ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2021 року

м. Київ

справа № 925/1137/19

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Львова Б.Ю., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г., Уркевича В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

представник позивача - Лисенко В.О., адвокат (довіреність від 22.12.2020 № 14-330),

відповідач - Уманське комунальне підприємство "Уманьтеплокомуненерго",

представник відповідача - Пегза К.К., адвокат (довіреність від 20.01.2021 № 117),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Черкаської області від 05.12.2019 (головуючий суддя Грачов В.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 (головуючий Мальченко А.О., судді: Козир Т.П., Чорногуз М.Г.)

у справі № 925/1137/19

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)

до Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" (далі - Підприємство)

про стягнення 1 764 707,04 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду Черкаської області з позовом до Підприємства про стягнення 911 431,00 грн пені, 133 222,12 грн 3% річних, 720 053,91 грн інфляційних втрат.

Позовна заява мотивована неналежним виконанням Підприємством умов договору купівлі-продажу природного газу від 26.12.2014 № 3299/15-КП-36 (далі -Договір) у частині своєчасної оплати переданого газу.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 05.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020, у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Компанії на користь Підприємства 12 450 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:

- Підприємство є учасником процедури врегулювання заборгованості, передбаченої Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), оскільки воно включено до відповідного реєстру, а тому відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних;

- Закон не передбачає подання будь-яких додаткових документів для списання чи ненарахування штрафних санкцій, а лише визначає одну підставу, зокрема, погашення основної заборгованості, у зв`язку з чим вимоги Компанії про стягнення з Підприємства спірних сум задоволенню не підлягають;

- сума основного боргу Підприємства за Договором підлягала врегулюванню за нормами Закону, зокрема, шляхом реструктуризації на 60 місяців з можливістю дострокового погашення (частина друга статті 5 Закону);

- сторони у справі не уклали договір про реструктуризацію заборгованості, оскільки заборгованість за Договором була погашена;

- з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 918/827/18, суд апеляційної інстанції вказав, що Підприємство погасило суму боргу за Договором, що виключає необхідність укладення договору про реструктуризацію заборгованості, у зв`язку з чим у Компанії відсутнє право нараховувати та стягувати з Підприємства пеню, 3% річних та інфляційні втрати після набрання чинності Законом;

- адвокат Підприємства на виконання пунктів 5.1, 5.2, 5.3 договору про надання правової допомоги від 08.10.2019 № б/н (далі - Договір про надання правової допомоги), укладеного між адвокатом Пегзою К.К. (далі - Адвокат) та Підприємством, надав докази на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт, а також їх вартості;

- після надання Підприємством доказів на підтвердження витрат на правову допомогу в суді першої інстанції Компанія не заявила про зменшення таких витрат, а в апеляційній скарзі не надала доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності розрахунків, які здійснило Підприємство, виходячи з встановленого в договорі фіксованого розміру вартості послуг, чи ненадання адвокатом заявлених до відшкодування послуг;

- розмір наданих Підприємству адвокатських послуг співмірний з ціною позову.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували частини третю, четверту статті 5, частину третю статті 7 Закону, оскільки дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для нарахування Компанією пені, 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість, яка не була реструктуризована; стаття 5 Закону могла бути застосована лише у разі реструктуризації заборгованості за договором, однак вона була сплачена власними коштами КП, а суди встановили, що сторони не укладали відповідний договір реструктуризації боргу. При цьому суд апеляційної інстанції неправомірно застосував постанову Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 918/827/18, оскільки у цій справі судом зроблено висновок про безпідставність нарахування штрафних та фінансових санкцій з урахуванням того, що сума заборгованості, яка не була сплачена до 30.11.2016 та не погашена станом на 31.12.2016, була підтверджена актами заборгованості і конкретними договорами, підписаними з Компанією, та включена у реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, що не відбулося у цій справі; суди таких обставин не встановлювали.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 22.06.2020 касаційну скаргу Компанії у справі № 925/1137/19 залишено без руху та надано час для усунення недоліків, оскільки скаржником не зазначено підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою Касаційного господарського суду від 21.08.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 925/1137/19 за касаційною скаргою Компанії та призначено її розгляд у судовому засіданні.

Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 13.10.2020 справу № 925/1137/19 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема застосування положень Закону, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи № 925/1137/19 між суддями від 20.10.2020 визначено такий склад колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Пільков К.М. (головуючий), Баранець О.М., Булгакова І.В., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Селіваненко В.П., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.12.2020 № 29.3-02/3559 у зв`язку з обранням судді Пількова К.М. до Великої Палати Верховного Суду згідно з рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.11.2020 № 13, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 925/1137/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Васьковський О.В., Дроботова Т.Б., Кібенко О.Р., Львов Б.Ю., Селіваненко В.П., Ткаченко Н.Г., Уркевич В.Ю.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 22.12.2020 № 29.3-02/3742 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 925/1137/19, відповідно до якого визначено склад колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Васьковський О.В., Дроботова Т.Б., Кібенко О.Р., Львов Б.Ю., Ткаченко Н.Г., Уркевич В.Ю.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій у справі встановлено, що 26.12.2014 Компанія (продавець) та Підприємство (покупець) уклали Договір, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити цей газ на договірних умовах.

Згідно з пунктом 1.2 Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Пунктом 5.5 Договору передбачено, що загальна сума вартості природного газу за вказаним договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Відповідно до пункту 6.1 Договору остаточний розрахунок за фактично переданий і визначений в актах приймання-передачі газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

У пункті 7.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми розстроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків -до їх повного здійснення (пункт 11 Договору).

Також між сторонами у справі укладались такі додаткові угоди: № 1 від 17.02.2015, № 2 від 11.03.2015, № 3 від 15.04.2015, № 4 від 25.05.2015, № 5/4 від 09.06.2015, № 6 від 27.07.2015, № 7 від 30.07.2015, № 8 від 21.10.2015, № 9 від 22.10.2015, № 10 від 02.11.2015, № 11 від 25.11.2015, якими вони змінювали умови Договору, зокрема, щодо ціни газу, умов проведення розрахунків, порядку та умов передачі газу.

На виконання умов Договору Компанія поставила, а Підприємство прийняло в період січень-квітень та жовтень-грудень 2015 року природний газ на загальну суму 3 448 548,57 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015, 28.02.2015, 31.03.2015, 30.04.2015, 31.10.2015, 30.11.2015, 31.12.2015.

Станом на 31.12.2016 заборгованість Підприємства, яка виникла за використаний до 01.07.2016 газ, не була погашена.

12.07.2017 наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 173 Підприємство включено до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (далі - Реєстр), що підтверджується листом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.07.2017 № 8/10-1262-17 та повідомленням про включення Підприємства (боржника) до Реєстру.

27.09.2017 Підприємство розрахувалось з Компанією за газ у повному обсязі, що підтверджується випискою по операціях за договором, підписаною заступником головного бухгалтера Компанії, та визнається сторонами у справі.

Підприємство самостійно сплатило заборгованість за спірний період за січень-квітень 2015 року, жовтень-грудень 2015 року, а останній платіж за зобов`язаннями грудня 2015 року воно сплатило 27.09.2017.

Сторони не уклали договір про реструктуризацію заборгованості, оскільки заборгованість за договором погашена, що вбачається, зокрема, з наданої Компанією довідки за підписом заступника головного бухгалтера - сальдо по підприємству, відповідно до якого станом на 31.01.2018 заборгованість Підприємства перед Компанією за Договором відсутня.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Главою 24 Господарського кодексу України (далі - ГК України) загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства застосовуються і у питаннях господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції, що встановлюються договором чи законом за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

30.11.2016 набрав чинності Закон, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

За змістом статті 1 Закону до заборгованості, яка підлягає врегулюванню за його положеннями, належить кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Статтею 2 Закону передбачено, що його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до Реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (далі - Орган). Для включення до Реєстру підприємства теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають Органу заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 01.07.2016 (розрахункова дата) та за останній звітний період; довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; копії актів звіряння взаєморозрахунків; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).

Згідно з частиною четвертою зазначеної статті порядок ведення та користування Реєстром затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування та ведення Реєстру, а також користування його даними.

Пунктами 6 та 8 Порядку передбачено, що Мінрегіон (Орган) забезпечує своєчасне формування Реєстру, відповідність внесених до нього даних про підприємство документам, на підставі яких здійснюється реєстрація, та збереження інформації, пов`язаної з його формуванням і веденням. Для включення підприємств до Реєстру та внесення змін до нього підприємства подають до Мінрегіону заяву, до якої додають документи, передбачені в абзацах другому-сьомому частини другої статті 3 Закону.

Згідно з пунктом 14 Порядку у Реєстрі зазначаються, зокрема, підстава включення підприємства до реєстру (дата видання та номер наказу Мінрегіону); обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Таким чином, з моменту включення підприємства уповноваженою особою до Реєстру у ньому відображається обсяг кредиторської заборгованості цього підприємства, що підлягає врегулюванню за Законом, а також відповідає підтвердним документам, на підставі яких здійснюється реєстрація, передбаченим в абзацах другому-сьомому частини другої статті 3 Закону, зокрема, балансу підприємства, звіту про кредиторську заборгованості та відповідних актів звіряння взаєморозрахунків.

Частинами першою, другою та третьою статті 5 Закону передбачено, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016. Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення. На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини сьомої вказаної статті Закону типовий договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ (далі - Типовий договір) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 222 затверджено Типовий договір, за умовами якого кредитор та боржник домовляються, про реструктуризацію кредиторської заборгованості за спожитий природний газ, використаний боржником для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що виникла у боржника перед кредитором станом на 01.07.2016 та не погашена до 31.12.2016 за відповідним договором купівлі-продажу природного газу шляхом розстрочення на 60 календарних місяців без відстрочення її погашення. До складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється, не включаються суми неустойки (штрафів, пені), процентів річних, інфляційних нарахувань у визначеному обсязі, нарахованих на заборгованість, в тому числі підтверджені судовим рішенням.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.

Зі змісту преамбули статей 1 і 2 Закону випливає, що він покликаний, зокрема, забезпечити стале функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій шляхом врегулювання відповідної кредиторської заборгованості перед постачальником природного газу.

Для досягнення цієї мети Закон передбачає комплекс організаційних та економічних заходів, зокрема, реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ (стаття 5) та списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії (стаття 7).

За загальним правилом частин першої-третьої статті 5 та частини першої статті 7 Закону застосування механізму реструктуризації заборгованості та списання відповідних нарахувань пов`язується з укладенням між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості на 60 місяців і його належним виконанням.

Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати зазначає, що підставою для передачі даної справи на розгляд об`єднаної палати було те, що колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування положень Закону, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19.

Водночас Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки Закон не деталізує порядок дій сторін у випадку, якщо підприємство сплатило відповідну заборгованість після включення до Реєстру без укладення договору про реструктуризацію.

На переконання об`єднаної палати Касаційного господарського суду, це є окремим випадком, який підпадає під регулювання частини першої статті 5 Закону, оскільки такі обставини свідчать, що добросовісний боржник після включення до Реєстру та отримання можливості розстрочити сплату заборгованості на 60 календарних місяців шляхом укладення відповідного договору (частина друга статті 5 Закону) не користується таким правом, а намагається якнайшвидше погасити існуючу заборгованість.

При цьому погашення заборгованості до укладення договору про реструктуризацію заборгованості повністю відповідає основній меті Закону та матиме такий же наслідок, як і належне виконання договору про реструктуризацію, - задоволення вимог кредитора та погашення заборгованості підприємства, включеного до Реєстру, однак таке погашення відбудеться швидше, ніж рівними частинами протягом 60 календарних місяців, які за частиною другою статті 5 Закону мають обраховуватись з першого числа місяця укладення договору про реструктуризацію.

У частині першій статті 5 Закону йдеться про визначення розміру заборгованості, яка підлягає реструктуризації і до якої на момент її визначення не включаються суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, у той час як у частині третій статті 5 Закону йдеться про те, що в подальшому на визначену у договорі заборгованість не здійснюються такі нарахування. Стаття 7 Закону стосується списання суми неустойки, інфляційних нарахувань, процентів річних і подальше звільнення від нарахування на реструктуризовану заборгованість, водночас не обмежує дію норми частини першої статті 5 Закону, відповідно до якої заборгованість, яка тільки підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, однак ще не реструктуризована, визначається без урахування суми неустойки, інфляційних нарахувань, процентів річних.

Також Закон надає кредитору можливість захистити свої права у разі недобросовісної поведінки боржника, який після включення до Реєстру ухиляється від погашення заборгованості.

Тобто норми Закону в сукупності встановлюють засоби для кредитора, які спрямовані на забезпечення виконання обов`язку боржника, якого включено в Реєстр, однак він ухиляється від сплати заборгованості. Кредитор має ініціювати укладення договору про реструктуризацію, а в разі ухилення боржника від його укладення - звернутись до Органу для виключення боржника з Реєстру, після чого кредитор може здійснити нарахування на непогашену суму заборгованості неустойку (штраф, пеню), проценти річних та інфляційні нарахування за весь час існування такої заборгованості.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати вважає, що за нормою частини першої статті 5 Закону кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016, є такою, що підлягає реструктуризації за умови включення такої організації до Реєстру. У випадку погашення цієї заборгованості боржником - учасником процедури врегулювання без укладення договору про реструктуризацію відсутні підстав для стягнення з нього неустойки (штрафу, пені), процентів річних та інфляційних нарахувань, нарахованих на таку заборгованість, що повністю відповідає основній меті Закону.

Що ж до посилань у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій статті 126 ГПК України та неправильне застосування статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 906/194/18, то Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати зазначає, що у вказаній постанові, ухваленій за результатами перегляду судових рішень у справі за позовом ТОВ "Малинський спецкар`єр" до АТ "Житомиробленерго" про визнання недійсним розрахунку обсягу та вартості електричної енергії, Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції і направляючи цю справу на новий апеляційний розгляд, дійшов висновку, що за змістом статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статті 123, частини першої-четвертої статті 126 ГПК України необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Оскільки суд апеляційної інстанції не спростував висновків суду першої інстанції, що витрати Відповідача на послуги адвоката не підтверджені належними фінансовими документами та не встановив, якими доказами підтверджується фактичне понесення Відповідачем витрат на правову допомогу (їх оплати), Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував обставини, пов`язані з наявністю чи відсутністю доказів на підтвердження фактичного здійснення Відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим допустив порушення вимог статей 86, 236 ГПК України.

Разом з цим за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України).

Таким чином об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 відступила від висновку щодо застосування положень статті 126 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 906/194/18, про необхідність надання доказів, які підтверджують фактичне здійснення учасником справи витрат на професійну правничу допомогу, для вирішення питання про розподіл судових витрат.

У справі, що розглядається, суди встановили, що 08.10.2019 Підприємство (клієнт) та Адвокат уклали Договір про надання правової допомоги, за умовами якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах передбачених цим договором, а саме представляти інтереси клієнта у господарському суді Черкаської області у справі № 925/1137/19 (пункт 1.2); за надання правової допомоги, передбаченої пунктом 1.2 цього договору, клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар), який складається з винагороди за складання відзиву на позовну заяву (3 750,00 грн), винагороди за складання інших процесуальних документів (600,00 грн за кожну сторінку), винагороди за судове представництво адвокатом, прибуття, участь у судових засіданнях (4 350,00 грн за кожне судове засідання) (пункт 5.1); клієнт здійснює остаточний розрахунок з Адвокатом не раніше закінчення судового розгляду справи в господарському суді Черкаської області, але не пізніше двох банківських днів після надання адвокатом акта приймання-передачі наданих послуг (пункт 5.2); клієнт як податковий агент здійснює з винагороди адвоката відповідні утримання до державного бюджету (18% - податок на доходи фізичних осіб, 1,5 % - військовий збір) та нарахування на суму винагороди у розмірі 22 % (пункт 5.3); за актом приймання-передачі наданих послуг від 20.11.2019 Адвокат надав КП правову допомогу на суму 12 450,00 грн, яка складається з: 3 750,00 грн винагороди за складання відзиву на позов та по 4 350,00 грн оплати послуг з представництва у судових засіданнях 24.10.2019 та 28.11.2019), що також відображено у детальному описі робіт (наданих послуг), в якому зазначено час, витрачений Адвокатом на виконання відповідних робіт; КП здійснило оплату послуг Адвоката у повному обсязі відповідними платіжними дорученнями.

Задовольняючи заяву Підприємства про розподіл судових витрат та покладаючи на Компанію 12 450 грн витрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи, суди виходили з того, що Адвокат надав докази на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт, а також їх вартості, зокрема, копії Договору про надання правової допомоги, акта прийому-передачі наданих послуг від 20.11.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 18.01.2018, довіреності від 16.05.2019 № 637 на представництво інтересів Підприємства, відповідних платіжних доручень про сплату винагороди, військового збору та податку з доходів найманих працівників, а також детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги; доводи Компанії, що Підприємство не довело суму понесених ним витрат на правову допомогу, зокрема, не надало доказів перерахування винагороди (гонорару) Адвокату, суд апеляційної інстанції відхилив з посиланням, зокрема, на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України); після надання Підприємством доказів на підтвердження витрат на правову допомогу в суді першої інстанції Компанія не заявила про зменшення таких витрат, а в апеляційній скарзі не надала доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків; розмір наданих Підприємству адвокатських послуг співмірний ціні позову.

Отже, за результатами дослідження та оцінки наданих сторонами доказів у сукупності суди дійшли висновку, що Підприємство підтвердило обсяг наданих Адвокатом послуг і виконаних ним робіт, а також відхилило доводи Компанії, що КП не довело суму понесених ним витрат на правову допомогу, оскільки за умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

З огляду на викладене у вирішенні питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Таким чином, обставини, викладені у касаційній скарзі, не приймаються Касаційним господарським судом у складі об`єднаної палати, оскільки спростовуються наведеними у даній постанові доводами.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження Підприємством не доведено наявність обставин, які передбачили б скасування оскаржуваних рішень, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Водночас 16.09.2020 Підприємство звернулось до Касаційного господарського суду із заявою, в якій просить покласти на Компанію 14 000,00 грн судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою Адвоката у Верховному Суді в цій справі.

Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження вказаних судових витрат до заяви надано належним чином завірені копії Договору про надання правової допомоги, додаткової угоди № 1 від 03.04.2020 та додаткової угоди № 2 від 08.09.2020, якою пункт 5.1 Договору про надання правової допомоги доповнено підпунктом 5.1.2 такого змісту: "За надання правової допомоги в Верховному Суді у складі колегії Касаційного господарського суду, передбаченої в п. 1.2. даного Договору Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 14 000,00 грн. (чотирнадцять тисяч гривень)."; акт приймання-передачі наданих послуг від 09.09.2020 на суму 14 000 грн; платіжні доручення від 09.09.2020 № 1166 на суму 2520 грн з призначенням платежу "податок з доходів найманих працівників за вересень 2020р.", № 1165 на суму 210 грн з призначенням платежу "військовий збір з найманих працівників за вересень 2020р.", № 1163 на суму 11270 грн з призначенням платежу "винагорода за вересень 2020р. по спр. № 925/1137/19"; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги, який Адвокат підписав 15.09.2020.

Представником Компанії у судовому засіданні 22.01.2021 заявлено клопотання про зменшення розміру витрат Підприємства на професійну правничу допомогу, яке відхилено Касаційним господарським судом у складі об`єднаної палати, оскільки представником Компанії не доведено неспіврозмірність та необґрунтованість заявленого Підприємством розміру витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції.

Надані Підприємством документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 05.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 у справі № 925/1137/19 - без змін.

2. Заяву Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" про розподіл судових витрат задовольнити.

3. Стягнути з акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції.

4. Доручити господарському суду Черкаської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Булгакова

Судді О. Баранець

О. Васьковський

Т. Дроботова

О. Кібенко

Б. Львов

В. Селіваненко

Н. Ткаченко

В. Уркевич