ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 р.Справа № 520/5925/2020Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Комунального підприємство "Жилкомсервіс" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року, повний текст складено 11.06.2020 року та на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року, повний текст складено 30.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, по справі №520/5925/2020

за позовом ОСОБА_1

до Комунального підприємство "Жилкомсервіс"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду , в якій просив суд першої інстанції:

- визнати протиправними дії Комунального підприємства "Жилкомсервіс" (ЄДРПОУ: 34467793) щодо відмови у наданні відповіді на запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 09.04.2020;

- зобов`язати КП "Жилкомсервіс" Харківської міської ради (ЄДРПОУ: 37761936) повторно розглянути запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 09.04.2020 та надати запитувану інформацію;

- судові витрати стягнути з Комунального підприємства "Жилкомсервіс" (ЄДРПОУ: 34467793).

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що Комунальним підприємством "Жилкомсервіс" було неправомірно відмовлено йому у наданні публічної інформації, шляхом посилання на загальнодоступні джерела.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства "Жилкомсервіс" (вул. Конторська, буд. 35,м. Харків,61052, код ЄДРПОУ 34467793) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Комунального підприємства "Жилкомсервіс" щодо відмови у наданні відповіді на запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 від 09.04.2020.

Зобов`язано Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" (вул. Конторська, буд. 35,м. Харків,61052, код ЄДРПОУ 34467793) повторно розглянути запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) від 09.04.2020 та надати запитувану інформацію в повному обсязі у відповіді на даний запит з урахуванням висновків суду та вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Комунальне підприємство "Жилкомсервіс", не погодившись з вищевказаним рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року у справі №520/5925/2020 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано, що норми Закону №2939-VI, є загальними нормами, оскільки детально не регламентують та не розкривають поняття про зміст, обсяг та порядок оприлюднення інформації щодо володіння, користування та розпорядження бюджетними коштами чи комунальним майном. Проте, зазначає, що 11.02.2015 р. було прийнято Закон України "Про відкритість використання публічних коштів", яким було визначено обсяг інформації та порядок і строки її оприлюднення щодо розпорядження публічними коштами, зокрема у разі використання коштів підприємств, в т.ч. комунальних, отриманих ними від їхньої господарської діяльності. Також, посилається на приписи Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління об`єктами державної та комунальної власності" від 02.06.2016 р., який набрав чинності з 25.06.2016 р., яким унормовано та законодавчо врегульовано обсяг, межі та строки оприлюднення інформації з боку комунальних унітарних підприємств, зокрема в частині фінансових показників. Вказує, що редакцією Закону 996-ХІV, яка набрала чинності з 01.01.2018 р., а в частині оприлюднення відомостей щодо фінансової звітності - з 01.01.2019 р., визначено, яка саме інформація щодо результатів діяльності розпорядників бюджетних коштів, в якому саме вигляді, з якого моменту підлягає оприлюдненню, тобто такою, що є публічною. Зазначає, що вищевказані закони України, якими врегульовано питання щодо змісту, обсягів, переліку, строків та документарних форм оприлюднення інформації про розпорядження та використання бюджетних коштів, в т.ч. і коштів органів місцевого самоврядування, були прийняті пізніше, ніж Закон 2939-VI, тобто є спеціальними нормами по відношенню до цього Закону, як за датою прийняття, так і за предметом регулювання - а саме зміст поняття публічної інформації стосовно використання та розпорядження бюджетними коштами, форми, строки, та спосіб її оприлюднення. Вважає, що публічною інформацією щодо розпорядження та використання бюджетних коштів відповідачем у цій справі, тобто доступ до якої не обмежується, є не будь яка інформація взагалі, а лише та інформація, яка визначена у п.2 ч.1 ст.3 Закону 183-VIII, ч.8 ст.78 ГК України, та ст.ст. 11 - 14 Закону 996-XIV. Крім того, зазначає, що інформація про використання відповідачем публічних коштів, відповідно до п. 2 ч. 1 ст.3 Закону 183-VIII, постійно оприлюднюється на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів за посиланням https://spending.gov.ua/new/disposers, на якому можливо зробити пошук саме за розпорядниками бюджетних коштів, а визначена ч. 8 ст. 78 ГК України та ст.ст. 11-14 Закону 996-XIV, фінансова звітність оприлюднюється відповідачем на веб-порталі за посиланням http://data.city.kharkov.ua/utilities/725 .html. Вказує, що той лише факт, що така інформація оприлюднена, не покладає на суб`єкта господарювання обов`язок надавати її на інформаційні запити відповідно до Закону № 2939-VI. Зазначає, що оскільки спеціальними нормами вищевказаних законів, прямо не передбачено оприлюднення інформації, саме у такій формі, у якій вона запитувалася позивачем. - загальний розмір прибутків, отриманих відповідачем за період з року заснування і до 2019 включно по роках, тому й відсутні підстави вимагати від суб`єкта господарювання виконувати такий обов`язок в інший спосіб, ніж це визначено спеціальними нормами. Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладено у п.п. 47-48 Постанови КАС ВС від 04.03.2020р. по справі 814/1593/17, яка помилково не врахована судом першої інстанції. Вважає, що виконання відповідачем оскаржуваного судового рішення, яке суд 1 інстанції ухвалив при неповному з`ясуванні обставин, буде суперечити ст.19 Конституції України.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу у справі №520/5925/2020, в якому посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу КП "Жилкомсервіс" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, 22.06.2020 року ОСОБА_1 подав до Харківського окружного адміністративного суду заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якій просив суд першої інстанції ухвалити додаткове судове рішення у справі №520/5925/2020, яким вирішити питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення з Комунального підприємства "Жилкомсервіс" витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі гривень), додавши до вказаної заяви докази направлення даної заяви та додатків до неї відповідачеві; клопотання про поновлення процесуального строку; копію договору про надання правової допомоги №20/04/2020 від 20.04.2020 року; копію додаткової угоди №1 до Договору про надання правової допомоги №20.04.20 від 20.04.2020 року; копію акту приймання - передачі послуг №1 від 14.05.2020 за договором про надання правової (професійної правничої) допомоги до договору №20/04/2020 про надання правової (професійної правничої) допомоги від "20" квітня 2020 року.

Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" подало заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення, в якому, посилаючись на те, що вимоги, викладені в заяві є необґрунтованими, просило вважати вимогу про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн. з Комунального підприємства "Жилкомсервіс" на користь ОСОБА_1 такою, що не підлягає задоволенню.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року заяву позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства "Жилкомсервіс" (вул. Конторська, буд. 35,м. Харків,61052, код ЄДРПОУ 34467793) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства "Жилкомсервіс" (вул. Конторська, буд. 35,м. Харків,61052, код ЄДРПОУ 34467793) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 750 (сімсот п`ятдесят) гривень 00 коп.

У задоволенні іншої частини заяви - відмовлено.

Комунальне підприємство "Жилкомсервіс", не погодившись з додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року, подало апеляційну скаргу, в якій просило суд апеляційної інстанції скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року у справі №520/5925/20 та ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Жилкомсервіс» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що вважає, що вказане додаткове судове рішення є таким, що не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки його ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також при неправильному застосуванні норм матеріального права, що полягає у наступному. Зазначає, що позивачем було здійснено лише застереження в позовній заяві, а саме про те, що докази витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України. Вказує, що у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року зазначено, «що судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 КАС України. Доказів понесення судових витрат сторонами до суду не надано». Зазначає, що враховуючи, що ухвалою суду 1-ї інстанції від 13.05.2020р, позивача було звільнено від сплати судового збору, інших доказів про понесення судових витрат від учасників справи до спливу строків, визначених абз.1 ч.7 ст. 139 КАС України суду не надано, то й відповідно слід вважати що суд 1-ї інстанції, вже вирішив питання про судові витрати в порядку передбаченому п. 5 ч. 1 ст. 242 КАС України. Вважає, що за наявності вже вирішеного питання про судові витрати при ухвалені рішення по суті спору, за відсутності доказів про їх понесення з боку учасників справи, суд 1-ї інстанції мав би відмовити в ухвалені додаткового рішення за заявою позивача, тобто оскаржуване додаткове рішення суду 1-ї інстанції ухвалено з порушенням ч. 7 ст. 139, та ч. 1 ст. 252 КАС України. Також, зазначає, що рішення суду по даній справі було ухвалено 11.06.2020 року, тобто позивач мав подати відповідні докази до 16.06.2020 року, однак такі докази, були подані разом із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат лише 22.06.2020 року, клопотання про поновлення пропущеного строку для подання доказів щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем не заявлялося. Отже, вважає, що судом було порушено вимоги ч.7 ст.139, ч.ч.3,5 ст.143 КАС України при вирішені спірного питання. Вказує, що судом жодним чином не було досліджено доводи відповідача, викладені в запереченні проти відповідної заяви позивача про розподіл судових витрат, а саме про те, що позивач та його представник, імовірно, є близькими родичами. Посилається, що позивач не заявляв клопотання про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, як це передбачено ч.5 ст.161 КАС України, а погодився сплатити витрати на правничу допомогу на користь його родича, які втричі перевищують судовий збір. Вважає, що відсутність факту оплати відповідних послуг та визначення такого необґрунтованого періоду оплати послуг, з огляду на очевидне існування родинних зв`язків між позивачем та його представником, є підставою для відмови у задоволенні вимог позивача щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу у справі №520/5925/2020, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу Комунального підприємства "Жилкомсервіс" на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Також ОСОБА_1 було подано до суду апеляційної інстанції пояснення, в порядку п.3 ч.3 ст.44 КАС України, доповнивши мотивувальну частину відзиву на апеляційну скаргу, які просив врахувати під час ухвалення судового рішення за результатом апеляційного перегляду додаткового судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 у справі №520/5925/2020.

21.12.2020 року позивачем було направлено до суду апеляційної інстанції клопотання з електронним цифровим підписом про розгляд справи за відсутності позивача у справі, в якому просив здійснити апеляційний перегляд справи №520/5925/2020 у відкритому судовому засіданні 21.12.2020 о 14:15 за відсутності позивача ( ОСОБА_1 ).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданих апеляційних скарг на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року та на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року, просив їх задовольнити.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 09.04.2020 ОСОБА_1 за допомогою електронного засобу зв`язку звернувся до Комунального підприємства "Жилкомсервіс" Харківської міської ради із запитом на доступ до публічної інформації, в якому просив повідомити загальний розмір прибутків, отриманих Комунальним підприємством "Жилкомсервіс" за період з року заснування і до 2019 включно по роках.

Листом від 17.04.2020 відповідачем надано відповідь на запит, в якому вказано, що чинним законодавством України не передбачено обов`язок щодо надання інформації про загальний розмір прибутків, що отримані підприємством, починаючи з дати його заснування. Відповідачем вказано, що з фінансовою звітністю позивач може ознайомитись на веб - порталі відкритих даних Харкова.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні відповіді на запит на доступ до публічної інформації, звернувся до суду позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з наявності обґрунтованих підстав для визнання протиправними дії Комунального підприємства "Жилкомсервіс" щодо відмови у наданні відповіді на запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 від 09.04.2020.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. ст.5,7 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі по тексту - Закон № 2939-VI).

Відповідно до ст.1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Частиною 2 ст.5 Закону № 2939-VI визначено, що доступ до інформації серед іншого забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ч.5 ст.6 № 2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Приписами ст.13 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.

Відповідно до ст.14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані:

1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;

6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно до ст.327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.3 ст.8 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Частиною 7 ст.78 ГК України визначено, що органами управління комунального унітарного підприємства є, зокрема, керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав).

Відповідно до ч.1 ст.140 ГК України джерелами формування майна суб`єктів господарювання є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів та інше.

Колегія суддів звертає увагу, що приписами ст.22 Закону № 2939-VІ визначаються підстави для відмови та відстрочки в задоволенні запиту на інформацію.

Так, ч.ч.1-3 наведеної вище статті визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Колегія суддів зазначає, що рішенням Харківської міської ради Харківської області 4 сесії 5 скликання від 26.07.2006 р. №69/06 було створено Комунальне підприємство "Жилкомсервіс", статутний фонд якого сформовано за рахунок майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова.

Правовий статус комунального підприємства, особливості його створення і джерел формування його майна дають підстави для висновку, що комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності, є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 22.07.2020 року по справі №524/9076/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 09.04.2020 року позивач звернувся до відповідача з запитом на доступ до публічної інформації, в якому просив повідомити загальний розмір прибутків отриманих КП "Жилкомсервіс" за період з року заснування і до 2019 включно по роках.

Листом від 17.04.2020 року відповідач надав відповідь позивачу, що чинним законодавством не передбачено обов`язок щодо надання інформації про загальний розмір прибутків, що отримані підприємством починаючи з дати його заснування. Крім того, повідомив, що з фінансовою звітністю Комунального підприємства "Жилкомсервіс" позивач може ознайомитись на веб - порталі відкритих даних.

Колегія суддів вважає, що в розумінні приписів Закону № 2939-VI запитувана позивачем інформація є публічною, тобто такою, що створена під час діяльності органу місцевого самоврядування та стосується розпорядження державним чи комунальним майном, доступ до якої не може бути обмеженим.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицію Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 14 березня 2018 року у справі №815/1216/16, від 19 вересня 2019 року у справі №804/4781/17, від 27 травня 2020 року у справі №813/2793/18.

Тобто, запитувана позивачем інформація є публічною та такою, що є створеною під час діяльності органу місцевого самоврядування і її органів та стосується розпорядження державним чи комунальним майном, а тому не може бути обмеженою.

Відтак, зі змісту наданої відповіді позивачу Комунальним підприємством "Жилкомсервіс" від 17.04.2020 року вбачається, що останнє фактично протиправно відмовило ОСОБА_1 у доступі до публічної інформації, зазначивши, що чинним законодавством не передбачено обов`язок щодо надання інформації про загальний розмір прибутків, що отримані підприємством починаючи з дати його заснування.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідь надана позивачу Комунальним підприємством "Жилкомсервіс" в листі від 17.04.2020 року не відповідає змісту запиту позивача на доступ до публічної інформації, оскільки фактично відмова обґрунтована не у зв`язку з відсутністю інформації про загальний розмір прибутків, що отримані підприємством, починаючи з дати його заснування чи з дати оприлюднення такої інформації, а у зв`язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов`язок щодо надання інформації про загальний розмір прибутків, що отримані підприємством починаючи з дати його заснування, проте такий висновок відповідача є таким, що не відповідає вимогам Закону №2939-VI, оскільки чинне законодавство зобов`язує надавати таку інформацію, якщо вона створена, а відповідь останнього не містить даних ні про не створення інформації про прибуток відповідача, ні про створення такої інформації, її оприлюднення, конкретно і де.

Також, щодо зазначення у відповіді від 17.04.2020 року Комунальним підприємством "Жилкомсервіс" про те, що з фінансовою звітністю Комунального підприємства "Жилкомсервіс" позивач може ознайомитись на веб - порталі відкритих даних, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 27.05.2020 по справі №813/2793/18 відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Окрім того, щодо посиланням в апеляційній скарзі правові висновки, викладені п.п.47-48 постанови КАС ВС від 04.03.2020 р. по справі 814/1593/17, яка помилково, як на думку скаржника, не була врахована судом першої інстанції, то колегія суддів зауважує, що правові висновки суду касаційної інстанції по вказаній справі не підлягають врахуванню в межах спірних правовідносин по даній справі, оскільки в справі, що була предметом перегляду в касаційному порядку відповідачем було публічне акціонерне товариство, яке з огляду на організаційно - правову форму, не є комунальним підприємством та відповідно має відмінності щодо правозастосування приписів Закону 2939-VI, а в межах спірних правовідносин по даній справі відповідачем є саме комунальне підприємство, яке було створене органом місцевого самоврядування та яке в силу приписів ст.6 Закону 2939-VI не мало повноважень обмежувати доступ громадянина до інформації про володіння, користування чи розпорядження комунальним майном, що включає в тому числі і отримання прибутку комунальним підприємством.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що закони України , якими врегульовано питання щодо змісту, обсягів, переліку, строків та документарних форм оприлюднення інформації про розпорядження та використання бюджетних коштів, в т.ч. і коштів органів місцевого самоврядування, були прийняті пізніше, ніж Закон 2939-VI, тобто є спеціальними нормами по відношенню до цього Закону, як за датою прийняття, так і за предметом регулювання - а саме зміст поняття публічної інформації стосовно використання та розпорядження бюджетними коштами, форми, строки, та спосіб її оприлюднення, і спеціальними нормами таких Законів прямо не передбачено оприлюднення інформації, саме у такій формі, у якій вона запитувалася позивачем - загальний розмір прибутків, отриманих відповідачем за період з року заснування і до 2019 включно по роках, а тому й відсутні підстави вимагати від суб`єкта господарювання виконувати такий обов`язок в інший спосіб, ніж це визначено спеціальними нормами, а також посилання в апеляційній скарзі про те, що публічною інформацією щодо розпорядження та використання бюджетних коштів відповідачем у цій справі, тобто доступ до якої не обмежується, є не будь яка інформація взагалі, а лише та інформація, яка визначена у п.2 ч.1 ст.3 Закону 183-VIII, ч.8 ст.78 ГК України, та ст.ст. 11 - 14 Закону 996-XIV, то колегія суддів вважає такі доводи і посилання необґрунтованими та такими, що не впливають на вирішення даної справи, оскільки Комунальне підприємство "Жилкомсервіс", як розпорядник інформації щодо використання бюджетних коштів, при розгляді та наданні відповіді на запит на доступ до публічної інформації позивача повинно було керуватися приписами Закону 2939-VI, і з урахуванням приписів ч.5 ст.6 цього ж Закону не мала права обмежувати доступ до інформації, який запитував позивач. Посилання скаржника на приписи вказаних ним Законів, не звільняло останнього при розгляді звернення позивача від обов`язку дотримуватися приписів Закону 2939-VI, як такого, що визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Крім того, щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи вирішення цього спору лише нормами Закону 2939-VI, який є загальним законом, без застосування норм спеціальних законів, саме які детально регулюють питання публічності інформації щодо розпорядження бюджетними коштами, не врахувавши колізійний принцип "спеціальний закон відміняє (витісняє) загальний закон", застосування якого є загальною відомим, що неодноразово підтверджено судовою практикою, зокрема постанову КГС ВС від 03.06.2020 р. по справі №906/432/19, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують наведені вище висновки суду. Посилання на вказане рішення суду касаційної інстанції суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки правовідносини, які склалися у вказаній справі не є подібними тим, що виникли між сторонами у даній справі.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що інформація про використання відповідачем публічних коштів, відповідно до п.2 ч.1 ст.3 Закону 183-VIII, постійно оприлюднюється на Єдиному веб-порталі використання публічних коштів за посиланням https://spending.gov.ua/new/disposers, на якому можливо зробити пошук саме за розпорядниками бюджетних коштів, а визначена ч. 8 ст. 78 ГК України та ст.ст. 11-14 Закону 996-XIV, фінансова звітність оприлюднюється відповідачем на веб-порталі за посиланням http://data.city.kharkov.ua/utilities/725 .html, а також доводів про те, що той лише факт, що така інформація оприлюднена, не покладає на суб`єкта господарювання обов`язок надавати її на інформаційні запити відповідно до Закону № 2939-VI, то колегія суддів ці доводи відхиляє з урахуванням вже наведеного вище, зазначаючи при цьому, що повідомлення про можливість ознайомлення з інформацією на веб - порталі відкритих даних є неправомірною відмовою в наданні інформації.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у відповіді наданій позивачу жодним чином не зазначено, що запитувана інформація міститься на офіційному веб - сайті відповідача, оскільки позивач запитував дані про прибуток Комунального підприємства "Жилкомсервіс", а відповідь містить інформацію щодо розміщення на веб-сайті фінансової звітності без посилання на наявність цієї інформації. У відповіді не зазначено, що в межах цієї фінансової звітності міститься інформація про прибуток відповідача, тобто не вбачається, що таке посилання на фінансову звітність стосується прибутку Комунального підприємства "Жилкомсервіс".

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку щодо протиправності дій відповідача щодо відмови у наданні відповіді на запит на доступ до публічної інформації позивача від 09.04.2020, а тому позов в цій частині було обґрунтовано задоволено судом першої інстанції.

Оскільки в ході апеляційного перегляду даної справи було встановлено протиправність дій відповідача щодо відмови у наданні відповіді на запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 від 09.04.2020 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом поновлення порушених прав позивача є саме зобов`язання Комунального підприємства "Жилкомсервіс" повторно розглянути запит на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 від 09.04.2020 та надати запитувану інформацію в повному обсязі у відповіді на даний запит з урахуванням висновків суду та вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Щодо апеляційного оскарження Комунальним підприємством "Жилкомсервіс" додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року, колегія суддів зазначає наступне.

Так, приймаючи рішення про часткове задоволення заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Жилкомсервіс" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, суд першої інстанції, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката, прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 750,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст.134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно пунктів 1,2,6 ч.1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. №5076-VI (далі по тексту - Закон України №5076-VI) до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Колегія суддів звертає увагу, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно ч.1 ст.26 Закону №5076-VI документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст.28 Правил адвокатської етики, схвалених схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 р. (далі - Правила адвокатської етики), формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається з даних реєстру адвокатів України, Трофімов Дмитро Юрійович здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва №3967 від 08.11.2018, видане радою адвокатів Дніпропетровської області.

Колегія суддів звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 04.08.2020 р. по справі №810/3213/16.

Колегія суддів зазначає, що в підтвердження витрат на правову допомогу в розмірі 3000 грн. позивачем по справі було надано наступні докази:

- завірену копію договору №20/04/2020 про надання правової (професійної правничої) допомоги від "20" квітня 2020 року (укладене між Адвокатським бюро "Трофімов Дмитро Юрійович" в особі керуючого бюро Трофімова Дмитра Юрійовича та Трофімовим Богданом Дмитровичем (Клієнт) , в якому Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову (професійну правничу) допомогу щодо представництва та захисту прав, свобод та інтересів клієнта щодо ненадання останньому відповіді на його запит на доступ до публічної інформації від 09.04.2020 Комунальним підприємством "ЖИЛКОМСЕРВІС" Харківської міської ради);

- завірену копію додаткової угоди №1 до Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №20/04/2020 від "20" квітня 2020 року ( 1. сторони погодили перелік послуг з правової допомоги Бюро, їх вартість, та порядок оплати на наступні юридичні послуги: аналіз запиту на доступ до публічної інформації Клієнта від 09.04.2020, відповіді КП "ЖИЛКОМСЕРВІС" Харківської міської ради від 17.04.2020; Аналіз судової практики щодо правовідносин, які виникли. Надання усної консультації щодо перспективи захисту прав, свобод та інтересів Клієнта в судовому порядку: вартість 250 грн. / за 1 год., форма оплати погодинна; складання позовної заяви в порядку адміністративного судочинства про визнання протиправними дій КП "ЖИЛКОМСЕРВІС", зобов`язання вчинити дії, вартість 1200 грн., форма оплати фіксована; складання клопотання про звільнення від сплати судового збору: вартість 300 грн., форма оплати фіксована; грошова винагорода Бюро за вирішення спору на користь Клієнта у суді першої інстанції: вартість 50% від загальної вартості наданих послуг; форма оплати фіксована; 2. оплата вартості юридичних послуг (правової допомоги) Бюро здійснюється" Клієнтом протягом десяти днів з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі щодо оскарження в судовому порядку відповіді "ЖИЛКОМСЕРВІС" Харківської міської ради від 17.04.2020 на запит на до публічної інформації ОСОБА_1 від 09.04.2020.

- завірену копію Акту приймання - передачі послуг за договором про надання правової (професійної правничої) допомоги №1 до Договору №20/04/2020 про надання правової (професійної правничої) допомоги від "20" квітня 2020 (Адвокатське бюро "Трофімова Дмитра Юрійовича" в особі керуючого бюро Трофімова Дмитра Юрійовича та Трофімов Богдан Дмитрович (Клієнт) склали цей акт про приймання виконаних робіт та здійсненої за них оплати, передбачених Договором №20/04/2020 про надання правової (професійної правничої) допомоги від « 20» квітня 2020 року., та Додатковою угодою №1 від 20 квітня 2020 р. до Договору №20/04/2020 про надання правової (професійної правничої), а саме: аналіз запиту на доступ до публічної інформації Клієнта від 09.04.2020, відповіді КП "ЖИЛКОМСЕРВІС" Харківської міської ради від 17.04.2020; Аналіз судової практики щодо правовідносин, які виникли. Надання усної консультації щодо перспективи захисту прав, свобод та інтересів Клієнта в судовому порядку: вартість - 250 грн./за 1 год., кількість годин 2, дата виконання 20.04.2020; складання позовної заяви в порядку адміністративного судочинства про визнання протиправними дій КП "ЖИЛКОМСЕРВІС", зобов`язання вчинити дії: вартість 1200 грн., кількість годин 4, дата виконання 22.04.2020; складання клопотання про звільнення від сплати судового збору: вартість 300 грн.; кількість годин 1; дата виконання 22.04.2020; всього: вартість 2000 грн. (дві тисячі гривень), кількість годин 7 (сім).

Колегія суддів зазначає, що вищевказані документи підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката (Адвокатського бюро "Трофімова Дмитра Юрійовича" в особі керуючого бюро Трофімова Дмитра Юрійовича) в суді першої інстанції.

При цьому, щодо посилання відповідача в запереченні на заяву про ухвалення додаткового судового рішення про те, що позивачем не було надано будь - яких доказів, які підтверджують його витрати на професійну правничу допомогу, тобто документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, то колегія суддів вважає ці посилання необґрунтованими, з урахуванням положень ч.7 ст.139 КАС України, оскільки відповідно до п.2 завіреної копії додаткової угоди №1 до Договору про надання правової (професійної правничої) допомоги №20/04/2020 від "20" квітня 2020 року оплата вартості юридичних послуг (правової допомоги) Бюро здійснюється" Клієнтом протягом десяти днів з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі щодо оскарження в судовому порядку відповіді "ЖИЛКОМСЕРВІС" Харківської міської ради від 17.04.2020 на запит на до публічної інформації ОСОБА_1 від 09.04.2020.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією, яка була викладена в постанові від 02.10.2019 року по справі №815/1479/18.

При цьому, відсутні підстави вважати, що положення наведеної вище додаткової угоди, такими, що суперечать чинному законодавству України. Окрім того, відсутні підстави вважати, що договірні зобов`язання між сторонами не будуть виконані.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року по справі №1740/2001/18.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оцінивши рівень витрат позивача на правничу допомогу, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності оплати послуг адвоката (Адвокатського бюро "Трофімова Дмитра Юрійовича" в особі керуючого бюро Трофімова Дмитра Юрійовича), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 750,00 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що не вбачає невідповідності суми оплати послуг адвоката (Адвокатського бюро "Трофімова Дмитра Юрійовича" в особі керуючого бюро Трофімова Дмитра Юрійовича) у розмірі 750,00 грн., виконаній останнім роботи з надання професійної правничої допомоги позивачу під час розгляду даної справи в суді першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що за наявності вже вирішеного питання про судові витрати при ухваленні рішення суду по суті спору, за відсутності доказів про їх понесення з боку учасників справи, суд 1-ї інстанції мав би відмовити в ухвалені додаткового рішення за заявою позивача, тобто оскаржуване додаткове рішення суду 1-ї інстанції ухвалено з порушенням ч.7 ст.139, та ч.1 ст.252 КАС України, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Так, як вбачається з тексту позовної заяви позивачем було зазначено про те, що докази витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу позивача у зв`язку із розглядом даної справи у суді першої інстанції складає 2000 (дві тисячі гривень).

Тобто, позивачем в розумінні ч.7 ст.139 КАС України було зроблено відповідну заяву до закінчення судових дебатів.

При цьому, наведеною вище нормою КАС України передбачено, що докази на підтвердження витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи можуть бути подані також і протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, оскільки станом на дату ухвалення рішення по справі (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року) у суду першої інстанції були відсутні докази на підтвердження вказаних вище витрат, останній обґрунтовано зазначив про те, що судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України, доказів понесення витрат сторонами до суду не надано.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що в даному випадку, з урахуванням вже вказаного вище, відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного додаткового судового рішення було порушено приписи ч.7 ст.139, та ч.1 ст.252 КАС України, оскільки скаржником надано невірну оцінку змісту рішення суду та обґрунтовується помилкове тлумачення норм КАС України.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що рішення суду по даній справі було ухвалено 11.06.2020 року, а тому позивач мав подати відповідні докази до 16.06.2020 року, однак такі докази були подані разом із заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат лише 22.06.2020 року, а клопотання про поновлення пропущеного строку для подання доказів щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем не заявлялося, а тому судом було порушено вимоги ч.7 ст.139, ч.ч.3,5 ст.143 КАС України при вирішені спірного питання, колегія суддів відхиляє, як помилкові, з огляду на наступне.

Так, станом на момент прийняття рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року, так і на момент прийняття додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року діяли приписи п.3 Прикінцевих положень КАС України, який передбачав, зокрема, про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо подання доказів продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, з урахуванням наведеної вище норми, відповідно був продовжений на строк дії карантину і визначений ч.7 ст.139 КАС України п`ятиденний строк на подання доказів щодо витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Також, колегія суддів враховує, що позивачем було отримано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року, яке було розглянуто за правила спрощеного провадження 19.06.2020 року (а.с.66), а заява про ухвалення додаткового судового рішення подана 22.06.2020 року, тобто фактично в п`ятиденний строк з моменту отримання рішення суду.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем до заяви про ухвалення додаткового судового рішення було додано клопотання про поновлення процесуального строку, проте з урахування вже наведених приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України це не впливає на питання дотримання позивачем приписів ч.7 ст.139 КАС України.

Крім того, щодо доводів апеляційної скарги про те, що враховуючи обізнаність позивача про розгляд його вимог за правилами спрощеного позовного провадження, відсутність з його боку відповідних заяв про неможливість своєчасного подання доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу, які вже були наявні в нього в межах строку, що визначений ч.2 ст.262 КАС України, суд першої інстанції не мав права ухвалювати додаткове судове рішення про стягнення таких витрат, після ухвалення рішення по суті спору, відповідно до приписів ч.3 ст.143 КАС України, а повинен був залишити заяву без розгляду, відповідно до вимог абз.3 ч.7 ст.139 КАС України, колегія суддів вважає необґрунтованими, з урахуванням вже наведених вище висновків суду, та такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм КАС України. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, з урахуванням приписів ч.7 ст.139 КАС України позивачем було зроблено заяву про стягнення судових витрат до закінчення судових дебатів і відповідно він не був обмежений у праві подати такі докази після ухвалення рішення суду першої інстанції. Посилання скаржника про обізнаність позивача про розгляд його вимог за правилами спрощеного позовного провадження і відсутність з його боку відповідних заяв про неможливість своєчасного подання доказів про понесені витрати на професійну правничу допомогу, які вже були наявні в нього, колегія суддів відхиляє, як такі, що носять характер припущень і не впливають на вирішення даної справи.

Також, щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом жодним чином не було досліджено доводи відповідача, викладені в запереченні проти відповідної заяви позивача про розподіл судових витрат, а саме про те, що позивач та його представник, імовірно, є близькими родичами, а також стосовно доводів скарги про те, що позивач не заявляв клопотання про забезпечення надання безоплатної правничої допомоги, як це передбачено ч.5 ст.161 КАС України, а погодився сплатити витрати на правничу допомогу на користь його родича, які втричі перевищують судовий збір, а тому є підстави для відмови у задоволенні вимог позивача щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає наведені доводи такими, що жодним чином не впливають на вирішення даної справи, оскільки відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав. Крім того, з урахуванням приписів ст.ст.134, 139 КАС України в разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень судові витрати, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Таким чином, з огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду про часткове задоволення заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Жилкомсервіс" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Комунального підприємства "Жилкомсервіс" на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 750 (сімсот п`ятдесят) гривень 00 коп.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятих судом першої інстанції рішень, які є предметом оскарження по даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року) є обґрунтованими, прийнятими на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та є ухваленими з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги відповідача без задоволення, а судові рішення без змін.

Оскільки відповідно до п.2 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію і дана справа відноситься до справ незначної складності, а також враховуючи те, що дана справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, відповідно вказане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 134, 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року по справі №520/5925/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло І.С. Чалий Повний текст постанови складено 28.12.2020 року