ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/954/20 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г. В.

суддів Мєзєнцева Є. І., Парінова А. Б.

розглянувши у порядку письмового провадження скаргу апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року

у справі №620/954/20 (розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін)

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Деснянський відділ Державної виконавчої служби міста Чернігова

про визнання протиправними та скасування вимог,-

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2020 року до Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (надалі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Деснянський відділ Державної виконавчої служби міста Чернігова, в якому просив суд: скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 06.11.2018 № Ф-961-17 про сплату податкового боргу в розмірі 22797,81 грн; податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 13.05.2019 № Ф-961-17 про сплату податкового боргу в розмірі 5211,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він звільнений від обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 06.11.2018 № Ф-961-17.

Визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 13.05.2019 № Ф-961-17.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що згідно інтегрованої картки платника станом на 01.04.2020 заборгованість з єдиного внеску становить 28009,17 грн., в тому числі нарахування за третій - четвертий квартал 2015 року в сумі 1746,12 грн., нарахування за 2016 рік в сумі 4242,15 грн., нарахування за 2017 рік в сумі 7326 грн., нарахування за 2018 рік на загальну суму 9483,54 грн. та нарахування за перший - другий квартал 2019 рік на загальну суму 5211,36 грн.

Позивачем та третьою особою відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтями 315, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 26.01.2007. На обліку в Чернігівській ДПІ Головного управління ДПС у Чернігівській області фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває з 01.02.2007.

Згідно з Указом Президента України від 17.03.2014 № 303, позивач 11.08.2015 був призваний на військову службу під час мобілізації.

З 11.08.2015 року по 15.03.2019 року він проходив військову службу в Збройних Силах України.

З 2018 року є учасником бойових дій, про що видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.05.2018 року.

З 01.06.2019 року проходить службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації Україні.

Позивачем 07.08.2015 року подано заяву про зупинення нарахування податків та зборів у зв`язку з призовом на військову службу.

Однак, ГУ ДФС у Чернігівській області винесена податкова вимога від 06.11.2018 року № Ф-961-17 про сплату податкового боргу в розмірі 22797,81 гривні та податкова вимога від 13.05.2019 року № Ф-961-17 про сплату податкового боргу в розмірі 5211,36 гривні.

Позивач вважаючи, що спірні вимоги винесені відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодних доказів правомірності донарахування позивачу сум внеску, з аналізу яких можна було б дійти висновків про виникнення у позивача обов`язку зі сплати, часу виникнення такого обов`язку, моменту прострочення зобов`язань.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Разом з тим, 08.06.2014 року набрав чинності Закон України від 20.05.2014 №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (далі - Закон№1275-VII), яким розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 9-2.

Відповідно пунктом 9-2 вказаного закону під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.

Підставою для такого звільнення є заява фізичної особи - підприємця та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів фізичною особою - підприємцем протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована фізична особа - підприємець перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв`язку з виконанням обов`язків під час мобілізації, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).

Також, Законом №1275-VII встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.

Аналогічні норми містяться і в Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.

Зокрема, пунктом 7 розділу ІV вказаної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, якщо вони не є роботодавцями.

Тобто, вказані платники звільняються від виконання обов`язків платника єдиного внеску, якщо вони не є роботодавцями, з першого календарного дня місяця призову на військову службу під час мобілізації платника до останнього календарного дня місяця, в якому платника було демобілізовано або завершено його лікування (реабілітацію).

Таким чином, пунктом 9-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI (із змінами внесеними Законом України від 20.05.2014 №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації») та пункту 7 Інструкції передбачено, що підставою для звільнення від виконання обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», є:

- призов на військову службу під час мобілізації;

- або залучення до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.

Отже, за змістом пункту 9-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» для настання передбачуваних наслідків, а саме: звільнення від виконання обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», визначальним є те, що особа призвана на військову службу під час мобілізації або ж залучена до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, при цьому не є роботодавцем.

Згідно з пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі також - Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування») військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що позивач проходив військову службу по мобілізації з 11.08.2015 року по 15.03.2019 року він проходив військову службу в Збройних Силах України, а з 01.06.2019 року проходить службу в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації Україні, що не заперечується відповідачем.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивач з 2018 року є учасником бойових дій, про що видано посвідчення серії НОМЕР_1 від 21.05.2018 року.

Відповідно до частини 3 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що платники єдиного внеску, призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.

Так, аналіз наведених норм також дає підстави вважати про поширення на фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за контрактом під час виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від сплати єдиного внеску, передбаченої п. 9-2 ч. 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

За змістом пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою його прийняття є, зокрема, запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом, передбачений законодавством для військовослужбовців, призваних на військову службу під час мобілізації.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що сплата єдиного внеску роботодавцем позивача Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року по справі №260/117/19.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів про те, що позивач є роботодавцем у розумінні пункту 9-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Отже, відповідачем не надано жодних доказів правомірності донарахування позивачу сум внеску, з аналізу яких можна було б дійти висновків про виникнення у позивача обов`язку зі сплати, часу виникнення такого обов`язку, моменту прострочення зобов`язань.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування винесені передчасно та підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 52, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, зазначених у статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г. В. Земляна

Судді: Є. І. Мєзєнцев

А. Б. Парінов