ПОСТАНОВА

Іменем України

20 січня 2021 року

Київ

справа №640/18679/18

адміністративне провадження №К/9901/27466/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В. Е.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/18679/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправним та скасування наказу 3894/к від 11 жовтня 2018 року, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року, ухвалене у складі головуючого судді Пащенка К. С.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Черпіцької Л. Т., суддів Глущенко Я. Б., Собківа Я. М.,

У С Т А Н О В И В:

І. Суть спору та рух справи

1. 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін`юст), в якому просив:

1.1. визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2018 року № 3894/к;

1.2. поновити позивача на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління;

1.3. стягнути з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 жовтня 2018 року до дня поновлення на роботі.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом № 3894/к від 11 жовтня 2018 року його було звільнено у зв`язку з скороченням з посади головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України. Незважаючи на те, що в Міністерстві юстиції України була достатня кількість вакансій, рівноцінні посади державної служби позивачу не пропонувались. Крім того, за доводами позивача, він, відповідно до пункту 5 частини другої статті 42 КЗпП України, має переваги в залишенні на роботі як «учасник бойових дій».

2.1. Позивач також зазначає, що відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством; одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі організації.

3. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначав, що рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2018 від 24 квітня 2018 року було визнано неконституційною частину шосту статті 216 КПК України, внаслідок чого функція досудового розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби, яка була покладена на Головне слідче управління, з 24 липня 2018 року не відноситься до повноважень Міністерства юстиції України, що призвело до ліквідації зазначеного управління. 08 серпня 2018 року позивача було попереджено про скорочення штату, а у подальшому наказом № 3894/к від 11 жовтня 2018 року його було звільнено із посади у зв`язку із скороченням штату.

3.1. За доводами відповідача, на дату попередження позивача про скорочення в Міністерстві юстиції України було оголошено конкурс на заняття посад державної служби, які потребують певних професійних знань, наявність чи відсутність яких у позивача неможливо перевірити без участі в конкурсі.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. З 12 липня 2018 року на підставі наказу № 2627/к від 13 липня 2018 року ОСОБА_1 був переведений на посаду головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України з посадовим окладом 9000,00 грн. на місяць. Позивачу було присвоєно 9 ранг державного службовця.

5. Рішенням Конституційного Суду України від 24 квітня 2018 року №3-р/2018 визнано такою, що не відповідає Конституції України частину шосту статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчі органи Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби України.

6. У зв`язку з цим постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2018 року № 597 внесено зміни до пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, шляхом виключення підпункту 9516, за яким Мін`юст, відповідно до покладених на нього завдань, забезпечував здійснення досудового розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби.

7. 27 липня 2018 року в.о. Державного секретаря Мін`юсту затвердив зміни до штатного розпису на 2018 рік апарату Міністерства юстиції України, за змістом яких Головне слідче управління виведено зі структури апарату Міністерства. У зв`язку з цим всі посади Головного слідчого управління, в тому числі і посада головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ, яку обіймав позивач, також були скорочені.

8. 09 серпня 2018 року ОСОБА_1 ознайомлено із попередженням про те, що у зв`язку із введенням в дію наказом Міністерства юстиції України № 2935/к від 02 серпня 2018 року нової структури та штатного розпису апарату Міністерства юстиції України на 2018 рік і скороченням Головного слідчого управління у структурі апарату Міністерства, посаду головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління, яку обіймає позивач, скорочено.

9. Із змісту письмового попередження про наступне вивільнення з посади від 09 серпня 2018 року, судами установлено, що позивачу не було запропоновано жодної вакантної посади в апараті Мін`юсту, а також не повідомлено останнього, що вакантні посади в Міністерстві, які за своєю кваліфікацією може обійняти позивач, взагалі відсутні.

10. Пунктом першим наказу № 3894/к від 11 жовтня 2018 року позивача звільнено з посади головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління з 11 жовтня 2018 року у зв`язку із скороченням штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби (далі - Наказ № 3894/к).

10.1. Пунктом 2 Наказу № 3894/к зобов`язано виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати згідно з частиною четвертою статті 87 Закону України «Про державну службу».

10.2. На підставі пункту 3 позивачу зобов`язано виплатити грошову компенсацію за 08 календарних днів відпустки за період роботи з 02 липня 2018 року по 11 жовтня 2018 року.

11. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій установлено, що у серпні-вересні 2018 року відповідачем були оголошені конкурси на зайняття таких вакантних посад державної служби категорії «В» в апараті Мін`юсту: головного спеціаліста відділу матеріально-технічного забезпечення систем органів юстиції Управління забезпечення системи органів юстиції Адміністративно-господарського департаменту; головного спеціаліста відділу укладення міжнародних договорів про правову допомогу Управління міжнародної правової допомоги Департаменту міжнародного права; головного спеціаліста відділу правової експертизи міжнародних договорів Управління правової експертизи міжнародних договорів та міжнародного співробітництва Департаменту міжнародного права; головного спеціаліста відділу законодавства про охорону довкілля, надзвичайні ситуації природного та техногенного характері Управління законодавства з питань земельних відносин, використання природних ресурсів та охорони довкілля Департаменту приватного права; головного спеціаліста відділу організації нотаріальної діяльності та фінансового моніторингу Управління з питань нотаріату Департаменту державної реєстрації та нотаріату; головного спеціаліста відділу взаємовідносин з державними підприємствами Департаменту державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами; головного спеціаліста відділу договірної роботи Департаменту державних закупівель, договірної роботи та взаємовідносин з державними підприємствами; головного спеціаліста відділу аналітичної роботи та розгляду звернень Управління з питань банкрутства Департаменту з питань судової роботи та банкрутства; головного спеціаліста відділу нормативного забезпечення діяльності органів і установ виконання покарань Управління нормативного забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України Департаменту публічного права, що підтверджується копіями наказів від 03 серпня 2018 року № 2942/к, від 03 серпня 2018 року № 2944/к, від 26 вересня 2018 року № 3721/к, від 27 вересня 2018 року № 3729/к, від 27 вересня 2018 року № 3730/к, від 31 серпня 2018 року № 3321/к.

12. Судами також установлено, що до деяких з перелічених вище вакантних посад окрім вимог до професійної компетентності були визначені наступні кваліфікаційні вимоги: освіта - вища освіта за освітнім ступенем не нижче молодшого бакалавра, бакалавра у галузі знань «Право», досвід роботи - не потрібно, володіння державної мовою - вільне володіння державною мовою. Також визначені переліки основних та додаткових (необов`язкових) документів, необхідних для участі у конкурсі на такі посади.

13. На підставі доказів, які є в матеріалах справи, та були у розпорядженні відповідача судами першої та апеляційної інстанції установлено, що за освітньою кваліфікацією позивач є юристом, має диплом спеціаліста за спеціальністю «Правознавство», виданий в 2001 році Харківським державним педагогічним університетом ім. Г. Сковороди.

14. Розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 666,89 грн., розмір середньомісячної заробітної плати позивача становить 14 004,69 грн, що підтверджується довідкою Міністерства юстиції України (вих. № 16-42/50 від 05 березня 2020 року).

15. Кількість робочих днів у 2018 році за період з 12.10.2018 по 31.12.2018 становила 57 робочих днів, в 2019 році за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 250 робочих днів, в 2020 році за період з 01.01.2020 по 10.04.2020 (дата ухвалення судом першої інстанції рішення) - 70 робочих днів.

16. Загальна кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача сукупно становить 387 днів, а отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу з 12.10.2018 по 30.04.2020 складає 258 086,43 грн.

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їхнього ухвалення

17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позовні вимоги задоволено.

17.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2018 року №3894/к «Про звільнення» в частині пунктів першого і другого такого Наказу.

17.2. Поновлено ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України або на рівноцінній посаді державної служби у Міністерстві юстиції України, а в разі відсутності такої рівноцінної посади - на іншій роботі (посаді державної служби) у Міністерстві юстиції України з 12 жовтня 2018 року.

17.3. Стягнуто з Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 жовтня 2018 року по 10 квітня 2020 року в розмірі 258 086,43 грн. (двісті п`ятдесят вісім тисяч вісімдесят шість гривень 43 копійки).

17.4. Допущено негайне виконання цього рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України та стягнення на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за один місяць.

18. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюваний наказ про звільнення позивача від 11 жовтня 2018 року №3894/к є протиправними та таким, що винесений з порушенням вимог законодавства про державну службу та Кодексу законів про працю України. А тому, як наслідок, цей наказ підлягає скасуванню в частині пунктів першого і другого такого наказу як протиправний.

19. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем при попередженні позивача про майбутнє звільнення із займаної посади не дотримано законодавчо встановлених вимог щодо одночасного повідомлення працівника (державного службовця) про наявність всіх наявних вакантних посад, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, та як наслідок отримання від державного службовця згоди/відмови на переведення на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду.. При цьому суди зауважили, що професійна компетентність позивача не обмежувалась компетенцією Головного слідчого управління, оскільки, як видно з інформації про вимоги до кандидатів на вакантні посади, наявність досвіду роботи за відповідною професією взагалі не вимагалося. Також така вимога, як обов`язкове знання іноземної мови (однієї з основних мов Ради Європи), не була включена до кваліфікаційних вимог до наявних вакантних посад.

ІV. Касаційне оскарження

20. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 23 жовтня 2020 року.

21. Оскаржуючи судові рішення у справі незначної складності відповідач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. А саме, за доводами відповідача, у касаційній скарзі відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме застосування спеціальних вимог до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби в подібних правовідносинах.

22. Відповідач наголошує, що судами не надано належної оцінки тому, що рішенням Конституційного Суду України від 24 квітня 2018 року № З-р/2018 визнано неконституційним створення Головного слідчого управління. Крім того, не прийнято до уваги тієї обставини, що вищевказаний структурний підрозділ був наділений особливою та відмінною від усіх інших структурних підрозділів Мін`юсту компетенцією (щодо здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень), яка наразі не належить до повноважень відповідача.

23. Отже, на думку відповідача, при винесенні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не застосували статтю 152 Конституції України, статті 91, 97, 98 Закону України "Про Конституційний суд України", що в свою чергу призвело до неправильним застосуванням норм матеріального.

24. Крім того, за доводами відповідача, в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки та не враховано докази і пояснень представника відповідача щодо неможливості запропонування позивачу посад у зв`язку із відсутністю таких, щоб відповідали його професійному рівню.

25. У касаційній скарзі відповідачем також зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

26. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження відповідач зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування спеціальних вимог до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби, у разі повної ліквідації структурного підрозділу органу виконавчої влади, в подібних правовідносинах.

27. У зв`язку із зазначеним представник відповідача просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

28. У касаційній скарзі міститься клопотання про розгляд справи за участю представника Мін`юсту.

29. 24 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано із Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 640/18679/18.

30. 03 грудня 2020 року справа № 640/18679/18 надійшла до Верховного Суду.

31. У відзиві на касаційну скаргу, який 10 грудня 2020 року зареєстровано у Верховному Суді, позивач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

32. Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про розгляд справи за особистої участі позивача.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

33. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

34. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

37. Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

38. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року (далі - Закон України «Про державну службу»).

39. Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України «Про державну службу», згідно із пунктом 4 частини першої якої державна служба припиняється, за ініціативою суб`єкта призначення.

40. За приписами пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

41. За змістом частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

42. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

43. Відповідно до частин першої та другої статті 41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

44. Статтею 5-1 КЗпП України установлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

45. Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

46. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

47. Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

48. Згідно з положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

48.1. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

48.2. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

49. У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

50. Частина перша статті 235 КЗпП України визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

VІ. Позиція Верховного Суду

51. Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

52. Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами) роз`яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

53. Виходячи із системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган при звільненні працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок при попередженні працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Тобто, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.

54. За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник який вивільнюється, працював.

55. Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року в справі № 826/19187/16, від 31 березня 2020 року в справі № 826/6148/16, від 09 жовтня 2019 року в справі №821/595/16 та ін.

56. Така правова позиція викладена також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18).

57. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що такий обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

58. Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року в справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року в справі № 813/1715/16 та ін.

59. У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що у зв`язку із ухваленням Рішення Конституційного Суду України від 24 квітня 2018 року №3-р/2018 відповідачем видано низку наказів про зміни в штатному розписі та скорочення штату працівників Мін`юсту, зокрема, і працівників Головного слідчого управління (на правах департаменту), у якому працював позивач, та скорочено у штатному розписі апарату Мін`юсту посаду позивача.

60. Отже, у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме зменшення чисельності працівників, ліквідація деяких управлінь і відділів та створення нових.

61. Разом з тим законодавцем встановлено чітку процедуру, що передує звільненню працівника на підставі частини першої статті 40 КЗпП України.

62. Судами попередніх інстанцій установлено, що одночасно з попередженням про звільнення позивачу не запропоновано жодної із наявних вакантних посад в апараті Мін`юсту. У подальшому позивачу також не запропоновано жодної із вакантних посад в апараті Мін`юста, хоча наявні вакантні посади відповідали кваліфікації позивача і не вимагали наявності жодного досвіду роботи.

63. Ураховуючи, що, як установлено судами попередніх інстанцій, позивач був повідомлений під підпис про майбутнє звільнення, разом з тим, відповідач не надав належних доказів того, що позивачу пропонували вакантні посади при попередженні про звільнення, а також доказів відмови позивача від подальшого проходження служби та доказів відсутності вакантних посад в цій же установі, які за своєю кваліфікацією може обійняти позивач, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що відповідачем не дотримано порядку вивільнення працівника.

64. Посилання відповідача у касаційній скарзі на визнання Конституційним Судом України неконституційності створення Головного слідчого управління у структурі Мін`юсту не впливає правильність вирішення цієї справи, оскільки відбулося зменшення чисельності працівників, ліквідація деяких управлінь і відділів та створення нових у структурі Мін`юсту, а не ліквідація юридичної особи. При цьому позивач мав відповідну кваліфікацію, яка відповідала наявним рівнозначним посадам.

65. Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено факту відсутності посад, які б відповідали кваліфікаційним вимогам позивача, з огляду на те, що з інформації про вимоги до кандидатів на деякі вакантні посади державної служби категорії «В» в апараті Мін`юсту (у період звільнення позивача) слідує, що наявність досвіду роботи за відповідною професією не вимагалась, а отже позивач відповідав визначеним до кандидатів вимогам та міг претендувати на такі посади.

66. Доводи касаційної скарги щодо неможливості запропонувати позивачу рівнозначну або нижчу посаду у зв`язку з ліквідацією Головного слідчого управління без правонаступництва є хибними, оскільки, як вже зазначалося роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

67. Твердження відповідача про неможливість переведення позивача на іншу посаду без проведення конкурсу не відповідає приписам частин першої та другої статті 41 Закону України «Про державну службу», яка передбачає можливість переведення державних службовців на рівнозначну або нижчу посаду як в тому самому державному органі, так і в іншому державному органі.

68. Враховуючи, що посада позивача, яку скорочено, була саме в структурі Мін`юсту, то відповідач повинен був запропонувати рівнозначну посаду, а у разі її відсутності - іншу посаду відповідно до його кваліфікації та досвіду роботи в апараті Мін`юсту.

69. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року в справі № 480/4652/18.

70. Аналіз зазначених обставин справи та наведених правових норм дають підстави для висновку Верховного Суду, що суди попередніх інстанцій правильно та повно встановили всі обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про порушення приписів статті 5-1, пункту 1 частини другої статті 40 та частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України щодо забезпечення відповідачем гарантованих позивачу прав на сприяння у збереженні роботи та дотримання процедури його вивільнення.

71. Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного у цій справі наказу Міністерства юстиції України від 11 жовтня 2018 року №3894/к «Про звільнення» в частині пунктів першого і другого такого Наказу.

72. Пунктом третім резолютивної частини постанови суду першої інстанції позивача поновлено на посаді головного спеціаліста першого відділу з розслідування кримінальних проваджень Управління розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Міністерства юстиції України або на рівноцінній посаді державної служби у Міністерстві юстиції України, а в разі відсутності такої рівноцінної посади - на іншій роботі (посаді державної служби) у Міністерстві юстиції України, що не відповідає приписам статті 235 КЗпП України та є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

73. Верховний Суд України в постанові від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

74. Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

75. Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що позивачем не було заявлено позовних вимог про поновлення його на рівноцінній посаді державної служби у Міністерстві юстиції України, а в разі відсутності такої рівноцінної посади - на іншій роботі (посаді державної служби) у Міністерстві юстиції України.

76. Відповідно до частин першої та четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

77. За встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині покладення обов`язку на відповідача поновити ОСОБА_1 на рівноцінній посаді державної служби у Міністерстві юстиції України, а в разі відсутності такої рівноцінної посади - на іншій роботі (посаді державної служби) у Міністерстві юстиції України, а в іншій частині погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями.

VІІ. Судові витрати

78. З огляду на категорію справи та результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 250, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року в справі № 640/18679/18 скасувати в частині поновлення ОСОБА_1 на рівноцінній посаді державної служби у Міністерстві юстиції України, а в разі відсутності такої рівноцінної посади - на іншій роботі (посаді державної служби) у Міністерстві юстиції України.

3. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року в справі № 640/18679/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді: Н. А. Данилевич

В. Е. Мацедонська