КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1690/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Петренко О.С.

за участю секретаря судового засідання Толстової О.І.,

представник позивача - Комаха Т.С.,

представника відповідача 1 - Волошина Н.Л.,

представника відповідача 2 - Капиш В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача-1: Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м.Київ, 01001)

до відповідача-2: Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, вул. Дворцова,6/7,м. Кропивницький,25022

про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

1. стягнути з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 26.11.2015 року по 29.04.2020 року включно, в розмірі 302 797 (триста дві тисячі сімсот дев`яносто сім) гривень 71 коп.;

2. зобов`язати Міністерство юстиції України присвоїти йому 6 ранг державного службовця в межах категорії "Б" посад державної служби з 01.05.2016 року.

3. зобов`язати Міністерство юстиції України нарахувати та виплатити йому надбавку за 6 ранг державного службовця в межах категорії "Б" посад державної служби, з 01.05.2016 року по 29.04.2020 року, з урахуванням раніше нарахованих сум;

4. зобов`язати Міністерство юстиції України встановити йому надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 3 відсотків посадового окладу але не більше 50 відсотків посадового окладу з 01.05.2016 року;

5. зобов`язати Міністерство юстиції України нарахувати та виплатити йому надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 3 відсотків посадового окладу але не більше 50 відсотків посадового окладу з 01.05.2016 року по 29.04.2020 року, з урахуванням раніше нарахованих сум;

6. стягнути з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на його користь моральну шкоду за час вимушеного прогулу, в розмірі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 26.11.2015 року позивач перебував у вимушеному прогулі, у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі. Викладені у позовній заяві обставини свідчать про те, що невиконання рішення суду у справі № П/811/2456/15 відбувається саме з вини роботодавця, а відтак, відповідно до ст. 236 КЗпП України, у відповідача-2 існує обов`язок оплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду. Оскільки, з позиції позивача та наданих ним розрахунків в сукупності, його середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у справі № П/811/2456/15 від 26.11.2015р. по 29.04.2020р. становить 302797,71 грн., позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 05.06.2020 року справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.24-25).

Ухвалою суду від 03.09.2020 року розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено в підготовчому судовому засіданні

Ухвалою суду від 21.09.2020 року закрито підготовче провадження в справі (а.с.91).

Відповідачами до суду надано письмові відзиви на позовну заяву, в яких зазначено, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не може розглядатись як новий публічно правовий спір. З огляду на викладені обставини, вважає, що позивачу слід у задоволенні позовних вимог відмовити. (а.с.40-49,55-61).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у відзивах.

На підставі ч. 3 ст. 243 КАС України в судовому засіданні 27.10.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини рішення, з урахуванням вимог ст.243 КАС України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності на підставі наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30.11.2015 року в адміністративній справі №П/811/2456/15 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , поновлено його на посаді заступника начальника ГТУЮ у Кіровоградській області з питань ДВС начальника управління ДВС (а.с.6-9).

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2016 року, скасовано постанову Кіровоградського ОАС від 30.11.2015 року, в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.11).

Постановою Вищого адміністративного суду України від 18.10.2016 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову ДААС від 19.05.2016 - скасовано. Змінено постанову Кіровоградського ОАС від 25.11.2015 року, шляхом викладення абз. 3 її резолютивної частини в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління ДВС Головного управління юстиції у Кіровоградській області з 09 липня 2015 року» (а.с.12-15).

Так, судом встановлено, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 09.07.2015р. по 25.11.2015р. включно виконано шляхом списання бюджетних коштів з казначейських рахунків.

30.04.2020 р. Міністерство юстиції України виконано судові рішення та поновлено ОСОБА_1 на посаді, відповідно до наказу №3/к від 30.04.2020 р. "Про оголошення наказу Міністерства юстиції України "Про поновлення" (а.с.16-17).

Так, позивач зазначає, що кількість днів вимушеного прогулу за період з 26.11.2015року по 29.04.2020 року складає 1107 днів, тому, з врахуванням положень Постанови №100 від 08.02.1995 р., на його користь підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 26.11.2015р. по 29.04.2020р. в розмірі 307 797,71 грн. /273.53 х 1107 /.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Принцип обов`язковості судових рішень закріплений і в статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до змісту якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так само, відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Статтею 5 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 7 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до вимог чинного законодавства рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. Обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, суду належить встановити чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення, з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ці правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постановах від 27 листопада 2019 року (справа №802/1183/16-а) та від 05 березня 2020 року (справа № 280/360/19).

В даній справі позивач поновлений на роботі з 09 липня 2015 року постановою ВАСУ від 18.10.2016 р., однак, фактично це рішення виконано 30.04.2020 року , на підставі наказу відповідача-2 № 3/к "Про поновлення" (а.с.17).

При цьому, судом враховано, що наказом ГТУЮ у Кіровоградській області від 30.04.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивач звільнений з посади з 11.12.2016 року, за взаємною домовленістю сторін (а.с.66-67).

За цих обставин, суд зазначає про те, що в спірних правовідносинах підтверджено обставину затримки виконання судового рішення і позивач має право, відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, на виплату середнього заробітку за час затримки його виконання.

При цьому, середній заробіток на користь позивача підлягає стягненню за період з 09.07.2015 року по 11.12.2016 року, розрахунок необхідно здійснювати на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

У цьому випадку підставою для стягнення коштів є невиконання відповідачем постанови ВАСУ у справі № П/811/2456/15 від 18.10.2016 року, що зумовлює стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, згідно з положеннями ст. 236 КЗпП України.

Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується у випадках, зокрема, обчислення вимушеного прогулу.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках (в тому числі і у випадку вимушеного прогулу) збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзац перший пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В абзаці 3 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Верховний Суд в постанові від 13.02.2019р. в справі № 815/2959/17 зазначив, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018р. у справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 , пов`язаним з невиконанням рішення суду про його поновлення на роботі, є період з 09.07.2015р. (день вказаний у резолютивній частині рішення ВАСУ) по 11.12.2016р. включно (оскільки позивачем подано заяву про звільнення за власним бажанням і саме з цієї дати фактично припинено правовідносини з роботодавцем).

Загальні кількість календарних днів у вказаному періоді з 09.07.2015 року по 11.12.2016 року становила 360 календарних днів.

Як встановлено судовими рішеннями, згідно довідки ГТУЮ в Кіровоградській області середньоденний заробіток ОСОБА_1 , становив 273,53 грн. (а.с.9). Час вимушеного прогулу становить - 360 календарних дні і, відповідно, 273,53х360 = 98470,80грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на користь позивача становить 98470,80грн.

Щодо позовних вимог, пов`язаних з присвоєнням рангу, надбавкою за ранг та вислугою років, суд зазначає наступне.

Позивач вказує, що при поновлені на посаді начальника управління ДВС ГТУЮ у Кіровоградській області в наказі №3/К не зазначено про збереження 9 рангу 4 категорії посад державних службовців, який був встановлений відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ та не встановлено надбавку за вислугу років, яка встановлена цим же законом (стаж державної служби станом на 09.07.2015 року 18 років).

10.12.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про державну службу" № 889-VIII (з 31.12.2015 набрання чинності окремих положень Закону та чинний з 01.05.2016 року).

Положеннями ст. 21 Закон України "Про державну службу" № 889-VIII визначено, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу (ч.1). Особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, - з дня призначення на посаду (ч.3).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII ( в редакції від 10.12.2015 року), посади державної служби в державних органах поділяються на категорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень і необхідних для їх виконання кваліфікації та професійної компетентності державних службовців (ч.1). Встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія «А» (вищий корпус державної служби) - посади: Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних секретарів міністерств; керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників; керівників апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів та їх заступників; голів місцевих державних адміністрацій; керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України; 2) категорія «Б» - посади: керівників структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України та їх заступників; керівників структурних підрозділів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, їх заступників, керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників; заступників голів місцевих державних адміністрацій; керівників апаратів апеляційних та місцевих судів, керівників структурних підрозділів апаратів судів, їх заступників; заступників керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України; 3) категорія «В» - інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» і «Б» (ч.2). Кількість посад державної служби категорій «А» і «Б» в державному органі повинна становити не більше третини його штатної чисельності (ч.3).

Згідно ст. 39 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII ( в редакції від 10.12.2015 року), ранги державних службовців є видом спеціальних звань (ч.1). Встановлюється дев`ять рангів державних службовців. Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України. Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів (ч.2). Присвоюються такі ранги: державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «А», - 1, 2, 3 ранг; державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «Б», - 3, 4, 5, 6 ранг; державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «В», - 6, 7, 8, 9 ранг (ч.3). Ранги державним службовцям присвоює суб`єкт призначення, крім випадків, передбачених законом (ч.4).

Тобто за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, видання керівником установи наказів про присвоєння чергових рангів державним службовцям є його дискреційними повноваженнями, наданими йому для здійснення своїх адміністративних функцій.

Разом з тим, суд зазначає, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов`язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за керівником апарату суду як адміністратором, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши державний орган або його уповноважену особу дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Крім того, відповідно до наукового висновку Верховного Суду щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією від 13 квітня 2018 року:

- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни може, має право, за власної ініціативи, дбає, забезпечує, веде діяльність, встановлює, визначає, на свій розсуд. Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Наказ - це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов`язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції. Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі.

Отже, наказ є законним, якщо він виданий відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язаний з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Під час розгляду справи сторонами та учасниками процесу до суду також не надані належні та достатні докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку, що посада, яку займав позивач може бути віднесена до посад державної служби: категорія «Б» згідно Закону України "Про державну службу" №889-VIII.

Враховуючи вищенаведене, та оскільки видання наказів, а отже їхнє формулювання, належить до виключних повноважень відповідача-2, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов`язання присвоїти позивачу найвищий 6 ранг державного службовця категорії посад «Б», нарахування та виплати надбавок за ранг та вислугу років фактично є втручанням у дискреційні повноваження відповідача-2, а тому у вказаній частині слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 50000 грн., то суд вважає, що ця вимога не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які свідчать про спричинення позивачу моральної шкоди, які підтверджують наявність будь-яких наслідків такої шкоди. Позивач скористався своїми правами та оскаржив протиправні дії відповідача. Однак сам факт наявності неправомірних дій не є підставою для висновку про спричинення позивачу моральної шкоди. Позивачем не обґрунтований розмір моральної шкоди та не надано розрахунок визначеної суми, у суду відсутні будь-які докази, які б давали можливість визначити розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст.243-246 КАС, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 09.07.2015 року по 11.12.2016 року включно, в розмірі 98 470 (дев`яносто вісім тисяч чотириста сімдесят) гривень 80 коп.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 8205 грн. 90 коп.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2020 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко