П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/2364/19Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області (правонаступника Головного управління ДФС у Миколаївській області) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року (суддя Мельник О.М., м. Миколаїв, повний текст рішення складений 10 серпня 2020 року) по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

31 липня 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України в Миколаївській області:

- №00025611306 від 16.04.19 р. про донарахування податку на доходи фізичних осіб і штрафні санкції, всього на суму 25644,60грн.;

- №00025641306 від 16.04.19 р. про донарахування військового збору і штрафні санкції всього на суму 2137,05грн.;

- №0001311306 від 16.04.19 р. про донарахування ЄСВ 20895,59грн. і штрафні санкції 4179,12грн. та вимогу №Ф-42 від 16.04.19 р. про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ 20895 грн.;

- №00025631306 від 16.04.19 р. штрафні санкції за незабезпечення зберігання первинних документів - 510,00 грн.;

- №000256651306 від 16.04.2019 р. про нарахування податкового боргу за затримку на 1 календарний день сплати ПДВ на суму 210,54 грн.;

- №00025621406 від 16.04.2019 р. про застосування штрафних санкцій у сумі 531487,50 грн., за порушення ведення касових операцій.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 був задоволений.

Визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС України в Миколаївській області №00025611306 від 16.04.19 р., №00025641306 від 16.04.19 р., № 0001311306 від 16.04.19 р., №00025631306 від 16.04.19 р., №000256651306 від 16.04.2019 р., №00025621406 від 16.04.2019 р. та вимогу №Ф-42 від 16.04.19 р. про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ 20895 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням правонаступник відповідача - ГУ ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 .

При цьому апелянт зазначає, що судом першої інстанції проігноровано те, що позивачем занижено валовий дохід за період з 01.01.2017 року по 31.12.2020 року на суму 94890 грн., оскільки ним не було надано первинні платіжні документи, що підтверджують витрати на вказану суму.

Також, апелянт вказує на те, що позивачем несвоєчасно сплачено суму податкових зобов`язань по податку на додану вартість в сумі 2105,40грн., нараховану згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість за червень 2017 року у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 27.07.2017 №9146828691 по строку 27.07.2017 року, фактично сплачено 28.07.2017, чим порушено п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України.

Окрім того, позивачем неоприбутковано готівкові кошти в день одержання за період з 05.01.2018 по 31.05.2018 на суму 106297,50 грн., а посилання позивача на ведення касової книги та відображення у ній касових операцій суперечить діючим вимогам законодавства.

Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в період з 14 лютого по 06 березня 2019 року представниками ГУ ДФС у Миколаївській області проводилась документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2018 р.

За результатами вищенаведеної перевірки складено Акт від 14.03.2019 року №371/14-25-13-06/ НОМЕР_1 , у якому зазначено про порушення позивачем податкового законодавства.

На підставі вказаного Акту ГУ ДФС у Миколаївській області прийняла наступні податкові повідомлення-рішення щодо позивача:

- №0025611306 від 16.04.2019 р. про нарахування податку на доходи фізичних осіб у сумі 17096,40 грн. та штрафних санкцій в сумі 8548,20грн.;

-№00025631306 від 16.04.2019 р. про застосування штрафних санкцій за незбереження та ненадання первинних платіжних документів у сумі 510,00грн.;

-№0025641306 від 16.04.2019 р. про нарахування військового збору у сумі у 1424,70 грн. та штрафних санкцій в сумі 712,35 грн.;

- №00025621406 від 16.04.2019 р. про застосування штрафних санкцій у сумі 531487,50 грн. за порушення ведення касових операцій;

-№00025651306 від 16.04.2019 р. про нарахування штрафних санкцій в сумі 210,54 грн. за затримку сплати податку на додану вартість;

- №0001311306 від 16.04.2019р. про нарахування єдиного соціального внеску на суму 20895,59 грн. та штрафні санкції 4179,12грн., та вимоги від 16.04.2019 р. про сплату цього боргу №Ф-42.

Не погоджуючись з такими рішенням відповідача позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вірно, у відповідності до вимог законодавства, визначено та задекларовано розрахункову базу для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску. Також, в діях позивача не встановлено порушень платіжної дисципліни, а розрахунки відповідача, пов`язані із нарахуванням штрафних/фінансових санкцій з ПДВ базуються на не доведених фактичних обставинах. Крім того, облік доходів позивача ведеться у належний спосіб.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, та надаючи правову оцінку його висновкам і встановленим обставинам справи, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 177.2. ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Необхідною умовою для віднесення включення сум до витрат, які пов`язані з отриманням доходів, належать саме документально підтверджені такі витрати за конкретний період, перелік який визначений розділом III ПК України.

Відповідно ст. 174 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (пп. 177.4.1 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу).

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (пп. 177.4.2 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу);

- суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом (пп. 177.4.3 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4 п. 177.4 ст. 174 цього Кодексу).

Відповідно до пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 174 ПК України не включаються до складу витрат підприємця витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Згідно з пп. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відповідно до підпункту 164,1,3 пункту 164,1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування фізичної особи-підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (пункт 177.2 статті 177 Кодексу).

Отже, за правилами ПК України підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.

Згідно з підпунктом 14,1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, затверджена наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року №481.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. В даному випадку, позивачем нараховувався ЄСВ у розмірі 22% визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов`язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Як вбачається у матеріалах справи, висновок податкового органу щодо завищення позивачем суми валових витрат в розмірі 94980,00грн. базується виключно на поясненні позивача щодо відсутності документів.

Проте судом першої інстанції правильно відзначено, що матеріалами справи не встановлено жодного документального доказу, а саме первинних та/або інших документів, записів рахунків бухгалтерського обліку, які підтверджують факт такого порушення, або які б свідчили на користь такого висновку. Такі підтвердження також відсутні і в Акті перевірки.

Так, у вказаному Акті податковим органом жодним чином не обґрунтовано, які саме товари на його думку були придбані і реалізовані без підтвердження платіжними документами, якої номенклатури, де вони зберігались, посилання на накладні, згідно яких вони були придбані, тощо.

Разом з тим, розрахунки, представлені позивачем, які документально підтверджено доданими копіями первинних документів та відповідними регістрами бухгалтерського обліку, свідчать про те, що всі задекларовані позивачем за 2017 рік показники відповідають даним обліку та не містять жодних розбіжностей.

Суд першої інстанції також обґрунтовано відхилив аргументи відповідача з цього питання, бо надані позивачем 06.03.2019 р. пояснення жодним чином не спростовують тих письмових доказів, що є предметом дослідження в цій справі.

З матеріалів справи також не вбачається наявності розбіжностей в сумі валових витрат 94980 грн. Аналізом наявних бухгалтерських документів і податкової звітності підтверджується відсутність розбіжності в сумі валових витрат 94980 грн.

Так, в книзі обліку доходів і витрат та в декларації про майновий стан за 2017 рік позивачем вказана сума доходу від провадження господарської діяльності в сумі 4910848,99 грн. (без ПДВ), що складається з виручки, яка надійшла згідно Журналу ордеру за рахунком 361 (розрахунки з вітчизняними покупцями) за 2017 рік, в тому числі: на розрахунковий рахунок надійшло 5526030,00грн з ПДВ, без ПДВ ця сума становить 4605025,01грн; готівкові надходження в касу становлять 366988,75 грн. з ПДВ, без ПДВ -3055823,98 грн. Всі витрати, відображені в декларації, обліковані і відображені. Всього за 2017 рік витрати склали 4560212,87 грн.

Собівартість товару, яка враховується для розрахунку чистого доходу підприємця, який ведеться за касовим методом, складається з витрат, які формуються з фактично отриманих та оплачених постачальникам товарів:

Заборгованість покупців на 31.12.2016 року і сплачених в 2017 році:

- журнал-ордер за рах. 361 Розрахунки з вітчизняними покупцями за грудень 2016 року - ТОВ «Альпі Україна» (накл.№360 від 01.12.2016 року) - 58800,00 грн. (собівартість 100% складає 46333,34 грн.),

Журнал-ордер за рах. 902 Собівартість реалізованих товарів за грудень 2016 року, ТОВ «Аста-Агро» (накл. 387 від 27.12.2016 року) - 13000,00 грн. (собівартість, залишок від частково сплаченої суми 45,14% (10344,58 грн.). Разом собівартість складає 46333,34+10344,58=56677,92 грн.

Заборгованість покупців на 31.12.2017 року і сплачених у 2018 році (журнал-ордер за рах. 361 Розрахунки з вітчизняними покупцями за грудень 2017 року); ТОВ «АРГОН» (накл. 411 від 18.12.2017р) - 25000,00 грн. (собівартість 37,30%-18650,00 грн), ТОВ «АРГОН» (накл. 418 від 27.12.2017 р.) - 39600,00 грн. (собівартість 100% - 28500,00 грн.) Журнал-ордер за рах.902 Собівартість реалізованих товарів за грудень 2017 року Разом собівартість складає 18650,00+28500,00=47150,00 грн. та відкоригована на суму 4560212,87+56677,92-47150,00=4569740,79 грн., яка є вірною, так як станом на 01.01.2017 року та на 31.12.2017 року заборгованості перед постачальниками за отриманий товар не було. (Журнал-ордер рах.631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками за 2017 рік).

Крім того до витрат за 2017 рік внесені витрати, пов`язані з оплатою праці та відрахуваннями до пенсійного фонду (відомості нарахування заробітної плати на нарахування ЄСВ за 2017 рік) сумі: нарахована заробітна плата за 2017 рік - 151044,30 грн., відрахування в пенсійний фонд за 2017 рік - 33567,21 грн., всього 184611,51 грн. Інші витрати (журнал-ордер за рах. 6852 Розрахунки з іншими кредиторами за 2017 рік), а саме: плата за оренду складів за 2017 рік у сумі 97095,76 грн., оплата за електроенергію 6059,59 грн., послуги зв`язку 814,11 грн., всього 103969,46 грн.

Разом витрати за 2017 рік, які включені для нарахування чистого доходу за 2017 рік, складаються з суми витрат, пов`язаних з придбанням товарів 4560212,87+56677,92-47150,00 - 4569740,79 грн. витрат на оплату праці та ЄСВ - 184611,51 грн., інших витрат-103969,46 грн., всього: 4858321,76 грн. Чистий дохід за 2017 рік, нарахований позивачем, складає: 4910848,99 - 4858321,76= 52527,23 грн.

До книги доходів та витрат на підставі вищеперерахованих первинних документів щомісячно вносилися відповідні записи. Під час перевірки всі зазначені документи надавались представникам фіскального органу.

Отже, з матеріалів справи та аналізу наведених норм слідує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що нарахування податку на доходи фізичних осіб і штрафні санкції всього на суму 25644,60грн., нарахування військового збору у сумі 1424,70грн та штрафні санкції 712,35 грн., донарахування ЄСВ 20895, 59грн. і штрафні санкції 4179,12 грн. та вимога №Ф-42 від 16.04.19 р. про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ 20895 грн., штрафні санкції за не зберігання первинних документів 510 грн. є необґрунтованими та протиправними.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем вірно, у відповідності до вимог законодавства, визначено та задекларовано розрахункову базу для нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного соціального внеску, а відповідно податкові повідомлення-рішення відповідача, пов`язані із нарахуванням вищезазначених грошових зобов`язань та штрафних/фінансових санкцій за ними, базуються на хибних припущеннях та не доведених фактичних обставинах, а відтак підлягають скасуванню.

Разом з тим, оскільки застосування до позивача штрафних санкцій за незбереження та ненадання первинних платіжних документів обумовлено тими ж самими підставами, що й попередні податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції правильно визнав їх безпідставними та такими, що підлягають скасуванню.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення №00025611306 від 16.04.19 р. про донарахування податку на доходи фізичних осіб і штрафні санкції всього на суму 25644,60 грн., №00025641306 від 16.04.19 р. про донарахування військового збору і штрафні санкції всього на суму 2137,05 грн., №0001311306 від 16.04.19 р. про донарахування ЄСВ 20895,59 грн. і штрафні санкції 4179,12 грн. та вимога №Ф-42 від 16.04.19 р. про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ 20895грн, №00025631306 від 16.04.19 р. штрафні санкції за незабезпечення зберігання первинних документів - 510,00грн.- є протиправними та підлягають скасуванню.

Стосовно повідомлення-рішення №000256651306 від 16.04.2019 р. про нарахування податкового боргу за затримку на 1 календарний день сплати ПДВ у розмірі 10% від суми 2105,40 грн за період липень 2017 року на суму 210,54 грн., колегія суддів погоджується з наступним висновком суду першої інстанції.

З Акту перевірки вбачається, що відповідач обґрунтував зазначене спірне рішення тим, що ФОП ОСОБА_1 несвоєчасно сплачено суму податкових зобов`язань по податку на додану вартість у сумі 2105,40 грн., нараховану згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість за червень 2017 року у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 27.07.2017 року №9146828691 по строку 27.07.2017 року, фактично сплачено 28.07.2017 року, чим порушено п. 203.2 cт. 203 ПК України.

З матеріалів справи вбачається, що розбіжність з обліку ПДВ між єдиним реєстром податкових накладних та даними, відображеними в податкових деклараціях за червень 2017 та лютий 2018 років на лист №988/10/14-29-13-06-16 від 14.02.2019 позивач пояснив, що в червні 2017 року в зв`язку з кібератакою в електронній системі M.E.DOC вчасно не зареєстрована податкова накладна №250 від 27.06.2017 року для підприємства ТОВ «АРГОН» (ЄДРПОУ 38934451) на загальну суму 64800,00 грн. в т.ч. ПДВ 10800,00 грн. і за червень 2017 року вищевказана податкова накладна не була включена в звітну декларацію.

В липні 2017 року був поданий уточнюючий розрахунок до декларації за червень 27.07.2017 №91468228691 та відкориговані показники. В підтвердження своєчасності сплати ПДВ позивач надав копії податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2017 року та уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, а також виписки банку за червень та липень 2017 року. Податкові зобов`язання за Декларацією 06.2017 (-8123,00) від`ємне значення, податкові зобов`язання за уточнюючим розрахунком 2677,00 позитивне значення сума штрафу нарахована самостійно 324,00. Фактично сплачено 27.06.2017 року 2000,00 грн. (п/д № 583), 14.07.2017 року - 677,00 грн. (п/д № 597) 26.07.2017 року 324,00 грн. (п/д №604).

Акт перевірки на сторінках 23 та 24 містить опис зазначеної спірної ситуації, про що фахівцями адміністрування ПДВ було складено акт камеральної перевірки від 31.05.2018 року №000199/12-29-13-03 та прийнято повідомлення-рішення від 31.05.2018 року №0021441301, суми штрафних санкцій сплачені до бюджету в повному обсязі, що не заперечується відповідачем.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в діях позивача не встановлено порушень платіжної дисципліни, а розрахунки відповідача, пов`язані із нарахуванням штрафних/фінансових з ПДВ, базуються на недоведених фактичних обставинах, тому податкове повідомлення-рішення №000256651306 від 16.04.2019 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №00025621406 від 16.04.2019 року про застосування штрафних санкцій у сумі 531487,50 грн. колегія суддів погоджується з наступним висновком суду першої інстанції.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 176. ст. 176, п. 177.10 ст. 177 ПК України та п. 11 розділу II Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29.12.7р. №148, готівкових коштів з 05.01.2018 по 31.05.2018 року на суму 106297,50 грн.

Так, до перевірки позивачем було надано книгу обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі книга) зареєстровану 05.02.2014 за номером 1118 ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, однак у даній книзі за період з 05.01.2018 по 31.05.2018 відсутнє щодення відображення надходження готівкових коштів на загальну суму 106297,50 грн., що на думку відповідача є порушенням вимог п. 11 розділу II Положення №148.

З метою встановлення чіткого критерію при розгляді спорів щодо застосування фінансових санкцій, встановлених абзацом третім статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» №436/95, за порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, вчинених після набрання чинності 06 липня 1995 року Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 квітня 2013 року №21-77а13, зазначаючи таке.

Статтею 25 Конституційного Договору визначено, що Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.

З огляду на швидке урегулювання парламентом правовідносин у сфері готівкових операцій (Указ №436/95 було прийнято 12 червня 1995 року, а Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - 06 липня 1995 року) та враховуючи положення статті 18 Конституційного Договору, можна дійти висновку, що законодавча гілка влади в найкоротший термін усунула прогалину в регулюванні суспільних правовідносин у сфері готівкових розрахунків та визначила відповідальність за можливі правопорушення у цій сфері саме в силу закону.

Статтею 1 Указу №436/95 визначена відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу).

Пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням РРО або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через РРО з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об`єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу №436/95, так і того, що визначене пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», фактично полягає у одних і тих самих діях.

Як убачається зі змісту статті 25 Конституційного Договору, метою постановлення Указу №436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.

Оскільки шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ №436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 02 квітня 2013 року №2-77а13, та зазначила про незастосовність до спірних правовідносин положень абзацу третього статті 1 Указу №436/95, та зазначила про неможливість їх застосування у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 року по справі №1340/3510/18.

Як зазначено в Акті та в подальшому підтверджено іншими процесуальними документами відповідача, перевіркою зафіксовано факт порушення позивачем п. 11 р. II Положення №148, яким встановлено: 11. Готівка, що надходить до кас, оприбутковується в день одержання готівки у повній сумі.

Оприбуткуванням готівки в касах установ/підприємств/відокремлених підрозділів, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги/застосуванням РРО та КОРО (у разі застосування КОРО без застосування РРО), є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів/фіскальних звітних чеків (або даних розрахункових квитанцій).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що вона розповсюджує свою дію виключно на установи, підприємства, та відокремлені підрозділи - до яких ФОП не відноситься.

Окрім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що посилання відповідача на норми пп. 18 п. 3 р. I Положення №148, щодо визначення «суб`єкти господарювання», а саме, те, що «юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності (далі - підприємства), органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності (далі - установи), фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - фізичні особи - підприємці) (далі разом у тексті - суб`єкти господарювання)» є помилковим.

Так як, в разі поширення даних норм п. 11 р. II Положення №148 на фізичних осіб-підприємців, в них замість слів «установ/підприємств/відокремлених підрозділів», мало бути формулювання суб`єкти господарювання, та/або цей перелік було доповнено й словами «фізичні особи-підприємці».

Разом з тим, дослідивши надані сторонами відповідні письмові докази, суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що облік доходів позивача ведеться у належний спосіб, навіть з використанням таких форм, які є не обов`язковими для обліку господарської діяльності ФОП, що виключає можливість заниження (приховування) доходів, що підлягають оподаткуванню.

Додатковим аргументом на користь такого виводу суду є матеріали документальної перевірки (стор.12 Акту), яким зафіксована відсутність розбіжностей у визначенні оподаткованого доходу, відображеного в декларації за період з 01.01.2017 по 31.12.2018 р. з даними про суми доходу, встановленого в ході перевірки.

Таким чином, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, не вбачає фактів порушення позивачем порядку ведення касових операцій.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення №00025621406 від 16.04.2019 року є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_1 .

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга ГУ ДПС у Миколаївській області задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідачВ.О.Скрипченко

СуддяІ.П.Косцова

СуддяЮ.В.Осіпов