ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" грудня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3332/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Пелехатій А.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Тунік В.М. (на підставі посвідчення);

від Фонду державного майна України: Кравченко Ю.В. (самопредставництво);

від Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради: Танасійчук Г.М. (самопредставництво);

від Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеса та Одесити": не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрвтормет": Вездауцан І.М. (на підставі ордеру);

від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях: Кравченко Ю.В. (самопредставництво);

від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області: не з`явився;

від Департаменту з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Одеської обласної державної адміністрації: Шевченко М.П., (самопредставництво);

від Закритого акціонерного товариства "ОДЕСА-ЧАЙ": Попов М. С. (на підставі ордеру)

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр естетичного виховання "Золоті сторінки": Якових Є.В. (на підставі ордеру)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: заступника прокурора Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9);

до відповідачів: 1. Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська,1); 2.Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1); 3. Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеса та Одесити" (65045, м. Одеса, Олександрійський пр-т 27); 4. Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрвтормет" (65029, м. Одеса, вул. Ольгіївська, 27/2);

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65012, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15, код ЄДРПОУ: 43015722); 2. Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області (65091, Одеська обл., м. Одеса, вул. Прохорівська, буд. 6 код ЄДРПОУ 38643633); 3. Департаменту з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Одеської обласної державної адміністрації (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, буд. 66А); 4. Закритого акціонерного товариства "ОДЕСА-ЧАЙ" (65014, Одеська обл., місто Одеса, вул. Єврейська, буд. 3); 5. Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр естетичного виховання "Золоті сторінки" (65122, Одеська обл., м. Одеса, вул. Тролейбусна, буд. 36/2, приміщення 31)

про визнання частково незаконними та скасування рішень, визнання недійсним (нечинним) свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та витребування майна

В С Т А Н О В И В:

Суть спору: 11.11.2019 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідачів - Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» та Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрвтормет", в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати пп. 16 п. 2 рішення Одеської міської ради № 2378-XXIV від 20.04.2004 „Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2004 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради";

- визнати незаконним та скасувати пп. 1.1, 1.2 п.1 рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №321 від 27.06.2004 „Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси" в частині включення нежитлового приміщення №501, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1;

- визнати недійсним (нечинним) та скасувати свідоцтво про право власності серії САА №423724, видане 01.07.2004 Виконавчим комітетом Одеської міської ради на нежиле приміщення №501, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 87 від 20.07.2004, укладений між Одеською міською радою та ТОВ „Одеса та Одесити", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрований у реєстрі за №3196;

- визвати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 20.08.2004 між ТОВ „Одеса та Одесити" та ТОВ „Компанія „Укрвтормет", посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корольовою Т.О. та зареєстрований в реєстрі за 2761;

- витребувати з володіння ТОВ „Компанія „Укрвтормет" на користь Фонду Державного майна України нежитлове приміщення №501, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, прокурор зазначає, що на час прийняття оспорюваних рішень Одеської міської ради спірне приміщення було бомбосховищем №56012 (колишній номер 56061), яке не увійшло до статутного фонду АТЗТ «Одеса-Чай», перебувало на балансі останнього та не підлягало приватизації, як об`єкт, що має загальнодержавне значення. Крім того, згідно листа Департаменту з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії а правоохоронними органами Одеської обласної державної адміністрації № 2627/02-14/122 від 21.10.2019 вбачається, що за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1а обліковується захисна споруда цивільного захисту - сховище, окремо розташоване, загальною площею 80 м. кв., місткістю на 100 осіб, 1972 року введення в експлуатацію, обліковий номер 56012 (колишній номер 56061). На данне сховище з обліковим номером 56012, балансоутримувачем якого є АТЗТ «Одеса-Чай», заведено паспорт сховища в якому відображено його технічні характеристики. Таким чином позивач зазначає, що нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м, Одеса, вул. Маразліївська, 1а має загальнодержавне значення, перебуває у державній власності та не підлягає приватизації. 25.09.2017 за державою в особі Фонду державного майна України на вказану споруду зареєстровано право власності (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1360716651101). При цьому позивачі вказують, що нежитлове приміщення № 501, загальною площею 111,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1 та щодо якого Одеською міською радою прийнято оскаржувані рішення, та захисна споруда цивільного захисту №56012, загальною площею 105,8 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1а, є одним і тим самим приміщенням. Враховуючи викладені у позові обставини, прокурор зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень орган місцевого самоврядування вийшов за межі наданих йому законом повноважень та розпорядився державною власністю.

Правовими підставами для звернення з відповідним позовом прокурором визначено положення ст. 41 Конституції України, ст. 5, 7 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств", ст.ст. 1, 4, 5 Закону України „Про Фонд державного майна України", ст.ст. 26, 29, 59 Закону України „Про місце самоврядування в Україні", ст.ст. 203, 215, 216, 316, 317, 321, 326, 328, 330, 345, 387, 388, 391, 393, 658 ЦК України.

При цьому прокурор зазначає, що визнання недійсним (нечинним) свідоцтва про право власності є вимогою, похідною від вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, оскільки свідоцтво порушує права позивача, обмежуючи його правомочності власника, що суперечить ст. 41 Конституції України та ст.ст. 316-317 ЦК України.

Отже, у своїй позовній заяві прокурор вказує, що оскільки під час укладання Одеською міською радою з ТОВ «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» договору купівлі - продажу № 87 від 20.07.2007 щодо спірного приміщення Одеська міська рада вийшла за межі наданих їй законом повноважень та розпорядилася державною власністю, яка не підлягає відчуженню, то вказаний договір купівлі-продажу має бути визнано недійсним. Крім того, з цих же підстав, має бути визнаний недійсним договір купівлі-продажу, укладений 20.08.2004 між ТОВ «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» та ТОВ «КОМПАНІЯ «УКРВТОРМЕТ». Разом з тим прокурор зазначає, що оскільки, що майно, а саме бомбосховище вибуло з володіння власника - держави, в особі Фонду державного майна України без його волі, то нежитлове приміщення розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, має бути витребувано на користь Фонду державного майна України.

Ухвалою суду від 11.11.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/3332/19 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 04.12.2019 року.

22.11.2019р. до суду надійшла від ТОВ «Цент естетичного виховання «Золоті сторінки» про залучення третьої особи, за якою заявник просив залучити товариство до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на боці позивача.

02.12.2019р. від ТОВ «Компанія «Укрвтормет» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач виклав заперечення щодо позову з підстав його необґрунтованості та просив постановити ухвалу про залишення позову заступника прокурора без розгляду, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що прокурор перед зверненням до суду перевірив, що захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

При цьому відповідач зазначає, що не погоджується із наведеними позивачем обставинами щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки оспорюваними рішеннями не вирішувалось питання віднесення об`єкту до комунальної власності та/або передачі з державної у комунальну, а на момент прийняття оскаржуваних рішень об`єкт вже перебував у комунальній власності м. Одеси. Отже Одеська міська рада та Виконавчий комітет, на думку відповідача, діючи на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, прийняли законні рішення. При цьому, відповідач зазначає, що ст. 5 Закону України «Про приватизацію державних підприємств (в редакції від 06.03.1993р.) не містить серед переліку майна, що не підлягає приватизації, захисні споруди цивільного захисту. Незрозумілим відповідачу є також посилання прокурора на п. 17 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається. При цьому відповідач зазначає, що Кодекс цивільного захисту набрав чинності 21.11.2012р., тоді як оспорювані рішення приймались у 2004 році,, що виключає можливість застосування його положень до спірних правовідносин. Відповідач зазначає, що в зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт притягнення винних осіб до відповідальності за вчинення дій/прийняття рішень з перевищенням повноважень, він не погоджується із висновком про те, що органи місцевого самоврядування, при прийнятті оскаржуваних рішень та видачі свідоцтва про право власності, вийшли за межі наданих їм повноважень.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач також посилається на те, що згідно даних листа Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Одеси 21.02.2004р. №79, споруда цивільного захисту за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1 - списана з книг обліку як непристосована до використання і переведена у розряд простих укриттів (підвалів). При цьому відповідач зазначає, що при порівняльному аналізі інформації по об`єктах державної власності, які в процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу ЗАТ «Одеса-Чай», але залишились на його балансі наявні розбіжності у адресах майна, загальній площі, з огляду на що, за відсутності документів на підставі яких захисна споруда цивільного захисту була поставлена на баланс ЗАТ «Одеса-Чай», надані документи не можуть вважатись достовірними та такими що підтверджують перебування захисної споруди цивільного захисту на балансі ЗАТ «Одеса-Чай» та бути підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру об`єктів цивільної власності.

02.12.2019 року до суду від Одеської міської ради надійшла заява (вх.№ГСОО 2-5899/19) про зупинення провадження у справі в порядку ст. 228 ГПК України до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

04.12.2019р. до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідачів - Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, згідно якого відповідачі зазначають, що не погоджуються з позовом заступ прокурора, вважають його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування своїх заперечень, виконавчий комітет зазначає, що об`єкт нерухомого майна - нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 111,2 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Маразлївська, 1, передано з державної у комунальну власність м. Одеси як об`єкт нежитлового фонду на підставі акту приймання-передачі державного майна в комунальну власність міста Одеси по галузі житлово-комунальне господарство від 18 лютого 1992 року. При цьому відповідачі зазначають, що позивачем не надано до суду первинних документів, які б підтверджували наявність на балансі ЗАТ «Одеса-чай» будь-якої захисної споруди цивільного захисту, отже перебування спірного нежилого приміщення на балансі ЗАТ «Одеса-чай» не є безспірною ознакою права власності держави на зазначений об`єкт.

04.12.2019р. до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву від Фонду державного майна України, який фактично є поясненнями позивача, як органу в інтересах якого прокурором подано позов. Так, згідно наданих пояснень, ФДМ просить задовольнити позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в повному обсязі, зазначаючи про те, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (який був чинним на момент приватизації) захисні споруди цивільного захисту не підлягали приватизації.

У судовому засіданні 04.12.2019р. було відкладено розгляд справи на 18.12.2019р.

18.12.2019р. до суду від заступника прокурора в Одеській області надійшли дві відповіді на відзиви відповідачів. У даних відповідях прокурор зазначає, що заперечення відповідачів, викладені у відзивах є необгрунтованими та не можуть бути прийняті судом до уваги, з огляду на те, що спірне майно не було передано до комунальної власності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991р. та воно не входило до переліку державного майна України, що передавалось до комунальної власності. Крім того прокурор зазначив, що не погоджується з посиланнями відповідачів на лист Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Одеси №79 від 21.02.2004р. щодо того, що спірна споруда цивільного захисту була списана з книг обліку та переведена в розряд простих укриттів, оскільки цей лист не є належним доказом та не підтверджує факт списання вказаної захисної споруди, оскільки порядок списання таких захисних споруд регламентувався Інструкцією про порядок списання непридатних захисних споруд цивільної оборони, затвердженої постановою КМУ від 08.04.1999р. №567, та всупереч положенням даної Інструкції відповідачами таких документів не надано.

В судовому засіданні 18.12.2019 року, за результатом задоволення заяви Одеської міської ради про зупинення провадження у справі, було оголошено ухвалу про зупинення провадження у справі №916/3332/19 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.10.2020 року було поновлено провадження у справі №916/3332/19 та призначено підготовче засідання на 16.10.2020р.

У судовому засіданні від 16.10.2020 року судом було оголошено протокольну ухвалу, в порядку п.3 ч.2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, про відкладення підготовчого судового засідання на "02" листопада 2020 року.

02.11.2020р. до суду від уповноваженого представника відповідачів - Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради надійшли пояснення, в порядку ст. 42 ГПК України, за якими відповідачі зазначають, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2019р. у справі №910/6673/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020р. було скасовано рішення державного реєстратора від 25.09.2017р. про державну реєстрацію права власності ФДМ України на захисну споруду цивільного захисту №56012, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1а та скасовано відповідний запис в реєстрі. Відповідачі вказують, що у відповідача відсутня жодна проектна чи інша первинна документація, на підставі якої захисна споруда №56012 була поставлена на баланс ЗАТ «Одеса-Чай» та в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують право власності Фонду на нежиле приміщення №501 за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1.

Також 02.11.2020р. від Одеської міської ради надійшла заява про застосування строків позовної давності, за змістом якої відповідач вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено, в зв`язку з пропущенням позивачем строків позовної давності, оскільки ФДМ України починаючи з листопада 2014 року мав змогу довідатись про реєстрацію об`єкта нерухомого майна, оскільки відповідно до змін до ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», інформація про зареєстровані права на нерухоме майно стала відкритою та загальнодоступною.

Ухвалою суду від 02.11.2020 року судом було залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області та Департамент з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Одеської обласної державної адміністрації до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, а також було продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні та відкладено підготовче засідання на "23" листопада 2020 р.

Ухвалою суду від 06.11.2020 року також було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Закрите акціонерне товариство "ОДЕСА-ЧАЙ".

16.11.2020р. від Фонду державного майна України надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначено, що позивач довідався про порушення свого права лише у 2019 році після отримання позову ТОВ «Компанія «Укрвтормет» до ФДМ (справа №910/6673/19 та №420/1209/19), отже фонд вважає, що не пропустив строк позовної давності.

20.11.2020р. від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ЗАТ «Одеса-чай» надійшли пояснення по справі, згідно яких третя особа зазначає, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі. При цьому в своїх поясненнях трретя особа вказує, що під час розгляду справи №910/6673/19 Господарський суд міста Києва під час розгляду справи вже досліджував наявні розбіжності в інвентаризаційних описах та встановив, що захисна споруда цивільного захисту №56012 за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1а та нежитлове приміщення №501 за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1 - це один і той же об`єкт.

Ухвалою суду від 23.11.2020 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр естетичного виховання "Золоті сторінки", а також було відкладено підготовче засідання на "01" грудня 2020 року.

У судовому засідання від 01.12.2020 року протокольною ухвалою було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.12.2020р.

11.12.2020р. від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області надійшли пояснення, які були залучені судом до матеріалів справи. Згідно наданих пояснень Управління зазначає, що воно є територіальним органом державної служби з надзвичайних ситуацій в Одеській області, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб. Третя особа вказує, що відповідно до бази даних електронного обліку захисних споруд цивільного захисту Головного управління, заснованої на даних документального обліку захисних споруд Департаменту цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Одеської обласної державної адміністрації, за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1-а, обліковується сховище №56012, ІV класу, місткістю 100 чол., площею 105,8 м2, 1970 року введення в експлуатацію, балансоутримувач ЗАТ «Одеса-Чай», орган управління - регіональне відділення ФДМ України в Одеській і Миколаївській областях. Також начальником управління повідомлено, що на Головне управління ДСНС України в Одеській області покладено завдання щодо ведення електронного обліку захисних споруд цивільного захисту, який ведеться з 2007 року. У вказаних поясненнях третя особа просила здійснити розгляд справи без участі представника Головного управління ДСНС України в Одеській області.

В судове засідання 11.12.2020р. з`явився представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Департаменту з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Одеської обласної державної адміністрації, який надав лише усні пояснення та підтвердив обставини наведені у поясненнях Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.

Представник відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» у судові засідання не з`являвся, заяв по суті справи не надав, про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у судові засідання не з`являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до частин 4, 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Водночас, ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Із змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Приймаючи до уваги, що судове відправлення було повернуто поштою із відміткою у довідці поштової установи "адресат відсутній за вказаною адресою", суд вважає за можливе, відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Інші учасники справи у судовому засіданні 11.12.2020р. виступили із вступними та заключними словами, в уній формі виклали свої вимоги та заперечення щодо предмета позову, надали відповідні пояснення та підтримали викладені у своїх заявах по суті справи доводи.

В судовому засіданні 11.12.2020 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 21.12.2020 року.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, судом встановлено:

Рішенням Одеської міської ради № 2378-XXIV від 20.04.2004 „Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2004 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради» затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації в 2004 році, у якому за № 16, зазначено підвальне приміщення площею 111,2 кв.м, що знаходилось за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 321 від «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» доручено КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» провести технічну інвентаризацію об`єктів нежитлового фонду комунальної власності, зокрема, і підвального приміщення № 501, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1.

На підставі зазначеного рішення виконавчого комітету Одеської міської ради територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення № 501 від 01.07.2004 серії САА№ 423724, з якого вбачається, що вказане приміщення належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності.

У подальшому, між Одеською міською радою та ТОВ «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» (код ЄДРПОУ 26344932) укладено договір купівлі-продажу № 87 від 20.07.2004, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрованим у реєстрі за № 3196, за умовами якого Одеська міська рада продала, а ТОВ «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» придбало індивідуально визначене майно комунальної власності у вигляді нежитлового приміщення № 501, яке складається з нежитлового підвального приміщення загальною площею 111,2 кв.м, до якого входять коридори, що відображені у технічному паспорті -1,7,8, нідвшж-2,5,6 вбиральня -3, душова - 4 та розташоване за адресою: м. Одеса, вуя. Маразліївська, 1, що належить «Продавцю» на підставі Свідоцтва про право власності на нежиле приміщення № 501 (бланк № 423724), видане 01.07.2004 Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 321 від 27.05.2004.

На виконання вказаного договору сторонами складено акт приймання- передачі № 120 від 18.08.2004.

Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №4483057, рішення про реєстрацію права власності від 18.08.2004 номер запису 392 в книзі 35неж-96.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 20.08.2004 між ТОВ «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» та ТОВ «КОМПАНІЯ «УКРВТОРМЕТ» (код ЄДРПОУ 30174382), посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корольовою Т.О. та зареєстрованого в реєстрі за 2761, ТОВ «КОМПАНІЯ «УКРВТОРМЕТ» набуто право власності на нежиле приміщення під № 501, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1.

03.09.2004 ТОВ "Одеса та Одесити" передало, а ТОВ "Компанія "Укрвтормет" прийняло індивідуально визначене майно у вигляді нежилого приміщення №501, загальною площею 111,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса вул. Маразліївська, 1, про що було складено та підписано сторонами акт приймання-передачі.

09.09.2004 Комунальне підприємство "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" зареєструвало за ТОВ «Компанією «Укрвтормет» право власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна на підставі вищезазначеного договору купівлі продажу від 20.08.2004р.

Між тим, звертаючись з даним позовом щодо незаконності прийнятих Одеською міською радою та Виконавчим комітетом рішень прокурор та ФДМ України зазначають, що Фондом державного майна України у 1993 року було проведено приватизацію Орендного підприємства фірма «ОДЕСА-ЧАИ» (код ЄДРНОУ 00382177) шляхом укладання договору купівлі-продажу від 18.10.1993 (т.1, а.с.127-134).

При цьому, згідно Переліку об`єктів державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного фонду АТЗТ «ОДЕСА-ЧАЙ», але знаходиться на його балансі № 55/01 від 11.03.2003, вбачається що на балансі АТЗТ «ОДЕСА - ЧАЙ» залишився об`єкт ЦО бомбосховище (т.1, а.с.139).

На виконання наказу ФДМ України від 09.06.1999р. №1077 та наказу регіонального відділення від 16.01.2003р. №10-26-480 та доручення від 07.03.2003р. №1/980 була здійснена перевірка по утриманню, збереженню та використанню державного майна, яке у процесі приватизації не увійшло до статутного фонду АТЗТ «ОДЕСА-ЧАЙ», за результатом якої було складено акт від 11.03.2003р., в якому було встановлено наявність на балансі вказаного підприємства об`єкту цивільного захисту - бомбосховища, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного фонду. Даний акт підписаний представником регіонального відділення, яким здійснена перевірка (т. 1, а.с.140).

Факт перебування на балансі ЗАТ «Одеса-Чай», яке є правонаступником ОП «ОДЕСА-ЧАЙ», об`єкту державної власності - захисної споруди цивільного захисту № 56012 (колишній номер 56061), що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, підтверджується також актом інвентаризації захисної споруди №56061 від 25.06.2002р., який складено комісією АОЗТ «Одеса-чай» (т.1, а.с.42-45), інвентаризаційними описами основних засобів від 31.12.2010 № 1, від 31.12.2011 б/н, від 04.06.2014 № 1/14, інформацією керівництва підприємства по об`єктах державної власності, які в процесі приватизації не увійшли до складу приватизованого майна вищевказаного орендного підприємства, але залишились на його балансі (житлові будинки, гуртожитки, об`єкти цивільної оборони, соціальна сфера, інженерна інфраструктура, об`єкти незавершеного будівництва, тощо) станом на 31.12.2010 р., 31.12.2011 р., 31.12.2013 р. (т.1, а.с. 49-59).

18.06.2013 Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" Одеської міської ради виготовлено технічний паспорт за №343699.72.12 на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) - сховище (протирадіаційне укриття), обліковий номер 56012, за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1А, літера "Г". Замовником технічної інвентаризації є держава в особі Регіонального відділення ФДМ України.

04.06.2014 Закрите акціонерне товариство "Одеса-Чай" листом №12/3 повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - Регіональне відділення ФДМ України/третя особа-4) про те, що на балансі ЗАТ "Одеса-Чай" знаходиться державне майно, яке в процесі приватизації не увійшло в статутний фонд господарського товариства - бомбосховище, за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1 А, загальною площею 105,8 кв.м, корисна площа 55,7 кв.м; в листі також було зазначено, що змін в технічному стані споруди не було, випадків змін технічного стану у зв`язку із аваріями, затопленнями, стихійними лихами і т.п., не зафіксовано. До вказаного листа було додано наступні додатки: інформація по об`єктах державної власності, які в процесі приватизації не увійшли до статутного капіталу ЗАТ "Одеса-Чай", але залишились на його балансі станом на 31.12.2013, Інвентаризаційний опис основних засобів №1 від 31.12.2010, №1 від 31.12.2011 та №1/14 від 04.06.2014, зведений акт інвентаризації майна від 04.06.2014.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна №10-15/11245 від 09.06.2017, балансоутримувачем державного майна, а саме: захисної споруди цивільного захисту №56012 за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1А, загальною площею 105,8 кв. м. є ЗАТ "Одеса-Чай".

19.09.2017 Фонд державного майна України звернувся до управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради із заявою про здійснення державної реєстрації права власності на захисну споруду цивільного захисту за державою Україною в особі Фонду державного майна України.

19.09.2017 державним реєстратором юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Мариною Миколаївною проведено державну реєстрацію права власності за реєстраційним № 22498552, Держави України в особі Фонду державного майна України на захисну споруду цивільного захисту №56012, за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1А.

25.09.2017 державним реєстратором юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Мариною Миколаївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним №37243509.

Як встановлено під час розгляду справи та не заперечується сторонами, з наведених документів позивача вбачаються розбіжності в назві об`єкта інвентаризації, в адресах, за якою знаходиться об`єкт та в його площі.

Так, згідно Інвентаризаційного опису основних засобів №1 від 31.12.2010, найменування об`єкту - сховище №56061, за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1. Згідно Інвентаризаційного опису основних засобів №1 від 31.12.2011, найменування об`єкту - сховище №56061, за адресою: м. Одеса без зазначення вулиці. Згідно Інвентаризаційного опису основних засобів №1/14 від 04.06.2014, найменування об`єкту - бомбосховище, за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1А.

Разом з тим, згідно наявного у матеріалах справи листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради №6966-04/270 від 27.11.2019 р. вбачається, що стосовно надання інформації про тотожність приміщень, КП «БТІ» ОМР повідомило, що з огляду поверхових планів нежитлового приміщення - захисної споруди цивільного захисту №56012, за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1А, загальною площею 105,8 кв. м. та поверхового плану нежитлового приміщення №501 , за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, загальною площею 111,2 кв. м., їх місця розташування, встановлено, що це є ті самі приміщення (т.3, а.с.9).

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/6673/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрвтормет» до Фонду державного майна про визнання права власності на нежиле приміщення № 501, загальною площею 111,2 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська,1; скасування рішення державного реєстратора юридичного департаменту Одеської міської ради Кравцан Марини Миколаївни, індексний номер 37243509 від 25.09.2017 р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про право власності 22498552 від 19.09.2017р. та визнання протиправним та скасування запису у Єдиному державному реєстрі об`єктів державної, який містить відомості про державне майно - захисну споруду цивільного захисту № 56012 за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, буд. 1А, судом, на підставі досліджених доказів, було встановлено, що захисна споруда цивільного захисту №56012 за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1А та нежитлове приміщення №501 по вул. Маразліївська, 1 в м. Одесі - це один й той самий об`єкт нерухомого майна, що підтверджується висновком судового експерта №18-2207 від 30.08.2018р., а також листом №4837-05/716 КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 26.06.2018 р.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ст. 16 ЦК України).

Ця норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

При цьому суд має встановити наявність в особи суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого особа звернулась до суду.

З огляду на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено під час розгляду справи, між сторонами наявний спір щодо приміщення, яке хоч і зареєстровано за різними власниками, має різну адресу та різну площу, між тим фактично є одним і тим же об`єктом нерухомості.

Отже, для з`ясування правомірності володіння спірним приміщенням, суд вважає за необхідне, перш за все, з`ясувати правовий статус даного приміщення, як об`єкта цивільно- правових відносин та дослідити функціональне призначення приміщення станом на дату побудови та введення в експлуатацію.

Так, як з`ясовано під час розгляду справи, документів, підтверджуючих введення в експлуатацію спірного приміщення ні у ФДМ України, ні у Одеської міської ради не існує і це обґрунтовано спливом значного проміжку часу.

Разом з тим, оскільки той факт, що захисна споруда цивільного захисту №56012 за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1А та нежитлове приміщення №501 по вул. Маразліївська, 1 в м. Одесі - це один й той самий об`єкт нерухомого майна, є встановленим, з огляду на більшу вирогідність наданих заступником прокурора та ФДМ України доказів, визнає встановленою обставину, що споруда цивільного захисту №56012 за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1А, 1970 року мала призначення - об`єкт цивільного захисту населення (бомбосховище).

Із матеріалів справи вбачається, що, і ТОВ «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ», і Одеська міська рада були обізнані щодо попереднього правового статусу приміщення №501 за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1 - колишнє бомбосховище.

Вказані обставини підтверджуються листом Управління охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 24.05.2004р. №1463 (т.1, а.с.146) в якому міститься відповідь управління на запит ТОВ «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» щодо належності колишнього бомбосховища до об`єктів культурної спадщини. А також листом Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Одеси від 21.02.2004р. №79 (т.2, а.с. 157), за яким управління надало відповідь Представництву по управлінню комунальною власністю на його запит, за якою сповістило, що захисна споруда цивільної оборони V класу №56061, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, будівництва 1971р. - списано з книг обліку, як непридатне до використання та переведено в розряд звичайних укриттів (підвалів).

Між тим, з урахуванням встановлених обставин, суд вважає за доцільне зазначити таке:

На час прийняття оскаржуваних рішень Одеською міською радою та Виконкомом Одеської міської ради був чинний Закон України «Про цивільну оборону», який набрав чинності 06.03.1993р. та втратив саме з прийняттям Кодексу цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 року

Так, за змістом ст. 3 вказаного Закону визначено, що керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Начальником Цивільної оборони України є Прем`єр-міністр України. Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони. Завдання, функції та повноваження органів управління у справах цивільної оборони визначаються цим Законом і Положенням про органи управління у справах цивільної оборони, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

Статтею 10 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (№1809-III від 08.06.2000р.) передбачено, що створення фонду захисних споруд забезпечується шляхом: комплексного освоєння підземного простору міст і населених пунктів для взаємопогодженого розміщення в ньому споруд і приміщень соціально-побутового, виробничого і господарського призначення з урахуванням необхідності пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель та споруд, що відповідають вимогам захисту, споруд підземного простору міст, гірничих виробок і природних порожнин; дообладнання з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень; будівництва заглиблених споруд, які окремо розташовані від об`єктів виробничого призначення та пристосовані для захисту; масового будівництва, в період загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, найпростіших сховищ та укриттів; будівництва окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

При цьому, відповідно до вказаної статті Закону (в чинній на той час редакції) визначено, що наявний фонд захисних споруд використовується для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, який визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відома якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, з огляду на викладенні норми Законів, які діяли у 2004 році, можна дійти висновку, що органом управління у справах цивільної оборони та органом, до відома якого віднесено питання порядку використання фонду захисних споруд є спеціально уповноважений орган виконавчої влади, який входить до складу місцевих державних адміністрацій та є підрозділом подвійного підпорядкування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1999 р. N 567 «Про затвердження Інструкції про порядок списання непридатних захисних споруд цивільної оборони» (яка була чинна до 10.03.2017р.) визначено, що ця Інструкція визначає умови списання непридатних захисних споруд цивільної оборони, до яких належать сховища всіх класів, протирадіаційні укриття усіх груп і захисні споруди запасних пунктів управління (далі - захисні споруди) центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства), склад і обов`язки відповідних комісій, а також вимоги щодо оформлення, погодження і затвердження відповідної документації.

Так, згідно з п. 5 цієї Інструкції, для визначення стану захисної споруди і оформлення документації, пов`язаної із списанням цієї споруди, відновлення якої економічно недоцільне, за наказом начальника цивільної оборони утворюється комісія у складі: головного інженера або заступника керівника (голова комісії); осіб, які несуть відповідальність за збереження захисної споруди; представника органу, спеціально уповноваженого органом виконавчої влади розв`язувати завдання цивільної оборони та попередження і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; представника регіонального відділення Фонду державного майна; головного бухгалтера або його заступника, а на підприємстві, де утворено обліково-контрольну групу, - керівника цієї групи; представника проектної організації, яка видала висновок про стан захисної споруди.

За результатами роботи комісія складає акт про списання захисної споруди за формою згідно з додатком 1 до Інструкції (п. 7).

Відповідно до п. 9, 10, 11 вказаної Інструкції визначено, що підписаний головою і членами комісії акт про стан захисної споруди захисного пункту управління, а також документація, що додається до нього, подаються на затвердження. Для затвердження акта про стан захисної споруди орган, що затверджує цей акт, подає для погодження документацію на списання: сховищ II, III і IV класу та захисних споруд запасних пунктів управління - до МНС; протирадіаційних укриттів - до уповноваженого органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації. Після погодження цієї документації акт затверджується керівником відповідного центрального або місцевого органу виконавчої влади. Не погоджена документація, повертається власнику захисної споруди із зазначенням причини відмови.

Акт про стан захисної споруди та документація, що до нього додається, оформлюються у п`яти примірниках, які надсилаються: МНС; органу, що затверджує акт; уповноваженому органу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації; регіональному відділенню Фонду державного майна; власнику захисної споруди, що списується.

Пунктом 12 даної Інструкції передбачено, що управління захисту населення і території МНС, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації забезпечують ведення журналу обліку списаних захисних споруд цивільної оборони згідно з додатком 2.

Між тим, всупереч вищенаведеним нормам чинного на час прийняття оскаржуваних рішень законодавства, Одеською міською радою не надано належних доказів дотримання порядку списання непридатної захисної споруди цивільної оборони, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, яка в подальшому стала приміщенням №501.

При цьому, суд звертає увагу на те, що списання та ведення обліку захисних споруд на той час належало до повноважень органів виконавчої влади, які входили до складу місцевих державних адміністрацій.

Натомість, посилання на лист Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення м. Одеси від 21.02.2004р. №79, яке входило до складу Виконавчого комітету Одеської міської ради, є неналежним обґрунтуванням позиції відповідачів для включення спірного об`єкту до об`єктів комунальної власності, що підлягали приватизації у 2004 році.

Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання Одеської міської ради на те, що керуючись Постановою КМУ від 05.11.1991 р. № 311 та рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року № 266-ХХІ, виконавчим комітетом Одеської міської ради народних депутатів рішенням від 11.01.1992 р. №2 було вирішено провести приймання в комунальну власність міста Одеси державного майна відповідно до якого у комунальну власність адміністративно-територіальної одиниці м. Одеси було передано весь житловий та нежитловий фонд місцевих Рад народних депутатів, до категорії якого віднесено, зокрема, й об`єкт нерухомого майна - нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 111,2 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Маразлївська. 1.

По-перше, дане твердження не відповідає нормам чинного на той час законодавства, оскільки захисні споруди цивільної оборони не відносились до житлового або нежитлового фонду місцевих Рад народних депутатів. А, по-друге, відповідачами знову не надано належних та допустимих доказів на підтвердження визнання вказаної обставини встановленою.

Разом з тим, суд зауважує, що списання вищевказаної споруди цивільного захисту у будь-якому році спростовується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, паспортом сховища, на якому, серед іншого, міститься печатка та підпис начальника Управління Надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Одеської міської ради (т.1, а.с.60), а також обліковою карткою сховища, затвердженою тим же органом ОМР 17.12.2008р. (т.1, а.с.62).

Але основним доказом, який спростовує наведені відповідачами обставини щодо списання бомбосховища, є лист Головного управління МНС України в Одеській області від 29.11.2010р. №01/03-19-3711 (т. 1, а.с. 100-107), за яким начальник управління звернувся до заступника голови Одеської ОДА, і, з урахуванням результатів проведення технічної інвентаризації ЗСЦО, розташованих на території Одеської області та виявлених недоліків стосовно нумерації ЗСЦО, з метою їх усунення, просив сприяти приведенню обліку ЗСЦО Управління з питань надзвичайних ситуацій Одеської ОДА у відповідність з вимогами законодавства, та згідно доданих пропозицій, цим листом було запропоновано захисній споруді за №56061, за адресою: Маразліївська, 1а, яка рахується за балансоутримувачем - ЗАТ «Чаєрозфасовочна фабрика», присвоїти новий номер 56012, що і було в подальшому зроблено.

Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», яка діяла на момент приватизації вказаного підприємства, захисні споруди цивільного захисту не підлягали приватизації.

Відповідно до п. 17 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України № 26-92 від 31.12.1992 також включено і захисні споруди.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.

Враховуючи викладене, оскільки судом встановлено, що спірне майно - захисна споруда №56012 за адресою: Маразліївська, 1а, відноситься до об`єктів загальнодержавного значення, приватизація яких заборонена законом.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно пп. 1, 4 п. а ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні} повноваження, зокрема, щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.

За ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 6 вищевказаної статті передбачено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Частиною 16 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 та ст. 21 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 1 ст. 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, оскільки уповноваженим органом держави, а саме Фондом державного майна України або його регіональним відділенням рішення щодо приватизації чи іншого відчуження нерухомого державного майна, а саме захисної споруди цивільного захисту № 56012 (колишній номер 56061), що знаходиться за адресою; м. Одеса, вул. Маразліївська, 1а, не приймалось, суд доходить висновку, що Одеська міська рада та Виконавчий комітет при прийнятті оскаржуваних рішень вийшли за межі наданих їм законом повноважень.

З урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що вимоги про визнання незаконним та скасування пп. 16 п. 2 рішення Одеської міської ради № 2378-XXIV від 20.04.2004 „Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2004 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради" та про визнання незаконним та скасування пп. 1.1, 1.2 п.1 рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №321 від 27.06.2004 „Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси" в частині включення нежитлового приміщення №501, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1 - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про визнання недійсним (нечинним) та скасування свідоцтва про право власності серії САА №423724, видане 01.07.2004 Виконавчим комітетом Одеської міської ради на нежиле приміщення №501, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, суд зазначає таке:

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, заявляючи вимогу про визнання недійсним (нечинним) та скасування свідоцтва про право власності серії САА №423724, видане 01.07.2004, прокурор зазначає, що ця вимога є похідною від вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, оскільки свідоцтво про право власності на нерухоме майно, за думкою прокурора, як правовстановлюючий документ, підтверджує юридичний факт виникнення права власності на нерухоме майно, в зв`язку з чим вважає, що свідоцтво порушує права позивача, обмежуючи його правомочності власника, що суперечить ст. 41 Конституції України та ст.ст. 316-317 ЦК України.

Розглянувши дану вимогу, суд зазначає, що зважаючи на той факт, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, та не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, а лише підтверджує існування права, яке виникло внаслідок певних обставин, воно не є правочином, а отже, за сталою судовою практикою, воно не може бути визнано недійсним.

Натомість, з метою дотримання принципу правової визначеності та недопущення породження нових спорів, для усунення можливих неврегульованостей щодо спірного приміщення у майбутньому, за для запобігання можливим правопорушенням прав Держави, враховуючи встановлені обставини щодо наявних розбіжностей у адресах спірного приміщення, його площі і статусі, з метою виконання завдань господарського судочинства, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процессі, суд доходить висновку, що, для захисту прав та інтересів Держави, доцільним та можливим є задоволення вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності серії САА №423724, видане 01.07.2004 Виконавчим комітетом Одеської міської ради на нежиле приміщення №501, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, в зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги у цій частині.

Щодо вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу № 87 від 20.07.2004, укладеного між Одеською міською радою та ТОВ „Одеса та Одесити", та договору купівлі-продажу, укладеного 20.08.2004 між ТОВ „Одеса та Одесити" та ТОВ „Компанія „Укрвтормет", суд вважає, що дані вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з огляду на таке:

В силу норм статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою особою, права яких були порушені укладенням спірного правочину.

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Як вже зазначалось, захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В силу приписів статті 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 658 Цивільного Кодексу України право продажу належить лише власнику об 'єкту продажу.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З урахуванням викладеного, оскільки під час укладання Одеською міською радою з ТОВ «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» договору купівлі - продажу № 87 від 20.07.2007, щодо нежитлового приміщення № 501 загальною площею 111,2 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, І, Одеська міська рада вийшла за межі наданих їй законом повноважень та розпорядилася державною власністю, яка не підлягає відчуженню, суд доходить висновку, що вказаний договір купівлі-продажу має бути визнано недійсним.

Разом з тим, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту суд виходе з того, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечити поновлення порушеного права.

Отже, оскільки ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам, з урахуванням того, що судом встановлені обставини щодо розбіжностей у адресах, статусі та площі спірного приміщення, з метою недопущення породження нових спорів та дотримання принципу правової визначенності у рішенні, суд вважає за необхідне також задовольнити позовні вимоги у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 20.08.2004 між ТОВ «ОДЕСА ТА ОДЕСИТИ» та ТОВ «Компанія «Укрвтормет».

Відмовляючи у задоволенні вимоги про витребування з володіння ТОВ „Компанія „Укрвтормет" на користь Фонду Державного майна України нежитлового приміщення №501, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, суд виходив з такого:

У системі правових норм, що регулюють цивільно-правовий захист права власності, центральне місце займають норми, які передбачають такий речово-правовий спосіб захисту права, як витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикація.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Отже, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник. Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто в особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Отже, в ході розгляду віндикаційного позову позивач має підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено, що між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та ТОВ «ЦЕВ «Золоті сторінки» 16.08.2016 року укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за яким Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області надало ТОВ «ЦЕВ «Золоті сторінки» прийняло в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення протирадіаційного укриття, обліковий № 56012, літ. «Г». загальною площею 105,80 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1 А. для розміщення торгівельного об`єкту з продажу книг виданих українською мовою. Відповідно до п.1 Договору від 31.01.2017 року про внесення зміни до Договору оренди від 16.08.2016 року, захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття, обліковий № 56012, літ. Г. загальною площе. 105, 8 кв.м., за адресою м. Одеса вул. Маразліївська, 1 А, обліковується на балансі ТОВ «Центр естетичного виховання «Золоті сторінки». Договором про внесення зміни від 24.10.2019 року, термін дії договору продовжений до 16.06.2022 року.

Отже, матеріалами справи та самим позивачем підтверджено, що спірне приміщення на момент розгляду спору знаходиться у позивача та фактично не вибувало із його володіння, в зв`язку з чим, суд вважає позовні вимоги щодо витребування з володіння ТОВ „Компанія „Укрвтормет" на користь Фонду Державного майна України нежитлового приміщення №501, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1 необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне:

Згідно з ч.1 ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про свого права або про особу, яка його порушила.

Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, при здійсненні такої заяви, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У підпункті 2.2 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Між тим, враховуючи встановлені обставини, що певний час на одне і те ж приміщення існували одночасно оформлені правовстановлюючі та правопідтверджуючі документі та спірним приміщенням позивач користувався і користується на момент розгляду спору, суд вважає доведеним позивачем факт про те, що він не знав та не міг дізнатися про порушення свого права до моменту отримання у 2019 році позову ТОВ «Компанія «Укрвтормет» по справі №910/6673/19, при цьому, відповідачами належними та допустимими доказами даний факт не спростовано.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності у даному спорі.

За приписами статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом з тим, судом встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом заступником прокурора за вимогу про витребування майна, сплачено судовий збір у сумі 4 727,82грн, проте вартість майна, що витребується за оцінкою, що визначена у договорі оренди, складає 389 412грн, отже, за дану позовну вимогу прокурор повинен був сплатити 1.5 відсотка, що складає 5841,18грн.

З урахуванням викладеного, оскільки у задоволенні цієї позовної вимоги судом відмовлено, сума недоплаченого судового збору у розмірі 1113,36грн підлягає стягненню до державного Бюджету з прокуратури.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати незаконним та скасувати пп. 16 п. 2 рішення Одеської міської ради № 2378-XXIV від 20.04.2004 «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2004 році та внесення змін до рішень Одеської міської ради»;

3. Визнати незаконним та скасувати пп. 1.1, 1.2 п. 1 рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №321 від 27.05.2004 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» в частині включення нежитлового приміщення №501, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1;

4. Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності серії САА № 423724, видане 01.07.2004 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на нежиле приміщення № 501, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1;

5. Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 87 від 20.07.2004 року, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Одеса та Одесити», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрований у реєстрі за №3196;

6. Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений. 20.08.2004 року між ТОВ «Одеса та Одесити» та ТОВ «Компанія «Укрвтормет», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Корольовою Т.О. та зареєтрований в реєстрі за №2761;

7. В решті позову відмовити.

8. Стягнути з Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська,1, код ЄДРПОУ 26597691) на користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) 2 401 /дві тисячі чотириста одну/ грн. 25 коп. судового збору;

9. Стягнути з Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 04056919) на користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) 2 401 /дві тисячі чотириста одну/ грн. 25 коп. судового збору;

10. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Одеса та Одесити" (65045, м. Одеса, Олександрійський пр-т 27, код ЄДРПОУ 26344932) на користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) 2 401 /дві тисячі чотириста одну/ грн. 25 коп. судового збору;

11. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Укрвтормет" (65029, м. Одеса, вул. Ольгіївська, 27/2, код ЄДРПОУ 30174382) користь прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) 2 401 /дві тисячі чотириста одну/ грн. 25 коп. судового збору;

12. Стягнути з прокуратури Одеської області (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів УК у м. Одеса/Приморський р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA078999980313121206083015008, код класифікації доходів бюджету 22030101) 1113 /одна тисяча сто тринадцять/ грн. 36 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГГ1К України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21 грудня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська