Ухвала
11 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 334/3161/17
Провадження № 14-188 цс 20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пророка В. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вартанова Олеся Степанівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання свідоцтва про право власності (правочину) недійсним
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 рокута
ВСТАНОВИЛА:
1. У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив визнати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О. С. від 24 листопада 2016 року, зареєстроване в реєстрі за № 5980, недійсним.
2. Позов мотивований тим, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири, укладеного 21 листопада 2011 року між представником власника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 як продавцем та позивачем як покупцем, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 придбав та прийняв у власність належну продавцю квартиру АДРЕСА_1 . Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О. С. 24 листопада 2016 року було видано свідоцтво, зареєстроване за № 5980, відповідно до якого посвідчено, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно - квартира загальною площею 44,2 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке придбане ОСОБА_2 за 202 674,90 грн, що раніше належало ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О. Г. 25 жовтня 2006 року за № 54149. Зазначене майно, яке належить позивачеві на праві приватної власності, відчужене особою, яка на момент відчуження 24 листопада 2016 року не була та не могла бути його володільцем та власником - ОСОБА_5 , оскільки зазначене майно вже було відчужено позивачу за договором купівлі-продажу в листопаді 2011 року.
3. Рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанції керувалися тим, що позивач не зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно, тому в нього відсутнє право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Враховуючи належність квартири на момент її примусової реалізації ОСОБА_5 , що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, які перевірялися нотаріусом під час видачі свідоцтва, заявлені позовні вимоги є безпідставними.
5. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16 листопада 2018 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року та ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
6. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення суперечать статті 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Рішення суду, на підставі якого ОСОБА_2 нотаріусом видане оспорюване свідоцтво про право власності, на момент розгляду справи скасовано, а тому в суду першої інстанції були всі підстави для визнання його недійсним. У позивача були перешкоди у реєстрації прав власності, оскільки за боргами колишнього власника органами державної виконавчої служби на майно були накладені арешти та заборони.
7. У березні 2020 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень.
8. Крім того, у березні 2020 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду заяву під назвою «відзив на касаційну скаргу», у якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Зазначає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності. Посилається на аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, Великої Палати Верховного Суду України від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 березня 2019 року № 925/1121/17 та від 04 вересня 2019 року у справі № 916/675/15-г.
9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 рокувідкрите касаційне провадження у цій справі, а ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
10. Зазначена ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 рокумотивована тим, що суди встановили, що 21 листопада 2011 року між ОСОБА_5 , від імені якого діє представник ОСОБА_6 , як продавцем та позивачем як покупцем укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пянтковською О. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 7630, за яким ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 купив та прийняв у власність належну продавцю квартиру АДРЕСА_1 і.
11. 18 листопада 2016 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі - Дніпровським ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області)складений акт про проведення електронних торгів ВП № 47405926 від 18 листопада 2016 року, що відбулися 15 лютого 2016 року за лотом № 120579 - квартира АДРЕСА_1 і із зазначенням переможця електронних торгів - ОСОБА_7 .
12. Відповідно до свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вартанова О. С. 24 листопада 2016 року на підставі актадержавного виконавця про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого Дніпровським ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області, посвідчила, що ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з квартири загальною площею 44,2 кв. м, житловою площею 25,77 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що нею придбане за 202 674,90 грн та яке раніше належало ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О. Г. 25 жовтня 2006 року за № 54149.
13. За договором купівлі-продажу від 24 липня 2017 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 і.
14. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна стосовно власників квартири за адресою: АДРЕСА_1 містяться такі записи: з 9 листопада 2016 року - ОСОБА_5 , форма власності - приватна, частка - 1/1; з 24 листопада 2016 року - ОСОБА_2 , форма власності - приватна, частка 1/1; з 24 липня 2017 року - ОСОБА_3 , форма власності - приватна, частка 1/1; з 24 жовтня 2017 року - ОСОБА_4 , форма власності - приватна, частка 1/1.
15. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено висновок, що «законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачало обов`язкове подання для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення таких прав, та визначало приблизний (майже виключний) перелік таких документів; … для одержання у власність земельної ділянки у 2007 році, яка є нерухомим майном, недостатньо було лише факту укладення договору дарування, для виникнення такого права обдаровуваний повинен був одержати документ, що посвідчує право власності -державний акт, та здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Сама по собі реєстрація договору дарування, здійснена 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом у Державному реєстрі правочинів, не підтверджувала виникнення права власності на нерухоме майно, а тільки містила інформацію про правочин, оскільки згідно із частинами другою, шостою Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, який втратив чинність 01 січня 2013 року, Державний реєстр правочинів - єдина комп`ютерна база даних, яка містить інформацію про правочини, що підлягають державній реєстрації, забезпечує її зберігання, видачу та захист від несанкціонованого доступу. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням. Крім того, на час укладення договору дарування (26 жовтня 2007 року) чинним був Закон № 1952-IV, який, зокрема, був спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість та передбачав здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
16. А тому ОСОБА_1, яка не отримала державний акт на земельну ділянку, не здійснила державну реєстрацію права на нерухоме майно, не була наділена правами власника на розпорядження цим майном».
17. У частині першій, другій статті 182 ЦК України (уредакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
18. Згідно із частинами першою -третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)(далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
19. Відповідно до статті 210 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
20. У частинах третій та четвертій статті 334 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
21. Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
22. Відповідно до статті 657 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
23. У рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано, що «згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
24. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI внесені зміни як до ЦК України щодо виключення державної реєстрації договору та закріплення державної реєстрації права (зокрема, статті 334, 657 ЦК України), так і викладено в новій редакції Закон № 1952-IV. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI набрав чинності 01 січня 2013 року.
25. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що до 01 січня 2013 року:
- державна реєстрація права власності на нерухоме майно не була безумовною умовою виникнення права власності у набувача такого майна за договором купівлі-продажу;
- договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягав нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Право власності на нерухоме майно виникало з моменту здійснення державної реєстрації договору купівлі-продажу (частина четверта статті 334 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);
- для визначення того, яка норма підлягає застосуванню (ЦК України чи Закон № 1952-IV), слід застосовувати частину другу статті 4 ЦК України, що закріплює пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів. Тим більше, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК України із нормами інших законів, з констатацією пріоритету норм ЦК України над нормами інших законів, підтримувався як Конституційним Судом України (Рішення від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанова Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 у справі № 6-59цс13, постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15). Відповідно до статті 4 ЦК України Закон № 1952-IV не міг встановлювати інші правила, аніж передбачено ЦК України.
26. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
27. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, для забезпечення правової визначеності та єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду приймає справу до розгляду.
28. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
29. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Необхідності викликати учасників справи для надання пояснень у справі немає.
30. Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
31. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, абзацом другим частини першої статті 401, частиною першою статті 402, частиною четвертою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Вартанова Олеся Степанівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання свідоцтва про право власності (правочину) недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 16 листопада 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 23 лютого 2021 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 8.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач /підпис/В. В. ПророкСудді: /підпис/Т. О. Анцупова /підпис/В. С. Князєв /підпис/В. В. Британчук /підпис/Л. М. Лобойко /підпис/Ю. Л. Власов /підпис/К. М.Пільков /підпис/І. В. Григор`єва /підпис/О. Б. Прокопенко /підпис/Д. А. Гудима /підпис/Л. І. Рогач /підпис/В. І. Данішевська /підпис/В. М. Сімоненко /підпис/Ж. М. Єленіна /підпис/І. В. Ткач /підпис/О. С. Золотніков /підпис/С. П. Штелик /підпис/Л. Й. Катеринчук /підпис/
