Справа № 761/31181/20

Провадження № 2/761/8370/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Вольда М.А.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Чипової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні в місті Києві в приміщенні зали суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в м.Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури, -

в с т а н о в и в:

В жовтні 2020 р. ОСОБА_2 (позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в м.Києві (відповідач 1), Київської міської прокуратури (відповідач 2), Державної казначейської служби України (відповідач 3), в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 5005000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач до 17.02.2006 носив прізвище ОСОБА_2 . 01.05.1999 позивач знаходився біля будинку № 11-А по вул. Харківське шосе у м. Києві, ніяких протиправних дій не вчиняв, став випадковим свідком, як невідомі йому чоловіки, один з яких був одягнений у форму працівника міліції, вживали алкогольні напої.

05.03.2002 р. заступник начальника СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві порушив відносно позивача кримінальну справу № 03-14986 за частиною 1 статті 262 КК України за фактом викрадення вогнепальної зброї.

Близько 10 днів Позивача тримали у спецприймальнику, а 15.03.2002 р. затримали за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 262 Кримінального кодексу України та почали утримувати у Київському слідчому ізоляторі.

15.03.2002 р. слідчий СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Юрковський МГВ. пред`явив позивачеві обвинувачення в тому, що 01.05.1999 приблизно о 20 годині ЗО хвилин він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та знаходячись біля будинку № 11-а по вул. Харківське шосе у м. Києві, з метою таємного викрадення вогнепальної зброї підійшов до міліціонера ВДСО при Харківському РУ ГУМВС України ОСОБА_4 та використовуючи безпорадний стан останнього, викликаний алкогольним сп`янінням, зірвавши револьверний шнур, вартістю 1 гривня 46 копійок, таємно викрав табельну вогнепальну зброю, пістолет «ТТ-ІЖ» № НОМЕР_1 з магазином вартістю 85 гривень 20 копійок, а також 8 набоїв до нього загальною вартістю 1 гривня 12 копійок, чим завдав ВДСО при Харківському РУ ГУМВС України в м. Києві матеріальну шкоду на загальну суму 87 гривень 78 копійок.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.03.2002 позивачу було обрано запобіжний захід у виді взяття під варту.

В подальшому, прокуратурою Дніпровського району м. Києва було затверджено обвинувальний висновок і кримінальна справа про обвинувачення позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 262 Кримінального кодексу України, для розгляду по суті була направлена до Дніпровського районного суду м. Києва.

Незважаючи на невизнання вини у злочині, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2003 позивача було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 262 Кримінального кодексу України.

Довідавшись про визнання позивача винним у вчиненні злочину, його дружина ОСОБА_5 звернулася до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу. Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 05.09.2003 шлюб позивача було розірвано.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції позивач та його захисник подали апеляційні скарги, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2003 обвинувальний вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2003 був скасований, а кримінальна справа повернута на новий судовий розгляд в той же суд, але в іншому складі суддів.

Постановою Дніпровський районного суду м. Києва від 04.06.2004, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.09.2004, кримінальну справу про обвинувачення Позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 262 Кримінального кодексу України, було повернуто прокурору Дніпровського району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування.

Провівши додаткове розслідування, кримінальна справа втретє була направлена до суду для розгляду її по суті пред`явленого Позивачеві обвинувачення. Отримавши кримінальну справу, Дніпровський районний суд м. Києва при попередньому розгляді справи встановив неповноту та однобічність досудового слідства та зазначив, що вказівки, зазначені у постанові Дніпровського районного суду м. Києва від 04.06.2004, не виконані. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.02.2005 кримінальну справу про обвинувачення Позивача у вчиненні тяжкого злочину було втретє направлено прокурору Дніпровського району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування.

27.05.2005 р. слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві була винесена постанова про зміну позивачеві запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд, 30.05.2005 позивач був звільнений з-під варти з Київського слідчого ізолятора.

25.08.2005 р. старший слідчий СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Камінська М.П. винесла постанову про закриття за недоведеністю кримінальної справи, порушеної відносно позивача, яка постановою заступника прокурора Дніпровського району м. Києва Титор Д.П. від 17.07.2006 була скасована скасовано, а матеріали справи направлено до СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві для проведення досудового розслідування.

Після набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України 15.02.2014 відомості про скоєння позивачем злочину були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальному провадженню присвоєно №12014100040001813. до Реєстру були внесені такі відомості: «01.05.1999 року о 21 годині ОСОБА_2 , перебуваючи поблизу житлового будинку за адресою: м. Київ вул. Харківське шосе, 9 умисно, таємно викрала табельну вогнепальну зброю «ТТ НОМЕР_3» та 2 магазини з набоями у міліціонера ВДСО ОСОБА_4 (кримінальна справа № 03-14986 ЖРЗПЗ № 7774 від 01.05.1999)».

20.02.2020 р. захисник ОСОБА_1 подав слідчому судді Дніпровського районного суду м. Києва клопотання про встановлення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014100040001813, де вказувалось на невиконанні прокурором обов`язку, визначеного частиною 2 статті 28 КПК України, та недотриманні розумних строків під час проведення досудового розслідування.

Під час розгляду даного клопотання 03.03.2020 прокурор повідомив, що кримінальне провадження закрите на підставі частини 2 статті 284 КПК України. У зв`язку з цим слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва ухвалою від 03.03.2020 залишив клопотання про встановлення строку досудового розслідування без задоволення.

Після розгляду клопотання стало відомо, що постановою слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві Кучерявого В.В. від 02.03.2020 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12014100040001813 від 15.02.2014, закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 262 КК України.

Внаслідок цього, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у незаконному застосуванні співробітниками міліції психологічного та фізичного насильства з метою отримання показань, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного затримання та застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування кримінальної справи обшуку, незаконного засудження, незаконного застосування запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд.

Позивач перебував під слідством та судом з 05.03.2002 по 25.08.2005 р. (3 роки 5 місяців 21 день) та з 17.07.2006 по 02.03.2020 (13 років 7 місяців 16 днів). Загальний строк перебування під слідством та судом становить 17 років 1 місяць 7 днів, з них 3 роки 2 місяці 16 днів позивач утримувався під вартою в Київському слідчому ізоляторі (з 15.03.2002 по 30.05.2005).

Так, обгрунтоваючи розмір моральної шкоди, позивач вважає, що: за незаконне застосування співробітниками поліції психологічного та фізичного насильства, спричинення тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозгової травми, струсу головного мозку йому має бути виплачено 250000,00 грн; за незаконне затримання 15.03.2002 р., незаконне застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з 15.03.2002 р. по 30.05.2005 р., незаконне проведення обшуку, незаконне засудження 13.05.2003 р. йому має бути виплачено 3500000,00 грн; за незаконне застосування запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд з 31.05.2005 р. по 25.08.2005 р. має бути виплачено 25000,00 грн; за перебування під слідством без застосування запобіжних заходів з 05.03.2002 р. по 14.03.2002 р., з 17.07.2006 р. по 02.03.2020 р. має бути виплачено 1230000,00 грн.

В загальну розмірі позивач оцінює розмір моральної шкоди, яка була завдана йому внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури, в розмірі 5005000, грн., що стало підставою для звернення до суду з позовом.

У відзиві на позов представник Головного управління Національної поліції в м.Києві заперечує щодо задоволення позову, вважає розмір моральної шкоди необґрунтовано завищеним, відшкодування моральної шкоди носить компенсаторний характер. Звертає увагу, що позивач визнавав себе винним у вчинені злочину, тому немає права на відшкодування моральної шкоди.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що на стадії досудового розслідування та судового розгляду позивач заперечував причетність до вчинення інкримінованого йому злочину. Розмір моральної шкоди вираховується виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час ухвалення судом рішення. Вважає розмір моральної шкоди обґрунтованим.

У відзиві на позов представник Державної казначейської служби України заперечує щодо задоволення позову, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, шкоди позивачеві не завдавало. Судом не встановлена незаконність дій органів досудового розслідування, тому відсутні підстави для відшкодування шкоди. Крім цього, позивачем не надано доказів, які б підтверджували факти заподіяння моральних чи душевних страждань.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що шкода, завдана органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовується державою шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України. Підставою для виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди є рішення про закриття кримінального провадження за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Вважає розмір моральної шкоди обґрунтованим.

У відзиві на позов представник Київської міської прокуратури заперечує щодо задоволення позову, позивачем не доведено протиправність діянь посадових осіб Київської міської прокуратури, наявність моральної шкоди та причинного зв`язку між діями та шкодою. В копії карти виїзду швидкої медичної допомоги було вказано, що приводом виклику до ОСОБА_2 став нещасний випадок. В цій карті вказано також, що зі слів ОСОБА_2 побиття працівниками поліції відбулось 06.03.2002 р. в другій половині дня, а заява та протокол допиту ОСОБА_2 , в яких він визнавав вину, були підписані 05.03.2002 р. Позивачем не підтверджено належними доказами неправомірність дій Київської міської прокуратури, заподіяння такими діями моральної шкоди позивачу. Жодних доказів на підтвердження моральних (душевних) страждань не надано.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що підставою для виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди є рішення про закриття кримінального провадження за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення. Тілесні ушкодження були завдані позивачу, коли він був поміщений у спецприймальник ГУ МВС України в м. Києві. Вважає розмір моральної шкоди обґрунтованим.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позову.

Представники відповідачів 1, 3 в судове засідання не з`явились, у відзиві на позов просили розглянути справу у їх відсутність.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч.ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Осаулова А.А. від 06.10.2020 року відкрито провадження у даній справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 14.01.2020 року до матеріалів справи долучено відзиви на позовну заяву, відповіді на відзиви, закрито підготовче засідання у справі та призначено її судовий розгляд.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 2, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 05.03.2002 р. заступник начальника СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві порушив відносно позивача кримінальну справу № 03-14986 про таємне викладення вогнепальної зброї за ознаками злочину, передбаченого ст. 223 ч.1 КК України. (а.с. 17)

Згідно протоколу №В076496 від 15.03.2002 р. ОСОБА_2 було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 262 ч.1 КК України. (а.с. 19)

Відповідно до постанови від 15.03.2002 р. дії обвинуваченого ОСОБА_2 кваліфіковано за ст. 262 ч. 1 КК України. (а.с. 21)

15.03.2002 р. слідчий СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві Юрковський МГВ. пред`явив ОСОБА_2 обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ст. 262 ч.1 КК України, за те, що 01.05.1999 ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та знаходячись біля будинку № 11-а по вул. Харківське шосе у м. Києві, використовуючи безпорадний стан міліціонера ВДСО при Харківському РУ ГУМВС України ОСОБА_4 , таємно викрав табельну вогнепальну зброю, а саме пістолет «ТТ-ІЖ» № НОМЕР_1 та 8 набоїв до нього, загальною вартістю 879,40 грн. Після чого, ОСОБА_2 зник та розпорядився викраденим на власний розсуд. (а.с. 20)

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.03.2002р. ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у виді взяття під варту, постановлено утримувати в Київському СІЗО №13 ДДЗПВП з 18.03.2002 р. (а.с. 22)

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.03.2002 р. було надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_2 в кімнаті АДРЕСА_2 . (а.с. 23)

Згідно постанови від 29.05.2002 р. ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ст. 262 ч.1 КК України. (а.с. 24)

Копія обвинувального висновку по кримінальній справі №03-14986 за обвинуваченням ОСОБА_2 в скоєнні злочину, передбаченого ст. 262 ч.1 КК України - на а.с.25-27.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2003 у справі №1-60/2003 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 262 Кримінального кодексу України. (а.с. 29)

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27.11.2003 р. вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13.05.2003 р. був скасований, а кримінальна справа повернута на новий судовий розгляд в той же суд, але в іншому складі суддів. (а.с. 32-34)

Постановою Дніпровський районного суду м. Києва від 04.06.2004 р. залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.09.2004, кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 262 Кримінального кодексу України, повернуто прокурору Дніпровського району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування. (а.с. 37-38, 39-40)

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 21.02.2005 р. кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 262 Кримінального кодексу України, повернуто прокурору Дніпровського району м. Києва для організації проведення додаткового розслідування, міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишено без змін. (а.с.41)

27.05.2005 р. слідчим СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві була винесена постанова про зміну ОСОБА_2 запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд. (а.с. 49)

30.05.2005 р. позивач був звільнений з-під варти з Київського слідчого ізолятора, що підтверджується довідкою Київського слідчого ізолятора від 30.05.2005 р. (а.с. 50)

25.08.2005 р. старший слідчий СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві Камінська М.П. винесла постанову про закриття за недоведеністю кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_2 , яка постановою заступника прокурора Дніпровського району м. Києва Титор Д.П. від 17.07.2006 була скасована скасовано, а матеріали справи направлено до СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві для проведення досудового розслідування. (а.с. 51, 52)

З витягу Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №12014100040001813 вбачається, що 15.02.2014 р. були внесені відомості до ЄРДР, правова кваліфікація: ст. 262 ч.1 (КК України, 2001 р.), фабула: 01.05.1999 року о 21 годині ОСОБА_2 , перебуваючи поблизу житлового будинку за адресою: м. Київ вул. Харківське шосе, 9 умисно, таємно викрала табельну вогнепальну зброю «ТТ НОМЕР_3» та 2 магазини з 16 набоями у міліціонера ВДСО ОСОБА_4 (кримінальна справа № 03-14986 ЖРЗПЗ № 7774 від 01.05.1999)», орган, що здійснює досудове розслідування: Дніпровське районне управління ГУ МВС в м. Києві. (а.с. 54)

Згідно постанови слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві лейтенанта поліції Кучерявого В.В. від 02.03.2020 р. кримінальне провадження №12014100040001813 від 15.02.2014 р. закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 262 КК України. (а.с. 80)

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до положень статті 16 ЦІК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Ч. 1, 5 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2, 7 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Підстави, порядок і розмір відшкодування такої шкоди визначений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).

Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню в тому числі шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (п.1 ч.1 ст.1 Закону).

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (ч.2 ст.1 Закону).

П. 2 ч.1 ст.2 Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутності події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету (ч.1 ст.4 Закону).

Ч. 5, 6 ст.4 Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 року № 9-рп-99 притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

З огляду на викладені норми закону, позивач має право на відшкодування моральної шкоди. При цьому факт, перебування ОСОБА_2 під слідством та судом з 15.03.2002 р. (з моменту пред`явлення ОСОБА_2 обвинувачення) по 25.08.2005 р., тобто 41 місяць та 10 днів, очевидно завдало позивачу моральної шкоди внаслідок психічного впливу пред`явленням обвинувачення, винесення вироку, позбавлення можливостей в повній мірі реалізації ним своїх звичок і бажань, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, пошук можливих способів захисту своїх порушених прав, інших негативних наслідків морального характеру, зниження репутації. Сам по собі такий факт є травмуючим для будь-якої людини, яка зазнала незаконних дій правоохоронних органів та суду.

На думку суду, ОСОБА_2 перебував під слідством та судом виключно у період з 15.03.2002 р по 25.08.2005 р., оскільки з 25.08.2005 р. жодної підозри не оголошувалось, запобіжний захід ОСОБА_2 не обирався, будь-яких процесуальних дій у кримінальному провадженні у відношенні ОСОБА_2 не вчинялось, в тому числі після внесення відомостей до ЄРДР - 15.02.2014 р.

При цьому, суд зазначає, що позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку з його станом здоров`я (завданням тілесних ушкоджень) працівниками міліції, оскільки вини правоохоронних органів та суду у таких подіях не встановлено, вироку суду щодо таких обставин матеріали справи не містять.

Крім того, на думку суду, безпідставні є посилання позивача на те, що обставини розірвання шлюбу перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із здійснення досудового розслідування та судовим розглядом, що саме у зв`язку з цим позивачу було заподіяно моральну шкоду, адже вини правоохоронних органів та суду у таких подіях немає. Тому, дані обставини не можуть слугувати додатковим приводом для стягнення моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Статтею 2 КПК України визначені завдання кримінального провадження, серед яких є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Ч. 3 ст. 43 КПК України передбачає, що виправданий має права обвинуваченого, передбачені статтею 42 цього Кодексу, в обсязі, необхідному для захисту на відповідній стадії судового провадження.

П. 17 ч. 3 ст. 42 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений має право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.

Отже, внаслідок незаконного засудження, ухвалення судом виправдувального вироку, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 у справі «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції»).

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди позивачу суд керується наступними нормами закону.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».

В постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Так, позивач просить стягнути на його користь 5005000,00 грн. моральної шкоди, проте, суд, враховуючи обставини справи, виходячи з засад розумності та справедливості, вважає, що достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 , є стягнення однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Згідно ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2021 рік», мінімальна заробітна плата в місячному розмірі з 01 січня 2021 року становить 6000,00 грн.

Оскільки ОСОБА_2 перебував під слідством та судом 41 місяць та 10 днів., мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню, становить 248 000, 00грн, виходячи з мінімального розміру заробітної плати в розмірі 6000,00 грн.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 3 серпня 2011 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45).

Відповідно до пункту 35 даного Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Згідно пункту 38, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Таким чином, за наявності відповідного судового рішення про стягнення моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України, Державна казначейська служба України в особі відповідного територіального органу, здійснює списання коштів з рахунку, відкритого на вказані потреби, що фінансується за рахунок державного бюджету.

Розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог на підставі наявних у справі матеріалів, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги положення Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування,прокуратури і суду», даний позов підлягає задоволенню в частині стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди кошти в розмірі - 248000,00 гривень

Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

На підставі викладеного, керуючись 56 Конституції України, ст. ст. 16, 23, 1176 ЦК України, ст.ст. 2, 3, 42, 43 КПК України, ст.ст. 3-5,12-13, 19, 76-92, 95, 187, 211, 223, 258-259, 264-265, 268, 272-275, 279, 352, 354-355, п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування,прокуратури і суду», Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», яке затверджене Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 3 серпня 2011 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45), Постановою Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в м.Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних рішень, дій органів досудового розслідування, прокуратури, - задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди кошти в розмірі - 248 000 (двісті сорок вісім тисяч) гривень 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення коштів моральної шкоди, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідачі: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса знаходження: м.Київ, вул.Бастіонна, 6.

Київська міська прокуратура, адреса знаходження: м.Київ, вул.Предславинська, 45/9.

Головне управління Національної поліції України в м.Києві, адреса знаходження: м.Київ, вул.Володимирська,15.

Повне рішення виготовлено 21.01.2020 р.

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов