головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Сілаєва В.С.

за участю представників учасників справи:

від Виконавчого комітету Одеської міської ради, м. Одеса Вінюков В.М. на підставі розпорядження № 421 від 18.05.2020;

від Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси Севрук В.О., на підставі ордеру серія АІ № 1077235 від 28.12.2020 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 року, м. Одеса, суддя Желєзна С.П., повний текст рішення складено та підписано 05.11.2020 року

у справі № 916/1917/20

за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради, м. Одеса

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси

про розірвання договору та стягнення збитків,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У червні 2020 року Виконавчий комітет Одеської міської ради, м. Одеса звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси, в якій просив суд розірвати договір про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2020 року № Е/98-20, укладений між Виконавчим комітетом Одеської міської ради, м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради, м. Одеса збитки, завдані порушенням договору про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2020 року № Е/98-20, у розмірі 61 451,97 грн., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання умов договору від 03.01.2020 року № Е/98-20 в частині постачання позивачу електричної енергії за тарифами та протягом визначеного умовами договору строку, в результаті чого позивачу було завдано збитків у розмірі 61 451,97 грн., які є різницею між вартістю електричної енергії, яка мала постачатись відповідачем згідно умов договору, та вартістю електричної енергії, яка фактично постачалась позивачу постачальником «останньої надії» у зв`язку з відмовою відповідача від виконання прийнятих на себе за умовами договору зобов`язань. При цьому, позивачем було наголошено, що умовами договору від 03.01.2020 року № Е/98-20 не передбачено права Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв на відмову від договору в односторонньому порядку, оскільки недосягнення сторонами згоди про внесення змін до договору є підставою для вирішення спірних питань у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 року у справі №916/1917/20 (суддя Желєзна С.П.) позов задоволено; розірвано договір про постачання електричної енергії № Е/98-20 від 03.01.2020 року, укладений між Виконавчим комітетом Одеської міської ради, м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради, м.Одеса збитки у розмірі 61 451,97 грн., судовий збір у розмірі 4 204,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси в порушення умов договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року та приписів чинного законодавства було припинено постачання електричної енергії Виконавчому комітету Одеської міської ради, м. Одеса, що є істотним порушенням умов договору та є достатньою підставою для розірвання договору за ініціативою останнього згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України. При цьому, суд зазначив, що в результаті неправомірної відмови відповідача від виконання договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року позивач був змушений укласти договір про постачання електричної енергії з постачальником «останньої надії», в результаті чого позивачу було завдано збитків у розмірі 61 451,97 грн., які є різницею між вартістю електричної енергії, яка мала постачатись відповідачем згідно умов договору, та вартістю електричної енергії, яка фактично постачалась позивачу постачальником «останньої надії».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 року у справі № 916/1917/20 скасувати, закрити провадження у справі, а також покласти судові витрати на позивача.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено відповідачу в передачі справи за підступністю, оскільки згідно з інформацією отриманою з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006819562, яке наявне в матеріалах справи місцезнаходження юридичної особи відповідача: 18002, Черкаська область, місто Черкаси, Соснівський район, вулиця Гоголя, 137. При цьому скаржник зауважує, що договором не встановлено місце виконання договору, є лише прив`язка до будівлі за визначеною адресою, а тому суд в порушення ст. 29, 236 Господарського процесуального кодексу України та ст. 532 Цивільного кодексу України розглянув справу № 916/1917/20 з порушенням правил підсудності.

Скаржник також зауважує, що в даному випадку позовна заява підписана не уповноваженою особою, оскільки в Єдиному державному реєстрі відсутня інформація щодо підписанта позовної заяви та представника, який приймав участь в судових засіданнях, що дає підстави вважати, що в них не було повноважень на підписання, подання позовної заяви, а також прийняття участі в судових засіданнях в порядку самопредставництва, оскільки вони діяли на підставі довіреності, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/23346/16 виключає самопредставництво.

Також скаржник вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та належним чином не дослідив докази у справі, оскільки ніяких позовних вимог про встановлення чи оспорення права скаржника на одностороннє розірвання спірного договору не було заявлено.

Щодо одностороннього розірвання договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року скаржник зауважив, що згідно додатку № 3, що є невід`ємною частиною договору, чітко визначений обсяг постачання електричної енергії, але у зв`язку з відхиленням від договірних величин та тим фактом, що це є істотним порушенням укладеного договору, скаржник вважає, що ним було правомірно розірвано спірний договір в односторонньому порядку, з огляду на що він вважає, що позивач неправомірно звернувся до суду із позовом у даній справі, оскільки договір станом на дату подання позовної заяви вже був розірваний. До того ж скаржник зауважив, що позивач не виконав вимоги ст. 188 Господарського кодексу України, яка встановлює, що право на подання позову про розірвання договору виникає у сторони у разі неодержання відповіді у встановлений строк (а отже необхідно надати суду докази направлення відповідної пропозиції, чого зроблено не було).

Таким чином, на думку скаржника, в даній справі відсутній предмет спору. Навіть без одностороннього розірвання договору, позивач (якщо він вважає договір чинним) повинен був направити пропозицію про розірвання договору стороні і вже після цього звертатись до суду. При цьому, судом було порушено ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині їх не застосування, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Щодо стягнення збитків скаржник звернув увагу на те, що одним з доказів понесених збитків позивач зазначає договір № 185-Д від 29.04.2020 року про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», при цьому позивач стверджує, що збитки виникли у зв`язку з виконанням ним іншого договору, що є безпідставним твердженням, склад збитків не доведено, а тому вказані вимоги також є безпідставними.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси на рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 року у справі № 916/1917/20, справу призначено до судового розгляду.

23.12.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Виконавчого комітету Одеської міської ради, м. Одеса надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 року у справі № 916/1917/20 без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач зазначив, що він виконав вимоги законодавства та договору №Е/98-20 щодо оплати спожитої електричної енергії та жодним чином не допустив істотного порушення своїх зобов`язань, діючи правомірно та добросовісно, оскільки ані у січні, ані у лютому 2020 року постачальник не заявляв претензій з питання небалансу за січень 2020 року, не нараховував відповідних збитків, у повному обсязі отримавши у належному розмірі оплату за усю спожиту виконавчим комітетом міської ради електричну енергію у кількості 68,816 тис.кВт*год. Таким чином, виходячи з положень Закону № 2019-VIII, ПРРЕЕ, договору № Е/98-20 та практики Верховного Суду, зауважує, що навіть можливий небаланс (позитивний чи негативний), при повній оплаті фактично поставленої та спожитої електричної енергії, не може мати правовим наслідком одностороннє розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу та, відповідно, припинення постачання електричної енергії відповідним електропостачальником.

Як зазначає позивач, безвідносно до того, чи мало місце істотне порушення договору №Е/98-20 з боку Виконавчого комітету Одеської міської ради, чи ні, в будь-якому випадку договір № Е/98-20 не містить положень стосовно одностороннього його розірвання однією зі сторін, а також щодо можливості односторонньої відмови від його виконання, а, отже, доводи скаржника про одностороннє розірвання договору з 01.04.2020 року з підстав істотного порушення своїх зобов`язань Виконавчим комітетом Одеської міської ради були передчасними та безпідставними, а договір № Е/98-20 залишився діючим.

При цьому, зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 року № 916/1684/18, що є публічно доступною у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Відповідно до п. 13.4. договору № Е/98-20, на який посилається постачальник, останній має право розірвати цей договір достроково, повідомивши споживача про це за 20 днів до очікуваної дати розірвання, у випадках якщо: 1) споживач прострочив оплату за постачання електричної енергії згідно з договором, за умови, що постачальник здійснив попередження Споживачу про можливе розірвання цього договору; 2) споживач іншим чином суттєво порушив умови цього договору і не вжив заходів щодо усунення такого порушення в строк, що становить 5 робочих днів.

З огляду на вищевикладені правові положення, позивач зазначає, що п. 13.4. договору № Е/98-20 закріплює перелік підстав, які надають постачальнику право на розірвання цього договору та надіслання споживачу відповідної пропозиції про таке розірвання. Відповідно, недосягнення сторонами згоди щодо розірвання договору № Е/98-20 надавало право відповідачу звернутися до суду з цього питання, але не відмовитися від договору в односторонньому порядку, припинивши постачання електричної енергії, адже це ані законодавством, ані договором № Е/98-20 не передбачено. При цьому, як вбачається, п.13.4. договору № Е/98-20 взагалі не містить положень про можливість розірвання цього договору (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку.

Разом з тим, як зазначає позивач, за змістом п. 3.2.6. ПРРЕЕ обов`язок електропостачальника постачати електричну енергію споживачу є істотною умовою договору про постачання електричної енергії споживачу, що узгоджується зі змістом договору № Е/98-20. Натомість, 31.03.2020 року виконавчий комітет Одеської міської ради отримав електронною поштою від оператора системи розподілу - АТ «Одесаобленерго» листа від 31.03.2020 року № 101/19/03-1486, у якому останнє зазначило про отримання від відповідача повідомлення про розірвання договору про постачання електричної енергії, укладеного з виконавчим комітетом Одеської міської ради, та про припинення постачання електричної енергії з 01.04.2020 року, вказавши про необхідність обрання нового постачальника та укладання договору про постачання електричної енергії у встановленому порядку.

Позивач звертає увагу, що, аналіз змісту листа відповідача від 11.03.2020 року, яким останнім було повідомлено АТ «Одесаобленерго» про вищевказані обставини, свідчить, що у ньому взагалі не визначено терміну розірвання договору, укладеного між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, що повністю спростовує доводи відповідача про розірвання договору з 01.04.2020 року, і це вказує на абсолютно безпідставне припинення постачання електричної енергії з 01.04.2020 року і додатково підтверджує обґрунтованість та законність позовних вимог у справі, які обґрунтовано задоволені судом першої інстанції. Усе викладене вище свідчить про незаконну односторонню відмову Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв від зобов`язань за договором № Е/98-20 та про абсолютно безпідставне припинення ним постачання електричної енергії виконавчому комітету Одеської міської ради, який власних зобов`язань за договором не порушував, а сам договір № Е/98-20 залишався чинним.

За твердженням позивача, внаслідок протиправних дій постачальника його безальтернативно, штучно та примусово перевели на постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» за відсутності правових підстав для цього та навіть не надавши можливості забезпечити укладання договору з іншим постачальником, що є протиправним.

Отже, з огляду на відмову Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв від виконання своїх зобов`язань за договором № Е/98-20, припинення ним постачання електричної енергії з 01.04.2020 року, Виконавчий комітет Одеської міської ради вимушений був отримувати електричну енергію від постачальника «останньої надії» - ДПЗД «Укрінтеренерго», уклавши з ним відповідний договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» від 29.04.2020 року № 185-Д щодо постачання електричної енергії у будівлі за адресами: м. Одеса, пл. Думська, 1, та м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, а також відповідні додаткові угоди до нього від 29.04.2020 року № 1, від 29.04.2020 року № 2, від 30.04.2020 року № 3. Постачання електричної енергії Виконавчому комітету Одеської міської ради постачальником «останньої надії» здійснювалося лише протягом квітня 2020 року, а саме: з 01.04.2020 року по 30.04.2020 року включно. При цьому, вартість послуг з постачання електричної енергії у постачальника «останньої надії» становила 3,53935 кВт/г (з ПДВ), що більш ніж у 2 рази перевищує ціну, зазначену у договорі № Е/98-20, з огляду на що, внаслідок безпідставного припинення відповідачем постачання електричної енергії за договором № Е/98-20 Виконавчий комітет Одеської міської ради вимушено переплатив за спожиту електричну енергію у квітні 2020 року 61451,97 грн. з ПДВ, а саме: 136 704,37 грн. з ПДВ - 75252,40 грн. з ПДВ= 61 451,97 грн. з ПДВ.

Щодо питання про порушення судом першої інстанції підсудності позивач зауважив, що згідно із ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів. За змістом п. 2.1., п. 3.2. договору № Е/98-20 місце постачання електричної енергії Виконавчому комітету Одеської міської ради за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д. Отже, договором № Е/98-20, з якого виник спір, визначено місце виконання за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, а тому даний позов було пред`явлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Одеської області, що відповідає приписам ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначене договором місце постачання електричної енергії нібито не є місцем виконання договору, є надуманими, не ґрунтуються на положеннях закону, свідчать про намір викривити дійсні обставини справи та фактично ввести суд в оману. При цьому, враховуючи те, що виконання договору полягає саме у постачанні електричної енергії, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що дана справа підсудна саме Господарському суду Одеської області, відмовивши у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Черкаської області.

Щодо відсутності повноважень в уповноважених осіб виконавчого комітету міської ради на підписання позовної заяви та на участь у засіданнях у суді позивач зазначив, що безпосереднє самопредставництво Виконавчого комітету Одеської міської ради в рамках даної справи забезпечується працівниками юридичного департаменту Одеської міської ради, зокрема, відповідно до Положення про юридичний департамент Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 03.02.2016 року № 248-VII. Відповідно до п. 2.2. Положення юридичний департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, одними з основних функцій якого є правове забезпечення діяльності міської ради, міського голови, виконавчого комітету міської ради (пп. 2.2.1.), захист прав та представництво інтересів територіальної громади міста Одеси в особі міської ради, міського голови, виконавчого комітету міської ради в судах (пп. 2.2.2.). Працівники юридичного департаменту є посадовими особами місцевого самоврядування. Згідно з пп. 3.2.7. Положення директор департаменту, заступники директора Департаменту на підставі довіреностей, виданих міським головою, підписують позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги, заяви про відкликання апеляційної та касаційної скарги, скарги, заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, скарги про перегляд судових рішень за винятковими обставинами, заяви про перегляд заочних рішень, заяви про відмову від позову. Працівники юридичного департаменту міської ради є посадовими особами місцевого самоврядування. Відповідно до п. 1 розпорядження Одеського міського голови від 18.05.2020 року № 421 «Про забезпечення самопредставництва у судах» установлено, що самопредставництво Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради та Одеського міського голови в судах усіх інстанцій та спеціалізацій без окремого доручення з відповідними повноваженнями за посадою здійснюється такими уповноваженими особами працівниками юридичного департаменту Одеської міської ради: директором юридичного департаменту Одеської міської ради; заступником директора юридичного департаменту Одеської міської ради; начальником управління з питань представництва у судах юридичного департаменту Одеської міської ради.

Таким чином, саме Юридичний департамент Одеської міської ради є виконавчим органом, уповноваженим міською радою на захист її інтересів, інтересів виконавчого комітету та міського голови в судах, що відповідно до закону здійснюється в порядку самопредставництва. Сама лише наявність у посадових осіб юридичного департаменту Одеської міської ради, що виступають уповноваженими особами виконавчого комітету Одеської міської ради, відповідних довіреностей не свідчить про відсутність підстав для самопредставництва, адже зміст довіреностей фактично ставить обсяг доручених повноважень вказаних уповноважених осіб.

Також, як зауважує позивач, під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача не заперечував проти участі у розгляді справи уповноваженої особи Виконавчого комітету Одеської міської ради в порядку самопредставництва, не заявляв клопотань, які б ґрунтувалися на таких підставах.

Також позивач у відзиві заперечує проти доводів апеляційної скарги про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог та нібито недослідження доказів, оскільки, як вбачається зі змісту позову, виконавчий комітет Одеської міської ради заявив дві позовні вимоги: розірвати договір № Е/98-20; стягнути з відповідача на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради збитки у розмірі 61 451,97 грн. При цьому, саме вказані позовні вимоги розглянуті по суті судом першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог повністю спростовуються матеріалами справи та змістом оскаржуваного рішення, а висновок суду першої інстанції про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв правових підстав для розірвання спірного договору не свідчить про вихід судом за межі позовних вимог, адже стержневим питанням у спорі є те, чи припинився договір з 01.04.2020 року внаслідок односторонньої відмови відповідача від нього, чи він продовжував діяти і мала місце одностороння відмова відповідача від виконання зобов`язань за цим договором. Отже, вирішення спору є неможливим без відповіді на це питання.

З приводу доводів про недослідження наявних у справі доказів позивач зауважив, що судом першої інстанції здійснене ретельне дослідження усіх матеріалів справи, вони були оголошені та у представника відповідача під час розгляду справи не було жодних зауважень чи заперечень з приводу дослідження доказів судом.

Окрім іншого, позивач вважає, що не можна погодитися з доводами апеляційної скарги про відсутність предмету спору у справі, та відповідно і закриття провадження у справі, оскільки в даному випадку позивач вважає, що відповідач в односторонньому порядку припинив виконання зобов`язань за договором, що є істотним його порушенням і підставою для розірвання, та цим завдано збитків позивачу, заперечуючи наявність у відповідача права в односторонньому порядку розірвати договір, з огляду на що позивач звернувся до суду з позовом. Натомість, відповідач вважає, що він розірвав договір в односторонньому порядку і цей договір припинився з 01.04.2020 року, а тому з його боку немає істотного порушення умов договору. Таким чином, між позивачем та відповідачем залишилися неврегульовані питання щодо предмета спору. Отже, вочевидь підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

При цьому, відсутність з боку Виконавчого комітету Одеської міської ради окремого листа з пропозицією про розірвання спірного договору не спростовує вірно встановлених судом обставин того, що сторони не досягли згоди щодо його розірвання та мало місце істотне порушення його умов, що за змістом ст. 651 Цивільного кодексу України надає право на розірвання такого договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, без необхідності надсилання окремої пропозиції про таке розірвання. Більш того, як вбачається з матеріалів справи та вже вказано вище, Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв з листом від 02.04.2020 року № 02.2-14/1011 з питання припинення договору № Е/98-20, у якому, зокрема, запитав документи, які дають підстави для такого припинення. Втім, відповіді на вказаний лист Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв в порушення ст. 57 Закону № 2019-VIII, пп. 16 п. 5.2.2., підрозділу 8.1. ПРРЕЕ так і не надало, що свідчить про ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв як від вирішення даного спору у позасудовому порядку, так і від розгляду пропозицій щодо можливого розірвання договору. Відповідно, це не може обмежити позивача від реалізації права на розірвання договору в судовому порядку у зв`язку з істотним порушенням відповідачем його умов, що гарантовано законом.

В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, представники учасників справи підтримали свої доводи, заперечення та вимоги з мотивів, що викладені письмово.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси не підлягає до задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 року у справі № 916/1917/20 відповідає вимогам чинного законодавства України, і відсутні підстави для його скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

22.11.2019 року на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» оголошено про проведення процедури відкритих торгів на закупівлю електричної енергії (ДК 021:2015 09310000-5 - Електрична енергія) для потреб адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, з очікуваною вартістю закупівлі 3 402 000,00 грн. (ID процедури на авторизованому електронному майданчику «Prozorro»: UA-2019-11-22-002147-c).

Зі звіту про результати проведення Виконавчим комітетом процедури закупівлі електричної енергії для потреб адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Косовська. 2-Д від 03.01.2020 року, а також протоколу розкриття тендерних пропозицій №73 від 16.12.2019 року вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв було визнано переможцем торгів, з яким було укладено договір про закупівлю електричної енергії.

03.01.2020 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв (постачальник) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу за № Е/98-20 (01-Д), відповідно до п. 1.1, 1.2 якого цей договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів.

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник продає у січні - грудні 2020 року електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, за кодом ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія (електрична енергія для потреб адміністративної будівлі, за адресою: м. Одеса, вул. Косовська. 2-Д), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 3.2. договору місце постачання: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д.

Згідно з п. 3.3, 3.4 4 договору споживач мас право вільно змінювати постачальника відповідно до процедури, визначеної ПРРЕЕ, та умов цього договору. Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком № 2 до цього договору.

Положеннями п. 5.1, 5.2 договору врегульовано, що ціна за 1 кВт/год. електричної енергії за цим договором складена з урахуванням вартості послуги з передачі електричної енергії і становить 1,2365 грн. без ПДВ, ПДВ 0,2473 грн., разом з ПДВ 1,48384841 грн. Загальна вартість цього договору становить 1 558 040,83 грн., крім того ПДВ 311 608,17 грн., разом з ПДВ - 1 869 649,00 грн. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до цього договору.

Умовами п. 5.6 договору встановлено, що ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін в залежності від реального фінансування та реальної потреби.

Відповідно до п. 8.1 договору постачальник має право звернутись до оператора системи з вимогою про відключення об`єкта споживача від електропостачання у випадку порушення споживачем строків оплати за цим договором, у тому числі за графіком погашення заборгованості.

Постачальник відшкодовує споживачу збитки, понесені споживачем у зв`язку із припиненням постачання електричної енергії споживачу оператором системи на виконання неправомірного доручення постачальника, в обсягах, передбачених ПРРЕЕ (п. 9.3. договору).

Згідно з п. 13.1 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31 грудня 2020 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Договір продовжує свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цим договором з відповідними правами та обов`язками, пов`язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.

Приписами п. 13.2 договору передбачено, що постачальник має повідомити про зміну будь-яких умов договору споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір. Постачальник зобов`язаний повідомити споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.

Відповідно до п. 13.4 договору постачальник має право розірвати цей договір достроково, повідомивши споживача про це за 20 днів до очікуваної дати розірвання у випадках якщо: споживач прострочив оплату за постачання електричної енергії згідно з договором, за умови, що постачальник здійснив попередження споживачу про можливе розірвання цього договору; споживач іншим чином суттєво порушив умови цього договору, і не вжив заходів щодо усунення такого порушення в строк, що становить 5 робочих днів.

Згідно з п. 13.8 договору істотні умови договору про закупівлю відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків, передбачених цією законодавчою нормою.

З додатку № 2 до договору Комерційна пропозиція № 1 Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв про постачання електричної енергії споживачу, які споживають електричну енергію для потреб професійної та підприємницької вбачається, що ціна (тариф) на спожиту у 2020 року електричну енергію за 1 кВт/год. складає 1,48384841 грн.; загальний обсяг постачання електричної енергії складає 1 260 000,00 кВт/год.

Додатком № 3 до договору сторони погодили обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачу у 2020 році, а саме січень 95,0 тис.кВт./год., лютий 110,0 тис.кВт./год., березень 110,0 тис.кВт./год., квітень 105,0 тис.кВт./год., травень 105,0 тис.кВт./год., червень 105,0 тис.кВт./год., липень 105,0 тис.кВт./год., серпень 105,0 тис.кВт./год., вересень 105,0 тис.кВт./год., жовтень 105,0 тис.кВт./год., листопад 105,0 тис.кВт./год., грудень 105,0 тис.кВт./год., за рік 1 260,0 тис.кВт./год.

16.01.2020 року та 05.03.2020 року між споживачем та постачальником були укладені додаткові угоди № 07-Д до договору № Е/98-20, якою змінено реквізити виконавчого комітету Одеської міської ради та № 129-Д до договору № Е/98-20, якою змінено розрахунковий період, а також окремо передбачено порядок визначення обсягу споживання електричної енергії у грудні 2020 року.

Крім того, 29.01.2020 року між Акціонерним товариством «Одесаобленерго» та виконавчим комітетом Одеської міської ради укладено договір споживача про закупівлю послуг з розподілу електричної енергії та/або послуг з компенсації перетікань реактивної електричної енергії від 29.01.2020 року № 63-Д, відповідно до п. 2.1 якого Акціонерне товариство «Одесаобленерго» зобов`язується у 2020 році надати позивачу послуги з розподілу електричної енергії на об`єкти останнього, зазначені в п. 2.2 даного договору (за адресою: м. Одеса, вул. Косовська. 2-Д), в обсязі, який визначаться відповідно до додатку 3 «Очікувані обсяги закупівлі послуг з розподілу електричної енергії замовником», до договору а Виконавчий комітет - прийняти і оплатити такі послуги у відповідності до додатку 2 «Порядок обліку та розрахунків» до договору.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2668 від 10.12.2019 року було встановлено ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 155,40 грн./МВт·год (без урахування податку на додану вартість) та структуру тарифу на послуги з передачі електричної енергії згідно з додатком.

Листом від 15.01.2020 року № 180/01-01 Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв повідомило Виконавчий комітет Одеської міської ради про необхідність укладання додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу №Е/98-20 від 03.01.2020 року із посиланням на постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2668 від 10.12.2019 року та в зв`язку з тим, що починаючи з 01.01.2020 року до вартості спожитої електроенергії додається вартість (тариф) послуг ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» у розмірі 155,40 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість).

Листом від 15.01.2020 року № 181/01-02 Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, посилаючись на збільшення ціни на електричну енергію, що неможливо було передбачити на момент укладення договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року, звернулось до позивача із пропозицією перегляду ціни електричної енергії з 01.01.2020 року та з пропозицією про внесення змін до договору на постачання електричної енергії в частині підвищення його ціни не більше 10 % з посиланням на коливання ціни електричної енергії на ринку, а саме: зростання середньозваженої ціни електричної енергії в січні 2020 року відносно грудня 2019 року. До листа долучено проект відповідної додаткової угоди та копію експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати від 10.01.2020 року № 0-23/02 на підтвердження коливання ціни.

У відповідь на вищевказані листи, Виконавчий комітет Одеської міської ради листом від 14.02.2020 року № 02.2.-14/106 було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв про відсутність правових підстав для укладання додаткової угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу № Е/98-20 від 03.01.2020 року, а також повідомлено, що станом на момент укладення договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв було обізнано про актуальні ціни на електричну енергію.

24.02.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв листом №290/02-03 звернулось до Виконавчого комітету Одеської міської ради із проханням розірвати договір про постачання електричної енергії споживачу № Е/98-20 від 03.01.2020 року на підставі ч. 1 ст. 561 Цивільного кодексу України за взаємною згодою сторін. При цьому, відповідачем було надіслано позивачу проект додаткової угоди про розірвання договору.

Листом від 28.02.2020 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради у відповідь на вищезазначений лист Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв було повідомлено про відмову від розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу № Е/98-20 від 03.01.2020 року за взаємною згодою та запропоновано відповідачу, у разі незгоди із відповіддю комітету, передати спір на вирішення суду.

06.03.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв знов звернулось до позивача у справі із листом № 290/02-03 з повідомленням про дострокове розірвання договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року на підставі пп. 2 п. 13.4 договору, а саме в зв`язку із небалансом спожитої електричної енергії, що є суттєвим порушенням договору. При цьому, відповідачем було надіслано позивачу проект додаткової угоди про розірвання договору.

У відповідь на вказаний лист, листом від 17.03.2020 року № 02.2.14/794/1 Виконавчим комітетом Одеської міської ради було повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв про відсутність правових підстав для укладання додаткової угоди про розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу №Е/98-20 від 03.01.2020 року із посиланням на відсутність порушень умов договору з боку Виконавчого комітету.

Одночасно з цим, між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв було підписано наступні акти приймання-передачі товарної продукції до договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року, а саме:

- 12.02.2020 року на суму 102 112,49 грн.;

- 04.03.2020 року на суму 95 589,49 грн.;

- 03.04.2020 року на суму 100 082,58 грн.

Матеріали справи містять виставлені на підставі вказаних актів відповідні рахунки.

За отриману на підставі зазначених актів електричну енергіє Виконавчий комітет Одеської міської ради розрахувався в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями:

- від 18.02.2020 року № 128 на суму 102 112,49 грн.;

- від 06.03.2020 року № 191 на суму 95 589,49 грн.;

- від 06.04.2020 року № 341 на суму 100 082,58 грн.

Також матеріали справи містять лист від 31.03.2020 року № 101/19/03-1486, яким Акціонерне товариство «Одесаобленерго» повідомило Виконавчий комітет Одеської міської ради про отримання повідомлення від Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв про розірвання договору про постачання електричної енергії № Е/98-20 від 03.01.2020 року та припинення постачання електричної енергії з 01.04.2020 року. Крім того, Акціонерним товариством «Одесаобленерго» було запропоновано Виконавчому комітету обрати нового постачальника та укласти договір про постачання електричної енергії, оскільки в протилежному випадку постачання електричної енергії бути здійснюватись постачальником «останньої надії», тобто ДПЗД «Укрінтеренерго».

З копії листа Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв від 11.03.2020 року № 115/1103 на адресу Акціонерного товариства «Одесаобленерго», яка наявна у матеріалах справи, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв повідомило Акціонерне товариство «Одесаобленерго» про розірвання договору про постачання електричної енергії, укладеного з Виконавчим комітетом Одеської міської ради, та відсутність підстав для постачання останньому електричної енергії з 01.04.2020 року. При цьому, в якості підстави для розірвання договору Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв посилалось на Закон України «Про ринок електричної енергії» та виникнення особливих економічних та технічних обставин, за якими неможливо забезпечити виконання договору в обсягах, що погоджені до кінця 2020 року.

Листом від 02.04.2020 року № 022-14/1011 Виконавчим комітетом Одеської міської ради у відповідь на лист Акціонерного товариства «Одесаобленерго» № 101/19/03-1486 від 31.03.2020 року було повідомлено, що договір про постачання електричної енергії № Е/98-20 від 03.01.2020 року є діючим, у судовому порядку розірваним не був, тому у позивача відсутні підстави для обрання нового постачальника, який у будь-якому випадку може бути обраний споживачем шляхом проведення тендерної процедури.

Також 02.04.2020 року Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв із листом № 022-14/1011, відповідно до якого просив надати пояснення щодо існування правових підстав для розірвання договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року та припинення постачання електричної енергії.

Одночасно з цим, 02.04.2020 року ДПЗД «Укрінтеренерго» надіслало на адресу Виконавчого комітету Одеської міської ради лист № 44/09-0000425 повідомлення про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», в якому зазначено про початок постачання електричної енергії з 01.04.2020 року, запитано документи, необхідні для укладання договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», а також запропоновано підписати відповідний договір. Також разом з листом від 02.04.2020 року № 44/09-0000425 ДПЗД «Укрінтеренерго» надало Виконавчому комітету Одеської міської ради рахунок за електричну енергію від 02.04.2020 року №000004056919/13/ПО4/0008432 на суму 362 783,58 грн. за квітень 2020 року та повідомлено про необхідність оплати рахунку протягом 5 банківських (робочих) днів.

Листом від 06.04.2020 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було повідомлено ДПЗД «Укрінтеренерго» про відсутність правових підстав для укладення нового договору про постачання у зв`язку із наявністю діючого укладеного 03.01.2020 року договору про постачання електричної енергії № Е/98-20 з Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв.

При цьому, 29.04.2020 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради (Споживач) та ДПЗД «Укрінтеренерго» (Постачальник) було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» № 185-Д.

Також, 29.04.2020 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ДПЗД «Укрінтеренерго» було укладено додаткову угоду № 1 та № 2 до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» № 185-Д від 29.04.2020 року, згідно умов яких сторонами договору було доповнено договір п. 2.4, згідно якого очікуваний обсяг постачання електричної енергії у квітні 2020 року складає 10500 (кВТ*год.).

30.04.2020 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ДПЗД «Укрінтеренерго» було укладено додаткову угоду № 3 до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» № 185-Д від 29.04.2020 року, згідно умов якої сторонами договору було внесено зміни до п. 2.4 договору та визначено, що фактичний обсяг постачання електричної енергії у квітні 2020 року складає 82316 (кВТ*год.), вартість якої складає 291 345,30 грн. з ПДВ /т. 1, а. с. 192/.

На підставі виставленого рахунку від 30.04.2020 року № 000004056919/13/004/08581 та акта купівлі-продажу електричної енергії від 30.04.2020 року № 003547 підписаного між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ДПЗД «Укрінтеренерго», Виконавчий комітет Одеської міської ради оплатив ДПЗД «Укрінтеренерго» спожиту електричну енергію у будівлях за адресами: м. Одеса, пл. Думська, 1, та м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, на загальну суму 291 345,30 грн. з ПДВ (платіжне доручення від 30.04.2020 року № 404).

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв про розірвання договору та стягнення збитків, позивачем було наголошено про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог у зв`язку із односторонньою відмовою відповідача від виконання прийнятих на себе за умовами договору зобов`язань, в результаті чого Виконавчому комітету було завдано збитків на суму 61 451,97 грн.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з приписами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу (ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України).

Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії споживачу встановлюється Законом України «Про ринок електричної енергії».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії", учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

За змістом ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. У договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов`язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору.

Так, як вже зазначалось раніше, 03.01.2020 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв (постачальник) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу за №Е/98-20 (01-Д), відповідно до п. 1.1, 1.2 якого цей договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 року № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів.

При цьому, вказаний договір було укладено за результатами проведення відкритих торгів, з огляду на що на правовідносини за вказаним договором розповсюджуються приписи Закону України «Про публічні закупівлі», який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Положеннями ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Учасник - переможець процедури закупівлі під час укладення договору повинен надати дозвіл або ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання такого дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законодавством. Забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

Приписами ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі"врегульовано, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі; 4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі; 5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг); 6) зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини п`ятої цієї статті.

Спір у вказаній справі виник з приводу розірвання вищезазначеного договору, при цьому заперечення відповідача зводяться до того, що договір від 03.01.2020 року № Е/98-20 (01-Д) вже є розірваним в односторонньому порядку, що свідчить про відсутність предмету спору. З огляду на вказане, перш ніж досліджувати обставини існування підстав для розірвання договору від 03.01.2020 року № Е/98-20 (01-Д) необхідно встановити факт його чинності/нечинності на момент звернення до суду із відповідним позовом.

Так, позиція відповідача ґрунтується на тому, що позивач у справі допустив небаланс електричної енергії, чим суттєво порушив умови укладеного між ними договору, що на думку відповідача є підставою для розірвання такого договору в односторонньому порядку на підставі пп. 2 п. 13.4 договору про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2020 року № Е/98-20.

Згідно з ч. 1-2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому ст. 188 Господарського кодексу України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічну правову позицію викладено у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 року № 916/1684/18).

Так, відповідно до п. 13.4 договору про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2020 року № Е/98-20 (01-Д) постачальник має право розірвати цей договір достроково, повідомивши споживача про це за 20 днів до очікуваної дати розірвання, у випадках якщо: споживач прострочив оплату за постачання електричної енергії згідно з договором, за умови, що постачальник здійснив попередження споживачу про можливе розірвання цього договору; споживач іншим чином суттєво порушив умови цього договору і не вжив заходів щодо усунення такого порушення в строк, що становить 5 робочих днів.

Таким суттєвим порушенням на думку відповідача є недотримання споживачем обсягів електричної енергії, обумовлених додатком № 2 до договору (комерційна пропозиція).

При цьому, вказаним додатком визначено, що у випадку якщо обсяг споживання електричної енергії вказаний споживачем у відповідну годину постачання не дорівнює обсягу фактично спожитої електричної енергії споживачем за цю годину постачання згідно даних оператора системи передачі, то у споживача виникає небаланс за цю годину постачання і до нього застосовується плата за небаланс.

Відповідно до п. 12, 46, 89 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» відповідальність за баланс - зобов`язання учасників ринку повідомляти і виконувати погодинні графіки електричної енергії відповідно до обсягів купленої та проданої електричної енергії та нести фінансову відповідальність за врегулювання небалансів; небаланс електричної енергії - розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до правил ринку; сторона, відповідальна за баланс, - учасник ринку, зобов`язаний повідомляти та виконувати свої погодинні графіки електричної енергії (та/або балансуючої групи) відповідно до обсягів купленої та/або проданої електричної енергії та фінансово відповідальний перед оператором системи передачі за свої небаланси (та/або небаланси балансуючої групи).

Виходячи з вищезазначеного, сторони обумовили відповідальність за небаланс, а саме, визначили можливість нарахування та сплати плати за небаланс.

Матеріали справи містять підписані між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв акти приймання-передачі товарної продукції до договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року, а саме: 12.02.2020 року на суму 102 112,49 грн.; 04.03.2020 року на суму 95 589,49 грн.; 03.04.2020 року на суму 100 082,58 грн., які позивачем оплачені в повному обсязі. При цьому, ані акти, ані виставлені відповідачем рахунки не містять будь-яких вимог про сплату вартості за небаланс. Також матеріали справи, як вірно зазначено судом першої інстанції, не містять будь-яких доказів на підтвердження звернення Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв із заявами про сплату вартості небалансів.

Вказане свідчить про те, що протягом дії спірного договору відповідач будь-яких претензій щодо небалансу електричної енергії позивачу не пред`являв, із відповідними заявами не звертався, що виключає можливість вважати що такий небаланс, як суттєве порушення укладеного між ними договору доведено відповідачем, що відповідно виключає можливість його розірвання з ініціативи відповідача на підставі п. 13.4 договору.

При цьому, навіть якщо допустити, що протягом дії договору позивачем будь-яким чином було допущено суттєве порушення укладеного між ними договору, у будь-якому разі, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідач, скориставшись своїм правом на одностороннє розірвання договору, мав, у відповідності до приписів ч. 1, 3, 5 ст. 202 Цивільного кодексу України, оформити таке розірвання належним чином та надіслати на адресу сторони за договором. Так, матеріали справи містять лист відповідача від 06.03.2020 року № 290/02-0, яким відповідач звернувся до позивача із повідомленням про дострокове розірвання договору № Е/98-20 від 03.01.2020 року на підставі пп. 2 п. 13.4 договору. Разом з тим, додатком до вказаного листа було два примірники додаткової угоди про розірвання договору. Вказане свідчить про те, що такий лист відповідача має суперечливий характер, оскільки за своїм змістом є повідомлення про одностороннє розірвання договору одночасно з цим, свідчить про ініціювання розірвання договору за згодою сторін, з огляду на наявність примірників додаткової угоди, що знову ж таки виключає можливість одностороннього розірвання договору без вирішення цього питання в судовому порядку.

Крім того, матеріали справи містять численне листування сторін, з якого вбачається, що відповідач неодноразово звертався до позивача саме з пропозицією розірвати договір за взаємною згодою, та надсилав позивачу проекти відповідних додаткових угод про розірвання договору. При цьому з вказаних листів вбачається, що відповідач звертався до Виконавчого комітету Одеської міської ради із пропозиціями внести зміни до договору шляхом перегляду ціни електричної енергії. Вказані пропозиції були відхилені позивачем із посиланням на обізнаність відповідача станом на дату укладення договору про актуальні ціни на електричну енергію.

Оцінюючи вказане листування разом із пропозиціями розірвати договір, колегія суддів з урахуванням всіх доказів в їх сукупності, зауважує, що поведінка відповідача впродовж дії спірного договору свідчить про те, що відповідач занизив ціну під час участі у процедурі відкритих торгів, з огляду на що намагався збільшити її впродовж його дії, та за відсутності згоди позивач на таке збільшення, намагався його розірвати.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що у Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв були відсутні правові підстави для розірвання договору в односторонньому порядку. Доказів розірвання договору за згодою сторін матеріали справи також не містять, з огляду на що, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що на момент звернення до суду із відповідним позовом договір від 03.01.2020 року № Е/98-20 (01-Д) був чинним, що свідчить про можливість вирішення питання про його розірвання в судовому порядку за ініціативою Виконавчого комітету Одеської міської ради, м. Одеса.

Так, обґрунтовуючи звернення до суду із позовом у вказаній справі, Виконавчий комітет Одеської міської ради, м. Одеса посилається на те, що в порушення вимог укладеного між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв договору від 03.01.2020 року № Е/98-20 (01-Д), останнє без достатніх правових підстав припинило постачання електричної енергії, чим істотно порушило умови договору.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Спірний договір було укладено сторонами з метою постачання електричної енергії споживачу, а саме позивачу у справі Виконавчому комітету Одеської міської ради. При цьому, матеріалами справи підтверджено, що починаючи з 01.04.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв припинило постачання позивачу у справі електричної енергії за чинним, як вже було зазначено вище, на той момент договором про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2020 року за № Е/98-20 (01-Д). Обставини припинення електропостачання відповідачем не заперечуються.

При цьому вказане свідчить про порушення відповідачем у справі свого основного обов`язку за укладеним між ним та позивачем договором, що взагалі унеможливлює досягнення цілей, задля яких такий договір укладався, тобто має місце істотне порушення умов договору та є достатньою підставою для його розірвання договору за ініціативою позивача згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України

З урахуванням викладеного колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради, м. Одеса про розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2020 року № Е/98-20, укладеного між Виконавчим комітетом Одеської міської ради, м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси та відповідно про задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому, доводи скаржника про те, що позивач не виконав вимоги ст. 188 Господарського кодексу України, яка встановлює, що право на подання позову про розірвання договору у разі неодержання відповіді у встановлений строк, що свідчить про відсутність предмету спору у даній справі, оскільки позивач пропозицію про розірвання договору відповідачу не направляв, судовою колегією відхиляються з огляду на таке.

Статтею 188 Господарського кодексу України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Водночас те, що сторона договору не скористалася процедурою позасудового врегулювання питання зміни чи розірвання договору, навіть коли порядок здійснення такої процедури врегульовано законодавчо, не позбавляє таку сторону можливості належним чином реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає ст. 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.

Аналогічної правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 року у справі № 914/2649/17 та від 26.05.2020 року у справі №908/299/18.

Що стосується позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради, м. Одеса збитків, завданих порушенням договору про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2020 року № Е/98-20, у розмірі 61 451,97 грн., судова колегія зазначає таке.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов`язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (ст. 614 та 1166 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тобто, чинне законодавство виходить з принципу презумпції вини особи, яка допустила порушення зобов`язання.

Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. А відтак, доводячи склад цивільного правопорушення у діях відповідача, відповідач мав довести, що його поведінка була неправомірною та протиправною. Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

З аналізу вищевказаних норм законодавства, вбачається, що об`єктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобов`язання, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками. Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобов`язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов`язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у виді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв припинило постачання позивачу у справі електричної енергії за чинним, як вже було зазначено вище, на той момент договором про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2020 року за № Е/98-20 (01-Д). Вказане підтверджується фактом надсилання на адресу оператора системи розподілу листа № 115/1103 від 11.03.2020 року, який наявний у матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

Вказані обставини свідчать про наявність протиправної поведінки відповідача у справі, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 77 Закону України «Про ринок електричної енергії» правопорушеннями на ринку електричної енергії є припинення постачання електричної енергії споживачам, що не допускають порушень своїх договірних зобов`язань перед оператором системи передачі та/або оператором системи розподілу та/або електропостачальником.

При цьому, в зв`язку із припиненням електропостачання, листом від 31.03.2020 року №101/19/03-1486 Акціонерне товариство «Одесаобленерго» було запропоновано Виконавчому комітету Одеської міської ради, м. Одеса обрати нового постачальника та укласти договір про постачання електричної енергії, оскільки в протилежному випадку постачання електричної енергії бути здійснюватись постачальником «останньої надії», тобто ДПЗД «Укрінтеренерго».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) постачальник "останньої надії" - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

Згідно з ч. 1, 6, 8 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії споживачам у разі, зокрема, необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником. Постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті. Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 року № 1023-р постачальником останньої надії з 1 січня 2019 року до 1 січня 2021 року було визнано ДПЗД «Укрінтеренерго».

Матеріалами справи підтверджено, що 29.04.2020 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради (споживач) та ДПЗД «Укрінтеренерго» (постачальник) було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» № 185-Д.

30.04.2020 року між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ДПЗД «Укрінтеренерго» було укладено додаткову угоду № 3 до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» № 185-Д від 29.04.2020 року, згідно умов якої сторонами договору було внесено зміни до п. 2.4 договору та визначено, що фактичний обсяг постачання електричної енергії у квітні 2020 року складає 82316 (кВТ*год.), вартість якої складає 291 345,30 грн. з ПДВ /т. 1, а. с. 192/.

При цьому, на підставі виставленого рахунку від 30.04.2020 року №000004056919/13/004/08581 та акта купівлі-продажу електричної енергії від 30.04.2020 року №003547 підписаного між Виконавчим комітетом Одеської міської ради та ДПЗД «Укрінтеренерго», Виконавчий комітет Одеської міської ради оплатив ДПЗД «Укрінтеренерго» спожиту електричну енергію у будівлях за адресами: м. Одеса, пл. Думська, 1, та м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, на загальну суму 291 345,30 грн. з ПДВ (платіжне доручення від 30.04.2020 року № 404), з яких 136 704,37 грн. без ПДВ було сплачено за отриману електричну енергію за адресою м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д.

Тобто, в зв`язку із протиправною відмовою відповідача від електропостачання, в квітні 2020 року Виконавчий комітет Одеської міської ради, м. Одеса, був вимушений укласти договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», відповідно до якого вартість електричної енергії є вищою, ніж вартість електричної енергії, яка мала бути отримана позивачем від відповідача. Так, з огляду на умови договору, що був укладений між сторонами у справі, вартість електричної енергії, що поставляється, складала 1,48384841 грн. з ПДВ, тобто споживши у квітні 2020 року за адресою: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, 50716 кВТ*год. позивач за ціною визначеною спірним договором сплатив би 75 252,40 грн., що в свою чергу на 61 451,97 грн. менше, ніж було фактично сплачено позивачем постачальнику «останньої надії» за отриману електричну енергію за вищевказаною адресою.

Вказані обставини свідчать про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачеві збитками.

Що стосується наявності вини відповідача, судова колегія зазначає, що згідно з ч. 1-3 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

При цьому в даному випадку, відповідачем будь-яких доказів відсутності його вини не надано та матеріали справи також таких доказів не містять. Відповідачем своя вина не заперечується. Так, в матеріалах справи міститься, доданий до відзиву на апеляційну скаргу лист Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси від 20.10.2020 року № 68/10-01, адресований Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, після здійсненої нею позапланової виїзної перевірки дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства та ліцензійних вимог з постачання електричної енергії споживачу, «Пояснення до акту позапланової виїзної перевірки № 413 від 19 жовтня 2020 року», за текстом якого зазначено «ТОВ Енергогазрезерв не заперечує, що при взаємовідносинах із Виконавчим комітетом Одеської міської ради товариством було допущені помилки, але ці помилки обумовлені відсутністю достатнього досвіду у врегулюванні спірних відносин».

З урахуванням викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у діях Товариство з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв таких елементів складу цивільного правопорушення як протиправна поведінка, вина та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою та завданою шкодою, з огляду на що колегія суддів погоджується із висновком суду про задоволення вказаних позовних вимог у повному обсязі.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо неправомірної відмови судом першої інстанції відповідачу в передачі справи за підступністю, оскільки згідно з інформацією отриманою з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано у м. Черкаси, судова колегія зазначає таке.

За загальним правилом, відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Разом з тим, ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить Позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Згідно зі ст. 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: за зобов`язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

Так, предметом спору у даній справі є розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу від 03.01.2020 року № Е/98-20, укладеного між Виконавчим комітетом Одеської міської ради, м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси. При цьому вказаним договором, а саме, п. 3.2. договору сторони погодили місце постачання: м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д і умовами вказаного договору не передбачено його виконання за іншим місцем.

Отже, враховуючи викладене, позивачем було вірно пред`явлено позов саме до Господарського суду Одеської області, тобто, саме за місцем виконання договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначене договором місце постачання електричної енергії нібито не є місцем виконання договору є помилковими, оскільки виконання договору полягає саме у постачанні електричної енергії за обумовленою таким договором адресою, що виключає об`єктивну можливість виконання такого договору за будь-яким іншим місцем.

Що стосується повноважень особи, яка підписала позовну заяву, судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з пп. 11 п. 16-1 Розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" представництво відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Тобто, починаючи з січня 2019 року тільки адвокат має право здійснювати представництво інтересів у судах усіх інстанцій.

В ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками юридичної особи.

Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до ч. 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України.

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

При цьому, чіткого переліку документів, якими може бути підтверджено повноваження особи виступати від імені юридичної особи в порядку самопредставництва в чинному законодавстві відсутні, з огляду на що наразі питання вирішення наявності/відсутності у конкретної особи повноважень брати участь у справі в порядку самопредставництва вирішується шляхом формування судової практики.

Так, на підтвердження повноважень особи брати участь у справі, та відповідно підписувати позовну заяву, позивачем надані правовстановчі документи, зокрема, розпорядження міського голови, Положення про відповідний структурний підрозділ, посадову інструкція та накази про призначення відповідної особи на конкретну посаду. В даному випадку головним документом, який визначає здійснення уповноваженими особами своїх дій на підставі самопредставництва органу місцевого самоврядування є розпорядження міського голови «Про забезпечення самопредставництва в судах» від 18.05.2020 року № 421, яким визначено, що самопредставництво, в т.ч. Виконавчого комітету Одеської міської ради, здійснюється саме Юридичним департаментом Одеської міської ради та його уповноваженими посадовими особами (директор, заступник директора, начальник управління з питань представництва у судах), які в свою чергу мають право здійснювати всі передбачені процесуальними кодексами процесуальні дії, зокрема, мають право підпису процесуальних документів та участі в судових засіданнях.

Тому, на переконання колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначені вище доводи апелянта не можуть впливати на правомірність чи неправомірність вирішення судом першої інстанції спору у даній справі, та відповідно не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки по-перше, в даному випадку існують докази визначення керівником осіб для здійснення повноважень само представництва, а зміна судової практики щодо підтвердження повноважень особи брати участь у справі в порядку самопредставництва не може бути перешкодою для доступу до суду взагалі, тобто, чинним процесуальним законодавством не передбачена саме така підстава для скасування рішення вже прийнятого судом по суті спору, а не для вирішення наразі процесуального питання щодо прийняття процесуальних заяв або участі у судових засіданнях таких осіб тощо.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України). Однією зі складових конституційного принципу верховенства права є право на доступ до правосуддя.

За юридичними позиціями Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003); суди здійснюють правосуддя з метою забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

До того ж, під час розгляду справи у суді першої інстанції представник відповідача не заперечував проти участі у розгляді справи виконавчого комітету Одеської міської ради в порядку самопредставництва, не заявляв клопотань, які б ґрунтувалися на таких підставах.

З урахуванням викладеного, твердження скаржника не знайшли свого підтвердження, тому доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м. Черкаси не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 року у справі № 916/1917/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Енергогазрезерв, м.Черкаси на рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 року у справі №916/1917/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 року у справі № 916/1917/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 18.01.2021 року.

Повний текст постанови складено 19 січня 2021 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош