ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2020 р. Справа№ 925/308/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

від відповідача-3: не з`явився

від прокуратури: Синюк І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Заступника прокурора Черкаської області

на рішення господарського суду Черкаської області від 16.10.2019 (повний текст складено 18.10.2019)

у справі № 925/308/18 (суддя Скиба Г.М.)

за позовом Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури в інтересах держави

до 1. Лубенської сільської ради,

2. Товарної біржі Агропромислового комплексу Центральних областей України,

3. ОСОБА_1

про визнання результатів аукціону недійсними, скасування протоколу аукціону, визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року прокурор в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовною заявою до Лубенської сільради, Товарної біржі та фізичної особи ОСОБА_1 про: визнання недійсними результатів аукціону з продажу приміщення ліквідованої загальноосвітньої школи загальною площею 322,8 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , і скасування протоколу цього аукціону від 17.03.2015; визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного приміщення, укладеного 09.07.2015 між Лубенською сільрадою та ОСОБА_1 ; зобов`язання ОСОБА_1 повернути Лубенській сільраді спірне приміщення.

Позов обґрунтовано тим, що під час реалізації спірного приміщення не було дотримано вимог чинного законодавства, що призвело до порушення інтересів держави у сфері розпорядження об`єктами комунальної власності, порушено вимоги Закону України від 04.03.1992 № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна» (далі - Закон № 2163-ХІІ), Закону України від 06.03.1992 № 2171-ХІІ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (далі - Закон № 2171-ХІІ), а також чинного на момент проведення аукціону Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 02.04.2012 № 439, Положення про порядок відчуження майна комунальної власності Лубенської сільради, затвердженого рішенням Лубенської сільради від 27.05.2011 № 6-8/VI.

В позові прокурор також послався на те, що при відчуженні об`єкта комунальної власності не було проведено належним чином оцінки майна, а продаж майна відбувся за заниженою вартістю, яка не відповідає дійсним обставинам і є меншою від реальної майже в 10 разів, що призвело до бюджетних втрат, також є не визначеним режим земельної ділянки під спірним приміщенням, її вартість та умови користування. Крім того, порушено порядок проведення аукціону, визначення переможця і строків укладання договору за результатами аукціону. На порушення вимог чинного законодавства сторони в договорі не досягли згоди щодо всіх істотних умов вказаного договору, а саме не зазначили площі та кадастрового номера земельної ділянки, на якій цей об`єкт розміщено.

Історія справи та короткий зміст судових рішень

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 09.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2019 зазначені судові рішення попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Черкаської області. Постанову мотивовано тим, що висновки судів першої й апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову є передчасними, оскільки суди не з`ясували, чи було відчуження спірного приміщення шляхом проведення аукціону здійснено в порядку приватизації комунального майна, як і не встановили факту використання відповідачем придбаного приміщення для реалізації господарської діяльності, що може вплинути на визначення юрисдикції спору.

16.10.2019 господарський суд Черкаської області ухвалив рішення у справі, яким у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідачі дотримались процедури відчуження спірного об`єкта нерухомого майна, у зв`язку із чим відсутні підстави як для визнання недійсними результатів аукціону з продажу приміщення, так і для визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 09.07.2015, укладеного Лубенською сільрадою та ОСОБА_1 за результатами аукціону, та зобов`язання останньої повернути Лубенській сільраді приміщення. За висновком суду, позовна вимога прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути Лубенській сільській раді приміщення ліквідованої загальноосвітньої школи, загальною площею 322,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не підлягає задоволенню, оскільки є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09.07.2015.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 рішення господарського суду Черкаської області від 16.10.2019 скасовано, провадження у справі закрито у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 05.02.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника прокурора Черкаської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019, справу № 925/308/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із тим, що учасником справи оскаржено судове рішення з підстав порушення правил суб`єктної та предметної юрисдикції.

12.05.2020 Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області задовольнила, постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 скасувала, а справу направила для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, оскільки спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів

Не погоджуючись із прийнятим у справі судовим рішенням, Заступник прокурора Черкаської області звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 16.10.2019 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог, прокурор вказує на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, а саме: статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, оскільки у договорі купівлі-продажу відсутні відомості про кадастровий номер земельної ділянки, що свідчить про те, що сторонами не було погоджено усіх істотних умов договору купівлі-продажу. В порушення статті 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" сільською радою не оголошувався та не проводився конкурс для визначення суб`єкта оціночної діяльності та проведення оцінки спірного майна. Це призвело до істотного заниження вартості спірного майна. Судом також недотримано положень ст.ст. 73, 96 ГПК України та безпідставно відхилено експертний висновок, який підтверджує вказану обставину.

В порушення пунктів 6, 7 Положення про порядок відчуження майна комунальної власності Лубенської сільської ради, затвердженого рішенням Лубенської сільської ради від 27.05.2011 №6-8/VI, висновок про вартість майна не затверджувався ні сільським головою, ні виконкомом Лубенської сільської ради (далі за текстом - Положення про порядок відчуження майна). Публікація про проведення аукціону і продаж спірного майно здійснена з порушенням статті 15 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та пункту 13 Положення про порядок відчуження майна. При укладанні спірного договору порушено пункт 21 Положення про порядок відчуження майна щодо укладення такого

договору протягом 30 днів після проведення аукціону.

Наведені порушення, за висновком прокурора є підставами для визнання недійсними як аукціону, проведеного 17.03.2015 та протоколу, складеного за результатами його проведення, так і договору купівлі-продажу майна від 09.07.2015.

Позиції інших учасників справи

Товарна біржа Агропромислового комплексу Центральних областей України та ОСОБА_1 у відзивах на апеляційну скаргу просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін

Апеляційна скарга Заступника прокурора Черкаської області на рішення господарського суду Черкаської області від 16.10.2019 у справі №925/308/18 перебувала в провадженні Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., Коротун О.М., Пашкіна С.А.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2020 у зв`язку з перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) Сітайло Л.Г. у відпустці в зв`язку з вагітністю та пологами справу № 925/308/18 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 в зазначеному складі суду апеляційну скаргу прийнято до свого провадження, її розгляд призначено на 02.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 розгляд справи відкладено на 23.09.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2020 розгляд справи відкладено на 07.10.2020.

У судові засідання 23.09.2020 та 07.10.2020 з`явився прокурор, який надав свої пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

У судові засідання 02.09.2020, 23.09.2020, 07.10.2020 представники Лубенської сільради, Товарної біржі Агропромислового комплексу Центральних областей України, ОСОБА_1 не з`явились.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не визнавалась обов`язковою, а також враховуючи те, що розгляд справи неодноразово відкладався, колегія вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників вказаних осіб.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин

27.05.2011 Лубенська сільрада прийняла рішення № 6-9/VI «Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальної громади Лубенської сільської ради, що підлягає приватизації». До вказаного переліку ввійшла будівля ліквідованої Куликівської загальноосвітньої школи. Цього ж дня Лубенська сільрада прийняла рішення № 6-9/VI «Про затвердження положення про аукціонну комісію з приватизації майна, що належить до спільної власності територіальної громади Лубенської сільської ради». До завдань аукціонної комісії належить визначення стартової ціни об`єкта.

15.07.2014 Лубенська сільрада прийняла рішення № 30-7/VI «Про приміщення Куликівської ЗОШ», яким вирішила: приміщення ліквідованої Куликівської загальноосвітньої школи за адресою: с. Куликівка, вул. Гагаріна, 1, вилучити з переліку об`єктів сільської комунальної власності та включити в перелік об`єктів, що підлягають реалізації; провести реалізацію приміщення відповідно до проведеної незалежної грошової оцінки та чинного законодавства (т.1, а.с.12).

Організатором аукціону (розпорядником) була Лубенська сільрада, яка в особі сільського голови підписала договір з товарною біржою на організацію та проведення торгів з продажу майна від 12.01.2015, також Лубенською сільрадою було замовлено й оцінку спірного приміщення ліквідованої школи до продажу на аукціоні.

17.03.2015 на підставі цього рішення товарна біржа провела аукціон з продажу об`єкта комунальної власності - приміщення ліквідованої Куликівської загальноосвітньої школи загальною площею 322,8 кв. м, що знаходиться за адресою: с. Куликівка, вул. Гагаріна, 1 (будівля одноповерхова нежитлова). Стартова ціна лота становила 7 855,00 грн; крок аукціону - 785,50 грн (10 % від стартової ціни).

25.02.2015, тобто не менше ніж за 20 днів до проведення торгів, у газеті «Новини біржі» розміщено оголошення про проведення торгів для необмеженого кола зацікавлених осіб.

В аукціоні брали участь два учасники: ОСОБА_1 (учасник №1) та ОСОБА_2 (учасник № 2). Згідно з протоколом аукціону № 1 з продажу об`єкта комунальної власності від 17 березня 2015 року переможцем вказаного аукціону став учасник № 1, а саме ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_2 ). Ціна продажу становила 7 855,00 грн. (т.1., а.с.13).

09.07.2015 за результатами проведеного аукціону Лубенська сільрада, як продавець, та ОСОБА_1 , як покупець, уклали договір купівлі-продажу приміщення, за умовами якого передано у власність покупця нежитлову цегляну будівлю загальною площею 322,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстрацію права приватної власності на будівлю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено 09.07.2015 (т.1., а.с.14-19).

В позовній заяві прокурор послався на те, що під час реалізації спірного приміщення не дотримано вимог чинного законодавства, що призвело до порушення інтересів держави у сфері розпорядження об`єктами комунальної власності, порушено вимоги Закону № 2163-ХІІ, Закону №2171-ХІІ, а також чинного на момент проведення аукціону Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 02 квітня 2012 року № 439, Положення про порядок відчуження майна комунальної власності Лубенської сільради, затвердженого рішенням Лубенської сільради від 27 травня 2011 року № 6-8/VI. Під час відчуження об`єкта комунальної власності не було проведено належним чином оцінки майна, а продаж майна відбувся за заниженою вартістю, яка не відповідає дійсним обставинам і є меншою від реальної майже в 10 разів, що призвело до бюджетних втрат, також є не визначеним режим земельної ділянки під спірним приміщенням, її вартість та умови користування. Крім того, порушено порядок проведення аукціону, визначення переможця і строків укладання договору за результатами аукціону. На порушення вимог чинного законодавства сторони в договорі не досягли згоди щодо всіх істотних умов указаного договору, а саме не зазначили площі та кадастрового номера земельної ділянки, на якій цей об`єкт розміщено.

У зв`язку з наведеним, прокурор в інтересах держави просить: визнати недійсними результати аукціону з продажу приміщення ліквідованої загальноосвітньої школи загальною площею 322,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , і скасувати протокол цього аукціону від 17.03.2015; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного приміщення, укладений 09.07.2015 Лубенською сільрадою та ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути Лубенській сільраді спірне приміщення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 4 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII; у редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом) на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

У статті 23 Закону № 1697-VII вказано, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).

Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина друга).

У частині третій наведеної статті зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Так, у частині четвертій статті 23 указаного закону встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У статті 53 ГПК України (у зазначеній редакції) врегульовано особливості участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах (частина перша).

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб (частина друга).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина четверта).

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята).

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до Закону № 280/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) загальна компетенція сільських, селищних, міських рад полягає, зокрема, у тому, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 наведеного Закону).

Відповідно до статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 26 Закону № 280/97-ВР установлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради приймаються рішення щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Повноваження щодо управління комунальною власністю врегульовані статтею 29 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, власні (самоврядні) повноваження:

- управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад;

- підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об`єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

У статті 60 Закону № 280/97-ВР (право комунальної власності) зазначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини (частина перша).

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина п`ята).

У частині шостій наведеної статті вказано, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об`єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

У частині сьомій указаної статті передбачено, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма).

Згідно із частиною дев`ятою цієї статті сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право:

1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об`єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад;

2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об`єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад;

3) мати об`єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Тобто власність держави і комунальна власність є різними формами власності та у випадку звернення прокурора за захистом права саме комунальної власності він має обґрунтувати, у чому вбачається порушення інтересів держави щодо розпорядження органом місцевого самоврядування комунальною власністю.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави в позовній заяві прокурор послався на незаконне відчуження об`єкта комунальної власності, непроведення належним чином його оцінки, продаж майна за заниженою вартістю, що призвело до бюджетних втрат, невизначення статусу земельної ділянки під спірним об`єктом, вартості та умов її використання, а також порушення порядку проведення аукціону та визначення переможця. На думку прокурора, Лубенська сільська рада, якій належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження спірним об`єктом права комунальної власності діяла всупереч інтересам територіальної громади, не у спосіб та не в межах повноважень, визначених законом.

У постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 містяться такі правові висновки стосовно представництва прокурором держави в суді:

- участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду;

- підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Отже, в зазначеній справі колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що для підтвердження судом підстав для представництва інтересів прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

З матеріалів даної судової справи вбачається, що на звернення прокурора Лубенською сільрадою надані листи №106/02-12 від 25.07.2017, №46/02-12 від 22.03.2018 (т. 1, а.с. 20, 21), в яких прокурору було надано інформацію щодо спірного об`єкту нерухомого майна та земельної ділянки, на якій він розташований. При цьому, Лубенська сільрада, надаючи відповідь прокурору на його звернення, свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловила, про наміри самостійно звернутися з позовом чи провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів не заявила.

Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин слід зазначити таке.

Відповідно до статті 1 Закону № 2163-ХІІ (у редакції, чинній на час проведення аукціону), приватизація державного майна - це платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об`єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

За змістом статті 6 цього Закону (у відповідній редакції) суб`єктами приватизації є:

- державні органи приватизації;

- покупці (їх представники);

- посередники.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні (частина 1 статті 7 зазначеного Закону у відповідній редакції).

Приватизація є способом зміни правового режиму державного або комунального майна у вигляді відчуження такого майна на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути його покупцями, специфічну процедуру проведення якої було визначено саме цими законами, що регулюють правовідносини у сфері приватизації, продавцями майна в якій виступали саме Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, і яка здійснювалася не інакше як на виконання державної програми приватизації. Водночас станом на час укладення спірного правочину приватизація була не єдиним способом відчуження майна державної (комунальної) власності.

Відповідно до частини другої статті 145 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. А за частиною третьою згаданої статті правовий режим майна суб`єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

У постанові від 10 травня 2018 року у справі № 6/129-62/179 Верховний Суд сформував правову позицію, за якою застосована законодавцем конструкція «може бути змінений», а не «може бути змінений лише» чи «може бути змінений виключно», вже сама по собі свідчить, що такий вид відчуження визначається законодавцем лише як один з варіантів.

За змістом частин першої та шостої статті 7 Закону № 2171-ХІІ Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом; викупу. З прийняттям рішення про включення об`єкта до одного з переліків, зазначених у частині 1 цієї статті, стосовно нього застосовуються обмеження та вимоги, визначені частиною 5 статті 12 Закону України «Про приватизацію державного майна», а саме: таке майно має бути приватизовано протягом двох років з моменту прийняття рішення про приватизацію.

Матеріалами справи підтверджено, що спірний об`єкт нерухомості хоч і було включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, однак протягом двох років його так і не було приватизовано. У подальшому на підставі рішення Лубенської сільради від 15.07.2014 № 30-7/VI його було вилучено з об`єктів, які підлягають приватизації, та визначено інший порядок реалізації - на аукціоні, що відповідає наведеним Законом №280/97-ВР вимогам та Положенню про порядок відчуження майна комунальної власності Лубенської сільради, затвердженому рішенням Лубенської сільради від 27.05.2011 № 6-8/VI.

Тобто внаслідок прийняття 15.07.2014 Лубенською сільрадою рішення про включення спірного об`єкта нерухомості до переліку реалізації, з посиланням на частину п`яту статті 60 Закону № 280/97-ВР, Лубенська сільрада припинила процедуру приватизації щодо спірного нерухомого майна та в межах наданих статтями 10, 26, 60 цього Закону повноважень прийняла рішення про реалізацію такого майна шляхом його відчуження в порядку, визначеному Положенням про порядок відчуження майна комунальної власності Лубенської сільради, затвердженим рішенням Лубенської сільради від 27 травня 2011 року № 6-8/VI.

Спір стосується відчуження нерухомого майна, що перебувало у комунальній власності, здійсненого на підставі статей 26, 60 Закону №280/97-ВР, за умови прийняття Лубенською сільрадою рішення про виключення такого майна зі списку об`єктів спільної комунальної власності та включення до переліку реалізації.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що продаж майна відбувся за заниженою вартістю, яка не відповідає дійсним обставинам і є меншою від реальної майже в 10 разів, що призвело до бюджетних втрат, на підтвердження чого посилається на залучений до матеріалів справи висновок експерта № 6/6 від 22.03.2018, зроблений в межах досудового розслідування кримінального провадження №42017251230000046, згідно з яким, ринкова вартість спірного приміщення станом на 09.07.2015 могла складати 74 200,00 грн. без урахування ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як передбачено ч. 3 ст. 98 ГПК України, висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Оскільки вказаний висновок експерта був виконаний у березні 2018 року, без урахування стану майна на момент продажу, тобто через 3 роки після проведення спірного аукціону, такий висновок експерта не є належним доказом у цій справі.

Також, як вбачається з матеріалів справи (т.1, а.с.29-31) копія вказаного висновку засвідчена підписом Заступника керівника Смілянської місцевої прокуратури та скріплена її печаткою, що не відповідає вимогам Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 (п.п. 71-73), оскільки документ створено іншою установою - Черкаським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства юстиції України. Господарський суд не може встановлювати обставини справи на підставі копії висновку експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, засвідченої неуповноваженою особою.

Щодо посилання прокурора на незатвердження оцінки майна, то Лубенською сільрадою 27.05.2011 прийнято рішення № 6-9/VI "Про затвердження переліку об`єктів спільної власності територіальної громади Лубенської сільської ради, що підлягає приватизації". В цей перелік ввійшла будівля ліквідованої Куликівської школи (т. 2 а.с. 204). В цей же день сільською радою було прийнято рішення №6-10/VI "Про затвердження положення про аукціонну комісію з приватизації майна, що належить до спільної власності територіальної громади Лубенської сільської ради". До завдань аукціонної комісії належить визначення стартової ціни об`єкта (т. 2 а.с. 205).

20.05.2014 Лубенською сільрадою укладено з КП «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» договір на виконання робіт по технічній інвентаризації об`єкта нерухомості - нежитлової будівлі ліквідованої Куликівської школи за адресою: с. Куликівка, вул. Гагаріна, 1 (т. 2 а.с., 207-209).

На замовлення саме Лубенської сільради проведено вартісну оцінку зазначеного об`єкта. Згідно висновку, наданого суб`єктом оціночної діяльності Фізичною особою-підприємцем Яременко Н.М. (сертифікат СОД №16748/14 від 05.08.2014, кваліфікаційне свідоцтво МФ №2189 від 02.10.2004) ринкова вартість нежитлової будівлі № 1 загальною площею 322,8 м2 (без врахування вартості земельної ділянки), місцезнаходження якої: Черкаська область, Кам`янський район, с. Куликівка, вул. Гагаріна, 1, на дату оцінки 12.12.2014 становила 7 855,00 грн. без ПДВ. При цьому, в графі «опис об`єкта оцінки» серед іншого зазначено, що: «Загальний стан будівлі незадовільний. Будівлю слід віднести до категорії - аварійна».

Саме за ціною 7 855 грн. Лубенською сільрадою було виставлено об`єкт на біржу для проведення торгів і волевиявлення власника було направлено на продаж АВАРІЙНОЇ споруди комунальної власності, яка в подальшому була частково відремонтована за рахунок набувача - ОСОБА_1 , що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями підрядних договорів, актів виконаних робіт та накладних на закупівлю матеріалів (т.1, а.с.103-124).

Стосовно відсутності у договорі купівлі-продажу нежитлової будівлі від 09.07.2015 умови щодо площі та кадастрового номеру земельної ділянки, на якій вона розміщена, слід зазначити, що кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був, про що вказано Лубенською сільрадою в листі № 46/02-12 від 22.03.2018 (т.1, а.с.21), крім того, відсутність у договорі таких умов не порушує прав та законних інтересів сторін договору та не може правовою підставою для визнання договору недійсним. У цьому висновку колегія звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 11.09.2019 у справі №619/1392/17, від 23.01.2019 у справі №274/2561/16-ц.

За умовами п. 1 спірного договору купівлі-продажу від 09.07.2015 земельна ділянка, на якій розміщено нерухоме майно, не приватизована. Покупець має звернутися до Лубенської сільради для врегулювання правовідносин та визначення правового статусу земельної ділянки згідно Земельного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується те, що набувач спірного майна - ОСОБА_1 29.05.2018 звернулась до Лубенської сільради із заявою на отримання дозволу на оформлення земельної документації для отримання в оренду необхідної земельної ділянки під об`єктом (т. 1 а.с. 133). Це питання сільською радою наразі не вирішено, що не може ставитись в вину відповідачеві ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_1 сплачувалась орендна плата за земельну ділянку протягом 2015-2018 років, що підтверджується залученими до справи копіями квитанцій (т.1, а.с. 128-132) і жодних нарікань щодо належності виконання нею зобов`язань зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Як передбачено ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі.

Таким чином, заявляючи вимогу про визнання недійсним договору, прокурор має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

На підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів колегія суддів дійшла висновку про недоведеність існування обставин, які за умовами статей 203, 215 ЦК України, були б підставою для визнання правочину недійсним, оскільки зміст укладеного договору відповідає положенням цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників було вільним та відповідало внутрішній волі сторін; правочин вчинений у передбаченій законом формі, та був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатись "правом власності", а відтак і "майном".

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Згідно вказаної практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Такі правові висновки викладені як у постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 297/616/17 та від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, наведених прокурором, так і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №357/9328/15-ц та у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №922/2246/19.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У даному випадку, набувач спірного майна не вчиняв жодних порушень, діяв правомірно і мав справедливі очікування, що орган місцевого самоврядування та організатор аукціону з продажу об`єкту комунальної власності також діятимуть у межах своїх повноважень та у законний спосіб. Відповідні процедурні порушення при відчуженні спірного майна, на які посилається прокурор, були допущені не з вини набувача.

Надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам, встановивши відсутність одночасної наявності трьох складових правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, зокрема, недоведеність прокурором суспільного інтересу, колегія суддів дійшла висновку, що задоволення позовних вимог про визнання результатів аукціону недійсними, скасування протоколу аукціону, визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення нерухомого майна за наведених вище обставин становило б непропорційне втручання у мирне володіння та користування відповідачем-3 ( ОСОБА_1 ) переданим йому у власність нерухомим майном.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 ст. 277 ГПК України передбачено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин та враховуючи, що неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи не призвело до ухвалення незаконного судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з мотивів, викладених у цій постанові, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати за її подання покладаються судом на скаржника відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Черкаської області від 16.10.2019 у справі №925/308/18 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Заступника прокурора Черкаської області.

Матеріали справи №925/308/18 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст судового рішення складено - 12.10.2020.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

А.М. Демидова