ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 826/15119/15

адміністративне провадження № К/9901/14027/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015р. (судді - Кротюк О.В., Літвінова А.В., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016р. (судді - Файдюк В.В., Коротких А.Ю., Чаку Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України про визнання дій та бездіяльності протиправними, визнання нечинною постанови в частині, визнання нечинним наказу,

в с т а н о в и в :

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати такою, що не відповідає акту вищої юридичної сили - Закону України «Про вищу освіту» (від 01.07.2014р. №1556-VII), та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 24.07.2013р. №567 в частині пунктів 3, 6, 7, 24, 25 - 30, 38, 41, 43, 44 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого вказаною постановою, щодо надання Міністерству освіти і науки України повноважень з утворення, визначення складу та керівництва спеціалізованої вченої ради, визначення та зміни її профілю, застосування заходів впливу до спеціалізованої вченої ради, офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду дисертацій, аж до припинення діяльності ради чи позбавлення права перелічених осіб участі в атестації наукових кадрів, затвердження рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видачу дипломів доктора та кандидата наук; прийняття інших рішень, пов`язаних з присудженням (позбавленням) наукового ступеня, надсиланням дисертації та атестаційної справи здобувача для додаткового розгляду;

визнати таким, що не відповідає акту вищої юридичної сили - Закону України «Про вищу освіту» (від 01.07.2014р. №1556-VII), та нечинним наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011р. №1059, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.10.2011р. за №1170/19908, в частині пунктів 1.1, 1.4, 1.5, 1.9, 2.1, 2.2, 3.6, 4.1, 4.3, 4.7 - 4.11, 6.1 - 6.6 Положення про спеціалізовану вчену раду, затвердженого вказаним наказом, щодо встановлення для Міністерства освіти і науки України повноважень з утворення, визначення складу та керівництва спеціалізованої вченої ради, визначення та зміни її профілю, застосування заходів впливу до спеціалізованої вченої ради, офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду дисертацій, аж до припинення діяльності ради чи позбавлення права перелічених осіб участі в атестації наукових кадрів, затвердження рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видачу дипломів доктора та кандидата наук; прийняття інших рішень, пов`язаних з присудженням (позбавленням) наукового ступеня, надсиланням дисертації та атестаційної справи здобувача для додаткового розгляду;

визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не приведення свого нормативно-правового акту - постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013р. №567 - у відповідність із Законом України «Про вищу освіту» (від 01.07.2014р. №1556-VII), а також щодо не забезпечення приведення нормативно-правового акту - наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011р. №1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011р. за №1170/19908, - у відповідність із цим Законом та зобов`язати Кабінет Міністрів України виконати вказані вимоги Закону «Про вищу освіту» (від 01.07.2014р. №1556-VII) щодо зазначених нормативно-правових актів;

визнати протиправними дії, здійснені після 06.03.2015р. Міністерством освіти і науки України (далі - МОН) та спрямовані на утворення, визначення складу та керівництва спеціалізованої вченої ради, визначення та зміни її профілю, застосування заходів впливу до спеціалізованої вченої ради, офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду дисертацій, аж до припинення діяльності ради чи позбавлення права перелічених осіб участі в атестації наукових кадрів, затвердження рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видачу дипломів доктора та кандидата наук; прийняття інших рішень, пов`язаних з присудженням (позбавленням) наукового ступеня, надсиланням дисертації та атестаційної справу здобувача для додаткового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що Кабінет Міністрів України не виконав вимоги абзацу 4 підпункту 6 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту» щодо приведення у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом, а саме - не виконав цієї вимоги щодо постанови №567 та наказу №1059, чим допустив протиправну бездіяльність. Оскільки з часу прийняття Закону №1556-VII вказані нормативно-правові акти в частині визначення повноважень Міністерства освіти і науки України щодо утворення, визначення складу і керівництва спеціалізованої вченої ради, а також щодо затвердження рішень спеціалізованих вчених рад і видачі дипломів стали суперечити акту вищої юридичної сили - Закону №1556-VII.

При цьому посилається на те, що він є суб`єктом правовідносин у сфері підготовки кадрів вищої кваліфікації, після закінчення докторантури у лютому 2015 року мав законні очікування захистити докторську дисертацію без втручання у процес його захисту Міністерства освіти і науки України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016р., в задоволенні позову відмовлено.

З ухваленими у справі рішеннями не погодився позивач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що після прийняття Закону №1556-VII Міністерство освіти і науки України позбавлено повноважень здійснювати втручання у процес захисту дисертацій у вигляді затвердження або незатвердження рішень спеціалізованих вчених рад щодо результатів захисту дисертацій, проте Кабінет Міністрів України в порушення вимог пп. 6 п. 5 Прикінцевих положень цього Закону не привів у відповідність до вказаного Закону нормативно-правових актів в частині щодо повноважень Міністерства.

При цьому посилається на те, що Кабінет Міністрів України повинен змінити Постанову №567 таким чином, щоб виключити повноваження Міністерства здійснювати втручання у процес захисту дисертацій у вигляді затвердження/незатвердження рішень спеціалізованих вчених рад щодо результатів захисту дисертацій.

Посилається на те, що у зв`язку з неприведенням Кабінетом Міністрів України у відповідність до Закону №1556-VII постанови №567 та наказу №1059 незаконно продовжується захист докторської дисертації по старим правилам, в той час як він має право на захист докторської дисертації по новому порядку.

Посилається на відсутність двох порядків у Законі №1556-VII, на які посилаються суди, оскільки за їх висновком виходить, що особи, які закінчили аспірантуру чи докторантуру після набрання чинності цим Законом протягом року взагалі захищатися не можуть. При цьому його право на захист дисертації за старим порядком підтверджено листом-роз`ясненням 11.02.2016р. №14/3-92-16 самим Міністерством освіти і науки України.

Крім того, вважає помилковим застосування апеляційним судом під час прийняття рішення положень Указу Президента України від 25.04.2013р. №240/2013р., оскільки хоч вказаний Указ є чинний, проте є застарілим, а тому враховуючи, що загальним принципом теорії права застосовується акт, який прийнятий останній, то до спірних правовідносин слід застосувати положення про Міністерство освіти і науки України від 16.10.2014р. №630, яке не містить повноважень Міністерства щодо затвердження рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів та скасування таких рішень.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач - Міністерство освіти і науки України просив залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

В обґрунтування відзиву посилається на те, що позивачем приховано факт подання дисертації до спеціалізованої вченої ради Д26.139.01 вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» з метою її подальшого захисту, і доказів відмови у захисті дисертації не надано. Позивач не відкликав свою дисертацію і не знімав її з розгляду спеціалізованої вченої ради, дисертація вважається такою, що прийнята вченою радою і готова до захисту, таким чином право позивача на захист дисертації жодним чином не порушується.

Крім того, посилається на те, що позивач до суду не надав жодних доказів конкретного порушення його права відповідачами, що не відповідає нормам статей 2, 6, 11, 17, 71, 104, 171 КАС України, а обґрунтування позовних вимог побудовані виключно на припущеннях, таким чином відсутність порушеного права, встановленого при розгляді справи по суті, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову, навіть якщо нормативно-правовий акт прийнятий з порушенням закону.

Також посилається на те, що постанова №567 та наказ №1059 забезпечують конституційне право осіб на здобуття вищої освіти на освітньо-науковому та науковому рівнях, а не навпаки, як стверджує позивача, оскільки скасування окремих положень цих актів взагалі позбавить можливості осіб на захист своїх наукових праць та на здобуття наукового ступеня, оскільки нові спеціалізовані вчені ради не акредитовані Національним агентством з забезпечення якості вищої освіти, яке за Законом №1556-VII є суб`єктом нормотворення нормативно-правових актів з питань присудження наукових ступенів і на даний час ще не створено

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, в ході розгляду справи по суті судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 16.05.1984р. позивач є кандидатом технічних наук. (а.с. 8)

Наказом Національного університету Державної податкової служби України від 29.11.2013р. №1870 позивача зараховано до докторантури на термін з 01.12.2013р. по 01.12.2016р. за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. (а.с. 72)

Позивач є докторантом кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності Національного університету Державної податкової служби України.

Згідно витягу з протоколу Вченої ради Національного університету Державної податкової служби України від 28.11.2013р. №3 позивачу затверджено тему докторського дослідження «Проблеми забезпечення законності у діяльності органів виконавчої влади» зі спеціальності 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. (а.с. 71)

Крім того, судами встановлено, що 02.03.2015р. позивач на підставі наказу від 26.02.2015р. відрахований з докторантури у зв`язку із завершенням роботи над дисертаційним дослідженням.

Також судами встановлено, що позивач подав свою дисертацію «Адміністративно-правові засади підвищення ефективності забезпечення законності діяльності публічної адміністрації» до спеціалізованої вченої ради Д 26.139.01 вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна».

Відповідно до оголошення у газеті «Освіта України» (4 (28) квітень 2015), дисертація позивача знаходиться у спеціалізованій вченій раді вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». (а.с. 141 - 142)

Судами встановлено, що докторська дисертація позивача прийнята спеціалізованою вченою радою до захисту.

06.09.2014р. набрав чинності Закон України «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII).

Позивач мотивував своє право звернення до суду невідповідністю вимогам Закон №1556-VII деяких положень постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.2013р. №567, зокрема пунктів 3, 6, 7, 24, 25 - 30, 38, 41, 43, 44 Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, та наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011р. №1059 в частині пунктів 1.1, 1.4, 1.5, 1.9, 2.1, 2.2, 3.6, 4.1, 4.3, 4.7 - 4.11, 6.1 - 6.6 Положення про спеціалізовану вчену раду.

Позивач вказує, що така невідповідність перешкоджає йому реалізувати своє право пройти атестацію, передбачену статтею 6 Закону №1556-VII.

Вважаючи, що Кабінетом Міністрів України допущено протиправну бездіяльність щодо неприведення нормативно-правових актів у відповідність із Законом №1556-VII, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що особи, які закінчили аспірантуру або докторантуру до набрання чинності цим Законом, мають право на захист дисертації протягом одного року з отриманням відповідного диплому. Вказане свідчить, що такими особами захист робіт здійснюється по процедурах, та в порядку і у відповідності до вимог, встановлених оскаржуваними нормативно-правовими актами. Відтак, до них застосовуються процедури і вимоги, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013р. №567 та наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011р. №1059 в частині, що стосується Положення про спеціалізовану вчену раду.

Суди виходили з того, що оскільки позивачем закінчено навчання в докторантурі після набуття чинності Закону, то його атестація повинна проходити у відповідності до положень статті 6 Закону №1556-VII, а саме - постійно діючою спеціалізованою вченою радою вищого навчального закладу чи наукової установи, акредитованою Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

При цьому суди виходили з того, що оскаржувані положення не можуть бути застосовані до позивача, оскільки їх дія обмежена тими особами, які закінчили аспірантуру або докторантуру до набрання чинності цим Законом, а тому оскільки оскаржувані положення позивача не стосуються, то його права та інтереси не порушуються.

Суди дійшли висновку, що жодної бездіяльності з боку Кабінету Міністрів України по приведенню оскаржуваних нормативно-правових актів у відповідність до положень Закону №1556-VII немає, оскільки останні не можуть бути змінені до закінчення проходження процедур особами, визначеними пп. 7 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону; і відповідного подання Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти щодо порядку присудження наукових ступенів спеціалізованими вченими радами вищих навчальних закладів (наукових установ) не подано, що обумовлює прийняття іншого нового нормативно-правового акту згідно окремої процедури.

Також суди дійшли висновку про протиправність дій Міністерства освіти і науки України, вчинених після 06.03.2015р., які спрямовані на утворення, визначення складу та керівництва спеціалізованої вченої ради, визначення та зміни її профілю, застосування заходів впливу до спеціалізованої вченої ради, офіційних опонентів, членів комісії ради з попереднього розгляду дисертацій, аж до припинення діяльності ради чи позбавлення права перелічених осіб участі в атестації наукових кадрів, затвердження рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукових ступенів і видачу дипломів доктора та кандидата наук; прийняття інших рішень, пов`язаних з присудженням (позбавленням) наукового ступеня, надсиланням дисертації та атестаційної справу здобувача для додаткового розгляду, оскільки такі є абстрактними, не конкретними і не стосуються позивача, його прав та інтересів.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи наведені у касаційній скарзі, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і є безпідставними з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

До 06.09.2014р. правовідносини у сфері функціонування вищої освіти регулював Закон України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року №2984-ІІІ.

На реалізацію вимог цього Закону було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 07.03.2007р. №423 «Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника», а також наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011р. №1059, яким затверджено Положення про спеціалізовану вчену раду.

В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013р. №567 затверджено новий Порядок присудження вчених ступенів і визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 07.03.2007р. №423.

06.09.2014р. набрав чинності Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014р. №1556-VII (далі - Закон №1556-VII).

Цим Законом, серед іншого, змінено наукові ступені та суб?єктів їх присудження, які згідно закону здійснюють також атестацію осіб, які здобувають наукову ступінь.

За правилами пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1556-VII підготовка кандидатів та докторів наук, що здійснюється вищими навчальними закладами та науковими установами і започаткована до набрання чинності цим Законом, продовжується в межах передбаченого строку підготовки. Особи, які закінчили аспірантуру або докторантуру до набрання чинності цим Законом, мають право на захист дисертації протягом одного року. За результатами захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук та наукового ступеня доктора наук здобувачам наукових ступенів присуджується науковий ступінь кандидата або доктора наук та видається диплом кандидата або доктора наук.

Таким чином, порядок присудження наукових ступенів, який діяв до набрання Законом №1556-VII чинності, зокрема, постанова Кабінету Міністрів України №567 та наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011р. №1059, зберігається лише для осіб, які захистились до набрання чинності цим Законом.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач закінчив докторантуру та подав дисертацію на спеціалізовану вчену раду після набрання чинності Законом №1556-VII, а тому суди обгрунтовано дійшли висновку, що постанова Кабінету Міністрів України №567 та наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14.09.2011р. №1059 на нього не поширюються, що виключає можливість їх оскарження.

Крім того, пунктом 5 Прикінцевих положень цього Закону Кабінет Міністрів України зобов?язано, серед іншого, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, а також забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

Водночас, відповідно до положень пункту 8 частини першої статті 18 та пункту 18 частини першої статті 13 Закону №1556-VII розробка порядку присудження наукових ступенів віднесена до повноважень Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Відповідно до визначених законом повноважень центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки та Кабінет Міністрів України лише затверджують розроблений Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти порядок.

Таким чином, оскільки розробка порядку присудження наукових ступенів віднесена до повноважень Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, Порядок №567 прийнятий на виконання Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 року №2984-ІІІ і зберігає свою дію лише щодо правовідносин, які існували до набрання чинності Законом №1556-VII, а тому суди обгрунтовано дійшли висновку про те, що з боку КМ України відсутня бездіяльність щодо приведення постанови №567 у відповідність із Законом №1556-VII.

Врегулювання спірних правовідносин можливе шляхом розробки і подальшого затвердження нового Порядку присудження наукових ступенів, а не шляхом внесення змін у існуючий порядок, однак такі рішення, дії чи бездіяльність відповідних суб?єктів владних повноважень не були предметом оскарження у цій справі.

Колегія суддів також погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог щодо протиправності дій Міністерства освіти і науки України, оскільки позивачем не зазначено конкретних рішень, дій чи бездіяльності з боку Міністерства освіти і науки України та яким чином такі рішення, дії чи бездіяльність порушують права позивача, а застосування судами попередніх інстанцій під час вирішення справи в цій частині Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 25.04.2013р. №240/213, а не затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014р. №630 виходячи з наведених вище мотивів не призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частин 2, 4 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставинами, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норм матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук