КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021року місто Київ.

Справа 757/58583/19-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/824/567/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Желепи О.В.,

суддів: Кулікової С.В., Олійника В.І.,

секретар судового засідання Міщенко Н.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року (у складі судді Ільєвої Т.Г. повний текст рішення складено 22.06.2020 )

в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 17.07.2017 на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України її було звільнено. Проте, з нею не був проведений розрахунок по заробітній платі за період з березня 2017 року до дати звільнення, а тому вона просила суд стягнути заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію втрати частини заробітної плати.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задоволено.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17.07.2017 року в сумі 27 858,38 грн. (двадцять сім тисяч вісімсот п`ятдесят вісім грн. 38 коп.).

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 18.07.2017 року по 31.10.2019, що в сумі складає 363 968,24 грн. (триста шістдесят три тисячі дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 24 коп.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 6 557,05 грн. (шість тисяч п`ятсот п`ятдесят сім) грн. 05 коп.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави суму судового збору в розмірі 3 639 (три тисячі шістсот тридцять девять) грн. 70 коп.

Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн.00 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач 02.12.2020 року звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати таке рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Здійснити перерозподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі посилається на те, що через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недотримання висновків Верховного Суду, суд першої інстанції ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення.

Місцевий суд необґрунтовано визнав надані позивачем розрахунки заробітної плати належними доказами, які не викликають сумніву в їх достовірності. Та безпідставно задовольнив вимогу про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 27858,38 грн., яка не підтверджена належними доказами.

Через відсутність визнаної АТ «Укрзалізниця» заборгованості з невиплаченої заробітної плати за період березень-липень 2017, вимога щодо стягнення середнього заробітку не підлягала задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні посилається на існування великої кількості судової практики, яка міститься, зокрема у постановах ВСУ від 23.03.2016 у справах №№6-364цс16, 6-365цс16, постанові ВС від 07.02.2020 у справі №236/396/18; постанові ВС у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18).

Вказує також на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому так і його працівникам. Товариство з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.

Посилається на постанову ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2019 у справі №266/4637/18 (провадження №61-7583св19).

Ухвалою від 21грудня 2020 року Київським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження в даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить врахувати висновки, викладені в постанові ВС від 28.03.2018 у справі №243/5469/17, рішенні КСУ від 15.10.2013 №8-рп/2013 при вирішенні цієї справи. Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на порушення відповідачем норм процесуального права, а саме не надіслання відзиву позивачу та подання такого після спливу процесуального строку, в зв`язку з чим суд має право залишити без розгляду та не враховувати відзив на позовну заяву та подані докази. Вказує, що судом першої інстанції встановлено факт перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем та самим відповідачем видано наказ про звільнення, скріплений печаткою відповідача із зазначенням обов`язку виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу у зв`язку із скороченням штату. Відповідач видав позивачу належним чином оформлену трудову книжку із записом про звільнення та скріпленою печаткою відповідача, але розрахунок в день звільнення не провів. Тому позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати за 2017 рік та середнього заробітку є обґрунтованими. Зазначає, що Науково-правовий висновок, що викладений на бланку Торгово-промислової палати України, який складений на замовлення ПАТ «Укрзалізниця» і містить окрему думку двох фахівців у сфері права, не є сертифікатом та має консультативно-інформаційний характер і не є обов`язковим для суду. Крім того, посилається на лист Донецької ТПП №531/12.1-18-03 від 12.11.2018 року, що видача Сертифікату про форс-мажорні обставини, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо розрахунку у зв`язку із звільненням працівників, - не проводилася.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача до суду не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що з червня 1990 року по липень 2016 року ОСОБА_1 , працювала на Державному підприємстві «Донецька залізниця» (а.с. 22-24).

Відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 року № 4442-IV та постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 року № 200, ДП «Донецька залізниця» було реорганізоване шляхом злиття у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця».

Так, з врахуванням зазначених обставин справи, з позивачем було продовжено трудові відносини в ПАТ «Укрзалізниця».

Відповідно до Постанови кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938 змінено тип ПАТ «Укрзалізниця» з публічного на приватне та перейменовано в Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Крім того, відповідно до наказу АТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 року № 303 у складі регіональної філії «Донецька залізниця» утворено Донецьку та Луганську дирекції залізничних перевезень, а також затверджено їхню структуру.

На виконання рішення засідання Правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.05.2016 року та 03.06.2016 року відбулось переведення працівників з ДП «Донецька залізниця» до регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вимог законодавства та внутрішніх нормативно-правових актів Товариства з повідомленням ДФС про прийняття на роботу кожного окремого працівника та видання наказів про прийняття на роботу кожного окремого працівника переведеного з ДП «Донецька залізниця».

Наказом від 02.08.2016 року № 152/ДН-ЛС з позивачем продовжено трудові взаємовідносини у структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

Наказом № 384-Н Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» від 15.03.2017 року, встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 16.03.2017 року (а.с.34).

17.07.2017 року наказом структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» № 1136/ДН-ос позивач була звільнена з посади, у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (а.с. 30).

Суд першої інстанції вважав встановленою обставину, що на день звільнення позивача відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з березня 2017 року по 17.07.2017 року в сумі 27 858, 38 грн. , з яких 5737,56 грн. (березень 2017 року) + 3394,36 грн. (квітень 2017 року) + 838,27 грн. (травень 2017 року) + 0,00 грн. (червень 2017 року) + 17888,19 грн. (липень 2017 року, в тому числі вихідна допомога при звільненні та компенсація за невикористану відпустку) = 27858, 38 грн.

(а.с.31-33).

Дослідивши надані позивачем письмові докази , колегія суддів встановила, що позивачу дійсно була нарахована заробітна плата у вищевказаному розмірі.

Доводи відповідача, що надані позивачем докази є неналежними не відповідають дійсності та спростовуються наявними в справі розрахунковими листками та довідками , на яких міститься печатка відповідача .(а.с. 31-37) При цьому суми, та розрахункові величини співпадають як на розрахункових корінцях, які видавались позивачу так і на довідці наданій відповідачем з мокрою печаткою, в частині нарахування зарплати за березень в частині виплаченої позивачу суми 2573,30грн.(а.с121), що свідчить додатково про те, що в розрахункових листках визначені вірні суми, що належали позивачу до виплати.

Крім того, відповідачем не заперечується право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні та компенсації за не використані дні щорічної відпустки, разом з тим доказів того, що такі суми були виплачені позивачу в день звільнення чи до ухвалення рішення, відповідач не надав, а відповідно вимоги позивача в цій частині є також доведеними та обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами відповідача в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що частину заробітної плати нарахованої за березень місяць позивач отримала, що було підтверджено платіжною відомістю за березень 2017 року, з якої вбачається, що позивач поставила свій підпис про отримання нею суми 2573грн. 30 коп.(а.с.122 т.1)

Вказаним доказам, суд першої інстанції безпідставно не надав належної правової оцінки, внаслідок чого не вірно визначив розмір заборгованості по заробітній платі за березень місяць та відповідно розмір всіх сум, які позивач мала отримати при звільненні з роботи.

Разом з тим, суд вірно застосував норми матеріального права, які регулюють обов`язок роботодавця виплачувати працівнику заробітну плату двічі на місяць та обов`язок, передбачений ст. 116 КЗпП України провести розрахунок в день звільнення працівника.

Враховуючи, вищенаведені обставини, щодо часткового отримання заробітної плати за березень, колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити рішення суду, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі , зменшивши загальну суму стягнення до 25285 грн. 08 к. (двадцять п`ять тисяч двісті вісімдесят п`ять грн. 08 коп.).

Стосовно вирішення позовних вимог, про стягнення Компенсації втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням термінів її виплати, то вирішуючи вказані вимоги, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, та дійшов вірного висновку, що позивач має право на таку компенсацію, проте з урахуванням не вірного визначення загальної суми заборгованості без врахування отримання 2573 грн.30 коп. за березень, суд відповідно не вірно визначив суму такої компенсації. Провівши перерахунок з урахуванням боргу за березень в сумі 3164грн. 26 коп., а не 5737,56 грн. з якої виходив позивач та суд першої інстанції, та у зв`язку із зменшенням загальної суми, належної позивачу при звільненні, колегія суддів встановила, що розмір компенсації має складати суму за період заявлений позивачем у позові з березня 2017 року по жовтень 2019 року - 5632 (п`ять тисяч шістсот тридцять дві) грн. 63 коп. З огляду на не повне встановлення обставин справи та не відповідність висновків суду фактичним обставинам в частині розміру заборгованості з заробітної плати, а відповідно і розміру компенсації , рішення суду в цій частині також підлягає зміні.

Стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

По-перше, посилання відповідача на судову практику, з приводу того, що відповідач не несе відповідальності за порушення строків виплати заробітної плати з огляду на існування форс-мажорних обставин, підтверджених висновком ТПП від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2, колегія суддів не приймає, так як до матеріалів даної справи відповідач такого висновку не подавав, це при тому, що він не є загальнодоступним . До апеляційної скарги такий висновок також не був долучений, а відповідно і колегія суддів була позбавлена можливості дослідити його зміст та встановити наявність форс мажорних обставин на протязі всього часу не проведення розрахунку, які перешкодили відповідачу, виплатити позивачу належні йому суми з 2017 року до вирішення даної справи в суді першої інстанції.

До апеляційного суду, представник відповідача не з`явився без жодних поважних причин, будучи повідомленим про день і час розгляду справи в апеляційному суді.

В матеріалах справи наявна відповідь Торгово-Промислової Палати України від 25.01.2019 року № 182/2/21-7.3 (копія додається), на адвокатський запит представника Позивача, ОСОБА_2 , щодо висновку ТПП від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2.

У вищевказаній відповіді зазначається, що Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та висновок щодо унеможливлення виконання зобов`язань (обов`язку) є різними за юридичним змістом документами, зокрема: Сертифікатом засвідчуються форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а у висновку досліджуються фактичні обставини, що склалися в господарській діяльності суб`єкта господарювання, а також вплив на них дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та формуються щодо таких обставин умовиводи.

А отже, в уповноважених осіб Торгово-Промислової палати України відсутні підстави як для включення до Реєстру сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Висновку ТПП від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2 так і для засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) з наданням відповідного сертифікату стосовно трудових відносин.

Крім того, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно врахував, що відповідача в передбачений законом спосіб притягнуто до відповідальності саме за порушення строків виплати заробітної плати працівникам, звільненим в той же період , що і позивача та з аналогічних підстав.

Відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 30.01.2018 року № ДЦ-103/540/0001/19 Головним управлінням Держпраці у Донецькій області на АТ «Укрзалізниця» накладено штраф у розмірі 11169,00 грн.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу відповідач звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Донецькій області № ДЦ-103/540/0001/19від 30.01.2018 року у розмірі 11169,00 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.06.2018 року у справі № 805/1756/18-а, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.09.2018 року по вказаній справі, у задоволенні позову відмовлено.

В рішенні суду було встановлено порушення АТ «Укрзалізниця» трудового законодавства, а саме:

«Як було встановлено у судовому засіданні підставами для проведення перевірки позивача стали заяви колишніх працівників щодо невиплати заробітної плати та інших передбачених платежів.

Зазначена обставина позивачем визнається та не є спірною.

При цьому, будь-яких належних доказів того, що позивач не мав змоги з обґрунтованих і незалежних від нього обставин виплатити кошти колишнім працівникам, відповідачу в ході перевірки та суду в ході судового засіданні надано не було».

«Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що відповідач при проведенні перевірки зробив правомірні висновки про порушення Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» законодавства про працю».

Отже, судами встановлено наявність порушень трудового законодавства та відсутність будь-яких поважних причин для невиплати заробітної плати звільненим працівникам.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Першого апеляційного адміністративного суду по справах № 805/4027/17 від 20.11.2018 року та № 805/3889/18 від 20.11.2018 року (копії рішень судів додаються).

Крім того, судом вірно враховано, що після звільнення, позивач неодноразово зверталась до відповідача із усними заявами щодо виплати боргу по зазначених вище сумах, але отримувала відмову. Заробітна плата позивачу до звільнення перераховувалась на рахунок, відкритий у банку на території, яка контролюється українською владою і який діє до цього часу, а тому відповідач не довів наявність форс мажорних обставин, які перешкодили йому перерахувати на рахунок позивача належні їй суми на протязі трьох років, до вирішення даного спору по суті.

Відповідач ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не подав докази, що АТ «Українська залізниця» не виплачувало заробітну плату на протязі трьох років і іншим своїм працівникам, а особливо керівникам, які мали забезпечити такий порядок вивільнення працівників, які працювали на Донецькій та Луганській залізницях, який би дозволив зберегти справедливий баланс дотримання трудових прав, між працюючими працівниками «Укрзалізниці» на підконтрольній території та вивільненими працівниками, у зв`язку зі скороченням , які були позбавлені коштів для існування та роботи, у зв`язку з подіями на Сході України.

Роблячи висновок про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки, суд також враховує, що з часу подачі позову, відповідач знову ж таки не заперечуючи право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, знову ж таки не вжив жодних заходів для того, щоб виплатити позивачу хоча б ті суми, які не були спірними, що свідчить про грубе порушення трудових прав працівника, визначених Конституцією України, а саме права на працю, та на отримання винагороди за таку працю.

Стосовно визначення суми, середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, колегія суддів, виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, не є заробітною платою. Водночас звернення працівника про стягнення відшкодування пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці, а відповідно до статті 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Верховний Суд в справі № 61-23744св18 в постанові від 30 січня 2019 року дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України

Суд першої інстанції вірно визначив середньоденний заробіток, у відповідності з Постановою КМ № 100 та кількість днів прострочення, який складає з 18.07.2017 року по 31.10.2019 року (день складання позовної заяви), 563 дні.

Разом з тим враховуючи, що за обставинами даної справи, суд частково задовольняє вимоги позивача про стягнення належних їй при звільненні сум, а також засади розумності та справедливості, період затримки, обставини з якими пов`язана така затримка; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема дії працівника, яка на протязі двох років не зверталась до суду за захистом своїх прав, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму середнього заробітку, яка стягнута на користь позивача до 50 000 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ч.4 ст.376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст.376 ЦПК України, та враховуючи, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи, які мали значення для її вирішення , висновки суду не відповідають таким обставинам, суд порушив процесуальні норми, які призвели до ухвалення не законного рішення, колегія приходить до висновку про наявність правових підстав для зміни рішення районного суду.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з викладеного, пропорційно до задоволених вимог з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 809 (вісімсот дев`ять) грн. 17 коп. за подачу позовної заяви.

Також, необхідно змінити рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу, стягнувши з відповідача на користь позивача, пропорційно до задоволених вимог 5400 грн. витрат на правову допомогу. При цьому колегія враховує, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку є обґрунтованими та доведеними за увесь період, проте суд на власний розсуд, застосовуючи загальні засади цивільного судочинства зменшив цю суму. Тому суд, визначаючи частку задоволених вимог позивача, виходить з того, що вимоги про стягнення заробітної плати та компенсації задоволені апеляційним судом на 90%.

Керуючись ст.ст. 141 , 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року змінити.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , заборгованість із заробітної плати за період з березня 2017 року по 17.07.2017 року в сумі 25285 грн. 08 к. (двадцять п`ять тисяч двісті вісімдесят п`ять грн. 08 коп.).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 18.07.2017 року по 31.10.2019, що в сумі складає 50000,00 грн. (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 5632 (п`ять тисяч шістсот тридцять дві) грн. 63 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь держави суму судового збору в розмірі 809 (вісімсот дев`ять) грн. 17 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5400грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 18 січня 2021 року.

Головуючий:

Судді: