Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 133/2407/19

провадження № 61-5483св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року в складі судді Сєчка В. Л. та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення додаткової матеріальної допомоги при виході на пенсію за стаж роботи на залізничному транспорті.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що з 09 лютого 2002 року до 08 серпня 2019 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах та працювала на посаді провідника пасажирських вагонів виробничого підрозділу Вагонна дільниця ст. «Київ-Пасажирський». Згідно із наказом відповідача від 09 серпня 2019 року звільнена із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Визнавши її трудовий стаж на залізничному транспорті 18 років 8 місяців, відповідач під час звільнення провів з нею відповідні розрахунки та виплатив одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків за стаж роботи на залізничному транспорті більше 15 років та додаткову матеріальну допомогу в розмірі 1 середньомісячного заробітку за стаж роботи на залізничному транспорті понад 17 років.

Проте вона не погоджується з розміром виплаченої їй додаткової допомоги в розмірі 1-го середньомісячного заробітку за стаж роботи на залізничному транспорті, оскільки під час звільнення в зв`язку з виходом на пенсію відповідач не зарахував до стажу її роботи на залізничному транспорті періоди її роботи у відомчому медичному закладі - відділковій лікарні станції Козятин Південно-Західної залізниці, а саме з 15 липня 1977 року до 28 вересня 1979 року та з 15 жовтня 1980 року до 25 червня 2002 року, що дає право на виплату їй передбаченої пунктами 7.8 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та трудовим колективом Вагонної дільниці ст. Київ-Пасажирський на 2012 - 2015 роки, додаткової матеріальної допомоги в розмірі 5 середньомісячних окладів.

Відмовляючи у зарахуванні стажу, відповідач послався на те, що випуск 66 «Залізничний транспорт і метрополітен» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (ДКХП) є нормативним документом, затвердженим наказом Міністерства інфраструктури України від 20 травня 2016 року посади медичних працівників не передбачені. Разом із тим період роботи її в яслах-садочку № 18 Козятинського відділку Південно-Західної залізниці у цей стаж був зарахований.

Посилаючись на те, що за час її роботи в лікарні вона, як і інші працівники відомчої лікарні, користувалась гарантованими залізничникам виплатами премій, винагород за рік, безкоштовними квитками раз у рік та на підставі статті 15 Закону України «Про оплату праці», пункту 1 Положення про оплату праці працівників ПАТ «Укрзалізниця» від 27 квітня 2018 року № 285, постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» та наказу Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України від 05 жовтня 2005 року № 308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1209/11489, позивач просила позов задовольнити та стягнути з відповідача на її користь недоплачену суму додаткової матеріальної допомоги у розмірі 4-х середньомісячних заробітних плат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що до загального трудового стажу на залізничному транспорті позивачу не зараховується стаж роботи у відділковій лікарні станції Козятин Південно-Західної залізниці, оскільки лікарня належить до закладу охорони здоров`я, що фінансується із державного бюджету; період роботи позивача у відділковій лікарні станції Козятин Південно-Західної залізниці належить до стажу роботи в галузі охорони здоров`я, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років як медичному працівнику, а не як працівнику залізниці; посада медичної сестри не належить до посад на залізничному транспорті, оскільки у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 66 «Залізничний транспорт і метрополітен»), затвердженому наказом Міністерства інфраструктури України від 20 травня 2016 року, посади медичних працівників не передбачено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надала доказів того, що відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці, в якій вона працювала, є лікувально-оздоровчим закладом, що утримувався за рахунок основної діяльності залізниці, і оплата її праці провадилась згідно з наказом Укрзалізниці. При цьому згідно з Переліком закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 червня 1995 року № 114 ( чинного на час роботи позивача у лікарні), лікарня на залізничному транспорті (центральна, дорожня, відділкова, вузлова, лінійна, дитяча) належала до лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я, а згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновником державного закладу «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» є Вінницька обласна рада.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що посилання суду на нормативні документи і підзаконні акти у більш пізній редакції з врахуванням незмінності їх змісту та наведенням їх апеляційним судом не призвели до неправильних висновків суду і не є підставою для скасування правильного і законного рішення суду, постановленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що зазначена справа має для неї виняткове значення, оскільки від її вирішення залежить її право на отримання матеріальної допомоги від відповідача при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

З рішеннями судів не погоджується та зазначає, що має трудовий стаж на залізничному транспорті більше 35 років та, відповідно, має право на отримання одноразової матеріальної допомоги у розмірі 5 середньомісячних заробітних плат.

Фактично спір виник виключно щодо включення періоду її роботи у Відділковій лікарні станції Козятин Південно-Західної залізниці з 15 липня 1977 року до 21 січня 1983 року, з 05 вересня 1984 року до 25 червня 2002 року та навчання в ПТУ-17 м. Козятин у період із 01 вересня 2001 року до 27 червня 2002 року до стажу її роботи на залізничному транспорті, оскільки це вплине на визначення права на отримання відповідної матеріальної допомоги при звільненні в разі виходу на пенсію.

У Законі України «Про залізничний транспорт» визначено основні поняття, зокрема, залізничний транспорт - це виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо; залізниця - це відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі, підприємства залізничного транспорту - це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері залізничного транспорту.

Пунктом 7.8 колективного договору передбачено, що у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, їм виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у визначених розмірах при певному стажі роботи. Тобто за умовами колективного договору особа має право на отримання матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспортні у відповідних розмірах середньомісячного заробітку працівника, залежно від стажу роботи в галузі.

13 січня 2006 року наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України та Генеральним директором Укрзалізниці затверджений Статут державного закладу «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці», відповідно до якого цей заклад заснований на державній власності та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України, підпорядковується Державній адміністрації залізничного транспорту та знаходиться в оперативному підпорядкуванні Державного територіального-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця», яке, в свою чергу, включено до складу Укрзалізниці. Методологічне і оперативне керівництво та контроль за діяльністю лікарні здійснює Укрзалізниця через медичну службу Південно-Західної залізниці, тобто державний заклад «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» належить до підприємств (установ, організацій) залізничного транспорту.

Таким чином, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди не надали оцінки Статуту державного закладу «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці», який є в матеріалах справи, та наказу Укрзалізниці від 28 грудня 2001 року № 743-Ц «Про порядок виплати надбавки за вислугу років».

Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці завжди утримувалася за рахунок основної діяльності залізниці і оплата праці працівників лікарні проводилася згідно з наказами Укрзалізниці.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2020 року представник АТ «Укрзалізниця» - Кислицька Ю. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила скаргу відхилити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що позивачці правомірно зараховано до стажу роботи на залізничному транспорті 18 років 8 місяців, та, як наслідок, правильно виплачено при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію додаткову матеріальну допомогу в розмір 1 середньомісячного заробітку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з трудовою книжкою позивач з 15 липня 1977 року до 28 вересня 1979 року, з 15 жовтня 1980 року до 21 січня 1983 року та з 05 вересня 1984 року до 25 червня 2002 року працювала на різних посадах у відділковій лікарні станції Козятин Південно-Західної залізниці», що зареєстрована як юридична особа 29 вересня 1997 року та припинила свою діяльність 14 листопада 2017 року.

Із 09 липня 2002 року до 08 серпня 2019 року ОСОБА_1 працювала провідником пасажирських вагонів виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції «Київ-Пасажирський» філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця», яке в подальшому перейменовано на виробничий підрозділ Вагонна дільниця станції «Київ-Пасажирський» філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» (а. с. 26).

Згідно з наказом виробничого підрозділу Вагонна дільниця станції «Київ-Пасажирський» філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» від 07 серпня 2019 року № 1401/ос ОСОБА_1 була звільнена вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію за віком за статтею 38 КЗпП України.

Під час звільнення з роботи у зв`язку з виходом на пенсію з ОСОБА_1 був проведений розрахунок і, відповідно до пункту 7.8 колективного договору , була нарахована і виплачена одноразова матеріальна допомога в розмірі 5 середньомісячних заробітків за стаж роботи на залізничному транспорті більше 15 років та додаткова матеріальна допомога у розмірі 1 середньомісячного заробітку за стаж роботи понад 17 років.

Здійснюючи виплату додаткової матеріальної допомоги у розмірі 1 середньомісячного заробітку, відповідач визначив стаж її роботи на залізниці 18 років 8 місяців, зарахувавши до стажу роботи на залізничному транспорті - 18 років 8 місяців, а саме: період роботи в яслах-садочку № 18 станції Козятин Козятинського відділку Південно-Західної залізниці з 25 січня 1983 року до 05 вересня 1984 року (підстава прийняття та звільнення з посади наказами начальника Козятинського відділку Південно-Західної залізниці) та період роботи на посаді провідника пасажирських вагонів у виробничому підрозділі Вагонна дільниця станції Київ Пасажирський філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» з 09 липня 2002 року до 08 серпня 2019 року (враховуючи всі зміни організаційно-правової форми, які відбулися протягом 2002-2019 років).

Відповідно до пункту 7.8 колективного договору, укладеного між адміністрацією і трудовим колективом вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський на 2012 - 2015 роки, який в подальшому був пролонгований, у разі звільнення працівників за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права передбачена виплата їм додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірах, зокрема, для жінок понад 35 років - 5 середньомісячних заробітних плат.

Вказані обставини сторони не заперечують, проте позивач оспорює лише безпідставне не зарахування відповідачем до стажу її роботи на залізничному транспорті, що дає право на отримання додаткової матеріальної допомоги, періодів роботи у відділковій лікарні станції Козятин Південно-Західної залізниці та навчання її з 01 вересня 2001 року до 27 червня 2002 року без відриву від виробництва в Козятинському ПТУ-17, що готує спеціалістів для підприємств залізничного транспорту.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилами частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною сьомою статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договоруна підставі укладеного трудового договору.

Статтею 36 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об`єднують громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності.

Відповідно до статей 10, 11, 13 КЗПП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів; укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи; колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород й інших заохочувальних та компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами в колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) й територіальними угодами.

Підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Підприємство може матеріально заохочувати працівників медичних, дитячих, культурно-освітніх, учбових і спортивних закладів, організацій громадського харчування і організацій, що обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу (стаття 9-1 КЗпП України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх вимог, посилалася, зокрема, на Положення про порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам підприємств і організацій залізничного транспорту, затверджений наказом Укрзалізниці від 28 грудня 2001 року № 743-Ц (далі - Положення).

Дійсно на час звільнення позивача із відділкової лікарні вказаним Положенням передбачалась виплата надбавки за вислугу років працівникам підприємств і організацій залізничного транспорту, що встановлювалась залежно від безперервного стажу роботи на підприємствах, організаціях та структурних підрозділах залізничного транспорту і провадилась після одного року роботи на підприємствах, організаціях і структурних підрозділах залізничного транспорту, зокрема, працівникам лікувально-оздоровчих, оздоровчих закладів, закладів фізичної культури і спорту, культурно-просвітних закладів, які утримуються за рахунок основної діяльності залізниць і оплата їх праці проводиться згідно з наказом Укрзалізниці.

До стажу роботи, що дає право на таку надбавку, зараховувався час навчання в технічних та професійно-технічних навчальних закладах, що здійснюють підготовку кваліфікованих працівників за професіями з виконання робіт, які дають право на отримання надбавки за вислугу років, якщо працівник безпосередньо після закінчення училища був зайнятий на вказаних роботах (пункт 3.3 Положення).

Разом із тим згідно з пунктом 1.3 Положення надбавка за вислугу років не виплачується працівникам підприємств торгівлі і громадського харчування, закладів освіти, охорони здоров`я, та працівникам інших підрозділів, які не входять до основної діяльності залізниць або оплата їх праці провадиться не за наказами Укрзалізниці.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оплату праці» для працівників підприємств, виробництв, цехів, дільниць та інших підрозділів, які виконують роботи (надають послуги), не властиві основній діяльності галузі (підгалузі), умови оплати праці встановлюються в колективному договорі з дотриманням гарантій, визначених угодами тих галузей (підгалузей), до яких ці підрозділи належать за характером виробництва, та в актах чинного законодавства.

Як відомо із Переліку закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22 червня 1995 року № 114 (чинного на час роботи позивача), лікарня на залізничному транспорті (центральна, дорожня, відділкова, вузлова, лінійна, дитяча) належала до лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я.

Отже, для працівників підрозділів, які виконують роботи (надають медичні послуги) не властиві основній діяльності залізничної галузі, умови оплати праці встановлюються в колективному договорі з дотриманням гарантій, визначених угодами тих галузей (охорона здоров`я), до яких ці підрозділи (відділкова лікарня, як лікувально - профілактичний заклад) належать за характером виробництва та в актах чинного законодавства.

Згідно з умовами колективного договору, укладеного 20 лютого 2001 року між адміністрацією і Дорожнім комітетом профспілки Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно-Західна залізниця» на 2001 - 2005 роки та пролонгованого на 2006 - 2020 роки, текст якої є у вільному доступі в мережі Інтернет, надбавка за вислугу років передбачена розділом ІІІ колективного договору «Оплата праці», тобто, входить до системи оплати праці. Її виплата проводиться щомісяця у відсотках до тарифної ставки (посадового окладу) і залежить від стажу безперервної роботи в галузі.

Виплата ж додаткової матеріальної допомоги у разі звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) передбачена пунктом 23 колективного договору, що міститься в розділі VІІІ «Соціальні гарантії, пільги та компенсації» і пов`язується із сумлінною працею на залізничному транспорті (стажем роботи в галузі).

Пунктом 8.23 цього договору передбачено, що у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для жінок понад 35 років - 5 середньомісячних заробітних плат.

Відповідно до пункту 7.8 колективного договору, укладеного між адміністрацією і трудовим колективом вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський на 2012 - 2015 роки і пролонгованого, при звільненні працівників за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом 2 місяців після настання цього права, їм виплачується додаткова матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірах, зокрема, для жінок понад 35 років - 5 середньомісячних заробітних плат.

Отже, вказана додаткова матеріальна допомога не належить до системи оплати праці, є одноразовою виплатою, що належить до соціальних гарантій і пов`язується з «працею на залізничному транспорті», та «стажем роботи в галузі».

Випуском 66 «Залізничний транспорт і метрополітен» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (ДКХП), який є нормативним документом, посади медичних працівників в галузі залізничного транспорту не передбачені, а посади медичних працівників передбачені Випуском 78 "Охорона здоров`я".

Також пунктом 2 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 року № 55, визначено, що це Положення поширюється на всіх працівників підприємств, об`єднань, установ та організацій залізничного транспорту, що належать до державної власності, за винятком працівників житлово-комунального господарства та побутового обслуговування, будівельних організацій, служб постачання, дорожніх ресторанів, навчальних закладів, науково-дослідних і проєктно-конструкторських організацій, бібліотек, методичних кабінетів, будинків культури, клубів, спортивних, дитячих і медичних закладів, пансіонатів і будинків відпочинку галузі.

Тобто відповідно до вказаного положення, на працівників державних відомчих медичних закладів не поширювалась трудова дисципліна в галузі залізниць.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Оскільки виплата додаткової матеріальної допомоги передбачена положеннями колективного договору та пов`язана з «працею на залізничному транспорті» та «стажем роботи в галузі», то позивач, звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, повинна була належними та допустимими доказами довести, що фінансування та оплата праці у державній установі «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» на час її роботи в цій установі здійснювалась саме Південно-Західною залізницею, що вона була роботодавцем та те, що працівники лікарні були членами галузевої профспілки працівників залізничного транспорту, а не охорони здоров`я.

Проте позивач не виконала свій процесуальний обов`язок, та не надала належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених нею позовних вимог.

Враховуючи наведене, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, з огляду на їх недоведеність та необґрунтованість, а саме позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що державний заклад «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» в період її роботи належав до лікувально-оздоровчого закладу, фінансування якого здійснювалося за рахунок залізниці, а оплата праці працівників проводилася на підставі наказів Укрзалізниці.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами та по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 листопада 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров