Справа №295/6177/19
Категорія 59
2/295/151/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.10.2020 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді Перекупка І.Г.,
за участю секретаря Капустинської Г.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
за участю відповідача ОСОБА_2 ,
за участю представника третьої особи Нестерчук С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину будинку АДРЕСА_1 , -
В С Т А Н О В И В:
В проваджені Богунського районного суду м. Житомира знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третьої особи ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину будинку АДРЕСА_1 . В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Житомирській області знаходиться зведене виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2-4862/10, виданого 22.12.1010 р. Корольовським районним судом м. Житомира про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 502 569,00 грн. та виконавчого листа № 296/11276/13ц, виданого 14.08.2014 р. Корольовським районним судом м. Житомира про стягнення з ОСОБА_4 на користь Тимошенка 1 248 752,00 грн., які на момент звернення до суду не виконані. Боржник ОСОБА_4 на час відкриття виконавчого провадження мав у власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на який могло бути звернуто стягнення. З метою уникнення виплат позивачу, боржник ОСОБА_4 визнав позов, поданий ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до Богунського районного суду м. Житомира про визнання права власності на будинок. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19.08.2011 р. у справі № 2-3259/11 (з врахуванням ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 01.09.2011 р. про виправлення описки) визнано по 1/2 частини за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 право власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 . В результаті чого позивач ОСОБА_1 був позбавлений права у виконавчому провадженні на отримання коштів за рахунок майна боржника ОСОБА_4 . Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19.08.2011 р. у справі № 2-3259/11 позивачем було оскаржено до Апеляційного суду Житомирської області. 06.07.2012 р. рішенням Апеляційного суду Житомирської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19.08.2011 р. у справі № 2-3259/11 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , третьої особи приватного нотаріуса Сєтак В.Я., ПАТ КБ «Надра» про визнання договору купівлі-продажу таким , що відбувся, визнання права власності, зобов`язання вчинення певних дій відмовити. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 13.02.2013 р. рішення апеляційного суду Житомирської області від 06.07.2012 р. залишено без змін, встановивши, що ОСОБА_1 володіє правом на предмет спору і оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено його право. Позивач вважає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є такими, що не набули права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач звертає увагу суду, що ОСОБА_2 , не повідомивши державного реєстратора про наявність рішення Апеляційного суду Житомирської області від 06.07.2012 р., та в зв`язку з смертю ОСОБА_5 , оформила право власності на весь будинок за адресою: АДРЕСА_1 , спочатку на себе, а в подальшому, відповідно до договору дарування від 05.05.2016 р. посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяною Олексіївною, подарувала ОСОБА_3 . Позивач вважає, що оформлення спадщини відбулось з порушенням закону, а тому свідоцтво про право на спадщину № 3391 від 25.03.2016 року, видане ОСОБА_2 є недійсним, а також договір дарування, посвідчений 05.05.2016 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О., за яким ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 є недійсним, оскільки вчинений з порушенням вимог закону.
13.09.2019 р. представником позивача адвокатом Гордієнко В.І. в інтересах позивача ОСОБА_1 до суду подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач просить вважати, що предметом позову є наступні вимоги: скасувати запис про державну реєстрацію права власності, вчинений 12.09.2011 р. на підставі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19.08.2011 р. у справі № 2-3159/11 та ухвали цього ж суду у цій справі про виправлення описки від 01.09.2011 р., на підставі якого зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину № 3391 від 25.03.2016 р., видане ОСОБА_2 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О. в частині спадкування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_5 та скасувати запис про державну реєстрацію права власності, вчинений на підставі даного свідоцтва; визнати недійсним договір дарування, посвідчений 05.05.2016 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О., за яким ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 , та скасувати запис про державну реєстрацію права власності, вчинений на підставі договору. (Т. 1 а. с. 108-110).
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 10.09.2019 р. залучено до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_4 (Т. 1 а. с. 99-100).
14.11.2019 р. третьою особою без самостійних вимог ОСОБА_4 подано пояснення, згідно яких останній заперечив проти позову ОСОБА_1 з його необґрунтованістю та безпідставністю, зазначивши, що рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25.11.2010 р. в справі № 2-4862/10 виконане, в зв`язку з добровільним виконанням його поручителем ОСОБА_6 , а також у зв`язку з частковим добровільним виконанням рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13.05.2014 р. Вважає, що безпідставним є посилання ОСОБА_1 на те, що він має право на будинок АДРЕСА_1 . Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 та померлий ОСОБА_5 в 2011 р. правомірно набули права власності на будинок АДРЕСА_1 , а позивач звернувся до суду із завідомо безпідставним позовом. (Т. 1 а. с. 186-189).
03.01.2020 р. позивачем ОСОБА_1 заявлено клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи ПАТ КБ «Надра» в якому було протокольно відмовлено під час судового засідання 04.08.2020 р. ( Т. 1 а. с. 228; Т. 2 а. с. 76-78).
23.04.2019 р. представником позивача адвокатом Гордієнко В.І. в інтересах позивача ОСОБА_1 до суду подано заяву про забезпечення позову. Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 24.04.2019 р. у заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 та заборонено будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження вказаного будинку, та дії щодо зміни чи встановлення будь-якого речового права на цей будинок. (Т. 1 а. с. 30-34).
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира від 20.05.2019 р. відкрито загальне позовне у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину. (Т. 1 а. с. 47-48).
04.10.2019 р. відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду подано заяви про застосування строків позовної давності.
Суд звертає увагу що 21.12.2019 р. та 30.01.2020 р. позивачем ОСОБА_1 до Богунського суду м. Житомира подавалися заяви про відвід судді Перекупка І.Г. на підставі ст. 36 ч.1 п. 5 ЦПК України. Відповідно ухвалами суддів Богунського районного суду м. Житомира від 11.01.2020 р. та 10.02.2020 р. в задоволенні заяви про відвід відмовлено. (Т. 1 а. с. 197, 210; Т. 2 а. с. 1, 19-20).
Дослідивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, заслухавши учасників справи, оцінивши безпосередньо в судовому засіданні всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про задоволення позову.
Судом встановлено.
Рішенням Богунського районного суду від 19.08.2011 р. в справі № 2-3259/11 визнано право власності на житловий будинок та земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 в рівних частках за ОСОБА_5 та за ОСОБА_2 по 1/2 частині за кожним. (Т. 1 а. с. 4-6).
06.07.2012 р. рішенням Апеляційного суду Житомирської області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 скасовано Рішення Богунського районного суду від 19.08.2011 р. в справі № 2-3259/11, у задоволенні позову відмовлено. (Т. 1 а. с. 7-8).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України 13.02.2013 р. в справі № 2-3259/11 рішення апеляційного суду Житомирської області від 06.07.2012 р. залишено без змін, та встановлено, що ОСОБА_1 володіє правом на предмет спору і оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено його право, крім того, даною ухвалою встановлено факт отримання ОСОБА_4 грошових коштів від ОСОБА_5 в рахунок оплати за купівлю житлового будинку по АДРЕСА_1 . (Т. 1 а. с. 9-10)
По даній справі виконавчий лист не виписувався, до виконавчої служби на протязі року (термін дії виконавчого листа на момент дії спірних відносин) та рішення не виконувалось, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зміни не вносились.
Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.03.2016 р. приватним нотаріусом Стражник Т.О. Житомирського міського нотаріального округу проведено державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна житлового будинку загальною площею 214 кв. м. за адресом: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером об`єкта 885716918101 на ОСОБА_2 . (Т. 1 а. с. 11-21).
Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 25.05.2016 р. , зареєстрованого в реєстрі за № 3391 спадкоємницею майна померлого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є його дружина ОСОБА_2 . (Т. 1 а. с. 136-138).
Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05.05.2016 р. приватним нотаріусом Стражник Т.О. Житомирського міського нотаріального округу проведено державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна житлового будинку загальною площею 214 кв. м. за адресом: АДРЕСА_1 за на підставі договору дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , на ОСОБА_3 .
Згідно Договору дарування житлового будинку від 05.05.2016 р. обдаровуваний ОСОБА_7 прийняв будинок за адресом: АДРЕСА_1 . (Т. 1 а. с. 120-135).
01.02.2011 р. відкрито виконавче провадження ВП 24073936 за виконавчим листом № 2-4862/10, виданого 22.12.2010 р. Корольовським районним судом м. Житомира про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 коштів на загальну суму 1 502 569,00 грн. (Т. 1 а. с. 22-23).
20.07.2015 р. відкрито виконавче провадження ВП 48179140 за виконавчим листом № 296/11276/13-ц, виданого 14.08.2014 р. Корольовським районним судом м. Житомира про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 процентів за користування кредитом. (Т. 1 а. с. 24)
17.09.2014 р. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 806/2429/14 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради та Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ПАТ КБ «Надра» в особі філії ПАТ «КБ «Надра» Житомирського РУ», про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності від 12.09.2011 р., зобов`язання вчинити дії у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
11.02.2015 р. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області у справі № 806/2429/14 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.09.2014 р. без змін.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі № 806/2429/14 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради та Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції Житомирської області, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ПАТ КБ «Надра» в особі філії ПАТ «КБ «Надра» Житомирського РУ», про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності від 12.09.2011 р., зобов`язання вчинити дії позовну заяву ОСОБА_1 ухвалено залишити без розгляду.
Суд, аналізуючи попередні судові рішення, дійшов висновку що позивач ОСОБА_1 звертався до суду з позовною вимогою про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності від 12.09.2011 р., зобов`язання вчинити дії у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено. В той же час позовні вимоги ОСОБА_1 , з якими є звернення в даному позові є наслідком вимоги про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності від 12.09.2011 р. рішення набрало законної сили -11.02.2015 р. (Ухвала Апеляційного суду Житомирської області у справі № 806/2429/14)
22.02.2016 р. в справі № 296/1850/16-ц подано заяву ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову, які вжиті ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира по цивільній справі № 2-4862/10 в частині накладення арешту на будинок та земельну ділянку, які знаходяться в АДРЕСА_1 .
16.03.2016 р. ОСОБА_1 в справі № 296/1850/16-ц подано заяву, відповідно до якої ОСОБА_1 визнав вимоги заяви ОСОБА_4 від 22.02.2016 р., та просив скасувати забезпечення заходів. (Т. 1 а. с. 170).
Також факт визнання вимог заяви відображено в Журналі судового даний від 16.03.2016 року в справі № 296/1850/16-ц під головуванням судді Анциборенко Н.М. (Т. 1 а. с. 172).
Ухвалою Корольовського районного суду від 17.03.2016 р. в справі № 296/1850/16-ц скасовано частково заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 15.11.2010 р. у справі № 2-4862/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, та зняття арешту з житлового будинку АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_4 (Т. 1 а. с. 173).
Судом досліджено розписки, укладені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , відповідно до яких ОСОБА_4 повертав кошти ОСОБА_1 (Т. 1 а. с. 63-74).
Свідоцтвом про народження ОСОБА_3 від 22.02.1996 р. НОМЕР_1 , відповідно до якого батьками особи є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . (Т. 1 а. с. 157).
Згідно позовної заяви за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів в сумі 2 598 200,00 грн., що еквівалентно 465 000 доларів США, від 21.07.2014 р., поданої в рамках кримінального провадження встановлено факт укладення домовленості між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 , та сплату ОСОБА_8 коштів в сумі 465 000 доларів США. (Т. 1 а. с. 177-178).
В судовому засіданні 27.10.2020 р. позивач ОСОБА_1 позов підтримав, з підстав наведених в ньому, також зазначив, що позивач не набула права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 на законних підставах, в подальшому незаконно оформила на нього право власності , відповідно до договору дарування від 05.05.2016 р. посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О., подарувала його своєму сину ОСОБА_3 , зазначає, що оформлення спадщини відбулось з порушенням закону, а тому свідоцтво про право на спадщину № 3391 від 25.03.2016 року, видане ОСОБА_2 є недійсним, а також договір дарування, посвідчений 05.05.2016 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Стражник Т.О., за яким ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 є недійсним, оскільки вчинений з порушенням вимог закону. На запитання чи укладались будь які угоди між ним, ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , позивач відповів, що такі угоди не укладались. (Т. 2 а. с. 119-123)
Відповідач ОСОБА_2 27.10.2020 р. в судовому засіданні проти позову заперечили та зазначила, що вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначила, що з чоловіком ОСОБА_5 купили в 2007 р. у ОСОБА_4 будинок і земельну ділянку АДРЕСА_1 , за що ОСОБА_5 на протязі 2007 2010 років ОСОБА_4 було передано кошти в сумі 465 000 доларів США. До зазначеного будинку їх сім`я переїхала в 2009 р., де проживає по сьогоднішній день, веде господарство, здійснює ремонтні роботи та поліпшує житлові умови. Однак, договір купівлі-продажу укладений не був, щоразу ОСОБА_4 пояснював, що договір буде укладено пізніше, в подальшому стало відомо, що будинок знаходиться під забороною банку, повернути грошові кошти ОСОБА_4 відмовився, оскільки він їх не мав. Нотаріальне посвідчення договору не відбувалось і в 2010 р. В 2011 р. вона, разом з чоловіком звернулись до суду за захистом своїх прав власності на будинок АДРЕСА_1 . Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 серпня 2011 р. по справі № 2-3259/2012 позов задоволено, визнано договір купівлі-продажу укладеним. В подальшому 06.07.2012 р. рішенням Апеляційного суду Житомирської області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 скасовано рішення Богунського районного суду від 19.08.2011 р. в справі № 2-3259/11 у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України 13.02.2013 р. в справі № 2-3259/11 доведено факт передачі коштів сім`єю ОСОБА_9 за купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 . 22.02.2016 р. в справі № 296/1850/16-ц подано заяву ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову, які вжиті ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира по цивільній справі № 2-4862/10 в частині накладення арешту на будинок та земельну ділянку, які знаходяться в АДРЕСА_1 . Дані заходи забезпечення були накладені ОСОБА_1 16.03.2016 р. ОСОБА_1 в справі № 296/1850/16-ц подано заяву, відповідно до якої ОСОБА_1 визнав вимоги заяви ОСОБА_4 від 22.02.2016 р., та просив скасувати забезпечення заходів. Ухвалою Корольовського районного суду від 17.03.2016 р. в справі № 296/1850/16-ц скасовано частково заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Корольовського районного суду м. Житомира від 15.11.2010 року у справі № 2-4862/10 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, та зняття арешту з житлового будинку АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_4 . Дані дії проводились з відома ОСОБА_1 , йому передавались кошти ОСОБА_4 22.03.2016 р., в рахунок зняття заборони з вище зазначеного будинку, тобто ОСОБА_1 мав можливість реалізувати своє право на подання апеляційної скарги на цю ухвалу, якщо ОСОБА_4 не віддасть гроші за звільнення з під арешту житлового будинку АДРЕСА_1 . Тим самим ОСОБА_1 визнав факт відмови від права володіння на предмет спору наданим йому Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України 13.02.2013 р. в справі № 2-3259/11, конкретно на житловий будинок АДРЕСА_1 . Тобто, ОСОБА_1 , визнаючи вимоги заяви ОСОБА_4 від 22.02.2016 р., фактично, 17.03.2016 р. втратив право володінням на предмет спору наданим йому Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України 13.02.2013 р. в справі № 2-3259/11, та визнав факт того, право володіння правом на предмет спору його не порушено. Крім того, розпискою від 22.03.2016 р. за підписами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 встановлено факт повернення коштів ОСОБА_4 ОСОБА_1 в сумі 40 000 доларів США, про що не заперечував позивач. І ці кошти було передано на виконання виконавчого листа від 22 грудня 2010 р. № 2-4862/10 в добровільному порядку з метою зняття претензій ОСОБА_1 щодо житлового будинку АДРЕСА_1 , який на праві власності належав ОСОБА_8 . 25.03.2016 р. реалізовано право спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 05.05.2016 р. ОСОБА_2 подарувала 1/2 частини будинку своєму сину ОСОБА_3 . Дані дії були проведені при відсутності будь-яких обтяжень на житловий будинок АДРЕСА_1 , та з відома ОСОБА_1 і ОСОБА_4 а тому, обставини, викладені позивачем в позовній заяві щодо незнання ним про укладення договору дарування є безпідставними та не відповідають дійсності. Зі змісту розписок ОСОБА_1 (Т. 1 а. с. 63-74) а саме зі змісту розписки від 13.09.2018 р. (Т. 1 а. с. 63), в якій ОСОБА_1 особисто зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків, та дані паспорта, зазначено було що він, ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_6 за ОСОБА_4 із загальної суми боргу в розмірі 50 000 доларів США 38 000 доларів США, та підтверджено, що вказана сума зараховується в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 за рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25.11.2010 р. у справі № 2-4862/10. Залишок боргу в розмірі 4 000 доларів США., повернення яких відповідно до розписки має відбутись до 13.09.2019 р. Тобто, дана розписка від 13.09.2018 р. і підтверджує факт погашення сум по виконавчому провадженню виконавчого листа № 2-4862/10, виданого Корольовським районним судом м. Житомира 22.12.2010 р. про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 052 569,00 грн. Але якщо навіть і брати до уваги, що сума боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 складає 4 000 доларів США, то це не є сумою, еквівалентною вартості житлового будинку АДРЕСА_1 , та не може бути вимогою щодо скасування права власності на вище зазначений будинок. На момент винесення рішення жодних претензій зі сторони відповідача ОСОБА_2 до третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_4 , які є сторонами правочину щодо права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не заявлялося. Беручи до уваги, що Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України 13.02.2013 р. в справі № 2-3259/11 було визначено право ОСОБА_1 на предмет спору, однак, отримуючи кошти від ОСОБА_4 у відповідності до розписки від 22.03.2016 р. за зняття заходів забезпечення позову - ОСОБА_1 визнав факт відмови від права володіння на предмет спору наданим йому зазначеною ухвалою, конкретно на житловий будинок АДРЕСА_1 . Тобто, конфлікт будь-яких інтересів між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо належності майна, зокрема житлового будинку АДРЕСА_1 був відсутній, за таких обставин вимоги позовної заяви є безпідставними та не підлягають до задоволення. Отже, ОСОБА_1 не довів наявності у нього порушеного права у вище зазначеному спорі. Позовна заява не містить жодних обставин які б зазначали, яким чином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушені права саме ОСОБА_1 (Т. 2 а. с. 119-123).
Представник третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_10 27.10.2020 року підтримала повністю пояснення надані третьою особою без самостійних вимог ОСОБА_4 під час попередніх судових розглядів, зазначила про те, що на сьогоднішній день боргові зобов`язання ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 виконані, оскільки між позивачем та відповідачем не укладались будь-які угоди, про що сам на її запитання повідомив позивач, ОСОБА_11 , та зазначила, що якщо б і могли б бути будь-які спори між сторонами щодо належності майна, то такий спір міг би бути лише між ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , а не ОСОБА_11 і ОСОБА_8 , а тому ОСОБА_1 є неналежним позивачем, і тому є всі підстави для відмови у позові. (Т.2 а. с. 119-123).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 322/1178/17 вказано, що: «момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.
При укладенні правочинів, всі істотні умови були дотримані.
При цьому за змістом статей 4, 265 ЦПК України позов може бути задоволений лише у випадку встановлення обставин чи були і ким порушені, не визнані або оскаржені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Якщо таких обставин не встановлено, позов не підлягає задоволенню.
Позовна заява ОСОБА_1 не містить обставин які б зазначали, яким чином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 порушені права саме ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з позовними вимогами, ОСОБА_1 не надав жодних доказів на підтвердження наявності у нього будь-якого речового права на спірне нерухоме майно, як і не надав належних документів, які б підтверджували власника або особу, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі спірним майном, що не належить ОСОБА_2 (речове право на чуже майно).
Отже враховуючи, що із вказаним позовом звернулась особа, якій не належить право вимоги, є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не порушено.
Інтерес позивача ОСОБА_1 не пов`язаний з його суб`єктивними правами, тому він не підлягає правовому захисту і не може вважатись законним інтересом.
Відтак, вбачаються підстави для обґрунтованого висновку, що заявлений позов не направлено на відновлення порушеного права, а тому підстави для задоволення вимог його позову відсутні.
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вважав себе особою, на права якої впливають оспорені правочини і записи. Однак, суд вважає, ОСОБА_1 не довів що він являється такою особою.
Також, відповідно до висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 р. у справі №308/4453/16-ц, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3,15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено: чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
Разом з тим, позивач не довів порушення своїх прав оформленням, ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом спадкових прав і видачею органом нотаріату Свідоцтва про право власності на спадщину від 25 березня 2016 р. № 3391 і укладенням договору дарування від 05 травня 2016 р.
Доводи позивача про те, що третя особа ОСОБА_4 винен йому кошти за обставин відсутності доведення позивачем порушення його прав оспореними правочинами не свідчать про обґрунтованість його позову й наявність підстав для задоволення його вимог.
Отже, ОСОБА_1 не довів наявності у нього порушеного права у вище зазначеному спорі .
Крім того, у позовних вимогах ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину та договір дарування.
Відповідно до роз`яснень, викладених у абз.1 п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 р. № 9, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
ОСОБА_1 не являється стороною жодного правочину.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Слід зважати, що особливістю визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 р. (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.
Оскільки свідоцтво про право на спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст. ст. 203, 215236 ЦК України.
У законі міститься відкритий перелік підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Основною підставою визначено те, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо (п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7).
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження, відповідачами та третьою особою без самостійних вимог надано суду докази, які спростовують доводи позивача, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 321, 328, Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7, ст. ст. 2-5, 10-13, 18, 23, 76, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, -
В И Р І Ш И В:
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування та свідоцтва про право на спадщину будинку АДРЕСА_1 , відмовити.
Скасувати арешт на нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 та заборону будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження вказаного будинку та дії щодо зміни чи встановлення будь-якого речового права на цей будинок (передачу в іпотеку, заставу, майнову поруку, в оренду, тощо), накладений ухвалою Богунського районного суду м. Житомир від 24.04.2019 р.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 02.11.2020 року.
Суддя І.Г. Перекупка
