ПОСТАНОВА

Іменем України

17 листопада 2020 року

Київ

справа №826/9046/15

адміністративне провадження №К/9901/58088/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

при секретарі судового засідання Дразі Р.В.,

за участю представника відповідача Малогіної А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №826/9046/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 (суддя Смолій І.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 (головуючий суддя Кобаль М.І., судді: Губська Л.В., Епель О.В.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліцензійний консортіум" (далі також ТОВ "Ліцензійний консортіум", позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі також ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.02.2015 №15526552208 та №15626552208.

Позивачу нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість та зменшено суму бюджетного відшкодування з даного податку за результатами перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс". Підставою нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість та зменшення суми бюджетного відшкодування з даного податку став висновок податкового органу про те, що договір, укладений між позивачем та ТОВ "Мікас Плюс" не спричиняє реального настання правових наслідків.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу, зазначив, що у період, який перевірявся податковим органом, мав фінансово - господарські відносини з контрагентом ТОВ "Мікас Плюс", які за твердженням позивача мали реальний характер, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018, адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДПІ на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі №826/9046/15.

Ухвалою суду від 03.11.2020 касаційний розгляд справи призначено у судовому засіданні на 17.11.2020.

В обґрунтування касаційної скарги, з урахуванням додаткових пояснень, відповідач зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Податковий орган посилається на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки господарським операціям, які відображені позивачем у документах. Як вважає відповідач, первинні документи, видані позивачеві, не є належною підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, оскільки не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того, відповідач вказує, що надані позивачем документи не є безумовним та достатнім доказом фактичності вчинення господарських операцій. Окрім іншого, відповідач посилається на вирок, яких визнано винним директора підприємства-контрагента у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, фіктивне підприємництво. Разом з тим, відповідач також вказує на свідчення, зафіксовані у протоколі допиту свідка, де директор контрагента зазначила, що погодилась зареєструвати підприємство за грошову винагороду без мети здійснення підприємницької діяльності. У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у касаційній скарзі.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу податкового органу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі №826/9046/15, судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови про скасування рішення судів попередніх інстанцій та ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 20.01.2015 по 29.01.2015 ДПІ на підставі наказу №87 від 19.01.2015 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Ліцензійний консортіум" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських відносин з ТОВ "Мікас Плюс" за період діяльності з 01.01.2013 по 30.04.2014.

За результатами перевірки складено акт від 03.02.2015 № 93/26-55-22-08/36519261, яким встановлені наступні порушення:

пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів (рядок 23.2 декларації) на загальну суму 1' 509' 844,00грн. та занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за січень 2014 року на суму 2459,00грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.02.2015:

№15526552208, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 3074,00грн., у тому числі за основним платежем - 2459,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 615,00грн.;

№15626552208, у зв`язку з чим зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1' 887' 305,00грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями від 16.02.2015 № 15526552208 та № 15626552208, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку, відповідно до статті 56 Податкового кодексу України.

Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві від 23.04.2015 № 6971/10/26-15-10-05-35 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 16.02.2015 №15526552208 та №15626552208, а скаргу ТОВ "Ліцензійний консортіум" - без задоволення.

ТОВ "Ліцензійний консортіум", не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню звернулось з позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов`язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов`язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано. Судами вказано, що з огляду на встановлені судами обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як встановлено підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Первинні документи, які є підставою для визнання витрат, повинні відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга цієї статті).

Згідно положень частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відтак, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

З аналізу положень податкового законодавства можна зробити висновок, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані із рухом активів, зміною зобов`язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів. Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Ліцензійний консортіум» та ТОВ "Мікас Плюс" укладено договір №12-25/01/2013 від 25.01.2013 відповідно до якого ТОВ "Мікас Плюс" надає власний кваліфікований персонал в розпорядження для виконання будівельно-монтажних робіт на об`єктах позивача або його клієнтів в рамках даного договору відповідно до замовлень позивача.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1.3, 2.1.4 зазначеного договору документами, які мають засвідчувати факт виконання робіт за зазначеним договором є замовлення, рахунки - фактури та акти приймання - передачі.

На підтвердження реальності господарських операцій, позивачем суду надано наступні копії документів: соглашения (мовою оригіналу) укладеного між Ялитим Чёзумлери Санайи ве Тиджарет Лимитед Ширкети, Турція та ТОВ «Ліцензійний Консортіум»; додаткової угоди до (мовою оригіналу); реєстраційної картки проекту (програми) до Гарантованої угоди; реєстраційної картки проекту (програми) до Гарантованої угоди від; договору укладеного між ТОВ «Ліцензійний Консортіум» та ТОВ «Мікас Плюс»; витягів з ЄРПП, які видані ТОВ «Мікас Плюс»; реєстрів виданих та отриманих податкових накладних з квитанціями; виписок по рахунку ТОВ Ліцензійний Консортіум» в АТ «Укрсиббанк» за січень-грудень 2013року; рахунків; виписок по рахунку ТОВ «Ліцензійний Консортіум`в АТ «Укрсиббанк»; рахунків, платіжних доручень, актів виконаних робіт.

Судами вказано, що надані документи належним чином оформлені та відповідають зазначеним даним, які відображені в податкових деклараціях, встановлено, в документах - зазначено, які послуги (постачання товару) надавалися всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить по здійснення господарських взаємовідносинах в межах їх господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань та фінансових ресурсів.

Таким чином, суди дійшли висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи та відбулась сплата коштів за послуги згідно укладеного договору.

Верховний Суд зауважує, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

З викладеного слідує, що керуючись правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з контрагентом суди послалися на подані платником первинні документи. Податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження витрат, понесених у зв`язку з оплатою спірних послуг позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги окремо у вигляді звіту, висновку тощо.

У свою чергу, на думку податкового органу, відносини між позивачем та ТОВ "Мікас Плюс" не спричиняють реального настання правових наслідків, а первинні документи не можуть підтверджувати понесення позивачем будь-яких витрат. У спірному випадку відповідач послався на допит свідка ОСОБА_1 від 01.04.2014 складеного старшим оперуповноваженим з ОВС ОУ НУ Міндоходів у м.Києві в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32014100000000052, ОСОБА_1 зазначила про те, що ТОВ "Мікас Плюс" було зареєстровано на її прізвище незаконно за грошову винагороду, без мети ведення господарської діяльності, та директором, бухгалтером та засновником зазначеного підприємства вона не була, договори, накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт (прийому-передачі), рахунки-фактури, довіреності та інші фінансово-господарські документи TOB «Мікас Плюс» не створювала, не підписувала та нікого на це не уповноважувала,

Крім того, вироком Печерського районного суду міста Києва від 31.08.2015 у справі №757/15070/15-к громадянку ОСОБА_1 (номінального керівника та засновника TOB «Мікас Плюс») визнано винною у вчиненні кримінально правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою, другою статті 205, Кримінального кодексу України.

У вироку суд вказав, що починаючи з березня 2012 року ОСОБА_1 , діючи умисно з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, достовірно знаючи, що фактично не буде займатись підприємницькою діяльністю, 22 листопада 2012 року здійснила пособництво невстановленим особам у придбанні суб`єкта підприємницької діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікас Плюс". ОСОБА_1 достовірно усвідомлювала, що дане підприємство перереєстровується на її ім`я з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб. Вказані дії ОСОБА_1 здійснила виключно за грошову винагороду з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, не маючи наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність від імені вказаного підприємства, а саме: укладати фінансово-господарські договори з підприємствами-контрагентами щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт, надання послуг, перераховування /отримання грошових коштів за проведені вищевказані дії з використанням рахунків підприємства тощо.

Відповідно до частини шостої статті 78 КАС України (у редакції, яка діє на момент розгляду справі у судах попередніх інстанцій) вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Касаційний суд наголошує, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 22.09.2015 по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд» до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень - документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, що виключає можливість формування даних податкового обліку на підставі таких документів.

Крім цього, про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом не можуть вважатися належними і достатніми, такими, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними. Отже, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, без належного з`ясування фактичних обставин, у результаті невірного застосування норм матеріального та процесуального права дійшли помилкового висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими.

Верховний Суд звертає увагу, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Статтею 69 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями частини першої статті 77 КАС України (в редакції, чинній після 15.12.2017) унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку, що позивачем доведено наявність підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 у справі №826/9046/15 скасувати.

Ухвалити у справі №826/9046/15 нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду