open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 640/19556/18

адміністративне провадження № К/9901/22214/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/19556/18

за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправними

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора,

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року, ухвалене головуючим суддею Кузьменко А.І.,

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Степанюка А.Г., суддів Губської Л.В., Епель О.В.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Генеральної прокуратури України (правонаступником якого є Офіс Генерального прокурора, далі - відповідач), у якому просив:

1.1. визнати протиправними дії ГП України з нарахування ОСОБА_1 у період з 5 січня 2016 року по 1 листопада 2018 року грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури»;

1.2. зобов`язати ГП України здійснити перерахунок належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 5 січня 2016 року по 1 листопада 2018 року з урахуванням приписів та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказів Міністра оборони України від 11 червня 2006 року № 260 та від 7 червня 2018 року № 260;

1.3. зобов`язати ГП України виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 5 січня 2016 року по 1 листопада 2018 року;

1.4. зобов`язати ГП України здійснювати у подальшому нарахування і виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення відповідно до визначених законодавчими та іншими нормативними актами порядку і розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково.

2.1. Визнано протиправними дії ГП України з нарахування ОСОБА_1 у період з 5 січня 2016 року по 1 листопада 2018 року грошового забезпечення із застосуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».

2.2. Зобов`язано ГП України здійснити перерахунок належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 5 січня 2016 року по 1 листопада 2018 року з урахуванням приписів та періоду дії постанов Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказів Міністра оборони України від 1 червня 2006 року № 260 та від 7 червня 2018 року № 260 та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1153 «Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури».

2.3. Зобов`язано ГП України виплатити різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 5 січня 2016 року по 1 листопада 2018 року.

2.4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

3. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що частиною 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру» встановлено відмінності правового статусу прокурорів військової прокуратури, які проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, та інших прокурорів, а відтак при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення останнім підлягають застосуванню положення постанов Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 та від 30 серпня 2017 року № 704 як спеціальних, а не постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090 як загальної.

3.1. Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції підкреслив, що починаючи з 1 березня 2018 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1153 військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісячно залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, то позовні вимоги щодо здійснення у подальшому нарахувань відповідно до вимог законодавства є необґрунтованими.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

4. 31 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року в частині задоволення позовних вимог і постановити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме із помилковим тлумаченням частини восьмої статті 81 Закону України «Про прокуратуру», пункту 3 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090 (далі - Порядок № 1090), за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, та з порушенням норм процесуального права, яке, на думку скаржника, полягає у недотриманні судами попередніх інстанцій вимог статей 246, 322 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5.1. Зокрема, скаржник зазначає, що за змістом частини восьмої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» військовослужбовці, які проходять службу в прокуратурі та перебувають у трудових відносинах з органами прокуратури, повинні отримувати заробітну плату (посадовий оклад, премії та надбавки, зокрема, за вислугу років та інші виплати, передбачені законодавством) у розмірі і порядку, визначених саме законодавством для працівників органів прокуратури. Такий висновок, на думку скаржника, відповідає правовій позиції, викладеній у пункті 2.2. рішення Конституційного суду України від 25 жовтня 2007 року № 10-рп/2007.

5.2. Також, скаржник вказує на те, що безпідставними є висновки судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин положень постанов Кабінету Міністрів України, які регулюють порядок грошового забезпечення військовослужбовців, а не прокурорів. Постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294) та від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) є спеціальними по відношенню до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури», і саме вони підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Зазначає, що розрахунок вислуги років позивача у спірний період обґрунтовано здійснено відповідачем на підставі Порядку № 1090, проте наведені доводи та докази на їх підтвердження судами попередніх інстанцій не взято до уваги, не надана їм правова оцінка, мотивів їх неврахування не наведено, у чому скаржник вбачає порушення судами попередніх інстанцій вимог статей 246, 322 КАС України.

5.3. Крім того, скаржник наголошує, що Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2018 року постанову № 1153 «Про внесення змін до Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури» (далі - постанова № 1153), якою внесено зміни до Порядку № 1090. На виконання постанови № 1153 відповідачем у лютому здійснено перерахунок грошового забезпечення позивача починаючи з березня 2018 року у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців. За таких обставин, на думку скаржника, безпідставним є покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок належного позивачу грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 1 листопада 2018 року.

5.4. Також, скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції всупереч вимогам пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, помилково розглянув справу в порядку спрощеного провадження, адже позивач є особою, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне становище (прокурор відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України).

6. 31 серпня 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

8. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27 листопада 2020 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні у відповідності до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Позиція інших учасників справи

9. Від позивача 27 жовтня 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

9.1. Позивач не погоджується з доводами скаржника про те, що військовослужбовці, які проходять службу в прокуратурі та перебувають у трудових відносинах з органами прокуратури, повинні отримувати заробітну плату у розмірі і порядку, визначених саме законодавством для працівників органів прокуратури. Також, на думку позивача, цей висновок скаржником безпідставно аргументовано правовою позицією, викладеною у пункті 2.2. рішення Конституційного суду України від 25 жовтня 2007 року № 10-рп/2007, оскільки у цьому рішенні правова оцінка надавалась стосовно інших правовідносин. Крім того, вважає, що висновки Конституційного суду України, викладені у пункті 2.2. рішення від 25 жовтня 2007 року № 10-рп/2007, навпаки доводять обґрунтованість позову в частині нарахування позивачу як військовому прокурору грошового забезпечення відповідно до положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

9.2. Щодо посилань скаржника у касаційній скарзі на положення постанови № 1153, якою внесено зміни до Порядку № 1090, зазначає, що пунктом 3.1. цього Порядку унормовано, що виплата вказаної надбавки військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, виплачується у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців. Разом з тим, ця норма була визначена частиною четвертою статті 37 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII. Зазначає, що Закон має вищу юридичну силу ніж постанова № 1090, яка є підзаконним актом.

Установлені судами фактичні обставини справи

10. Наказом Генерального прокурора України від 21 липня 2015 року № 270-вк ОСОБА_1 як військовослужбовця, полковника юстиції, призначено на посаду прокурора відділу організації представництва інтересів громадянина або держави в суді та при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у воєнній сфері Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.

11. За наслідками розгляду звернення позивача від 12 листопада 2018 року відповідач листом від 14 листопада 2018 року № 18-998зп повідомив останнього, що надбавка за вислугу років виплачується у наступних розмірах: до 5 січня 2016 року - 40% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням згідно з постановою №1294 та наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260; з 5 січня 2016 року - 40% посадового окладу згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року №1090 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 384); з 7 серпня 2018 року - 45% посадового окладу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 384)

Релевантні джерела права

12. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

13. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

14. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

15. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням військової служби та правовий статус військовослужбовця регулюються, зокрема, нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 20 грудня 1991 року № 2011- XII (далі - Закон № 2011- XII).

17. Статтею другою Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаних із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призивом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб сержантського, старшинського і офіцерського складу.

18. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

19. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначені Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

20. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

21. За змістом частини четвертої статті 27 Закону № 1697-VII військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" і проходять військову службу відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

Військові звання вищого офіцерського складу військовослужбовцям військової прокуратури присвоюються Президентом України, інші військові звання - відповідно до встановленого законодавством порядку проходження військової служби.

Посади військових прокурорів та відповідні їм військові звання включаються в переліки військових посад.

22. Відповідно до частини восьмої статті 81 Закону № 1697-VII грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.

23. Згідно з частиною другою статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за:

1) вислугу років;

2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

24. Згідно з частиною четвертою статті 83 Закону № 1697-VII на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.

25. У період з 5 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року надбавка за вислугу років, як складова грошового забезпечення для військовослужбовців була передбачена Постановою № 1294.

26. Пунктом першим Постанови № 1294 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

27. За змістом пункту шостого постанови № 1294 виплата надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу здійснюється в розмірах згідно з додатком 29 у відповідності до якого розмір надбавки, відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням при вислузі 25 і більше років становить 40%.

28. Постанова № 1294 втратила чинність на підставі Постанови № 704, відповідно до пункту 2 якої грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

29. За змістом пункту шостого постанови № 704 виплата надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 16, відповідно до якого у розмір надбавки, відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням, при вислузі 25 і більше років становить 50%.

30. Відповідно до пункту п`ятого Порядку № 1090 службовцям, іншим працівникам органів прокуратури (крім тих, що визначені у пунктах 3 і 4 цього Порядку) щомісячна надбавка за вислугу років обчислюється у відсотках посадового окладу залежно від періоду проходження служби (стажу роботи), до якого зараховується лише час роботи в органах прокуратури.

31. Постановою № 1153, внесено зміни до Порядку № 1090, який визначає механізм встановлення прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури розміру щомісячної надбавки за вислугу років та обчислення періоду проходження служби (стажу роботи), що дає право на одержання такої надбавки.

32. Так, Порядок № 1090 доповнено пунктом 3-1, згідно з яким військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

33. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

34. Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги, зокрема, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування частини восьмої статті 81 Закону № 1697-VII та пункту 3 Порядку №1090.

35. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

36. Так, доводи касаційної скарги стосуються відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, щодо застосування частини восьмої статті 81 Закону № 1697-VII та пункту 3 Порядку № 1090.

37. Спірним питанням у даній справі (у означеній частині позовних вимог) є повнота виплати позивачу як прокурору військової прокуратури всіх складових грошового забезпечення за період з 5 січня 2016 року по 1 листопада 2018 року, яке, за його твердженням, виплачувалося йому не в повному обсязі, а саме: щомісячна надбавка за вислугу років розраховувалась відповідачем виходячи лише із посадового окладу як передбачено Постановою №1090, а не виходячи із посадового окладу та окладу за військовим званням, як передбачено Постановою №1294 (втратила чинність з 1 березня 2018 року) та Постановою №704.

38. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, вказав на те, що частиною 4 статті 27 Закону України «Про прокуратуру» встановлено відмінності правового статусу прокурорів військової прокуратури, які проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, та інших прокурорів, а відтак при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення останнім підлягають застосуванню положення Постанови № 1294 та Постанови № 704 як спеціальних, а не постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1090 як загальної.

39. Аналіз наведених приписів частини четвертої статті 27, частини четвертої статті 83 Закону № 1697-VII у взаємозв`язку з положеннями статті 2 Закону № 2232-ХІІ, статті 9 Закону № 2011-ХІІ дає змогу дійти висновку, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом № 1697-VII, разом з тим вони проходять військову службу особливого характеру відповідно до Закону № 2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

40. Доводи скаржника зводяться до наявності змістовної колізії між наведеними положеннями частини четвертої статті 27, частини четвертої статті 83 Закону № 1697-VII та частиною восьмої статті 81 цього Закону.

41. Надаючи оцінку цим доводом, Верховний Суд виходить з такого.

42. Суть змістовної колізії полягає в тому, що на врегулювання одних правовідносин претендують загальні та спеціальні норми, коли загальна норма регулює правовідносини в цілому, а спеціальна норма встановлює певні особливості порівняно з загальною, або ж спеціальні норми - така колізія виникає коли правовідносини одночасно регулюються двома або більше спеціальними нормами, які є частково загальними, а частково - спеціальними по відношенню одна до одної.

43. Верховний Суд наголошує, що у зазначених нормах Закону № 1697-VII щодо виплати військовослужбовцям військової прокуратури грошового забезпечення відсутня змістовна колізія, проаналізовані вище норми не суперечать одна одній.

44. Так, частиною восьмої статті 81 цього Закону передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом. Тобто, наведеною нормою визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури виплачується саме грошове забезпечення.

45. Разом з тим, відносини в контексті виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах врегульовані цим же законом, а саме частиною четвертою статті 27 та частиною четвертої статті 83.

46. Тобто, положення частини восьмої статті 81 Закону № 1697-VII підлягають застосуванню у сукупності із частиною четвертою статті 27 та частиною четвертої статті 83 цього Закону, які містять пряму відсилку до спеціального законодавства, яке регулює виплату військовослужбовцям грошового забезпечення як складової гарантованого державою таким особам соціального захисту.

47. Таким чином, визначення частиною восьмої статті 81 Закону № 1697-VII складу грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах на підставі цього Закону, тобто із визначенням посадового окладу відповідно до прокурорсько-слідчої посади, не звільняє відповідача від обов`язку здійснювати виплату складових грошове забезпечення, зокрема надбавки за вислугу років, відповідно до положень законодавчих актів про військову службу.

48. Також, Верховний Суд наголошує, що приписами Постанови №1153 розмежовано порядок нарахування надбавки за вислугу років військовослужбовцям, які проходять військову службу в органах прокуратури та іншим прокурорам. Тобто, лише після її прийняття дія Порядку № 1090 почала поширюватися на прокурорів військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, слідчих органів прокуратури та інших працівників органів прокуратури, водночас пунктом 3-1 цього Порядку визначено, що військовослужбовцям, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, надбавка за вислугу років виплачується щомісяця залежно від періоду проходження служби у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

49. Верховний Суд не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо застосування висновків, викладених у пункті 2.2. рішення Конституційного суду України від 25 жовтня 2007 року №10-рп/2007 з огляду на таке.

50. Абзацом першим пункту 2.2. рішення Конституційного суду України від 25 жовтня 2007 року №10-рп/2007 зазначено, що посилання в частині другій статті 46-1 Закону (1789-12 ) на те, що військовослужбовці військових прокуратур проходять службу відповідно до Закону N 2011-XII ( 2011-12 ) та інших законодавчих актів України, якими встановлені правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України, стосується лише тих особливостей, які не можуть бути притаманні проходженню служби іншими працівниками прокуратури, зокрема відмінностей, пов`язаних з наявністю офіцерського звання і порядком його присвоєння, порядком отримання продовольчого та речового забезпечення, обмундирування, наданням певних пільг і компенсацій, передбачених саме для військовослужбовців, тощо.

51. Колегія суддів зауважує, що ці висновки будо здійснено Конституційним судом України у контексті надання офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 50 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року №1789-XII в частині поширення їх дії на працівників військових прокуратур. У зазначених положеннях Закону (1789-12) передбачено, що життя і здоров`я працівників прокуратури підлягають обов`язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

52. Тобто, ці висновки стосуються правовідносин, які мають інший характер та нормативно-правове регулювання, а отже не дають підстав дійти висновку про неправильне застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

53. З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що нарахування та виплата надбавки за вислугу років ОСОБА_1 як військовослужбовцю, який проходить службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, повинна здійснюватися у розмірі і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців. Відтак, починаючи з 5 січня 2016 року обчислення надбавки за вислугу років за правилами Порядку №1090 здійснювалося відповідачем безпідставно.

54. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги щодо безпідставного покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок належного позивачу грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року до 1 листопада 2018 року з огляду на таке.

55. Верховний Суд наголошує, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

53. У свою чергу, відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. У цій справі суд апеляційної інстанції, вірно відхилив твердження Офісу Генерального прокурора про те, що судом першої інстанції було безпідставно покладено на ГП України обов`язок з перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 1 березня 2018 року до 1 листопада 2018 року, оскільки такий перерахунок було здійснено у лютому 2019 року, оскільки на момент прийняття рішення у даній справі (27 січня 2020 року) жодних належних і допустимих доказів проведення такого перерахунку Відповідачем надано не було, а обґрунтування неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції скаржником не надано.

56. Разом з тим, Верховний Суд зауважує, що враховуючи предмет і підстави позову в даному адміністративному спорі та результат його вирішення, обставина щодо здійснення відповідачем перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 березня 2018 року до 1 листопада 2018 року може бути врахована при виконанні оскаржуваного рішення суду першої інстанції, яким зобов`язано відповідача виплатити позивачу різницю між фактично отриманим та належним після перерахунку до сплати грошовим забезпеченням за період з 5 січня 2016 року по 1 листопада 2018 року. Така обставина не впливає на законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції на момент його прийняття та не може бути підставою для скасування законного рішення.

57. Верховним Судом також враховуються доводи касаційної скарги про безпідставний розгляд справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, а не в загальному порядку як справи, що не належить до справ незначної складності. Разом з тим, дане порушення, на яке звернув увагу скаржник не вплинуло на правильність висновків під час вирішення спору у цій справі та в силу частини другої статті 350 КАС України не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

58. Касаційний перегляд оскаржуваних у цій справі судових рішень здійснено в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

59. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

60. Доводи та аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій і свідчать про незгоду скаржника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

61. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

62. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

63. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

64. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

65. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

66. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

67. З огляду на результат касаційного розгляду Верховний Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року у справі №640/19556/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов

Джерело: ЄДРСР 93244975
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку