ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/5084/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н.О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

секретар судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 1 - не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача 2 - ОСОБА_1 (самопредставництво),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1- не з`явилися,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2- ОСОБА_2 (адвоката),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 3 - Шевчук О. І. (адвоката),

третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - не з`явилися,

відповідача, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору 1 - не з`явилися,

відповідача, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору 2 - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрок плюс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 (колегія суддів: Дикунська С. Я. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Тищенко О. В.), у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестфінанс",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, 2) Національного банку України,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Відкритого акціонерного товариства "Івано-Франківський м`ясокомбінат", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрок плюс", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія",

про визнання правочину недійсним

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Національного банку України

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестфінанс", 2) Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестфінанс" (далі - ТОВ "ФК "Інвестфінанс") про визнання недійсним укладеного між ПАТ "Дельта банк" та ТОВ "ФК "Інвестфінанс" договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 та зобов`язання ТОВ "ФК "Інвестфінанс" повернути оригінали договорів, переданих на виконання договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ "Дельта Банк" зазначало про недотримання режиму особливого контролю з боку Національного банку України, який повинен був діяти відповідно до постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних". За твердженнями позивача, договори, які були предметом спірного правочину, перебували у заставі Національного банку України на підставі укладеного договору застави майнових прав № 01/МП-1 від 20.06.2013, при цьому укладення договору про відступлення права вимоги № 521 від 25.03.2014 відбулося з порушенням частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Закону України "Про банки та банківську діяльність".

1.3. Під час розгляду справи, Національний банк України, як третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВ "ФК "Інвестфінанс" та ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 з моменту його укладення.

1.4. Свої вимоги мотивував тим, що Національний банк України не надавав письмової згоди на зміну предмета застави за договором застави майнових прав та на відчуження майнових прав за кредитним договором (заставлене майно), на внесення змін до кредитного договору, яке полягало в зміні особи кредитодавця з банка на компанію, відтак просив визнати недійсним цей договір на підставі частин 1, 2 статті 203, статей 215, 579 та 586 Цивільного кодексу України, статей 7, 17, 50 Закону України "Про заставу" у зв`язку із порушенням підпунктів 3.4.2 та 3.4.5 пункту 3.4 договору застави майнових прав № 01/МП-1 від 20.06.2013.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 (суддя Курдельчук І. Д.) у позові ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ "ФК "Інвестфінанс" про визнання недійсним укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Інвестфінанс" договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, зобов`язання ТОВ "ФК "Інвестфінанс" повернути оригінали договорів переданих на виконання пункту 3.1 Договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, скасування державної реєстрації припинення іпотеки обтяжувача ТОВ "ФК "Інвестфінанс" нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записів про реєстрацію іпотеки за іпотекодержателем - ПАТ "Дельта Банк", відмовлено повністю. Судові витрати за позовом ПАТ "Дельта Банк" залишено за ПАТ "Дельта Банк". Позов Національного банку України до ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Інвестфінанс" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № 08/25/07-КЛТ від 21.11.2007, укладений 25.03.2014 ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Інвестфінанс" 25.03.2014, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А.В., за реєстровим номером 521. Покладено судові витрати за позовом Національного банку України на ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК "Інвестфінанс". Стягнуто на користь Національного банку України судовий збір з ПАТ "Дельта Банк" у розмірі 881,00 грн та ТОВ "ФК "Інвестфінанс" у розмірі 881,00 грн.

2.2. Суд першої інстанції зазначив про необґрунтованість та недоведеність вимог ПАТ "Дельта Банк" про укладення договору відступлення прав вимоги від 25.03.2014 із ознаками нікчемного правочину, оскільки підстави для застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб " в редакції, яка не була чинною на момент укладення спірного договору, у комісії з перевірки правочинів були відсутні. Відносно позовних вимог Національного банку України, суд установив, що ПАТ "Дельта Банк", уклавши спірний договір про відступлення права вимоги від 25.03.2014 з ТОВ "ФК "Інвестфінанс", порушило умови договору застави майнових прав № 01/ЗМП-1, відчуживши предмет застави без попередньої згоди заставодержателя - Національного банку України. Оскільки пряма заборона на вчинення таких дій обумовлена частиною 2 статті 586 Цивільного кодексу України і частиною 2 статті 17 Закону України "Про заставу", суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору відступлення права вимоги від 25.03.2014 недійсним з моменту його укладення.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Оферта" (далі - ТОВ "Фінансова Оферта") про заміну сторони правонаступником у справі № 910/5084/16 задоволено. Здійснено процесуальне правонаступництво позивача, ПАТ "Дельта Банк", на його правонаступника, ТОВ "Фінансова Оферта". Заяву Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, про відмову від позову у справі № 910/5084/16 задоволено. Прийнято відмову Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, від позову до ТОВ "ФК "Інвестфінанс" та АТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 у справі № 910/5084/16 в частині задоволення позовних вимог Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, до ТОВ "ФК "Інвестфінанс" та ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014 визнано нечинним. Закрито провадження у справі № 910/5084/16 в частині позовних вимог Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, до ТОВ "ФК "Інвестфінанс" та ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014. Клопотання Національного банку України про повернення 50% судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, задоволено. Повернуто з Державного бюджету України на користь Національного банку України 50% судового збору в розмірі 1 321, 50 грн, сплаченого за подання апеляційної скарги згідно з меморіальним ордером № 1539008268 від 17.09.2019. Апеляційні скарги ТОВ "ФК "Інвестфінанс" та ПАТ "Дельта Банк", правонаступником якого є ТОВ "Фінансова Оферта", залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 у справі № 910/5084/16 в іншій частині залишено без змін.

2.4. У частині закриття провадження у справі за позовом Національного банку України як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, суд апеляційної інстанції послався на пункт 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. При цьому суд установив, що заява про відмову від позову підписана Головою Національного банку України, підпис засвідчений гербовою печаткою Національного банку України, третя особа із самостійними вимогами обізнана із положеннями статей 191, 231, 274 Господарського кодексу України, їй відомі та зрозумілі наслідки такої заяви. Суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що відмова Голови Національного банку України від позову третьої особи із самостійними вимогами не порушує чиї-небудь права або інтереси та не суперечить чинному законодавству.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції відносно того, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися згідно з законодавством, яке було чинним на момент вчинення правочину. Враховуючи, що ознаки нікчемності спірного правочину, визначені комісією з перевірки правочинів, були включені до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" лише 04.07.2014, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відсутність у комісії підстав для застосування статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції, яка не була чинною на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014, та про необґрунтованість вимог ПАТ "Дельта Банк".

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 ТОВ "Юрок Плюс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020, передати справу № 910/5084/16 до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд.

3.2. ТОВ "Юрок плюс" зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу. На думку скаржника, порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме: статей 56, 191, 192, 231, 236, 274, 281 Господарського процесуального кодексу України, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та призвело до незаконного та протиправного судового рішення.

За твердженням скаржника, Північний апеляційний господарський суд повинен був окремо вирішити питання за заявою Національного банку України про відмову від позову та закриття провадження у справі і відповідно до вимог статті 281 Господарського процесуального кодексу України постановити ухвалу. Крім того, апеляційний господарський суд не роз`яснив наслідки відмови від позову та не перевірив повноваження представника Національного банку України та повноваження Голови Національного банку України Смолія Я. В., який підписав заву № 63-0005/5222 від 31.01.2020 про відмову від позову.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Національний Банк України просить залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ "Юрок плюс", а постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 - без змін. Заперечуючи проти доводів скаржника щодо наявності повноважень на підписання заяви про відмову від позову Головою Національного банку України Смолієм Я. В., Національний банк України послався на статтю 19 Закону України "Про Національний Банк", положення Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань". Національний банк України зауважує, що заява про відмову була підписана уповноваженою особою, а представник Національного банку України, який був належним чином уповноважений представляти інтереси Національного банку України, на вимогу суду лише висловив свою думку у судовому засіданні з приводу заяви про відмову від позову, підписану Головою Національного банку України Смолієм Я. В.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

4.2. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Розгляд цієї скарги здійснюється з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України у редакції від 08.02.2020 (далі - у редакції, чинній з 08.02.2020), оскільки касаційну скаргу подано 04.08.2020.

4.3. Касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за твердженням скаржника суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів.

4.4. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.5. Отже, суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.6. Щодо доводу касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 281 Господарського процесуального кодексу України, зокрема ухвалив постанову про закриття провадження у справі, а не постановив ухвалу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 281 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.

Процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду апеляційної інстанції оформлюється суддею-доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, визначеним для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частини 4 статті 232 Господарського процесуального кодексу України перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Таким чином, згідно з вимогами наведених положень Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції ухвалює судові рішення у формі постанов та ухвал. При цьому, форма судового рішення залежить як від змісту питань, які вирішуються, так і від стадії судового розгляду, оскільки у разі закінчення перегляду судового рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, в якій викладає висновки по суті вимог апеляційної скарги, також може розглянути та викласти висновки щодо клопотань та заяв учасників справи.

4.7. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції під час перегляду рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2019 в апеляційному порядку розглянув клопотання ТОВ "Фінансова оферта" про заміну позивача у справі - ПАТ "Дельта Банк" на його правонаступника, заяву Національного банку України як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, про відмову від позову до ТОВ "ФК "Інвестфінанс" та ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 25.03.2014 та апеляційні скарги ТОВ "ФК "Інвестфінанс" та ПАТ "Дельта Банк" на рішення Господарського суду м. Києва від 19.08.2019.

Суд апеляційної інстанції закінчив перегляд судового рішення в апеляційному порядку, отже відповідно до вимог частини 4 статті 232, частини 1, 2 статті 281 Господарського процесуального кодексу України, правомірно ухвалив постанову, в якій виклав висновки і по суті вимог апеляційних скарг, і по суті заявлених клопотань та заяв. За наведених обставин, доводи про порушення судом вимог статті 281 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися.

4.8. Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції частини 2 статті 191 Господарського процесуального кодексу України щодо неналежної перевірки повноважень представника Національного банку України Софіна О. В. та його обмежень у повноваженнях на вчинення відмови, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Згідно зі статтею 274 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу; якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Наслідки відмови позивача від позову наведені в частині 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, зі змісту наведених положень закону можна дійти висновку, що відмовити у задоволенні заяви про відмову від позову господарський суд може у випадку встановлення обмежень представника відповідної сторони у повноваженнях на вчинення відмови від позову і встановлення обставин, що відмова позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, суперечить інтересам особи, яку він представляє.

Таким чином, суд зобов`язаний перевірити наявність/відсутність обмежень представника відповідної сторони у повноваженнях на вчинення відмови від позову, а також у справах, у яких особу представляє її законний представник, наслідки відмови від позову для особи, яку він представляє.

4.9. У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що заява третьої особи з самостійними вимогами про відмову від позову підписана головою Національного банку України - Яковом Смолієм, підпис якого засвідчений гербовою печаткою Національного банку України. Зі змісту зазначеної заяви, суд апеляційної інстанції установив, що третя особа з самостійними вимогами на предмет спору обізнана з положеннями статей 191, 231, 274 Господарського процесуального кодексу України та правами, визначеними статтею 46 цього Кодексу, їй відомі та зрозумілі наслідки заяви та відмови від позову.

З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що відмова голови Національного банку України від позову третьої особи із самостійними вимогами не порушує чиї-небудь права та не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому суд дійшов висновку про можливість прийняти таку відмову.

4.10. За змістом положень частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до правил частини 1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до частини 9 статті 60 Господарського процесуального кодексу України у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

Відповідно до підпункту 11 пункту 161 Розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" представництво відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Отже, наведені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи: як в порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи (адвокатами).

При цьому у порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких визначені законом, статутом, положенням, трудовим договором (контрактом).

Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі № 910/10553/18 та від 09.06.2020 у справі № 904/92/20.

4.11. Як убачається з матеріалів справи, заява про відмову від позову та закриття провадження у справі від 31.01.2020 № 63-0005/5222 була підписана головою Національного банку України Яковом Смолієм, який відповідно до Постанови Верховної Ради України від 15.03.2018 № 2343 - VIII, призначений на посаду Голови Національного банку України. (т.11 а.с. 268-270).

Отже, заява про відмову від позову та закриття провадження у справі від 31.01.2020 № 63-0005/5222 підписана уповноваженоою особою - Головою Національного банку України, доказів відсутності повноважень у Голови Національного банку України на підписання заяви про відмову від позову скаржник не надав.

Зазначення в оскаржуваній постанові, що представник Національного банку України Софін О. В. висловив свою позицію щодо заяви про відмову від позову під час розгляду у суді апеляційної інстанції справи, не свідчить про порушення судом частини 2 статті 191 Господарського процесуального кодексу України.

4.12. Доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 274 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою апеляційному господарському суду необхідно здійснити належну перевірку повноважень особи, яка підписала заяву про відмову від позову, є непідтвердженими і зводяться до припущень.

Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, позивач - третя особа із самостійними вимогами на підтвердження своїх повноважень долучив копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у якому зазначено, що керівником Національного банку України є Смолій Яків Васильович.

Згідно з положеннями статті 19 Закону України "Про Національний банк", Голова Національного банку діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями.

Крім того, як уже було зазначено, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 15.03.2018 № 2343-VIII, призначений на посаду Голови Національного банку України.

Отже, Яків Смолій як керівник Національного банку України у порядку самопредставництва міг представляти юридичну особу.

4.13. Аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 916/1267/16, від 03.09.2019 у справі № 921/309/18 є безпідставними з огляду на наступне.

У зазначених постановах Верховного Суду викладено висновки про те, що позивач наділений правом відмовитися від позову, зокрема, в суді апеляційної інстанції, незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу і така заява повинна відповідати вимогами статті 191 Господарського процесуального кодексу України, зокрема повинна бути підписана повноважним представником і не суперечити інтересам особи, яку представляє цей представник. У справах № 916/1267/16, № 921/309/18 Верховний Суд, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшов висновків, що суд в оскаржуваній постанові не встановлював, чи не суперечить інтересам особи, подана її представником, заява про відмову від позову.

У цій справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що відмова від позову третьої особи з самостійними вимогами не порушує чиї-небудь права або інтереси та не суперечить вимогам чинного законодавства, у заяві про відмову зазначено, що наслідки зазначеної відмови відомі і зрозумілі особі.

Отже, доводи про порушення судом апеляційної інстанції частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України не підтвердилися, оскільки на підставі встановлених фактичних обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов висновків про задоволення заяви Національного банку України як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору про відмову від позову у справі № 910/5084/16.

4.14. Отже, доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції щодо задоволення заяви Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, про відмову від позову у справі та прийняття відмови Національного банку України, як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору, від позову до ТОВ "ФК "Інвестфінанс" та ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 25.03.2014.

4.15. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

4.16. На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що у суду касаційної інстанції відсутні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 з огляду на повноваження Верховного Суду.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, перегляд в суді касаційної інстанції обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова у цій справі ухвалена із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не має.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрок плюс" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2020 у справі № 910/5084/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв