і іншим окремим громадянам, засудження з соромом своїх злочинних дій, що також, вказує на бажання виправити ситуацію.

Активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення полягає в тому, що ОСОБА_5 під час проведення досудового розслідування, повідомив деталі обставин вчиненого ним проступку, невідкладно з`являвся на виклик до слідчого та прокурора.

26.08.2020 підозрюваний ОСОБА_5 звернувся із заявою про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям.

Встановлено, що ОСОБА_5 вперше вчинив кримінальний проступок, що є передумовою його звільнення від кримінальної відповідальності у відповідності до ст. 45 КК України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44. 45 КК України, ст.ст. 285, 286, 287 КПК України, - прокурор просить суд задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині його клопотання.

15.10.2020року автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 35 КПК України для слухання даного кримінального провадження був визначений суддя Кагарлицького районного суду ОСОБА_1

15.01.2021 року Кагарлицьким районним судом винесено ухвалу, на підставі якої:

1. Відкрито провадження у кримінальному провадженні за клопотанням прокурора, - заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 про звільненнявід кримінальноївідповідальності підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,в рамкахкримінального провадження№ 12020110190000193від 15.05.2020року з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України.

2. Кримінальне провадження за клопотанням прокурора, - заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 про звільненнявід кримінальноївідповідальності підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,в рамкахкримінального провадження№ 12020110190000193від 15.05.2020року з правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, -

-призначено дослухання на16год.00хв.21.01.2021року вприміщенні Кагарлицькогорайонного судуКиївської області (09201, Київська область, м. Кагарлик, вул. Володимира Великого, будинок 3).

3. В судове засідання викликано учасників процесу:

- прокурора, - заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 , чи іншого прокурора, який входить до складу групи прокурорів в даному кримінальному провадженні;

-підозрюваного ОСОБА_4 .

4. Копію ухвали направлено вищепереліченим учасникам судового провадження.

21.01.2021року слухання справи було відкладено на 17 год. 00 хв. 03.02.2021 року в зв`язку з клопотанням прокурора.

В судовомузасуданні,яке відбулося03.02.2021року,прокурор Кагарлицькоїмісцевої прокуратуриКиївської області ОСОБА_3 вимоги, викладені в прохальній частині його клопотання, - підтримав, обьгрунтовував свою правову позицію обставинами та нормами права, які викладені в мотивувальній частині його клопотання, та які судорм зазначено вище.

Додатково в судовому засіданні заявив клопотання про приєднання до матеріалів справи витягу з ЄРДР № 12020110190000193 від 08.10.2019, вимога щодо судимості у відношенні підозрюваного ОСОБА_4 , характеристику по місцю проживання на підозрюваного ОСОБА_4 .

Вищевкзане клопотання прокурора вирішено судом (задоволено) шляхом винесення процесуальної ухвали (без видалення до нарадчої кімнати), та, відповідно, вищевказані письмові докази приєднано до матеріалів кримінального провадження.

На запитання суду щодо надання інших доказів, які істотно впливають на вирішення його клопотання по суті, прокурор зазначив, що інших доказів не надасть, так як вони знаходяться в іншому кримінальному провадженні, та, відповідно, - вважає, що ним до матеріалів клопотання додано достатньо доказів, які необхідні для вирішення його клопотання по суті, адже згідно положень чинного КПК України взагалі не передбачено долучення до клопотання будь яких письмових доказів.

Суд, оцінюючи правову позицію прокурора в даному кримінальному провадженні щодо відсутності необхідності надання до тексту клопотання будь яких інших доказів, вважає її юридично нікчемною та такою, яка обумовлена необізнаністю прокурора в нормах кримінального процесуального права.

Така позиція прокурора, на думку суду обумовлена, якщо не незнанням норм чинного КПК України, то викликана також відсутністю будь якої доказової бази на підтвердження винуватості підозрюваного ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України.

Вищевикладену непереборну позицію суд обгрунтовує наступним:

Так, дійсно, в ч. 1 ст. 287 КПК України викладено вимоги до клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Дійсно, у відповідності до ч. 2 ст. 287 КПК України до клопотання прокурора повинна бути додана письмова згода особи на звільнення від кримінальної відповідальності.

Суд зазначає, що клопотання прокурора ОСОБА_3 від 27.08.2020 року про звільнення від кримінальнолї відповідальності ОСОБА_6 формально відповідає вимогам, які визначені в ч.ч. 1, 2 ст. 287 КК України, але на цьому віднопідність дій прокурора (щодо подання клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності) вимогам чинного КПК України закінчується, так як подальші дії прокурора, який наполягав в судовому засіданні, що долучення будь яких інших доказів до клопотання при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, - нічим не передбачено, - є юридично нікчемними, так як спростовуються імперативними нормами чинного КПК України, та положеннями ППВСУ № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

Так,згідно ч.1ст.288КПК України розгляд клопотання прокурора здійснюється у присутності сторін кримінального провадження та потерпілого в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом із особливостями, встановленими цією статтею.

Згідно ч.6ст.9КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулююбть або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Згідно п. 2 ППВСУ № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» при вирішенніпитання прозвільнення особивід кримінальноївідповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового, апеляційного або касаційного розгляду справиповинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком, а до апеляційного та касаційного судів - з обвинувальним вироком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному КПК порядку відповідне судове рішення.

Якщо органи дізнання або досудового слідства зазначені обставини не встановили, а суд при попередньому чи судовому розгляді справи не може усунути допущену ними неповноту або неправильність, справу необхідно направити на додаткове розслідування з дотриманням вимог ст. 246 або ст. 281 КПК.

Судам слід звернути увагу на те, що ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна лише за наявності її згоди на закриття справи з відповідної підстави.

Отже, як вбачається з положень вищевказаних норм матеріального та процесуального права, суд при вирішенні питання про винесення ухвали про звільнення особи від кримінальної відповідальності повинен переконатися, що особа, щодо якої ставиться питання про звільнення її від кримінальної відповідальності дійсно винна у вчиненому злочині, чи взагалі мав місце факт вчинення злочину.

Суд наголошує на тій обставині, що прокурором, окрім як витягу з ЄРДР, довідки на судимість на ОСОБА_4 та характеристики на підозрюваного, - до суду ніяких доказів на підтвердження винуватості підозрюваного в злочині, який йому інкримінується, - не надано, а тому суд позбавлений юридично та фактично прийняти обгрунтоване, законне процесуальне рішення про звільнення підозрюваного ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, та вимушений прийняте процесуальне рішення у виді ухвали, як окремого процесуального документу (з постановленням в нарадчій кімнаті) про відмову в задоволенні клопотання прокурора, та здійснити процесуальні дії, які чітко зазначені в ч. 4 ст. 288 КПК України, - повернути клопотання прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

На глибоке переконання суду, яке буде обгрунтоване нижче в мотивувальній частині даної ухвали, ОСОБА_4 не може мати процесуальний статус підозрюваного в рамках даного кримінального провадження, - він може бути свідком, та й взагалі існування даного кримінального провадження, на глибоке переконання суду, - породжене суб`єктивними чинниками, - поведінкою прокурора в даному кримінальному провадженні, яка, на думку суду, - далеко не відповідає основоположним принципам КПК України, зокрема, - ст.ст. 8, 9, 11, 17, - вреховенство права, Законність, повага до людської гідності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Окрім того, суд зазначає, що, з огляду на положення ч. 1 ст. 288 КПК України ухвала суду повинна відповідати вимогам, які чітко зазначені в ст. 372 КПК України.

Зокрема, згідно абзацу 2 го п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України мотивувальна частина ухвали, окрім іншого, повинна містити встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів.

За відсутності доказів по кримінальному провадженні суд позбавлений можливості винести ухвалу, яка буде законна, обгрунтована і вмотивована, як того вимагає положення ст. 370 КПК України.

Відповідно, неподання прокурором будь яких доказів на підтвердження вини підозрюваного ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КПК України, - фактично позбавляє суд винести обгрунтоване, законне рішення, та, знову ж таки, - спонукає суд до вчинення процесуальної дії, яка передбачена ч. 4 ст. 288 КПК України, - поверннення клопотання прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

Загалом, суд зазначає, що процесуальна поведінка прокурора під час провадження по даній справі не в повній мірі відповідає вимогам чинного КПК України, що судом обгрунтовано вище, та буде обгрунтовано нижче в мотивувальній частині даного клопотання.

В судовому засіданні, яке відбулося 03.02.2021 року, підозрюваний ОСОБА_13 зазначив, що він не був та не є суб`єктом підприємницької діяльності (не був зареєстрований як приватний підприємець), на роботу його прийняли без укладення трудової угоди.

Його роль в збирання металобрухту полягала лише в тому, що він приймав металобрухт та за нього розраховувався, - на цьому його роль в заготівлі металобрухту закінчувалася.

Він запитував в директора приватного підприємства, чи є відповідні документи, на що отримував відповідь, що з документами все в порядку, проте, - документів йому не показували, а тому, він, будучи впевнений, що все буде в порядку, - продовжував приймати метал в громадян.

Що стосується визнання вини, то підозрюваницй ОСОБА_4 зазначив дослівно «Ну да, визнаю», проте, не визнавав свою вину в тому, що він скоїв дійсно злочин, наполягаючи на тому, що він не знав, що дозвільних документів на прийняття металобрухту немає.

Суд, оцінюючи показання підозрюваного ОСОБА_4 в судовому засіданні, вважає, що його показання не є підставою для задоволення клопотання прокурора, навпаки, - вони є однією із підстави для відмови в задоволенні такого клопотання, - з огляду на наступне:

- Так, суд критично відноситься до такого, «про очі» визнання вини, так як воно не має ознаки щирості та беззаперечного визнання такої вини.

Як вірно зазначено у мотивувальній частині клопотання прокурора, визнання вини, - це повне та беззаперечне визнання вини під час досудового розслідування, та судового слухання справи ( в даному випадку), неодноразове висловлення жалі з приводу вчиненого як прокурору, слідчому, так і іншим окремим громадянам, засудження з соромом своїх злочинних дій, що також, вказує на бажання виправити ситуацію.

Вищевказаних дій підозрюваним ОСОБА_4 в судовому засіданні вчинено не було, та, на думку суду, - визнання вини підозрюваним ОСОБА_4 обумовлене незаконними діями прокурора, які, на неперереборне переконання суду полягають в тому, що прокурор перед направлення такого клопотання до суду та перед судовим засіданням незаконно спонукав підозрюваного ОСОБА_4 до визнання його вини, - з метою винесення судом ухвали про закриття кримінального провадження, обіцянками, що в такому разі кримінальне переслідування буде припинене.

На непереборне переконання суду, - подання такого клопотання прокурором обумовлене не стільки бажанням звільнити особу, - підозрюваного ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, - а великим бажанням закрити кримінальне провадження, причому, - не самостійно, а шляхом винесення ухвали суду, відвівши будь які сумніви у неупередженості прокурора у сторонніх громадян та компетентних органів при розгляду даного кримінального провадження, та закривши кримінальне провадження, яке апріорі не повинно було порушуватися, а в разі порушення, - повинне було бути закрите, адже, з огляду на обставини справи, які встановлені в судовому засіданні з показань підозрюваного та матеріалів кримінального провадження, які надані прокурором, - процесуальне становище ОСОБА_4 є доволі сумнівним, так як на думку суду ОСОБА_4 в даному кримінальному провадженні аж ніяк не може мати процесуальний статус підозрюваного, він може мати в даному кримінальному провадженні, на глибоке переконання суду, - лише процесуальний статус свідка, - одного із головних свідків, а тому прокурор, пред`явивши, на думку суду, необгрунтовану підозру, яка не підтверджується обставинами справи, - лише намагається процесуально, через суд, - виправити свою помилку (чи не помилку?) щодо порушення кримінального провадження у відношенні ОСОБА_4 та пред`явлення йому необгрунтованої підозри.

На глибоке переконання суду визнання підозрюваним ОСОБА_4 викликано не визнання вини у вчиненні ним злочину, а простим намаганням пересічного громадянина припинити незаконне кримінальне переслідування у його відношенні, що, на думку суду, - є неприпустимим, та має ознаки незаконного кримінального переслідування фізичної особи з боку прокурора в даному кримінальному провадженні.

Вислухавши прокурора, підозрюваного, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні клопотання прокурора, обгрунтовуючи своє рішення наступним.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права.

Що стосується подачі клопотання прокурором.

Суд вважає, що прокурором при подачі даного клопотання допущено ряд порушення норм процесуального права, які є підставою для відмови в задоволенні клопотання прокурора, та які мать вираз в наступному.

Так, дійсно, клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності формально відповідає вимогам, які зазначені в ст. 287 КПК України.

Проте, суд вважає, що до клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності, чи в судовому засіданні (на розгляд прокурора) в будь якому випадку повинні бути надані:

1. Основні процесуальні документи, як то:

1.1. Витяг з ЄРДР;

1.2. доручення слідчому на проведення досудовго розслідування ( у випадку проведення досудовогго розслідування);

1.3. повідомлення прокурору про початок досудового розслідування;

1.4. повідомлення про підозру;

2. Докази на підтвердження обгрунтованості підозри;

3. Матеріали, що стосуються особи підозрюваного (копія паспорту, коду, довідки лікарів, спецперевірка, характеристики, документи, що підтверджують сімейний стан, тощо)

4. Матеріали справи, що стосуються застосування заходів забезпечення кримінального провадження, витрат на залучення експерта, що стосуються речових доказів.

Суд вважає, що прокурору в будь якому слід надати суду вищевказані документи, адже при звільненні особи від кримінальної відповідальності суд закриває провадження у кримінальному провадженні, що прямо передбачено ст.ст. 284, 288 КПК України, а ухвала суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття провадження у справі повинна відповідати вимогам, які зазвичай, - ставляться до вироку, адже в ухвалі про звільнгення особи від кримінальної відповідальності та закриття провадження суд, окрім іншого, - вирішує питання щодо запобіжного заходу, вирішує питання судових витрат, речових доказів, тощо.

Відповідно, суд вважає, що неможливо закрити провадження у справі, не маючи витягу з ЄРДР, яка свідчить про відкриття провадження у справі та про початок досудового слідства, не маючи текст підозри, - з метою встановлення її відповідності фактичним обставинам справи, не маючи доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненому кримінальному правопорушенні.

Так, дійсно, згідно ст. 287 КПК України до клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності повинна бути додана письмова згода особи на звільнення особи від кримінальної відповідальності, щодо надання інших документів, - законодавцем нічого не вказано.

Перш за все суд зазначає, що навіть в разі відсутності правового врегулювання того чи іншого питання, (зокрема, як в даному випадку щодо необхідності долучення до колопотання витягу з ЄРДР, інших документів), слід застосовувати положення ч. 6 ст. 9 КПК України.

Так,згідно ч.6ст.9КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.

Згідно п.п.1,2ч.1ст.7КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство права та законість.

Так, дійсно, як судом зазначалося вище, чинним КПК не передбачено, що до клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності слід додавати витяг з ЄРДР, в рамках якого особа підозрюється у вчиненні злочину, проте, суд зазначає, що багато статтей чинного КПК України є відсильними, а також чинним КПК України не врегульовано багато питань, при вирішенні яких слід застосовувати так звану аналогію, тобто врегулювання того чи іншого питання, яке не врегульовано, в порядку, який передбачено для врегульованих питань, в рамках, звісно ж КПК України.

Так,згідно ч.6ст.132КПК України до клопотання слідчого прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Так,згідно п.10ч.1ст.3КПК України кримінальне провадження досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно п.4ч.1ст.3КПК України дізнання форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків.

Згідно п.5ч.1ст.3КПК України досудове розслідування стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Отже, в питанні того, що до клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності слід додавати витяг з ЄРДР, інші основні процесуальні документи та докази на підтвердження винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, на думку суду, слід застосовувати положення п.п. 5, 10, ч. 1 ст. 3, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ч. 6 ст. 132 КПК України, при системному аналізі яких прямо випливає обов`язок прокурора надавати до клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження витяг з ЄРДР.

Окрім того, суд зазначає, що, враховуючи вимоги логічності, які, до речі, були проігноровані прокурором при подачі даного клопотання, до будь якого клопотання, яке подається до суду чи то прокурором чи то слідчим під час досудового розслідування, - необхідно додавати витяг з ЄРДР, з якого б було видно початок досудового розслідування по кожному кримінальному провадженні.

Так, дійсно, в подальшому, після відкриття провадження у справі прокурором додано витяги з ЄРДР, в рамках якого підозрюється ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, проте, суд звертає увагу на ту обставину, що подача прокурором витягів з ЄРДР для приєднання до матеріалів кримінального провадження відбулася лише за ініціативи та вимоги суду, (яка була висунута судом під час першого судового засідання, яке було відкладене за клопотанням прокурора з метою необхідності подачі письмових доказів), хоча, як суд вважає, до клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності, внаслідок чого провадження по кримінальному провадженню закривається, прокурором апріорі повинно бути додано витяг з ЄРДР.

Крім того, суд вважає, що з метою перевірки дотримання прокурором під час здійснення досудового розслідування, та дотримання судом під час слухання клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності положень ч. 1 ст. 2 КПК України, прокурору слід було додати до клопотання повідомлення про підозру, що прокурором здійснено не було, а навпаки, - зазначено в судовому засіданні, що подача інших доказів, зокрема, - підозри, - на думку прокурора, - чинним КПК України не передбачена, що, на думку суду, - є хибною позицією прокурора, яка спростовується нормами чинного КПК України, які неодноразово судом наведені в мотивувальній частині даної ухвали.

Так,згідно ч.1ст.2КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Так,згідно ч.6ст.22КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Так, згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд ще раз заначає, що підозрюваний ОСОБА_4 фактично в судовому засіданні свою вину у вчиненні злочину, який передбачено ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, - не визнав, зазначив лише, що приймав метал, розраховувався не своїми коштами, участі в інших операціяхї з металобрухтом не приймав, що, на думку суду свідчить лише про ту обставину, що ОСОБА_4 не може бути суб`єктом злочину, який передбачено ст. 213 КК України, а в даному випадку (з урахуванням конкретного кримінального провадження), - може бути лише свідком.

Відповідно, суд вважає, що подачею даного клопотання прокурором також порушено положення ч. 2 ст. 17 КПК України.

Так,згідно ч.2ст.17КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно, суд вважає, що подачею даного клопотання прокурор просто намагається закрити провадження по «незручному» кримінальному провадженню, без доведеності вини підозрюваного.

Суд вважає, що порушення даного кримінального провадження слугувало лише покращенню статистичних показників органу досудового слідства та прокуратури, без наявності реальної мети, - притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

З огляду на обставини, викладені вище, суд вважає, що в разі звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, та, відповідно, закриття кримінального провадження, при невизнанні вини самим підозрюваним буде порушено норму Основного Закону України, - буде порушено положення ст. 62 Конституції України, з огляду на наступне.

Так, згідно ст. 62 Конституції України:

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов 'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Що стосується положень ст. 62 Конституції України, то суд зазначає наступне.

Положення ст. 62 Конституції України закріплюють одне з найважливіших демократичних положень, які характеризують правову державу та її кримінальне судочинство презумпцію невинуватості особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину.

Нормативне положення про те, що особа, яка обвинувачується у вчиненні злочину, вважається невинуватою, доки її вину не буде встановлено у визначеному законом порядку, знайшло своє відображення насамперед у найважливіших міжнародно-правових актах, які закріпили універсальні стандарти основних прав і свобод людини, зокрема:

- Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 11);

- Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (п. 2 ст. 14);

- Європейській конвенції прав людини і основоположних свобод (п. 2 ст. 6).

Власне, перелічені міжнародні нормативно-правові акти визначили той універсальний перелік прав і свобод, який у своїй єдності має забезпечити нормальну життєдіяльність людини в суспільстві і який знайшов своє закріплення переважно в основних законах держав, що визнали названі акти, в тому числі і в Конституції України. При цьому слід наголосити, що право особи на презумпцію невинуватості у вітчизняній Конституції визначено більш повно і чіткіше, аніж у перелічених міжнародно-правових актах. Крім Конституції України, презумпція невинуватості обвинуваченого у вчиненні злочину знайшла своє закріплення і в галузевому законодавстві, зокрема у Кримінальному кодексі України (ч. 2 ст. 2) та в Кримінально-процесуальному кодексі України (ч. 2 ст. 17), в якому вона закріплена в конституційному формулюванні, оскільки презумпція невинуватості істотно впливає на суть і характер вітчизняного кримінального судочинства.

Формула презумпції невинуватості, яка міститься в ч. 1 ст. 62 Конституції - особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, - це об`єктивне правове положення, констатація і вимога закону, насамперед Основного - Конституції України, звернена до всіх державних і громадських формувань, посадових і службових осіб, громадян, до загальної суспільної думки: обвинувачений вважається невинуватим доти, доки той, хто вважає його винним на суб`єктивному рівні (слідчий, прокурор, потерпілий чи інший суб`єкт процесу), не доведе у встановленому законом порядку (тобто в кримінально-процесуальній формі) його вину перед судом належними, допустимими і достовірними доказами.

Таким чином, призначення презумпції невинуватості насамперед полягає в тому, щоб протистояти в кримінальному судочинстві обвинувальному ухилу, суб`єктивізму, тенденційності чи навіть свавіллю всьому,що перетворює кримінальне судочинство на знаряддя розправи над обвинуваченим, ототожнює підозрюваного, обвинуваченого з винуватим, робить його фактично безправним.

Визнання обвинуваченого винним у вчиненні злочину за умови доведеності у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку його вини характеризує демократичну суть кримінального судочинства, надійно захищає його від необгрунтованого, свавільного притягнення до кримінальної відповідальності.

Увесь сенс презумпції невинуватості полягає не в тому, що слідчий чи прокурор, який погоджується з його висновками про наявність вини обвинуваченого, вважають його винним. Внутрішнє переконання про винуватість особи у вчиненні злочину може сформуватись у них вже на самому початку провадження в кримінальній справі, навіть на стадії її порушення. Воно може зміцнюватись в ході досудового розслідування в результаті одержання все нових доказів вини особи і знайти своє закріплення у відповідних прийнятих ним процесуальних актах (постанові про притягнення особи як обвинуваченого, обвинувальному висновку). І у випадку надходження до суду справи з обвинувальним висновком обвинувачена особа визнається винною у вчиненні злочину у свідомості (на суб`єктивному рівні) слідчого та прокурора, який затвердив обвинувальний висновок, і висновки цих суб`єктів процесу про вину обвинуваченого насправді можуть бути істинними. Але обвинувачений поки що визнається невинуватим перед законом і суспільством. Переконання названих осіб на суб`єктивному рівні (внутрішнє переконання) не спростовує презумпції невинуватості. Для її спростування необхідне зовнішнє переконання у наявності вини обвинуваченої особи, переконання всіх, яке настане лише після встановлення вини особи судом у результаті розгляду та вирішення кримінальної справи і ухвалення ним обвинувального вироку. Визнати ж особу винною у вчиненні злочину, а також піддати її кримінальному покаранню, інакше як за вироком суду в демократичній державі неможливо.

Стаття 62 Конституції України є спеціальною правовою нормою, яка зберігає свою дію лише у сфері кримінального судочинства.

Вона непоширюється на випадки притягнення особи до будь-якої іншої юридичної відповідальності.

Свою регулятивну дію вона поширює не лише на таких учасників кримінального судочинства, як обвинувачений, підозрюваний, підсудний та засуджений (цей до набрання вироком законної сили).

Під її захистом перебуває будь-яка особа в кримінальному судочинстві, стосовно якої ведуться дії інкримінаційного характеру. Це, зокрема, особа, шодо якої лише ставиться питання про порушення кримінальної справи, а також свідок, якого допитують про обставини, шо можуть бути використані проти нього.

Не припиняєсвоєї діїпрезумпція невинуватостій щодоосіб,звільнених відкримінальної відповідальностіу зв`язкуіз закриттямкримінальних справза такзваними нереабілітуючимипідставами,зокрема узв`язку з: амністією або помилуванням; дійовим каяттям; примиренням винного з потерпілим; закінчення строків притягнення до кримінальної відповідальності; застосуванням до неповнолітньої особи примусових заходів виховного характеру.

Незважаючи на те, що в перерахованих випадках в ухвалі суду про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження не констатується висновок про його невинуватість, а радше навпаки він передбачається, дія презумпції невинуватості поширюється на такого обвинуваченого.

У перелічених випадках вина особи встановлюється, але не для визнання її винною вироком суду і покарання, а з метою закриття кримінального провадження.

Тож суд при цьому не визнає особу винуватою у вчиненні злочину своєю ухвалою. Він приймає рішення у виді ухвали про закриття кримінального провадження, яка не замінює вироку суду, а отже, вона й не є тим судовим актом, яким згідно зі ст. 62 Конституції особа визнається винуватою у вчиненні злочину.

Не випадково, що в цих випадках особа визнається такою, шо не має судимості (ст. 88 КК України).

Саме так тлумачить коло осіб, на яких поширює свою дію презумпція невинуватості, Європейський суд з прав людини (далі Суд).

У справі «Хужін та інші проти Росії» (2008 р.) він вважає, що кримінальне переслідування настає не лише з моменту затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, але й до нього, якщо для неї у цьому зв`язку можуть настати певні негативні наслідки.

В іншій справі (Адольф проти Австрії, 1982 р.) Суд визнав незаконною постанову суду, якою стосовно заявника справа була закрита в суді за ініціативою обвинувачення внаслідок зміни обстановки, але при цьому на обвинуваченого були віднесені судові витрати.

Таке рішення Суд вважав непрямим підтвердженням вини обвинуваченого, тобто порушенням презумпції невинуватості.

Незважаючи нате,що принциппрезумпції невинуватостіза своїмрегулятивним впливомпоширюється насферу кримінальногосудочинства,де особаперебуває встатусі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого (до набрання вироком законної сили), і виходить за його межі в тій мірі, в якій щодо особи вчиняються інкримінаційні дії, він (принцип) впливає на правовий статус особи не лише в кримінально-процесуальних, але й інших правових відносинах, у яких вона виступає суб`єктом.

Таким чином, презумпція невинуватості за своєю правовою природою є гарантією права особи, щодо якої розпочаток римінальне переслідування, на визнання її невинуватою з боку держави в особі її публічних органів та посадових осіб до часу, коли вину її визнає суд своїм вироком, що набрав законної сили.

Застосування норм матеріального права, норм КК України.

Так, згідно ст. 44 КК України:

Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачен цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

З огляду на ч. 1 ст. 44 КК України, дана норма застосовується лише до осіб, які вчинили злочин.

В даному ж випадку, підозрюваний ОСОБА_4 фактично не визнає свою вину, а, визнаючи її, визнає її формально, - з метою припинення щодо нього кримінального переслідування, а клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, витяг з ЄРДР, без пред`явленої підозри та доказів на вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, на думку суду, не є належними допустимими доказами в розумінні ст.ст. 85, 86 КПК України на підтвердження вини підозрюваного ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, так як не доводять сам факт вчинення підозрюваним діяння, яке можна кваліфікувати як кримінальне правопорушення, - в розумінні ч. 1 ст. 11 КК України.

Суд наголошуєна тійобставині,що настаннякримінальної відповідальностіможливе лишепри наявностіїї підстави,тобто,вчинення особоюсуспільно небезпечного діяння,яке міститьсклад кримінальногоправопорушення (ч.1ст.2КК України), то й питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності можна ставити лише тільки при вчиненні кримінального правопорушення (проступку чи злочину).

Суд зазначає, що прокурором не наведено в достатньому об`ємі наявність в діях підозрюваного ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, що, на думку суду, виключає застосування положень ст.ст. 44, 45 КК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом сусупільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Суд зазначає, що з самого змісту клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, з витягу з ЄРДР, при відсутності пред`явленої підозри та доказів на підтвердження винуватості особи у вчиненому кримінальному правопорушенні, - неможливо встановити наявність факту вчинення злочину.

Так, прокурору слід зазначити що длиспозиція ч. 1 ст. 213 КПК України має наступний вигляд:

- здійснення прийому брухту кольорових і чорних металів фізичними особами, здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів посадовими особами суб`єктів господарської діяльності, відомості про яких не включено до переліку суб`єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом, надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Об`єктомцього злочинує суспільні відносини у сфері господарської діяльності з металобрухтом. Ці відносини регулюються Законом України «Про металобрухт» від 5 травня 1999 р. (ВВРУ. - 1999. -№25.- Сіп. 212) та іншими нормативно-правовими актами.

Предмет злочину - брухт кольорових і чорних металів (металобрухт). Тобто непридатні для прямого використання вироби або частина виробів, які за рішенням власника втратили експлуатаційну цінність внаслідок фізичного або морального зносу та містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави, а також вироби з металу, що мають непоправний брак, залишки чорних і кольорових металів та їх сплавів.

З об`єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах:

а) здійснення операцій з металобрухтом без державної реєстрації;

б) здійснення операцій з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством;

в) надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту;

г) організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту.

Операції зметалобрухтом -це заготівля, переробка, металургійна переробка брухту чорних і кольорових металів.

Заготівля металобрухту зазначеним Законом визначається як діяльність, пов`язана зі збиранням, купівлею, зберіганням та реалізацією металобрухту. При цьому під збиранням металобрухту розуміється діяльність фізичних або юридичних осіб, пов`язана з переміщенням металобрухту від місця його утворення або знаходження до території розташування спеціалізованих або спеціалізованих металургійних переробних підприємств та їх приймальних пунктів, а під купівлею та/або реалізацією металобрухту - діяльність, пов`язана з передачею права власності на металобрухт іншому власнику в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов`язань.

Переробкою металобрухту визнається діяльність, пов`язана із доведенням металобрухту шляхом сортування або, в разі потреби, пресування, пакетування, дрібнення, різання до стану, який відповідає встановленим стандартам, нормам і правилам; вилучення металевої складової із шлаків металургійної переробки чорних та кольорових металів та їх сплавів.

Металургійна переробкаметалобрухту - це переплавка металобрухту в металургійних агрегатах із використанням додаткових матеріалів та особливих технологічних режимів із метою зміни структури металу, доведення його хімічного складу до параметрів, які відповідають вимогам стандартів, та отримання легованої сталі, відповідних марок кольорових металів і їх сплавів із визначеними технологічними та експлуатаційними властивостями.

Операції заготівлі, переробки та металургійної переробки можуть вчинюватися з промисловим та/або побутовим брухтом кольорових і чорних металів (металобрухтом). Порушення встановленого порядку збирання і здавання брухту дорогоцінних металів тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 189 - 1 КУпАП.

Здійснення операцій з металобрухтом без державної реєстрації означає здійснення будь-якої із зазначених операцій особою, яка не зареєстрована в установленому законом порядку як суб`єкт господарювання.

Така державна реєстрація здійснюється відповідно до ст. 89 ЦК, ст. 58 ГК та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. (ОВУ. - 2003. - № 25.-Ст. 1172).

За статтею 213 КК поняттям «здійснення операцій з металобрухтом без державної реєстрації» охоплюються два види діяльності:

а) здійснення особою, яка не зареєстрована як суб`єкт господарювання, операцій з металобрухтом, що згідно із законом підлягають ліцензуванню;

б) здійснення такою самою особою операцій з металобрухтом, які не підлягають ліцензуванню.

Операції, що підлягають ліцензуванню, роз`яснені в наступному пункті коментаря до цієї статті, а під операціями, що не підлягають ліцензуванню, зокрема, слід розуміти діяльність фізичних осіб, пов`язану із збиранням та реалізацією побутового брухту чорних і кольорових металів (див. ч. 7 ст. 4 зазначеного Закону).

Побутовий металобрухт - це непридатні для прямого використання вироби побутового призначення або частини цих виробів, які містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави і які втратили експлуатаційну цінність.

При кваліфікації злочину необхідно також враховувати, що в цих випадках йдеться про відсутність державної реєстрації, обов`язковість якої обумовлена тим, що особа здійснює відповідну діяльність, яка має загальні законодавчі ознаки підприємницької чи іншої господарської діяльності (див. статті 3 і 42 ГК). Саме про таку діяльність йдеться і в наведених вище законодавчих визначеннях операцій з металобрухтом. Тому дії зазначених осіб, які не мають ознак такої діяльності, не є злочином.

Здійснення операційз металобрухтомбез спеціальногодозволу (ліцензії),одержання якогопередбачено законодавством,слід розуміти як здійснення зареєстрованим громадянином-підприємцем чи юридичною особою - суб`єктом господарської діяльності будь-якої з названих вище операцій з металобрухтом без отримання ліцензії в установленому законом порядку і за умови, що таке отримання є обов`язковим згідно із законом. Це може здійснюватись як особою, яка взагалі не має наміру отримувати ліцензію, так і особою, яка збирається її отримувати, однак ще не отримала, або особою, у якої закінчився строк дії ліцензії чи остання втратила своє юридичне значення з інших причин, або особою, яка була позбавлена ліцензії за порушення закону.

Ліцензуванню підлягають заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів (ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. // ВВРУ. - 2000. - № 36. - Ст. 299). Ліцензія видається із зазначенням окремих видів, що можуть виконуватись у межах виду господарської діяльності, а саме:

1) заготівля, переробка металобрухту кольорових металів;

2) заготівля, переробка металобрухту чорних металів;

3) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових металів;

4) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту чорних металів.

Не підлягає ліцензуванню діяльність фізичних осіб - суб`єктів господарювання і юридичних осіб, пов`язана із збиранням та реалізацією промислового брухту чорних та кольорових металів, який утворився в результаті їх діяльності.

Ліцензії на здійснення операцій з металобрухтом кольорових і/або чорних металів можуть видаватися лише спеціалізованим підприємствам (на заготівлю та переробку) та спеціалізованим металургійним переробним підприємствам (на заготівлю, переробку та металургійну переробку). Ліцензування здійснює Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, а порядок отримання ліцензії передбачений Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. та наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів» від 31 жовтня 2011 р. № 183 (ОВУ. - 2011. - № 92. - Ст. 3354).

Здійснення операцій з металобрухтом без ліцензії слід відрізняти від здійснення таких операцій з порушенням умов ліцензування, тобто від порушення положень нормативно-правового акта, яким установлюються кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження такої діяльності після отримання ліцензії.

Такі вимоги встановлені Законом України «Про металобрухт» від 5 травня 1999 р. (статті 6-11) та зазначеним наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 31 жовтня 2011 р. № 183.

Порушення умов ліцензування може виражатися, зокрема, у прийманні промислового брухту у фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, або прийманні такого металобрухту від юридичних осіб без оформлення актами приймання; прийманні побутового металобрухту від фізичних осіб без пред`явлення ними особистих документів та/або без оформлення актами приймання; проведенні готівкових розрахунків при здійсненні операцій з промисловим металобрухтом тощо. Такі дії тягнуть за собою адміністративну відповідальність за ст. 164 - 10 КУпАП «Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом».

Під незаконними пунктами прийому, схову і збуту металобрухту слід розуміти ті пункти, на базі яких здійснюються лише незаконні операції із заготівлі та переробки металобрухту. Незаконність таких пунктів визначається відсутністю в особи ліцензії на здійснення в них зазначених операцій. Тільки спеціалізовані та спеціалізовані металургійні переробні підприємства (визначені у ст. 1 Закону України «Про металобрухт»), які отримали ліцензію на здійснення операцій з металобрухтом, мають право відкривати приймальні пункти для здійснення на їх базі операцій, зазначених у ліцензії, і тільки за адресами, вказаними у ліцензії.

Надання приміщеньта споруддля розташуваннянезаконних пунктівприйому,схову тазбуту металобрухтуозначає надання іншій особі будь-яких приміщень та споруд повністю або частково для використання як бази для незаконного прийому, схову чи збуту металобрухту. Основне призначення таких приміщень і споруд може бути різним, наприклад, квартира, будинок, гараж, склад, цех та ін. Це може бути також споруда, яка тільки що побудована, в тому числі з метою розміщення в ній зазначеного пункту.

Організація незаконнихпунктів прийому,схову тазбуту металобрухту-це сукупністьдій зїх створення:

- підшукування приміщень чи споруд, транспортних та фінансових засобів, співучасників; - розробка плану функціонування пункту, конспіративних заходів;

- об`єднання або узгодження дій співучасників тощо.

Організація таких пунктів може вчинюватися як особами, які не зареєстровані як суб`єкти господарської діяльності, так і особами, що мають таку реєстрацію, однак не мають ліцензії на здійснення заготівлі металобрухту. Більше того, це можуть бути і особи, які мають таку ліцензію, але створили пункт, що в ній не зазначено, для здійснення на його базі незаконних операцій з металобрухтом, що не зазначені в ліцензії (наприклад, у разі якщо ліцензія видана на здійснення операцій з металобрухтом кольорових металів, а незаконний пункт створений для здійснення операцій з металобрухтом чорних металів), або для здійснення в ньому незаконного прийому, схову та збуту металобрухту іншими особами.

Дії осіб, які отримали ліцензію на заготівлю та переробку металобрухту, але фактично здійснювали зазначені в ліцензії операції на базі пункту, що не вказаний у ліцензії, можуть кваліфікуватися по-різному:

а) у випадках, коли особа повинна була переоформити ліцензію і отримати нову ліцензію, - за ст. 213 КК, як здійснення операцій з металобрухтом без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством;

б) в інших випадках настає адміністративна відповідальність за порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, за ст. 164 - 10 КУпАП.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення особою діяння в будь-якій із чотирьох альтернативних форм, передбачених ст. 213 КК. Організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту закінчена з моменту, коли такий пункт був створений.

Суб`єктивну сторону злочину характеризує прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

Умисел на організацію незаконного пункту прийому, схову та збуту металобрухту характеризується обов`язковим усвідомленням особою незаконності створюваного пункту, тобто що пункт створюється для здійснення незаконних операцій з металобрухтом. Це важливо враховувати з огляду на те, що за об`єктивними ознаками ці дії можуть значною мірою збігатися із тими, що вчинюються з метою здійснення законної діяльності, але з порушенням самого порядку створення приймального пункту, наприклад, у разі створення пункту з порушенням технічних вимог щодо обладнання та устаткування, облаштування земельної ділянки, що є порушенням ліцензійних умов і тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 164 - 10 КУпАП.

Суб`єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку. Залежно від форми вчинення цього злочину це:

а) у першій формі - особа, яка не зареєстрована в установленому законом порядку як суб`єкт господарювання;

б) у другій формі - зареєстрований громадянин-підприємець та службова особа суб`єкта господарської діяльності - юридичної особи;

в) у третій формі - будь-яка осудна особа, що досягла зазначеного віку;

г) у четвертій формі - особа, яка не зареєстрована як суб`єкт господарської діяльності; особа, що має таку реєстрацію, однак не має ліцензії на здійснення заготівлі металобрухту; особа, яка має таку ліцензію, але створила пункт, що в ній не зазначено, для здійснення на його базі незаконних операцій з металобрухтом, що не зазначені в ліцензії, або для здійснення в ньому незаконного прийому, схову та збуту металобрухту іншими особами.

Учинення службовою особою передбачених ст. 213 КК дій з використанням влади чи службового становища або з перевищенням влади чи службових повноважень потребує додаткової кваліфікації за статтями 364, 364і, 365 або 365- 1 КК.

Діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 213 КК за умови, що судимість особи за злочин, передбачений цією статтею, не була погашена чи знята в передбаченому законом порядку. Про поняття судимості, погашення та зняття її див. статті 88-91 КК і коментар до них.

Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, може бути кваліфіковане як адміністративне правопорушення за ст. 164 - 10 КУпАП, якщо це діяння не є злочином (див. Ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 18 березня 2003 р. // ВВСУ. - 2004. -№ 1. С. 16).

Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК) може поєднуватися із незаконним заволодінням чужим майном; придбанням, отриманням, зберіганням чи збутом майна, одержаного злочинним шляхом; ухиленням від сплати податків та зборів, підробленням документів та службовим підробленням; деякими злочинами проти довкілля та іншими злочинами і потребувати додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК (статті 185, 186, 187, 190, 191, 198, 212, 239, 240, 242, 358, 366 та ін.).

З оглядуна вищезазначене,суд наголошуєна тому,що ОСОБА_4 (з урахуванням конкретних обставин даного кримінального правопорушення, які встановлені в судовому засіданні) не є суб`єктом кримінального правопорушення, яке передбачене ст. 213 КК України, в його діях відсутня об`єктивна сторона даного кримінального правопорушення, в його діях вбачається лише наявність ознак адміністративного правопорушення.

Застосування судом норм процесуального права, - норм КПК України.

Згідно ст. 285 КПК України:

1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

2. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

3. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.

У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

З огляду на положення ст. 285 КПК України суд зазначає, що звільнення особи від кримінальної відповідальності - це здійснювана відповідно до КК та КПК відмова держави в особі відповідного суду загальної юрисдикції від застосування заходів кримінально-правового характеру до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення.

В інституті звільнення особи від кримінальної відповідальності реалізується прагнення держави ефективно вести боротьбу зі злочинністю без застосування і взагалі без постановления судом обвинувального вироку. У ньому одночасно реалізуються принципи економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації відповідальності.

Правило,передбачене ч.2коментованої статті,спрямоване нате,щоб слідчий,прокурор роз`яснювалиправо назвільнення особі,яка підозрюється,обвинувачується увчиненні кримінальногоправопорушення тащодо якоїпередбачена можливістьзвільнення відкримінальної відповідальності, у випадку здійснення нею дій, та за наявності обставин, передбачених статтями 45-49 КК. Законодавець зобов`язує слідчого, прокурора заохочувати особу до таких дій.

Підозрюваному, обвинуваченому, який можебути звільненийвід кримінальноївідповідальності,прокурором, слідчим роз`яснюються сутністьпідозри чи обвинувачення, підстава звільнення від кримінальної відповідальності, а також їх право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави.

Досудове розслідування та судове провадження проводяться у повному обсязі в загальному порядку, якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачається звільнення від кримінальної відповідальності, заперечують проти цього.

Отже, як встановлено судом, підозрюваний ОСОБА_4 фактично нее визнає своєї вини у вчиненні злочину, який передбачено ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, а його просте «НУ да, визнаю», на думку суду, - лише спрямоване на закінчення проти нього кримінальної репресії, яку здійснює у його відношенні прокурор.

Далі, згідно ст. 286 КПК України:

1. Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.

2. Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.

Що ж стосується положень ч. 2 ст. 286 КПК України, то суд вважає, що в даному конкретному випадку прокурор віднісся до подачі клопотання з формалізмом, - не врахував позицію підозрюваного про фактичну незгоду з пред`явленою підозрою, що згода підозрюваного на звільнення його від кримінальної відповідальності обумовлена лише тим, що, як зазначив сам підозрюваний, він бажав припинення його процесуального переслідування з боку прокуратури та досудового слідства, також прокурор проявив процесуальну нещирість, не роз`яснивши підозрюваному ОСОБА_4 можливі процесуальні наслідки закриття кримінального провадження з цієї підстави.

Далі, згідно ст. 288 КПК України:

1. Розгляд клопотання прокурора здійснюється у присутності сторін кримінального провадження та потерпілого в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом, із особливостями, встановленими цією статтею.

2. Суд зобов`язаний з`ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

3. Суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

4. У разі встановлення судом необґрунтованості клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд своєю ухвалою відмовляє у його задоволенні та повертає клопотання прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку або продовжує судове провадження в загальному порядку, якщо таке клопотання надійшло після направлення обвинувального акта до суду.

5. Ухвала суду про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Що стосується ч. 1 ст. 288 КПК України, то суд зазначає, що справи даної категорії розглядаються в загальному порядку, тобто, суд оцінює докази на умовах та в порядку, який врегульовано ст.ст. 84 90 КПК України.

Відповідно, враховуючи вищевказані норми процесуального права, суд вважає, що прокурор в судовому засіданні не довів належними та допустимими доказами факту вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, який передбачено ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, що є однією із підстав для відмови в задоволенні клопотання прокурора.

Так, загальний порядок дослідження передбачає обов`язок прокурора додати до клопотання належні та допустимі докази на підтвердження позиції прокурора, що прокурором зроблено не було, причому, суд вважає, що об`єктивних причин (тобто, непереборних, які не залежать від волі прокурора), які б слугували перепоною для подачі доказів, - у прокурора не було, що свідчить лише про формальне відношення прокурора до підготовки та подачі клопотання, без належного обгрунтування клопотання фактичними обставинами справи, та нормами матеріального та процесуального права.

Що стосується ч. 2 ст. 288 КПК України, то, як зазначалося вище, підозрюваний ОСОБА_4 фактично не визнаючи підозри, не заперечував проти звільнення від кримінальної відповідальності, та, відповідно, закриття кримінального провадження, що є також підставою для відмови в задоволенні клопотання прокурора.

Що стосується ч. 3 ст. 288 ЦПК України, то суд вважає, що в даному випадку відсутня основна підстава для задоволення клопотання прокурора, - відсутня підстава, яка передбачена КК України, - не доведено прокурором вчинення підозрюваним ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України.

Що стосується ч. 4 ст. 288 КПК України, то суд вважає, що клопотання прокурора про звільнення підозрюваного ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, з огляду на вищевкзані обставини, - є необгрунтованим, що тягне за собою процесуальний наслідок у вигляді винесення судом ухвали про відмову в задоволення клопотання прокурора, повернення такого клопотання прокурору для здійснення кримінального провадження в загальному порядку.

Окремо суд зазначає, що норма процесуального права, яка передбачена ч. 4 ст. 288 КПК України для прокурора апріорі є імперативною, тобто такою, яка є обов`язковою до виконання саме прокурором, яка полягає в тому, що прокурор після відмови в задоволенні клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, та повернення клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, - прямо, в будь якому зобов`язаний продовжити досудове розслідування кримінального провадження в загальному порядку.

Норма, яка передбачена ч. 4 ст. 288 КПК України не передбачає альтернатив для прокурора, а саме, - не передбачає здійснення ним будь яких інших процесуальних дій після винесення судом ухвали про відмову в задоволенні клопотання, окрім, як продовження досудового розслідування в загальному порядку, не передбачаючи інших процесуальних рішень для прокурора, зокрема, оскарження такої ухвали суду.

Суд також зазначає, що положення ч. 4 ст. 288 КПК України кореспондується з положенням ч. 5 ст. 288 КПК України.

Що ж стосується положення ч. 5 ст. 288 КПК України, то суд зазначає, що для учасників процесу, зокрема, потерпілого, (якого в даному кримінальному провадженні, як зазначив прокурор в клопотання, - немає), прокурора, передбачена можливість оскарження лише ухвали про закриття кримінального провадження, так як можливість оскарження ухвали про відмову в закритті кримінального провадження для учасників кримінального провадження, - не передбачена, в зв`язку з тим, що після винесення ухвали про відмову в задоволенні клопотання застосовується імперативна норма для прокурора, яка передбачена ч. 4 ст. 288 КПК України, яка передбачає обов`язок прокурора продовжити кримінальне провадження в загальному порядку.

Суд також зазначає, що головний принцип КПК України, - «дозволено все, що зазначено в Законі», який полягає в тому, що правозастосовчим суб`єктам в межах КПК України дозволено лише вчиняти процесуальні дії, які передбачені безпосередньо в самому Законі, - в КПК України, вчинення інших же дій, - забороняється.

Так, закриття кримінального провадження передбачено ст. 284 КПК України.

Згідно п.1ч.2ст.284КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Що ж до оскарження ухвали, то згідно положень ст. 284 КПК України оскарженню підлягає лише ухвала про закриття кримінального провадження, а ухвала про відмову в закритті кримінального провадження, - оскарженню не підлягає.

Так,згідно ч.9ст.284КПК України ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суд зазначає, що норма, передбачена ч. 9 ст. 284 КПК України, кореспондується з нормою, яка передбачена ч. 5 ст. 288 КПК України.

Відповідно, обидві вищевказані норми процесуального права передбачають оскарження ухвали суду лише про закриття кримінального провадження, та не передбачають оскарження ухвали суду про відмову в задоволенні клопотання прокурора про звільнення особи від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження.

Ваховуючи вищевказані обставини справи, та перелічені норми матеріального та процесуального права, суд приходить до остаточного висновку щодо відмови в задоволенні клопотання.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 62 Конституції України, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11, ч. 3 ст. 12, ст.ст. 44, 49, ч. 2 ст. 367 КК України, ч. 1 ст. 2, п.п. 5, 10 ч. 1 ст. 3, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ч. 2 ст. 17, ч. 6 ст. 22, ч. 6 ст. 132, 285, 286, 288, ч. 2 ст. 369, 370, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання прокурора, - заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_3 про звільненнявід кримінальноївідповідальності взв`язку іздійовим каяттямпідозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, відносно якого запобіжний захід в рамках даного кримінального провадження не обирався,в рамкахкримінального провадження№ 12020110190000193від 15.05.2020року з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 213 КК України, - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1

Джерело: ЄДРСР 94704931
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку