ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» жовтня 2020 року

м. Харків

справа № 640/8474/13-ц

провадження № 22ц/818/3871/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Котелевець А.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря Колосовської А.Р.

учасники справи:

заявник приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Ярмоленко О.В.,

заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представники заінтересованих осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 05 травня 2020 року у складі судді Чередник В.Є.

в с т а н о в и в:

У травні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Ярмоленко Олександр Валентинович, заінтересовані особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа.

Подання мотивовано тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О.В. перебуває виконавче провадження № 61143302 з виконання виконавчого листа № 640/8474/13-ц, виданого 27 серпня 2019 року Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1470 206, 50 грн. Згідно відмітки на виконавчому документі сума боргу, що підлягає стягненню за виконавчим документом, складає 1466 853, 27 грн.

Зазначив, що 03 лютого 2020 року ним винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, копію якої боржник ОСОБА_1 особисто отримав 07 лютого 2020 року.

Також, 03 лютого 2020 року на адресу боржника надсилався виклик щодо його явки 13 лютого 2020 року до виконавця для надання пояснень щодо причин невиконання рішення суду, а також стосовно ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду. Однак, ОСОБА_1 на виклик не з`явився, про причини неявки виконавця не повідомив.

Крім того, 03 лютого 2020 року ним винесено постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника.

Вказав, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за боржником на праві власності нерухоме майно не зареєстровано.

Зазначив, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань боржник ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Вказав, що під час виконання рішення суду ним встановлено, що ОСОБА_1 не значиться як особа, яка отримує пенсію, натомість, отримує дохід у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Альфа-запчастини плюс», засновником якого він є. Проте, заява стягувача ОСОБА_2 про звернення стягнення на заробітну плату боржника до приватного виконавця не надходила.

Зазначив, що боржник має відкритий рахунок в Акціонерному товаристві «Альфа-Банк», з якого примусово списано суму коштів в розмірі 567,06 грн, за рахунок яких погашені витрати виконавчого провадження ВП №61143302 в повному обсязі.

Вказав, що за боржником на праві власності зареєстровано транспортні засоби, а саме: автомобіль марки «AUDI», модель А6, 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , колір чорний, та автомобіль марки ЗАЗ, модель 110557, 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , колір синій, які постановою від 04 лютого 2020 року оголошено у розшук. Однак, дотепер транспортні засоби не знайдено, боржник не повідомляє про їх місцезнаходження.

Зазначив, що 04 лютого 2020 року, 12 березня 2020 року та 06 квітня 2020 року здійснено виходи за адресою реєстрації боржника, а саме: АДРЕСА_1 , за результатами яких складено акти приватного виконавця про те, що за вказаною адресою боржника ОСОБА_1 та транспортних засобів, що належать йому на праві власності, а також іншого рухомого майна, належного боржнику, не виявлено.

Вказав, що боржник ОСОБА_1 обізнаний про існування виконавчого провадження ВП №61143302, однак жодних дій, спрямованих на виконання судового рішення, не здійснює, декларацію про майно та доходи боржника виконавцю не надає, не з`являється на виклики виконавця, не надає пояснень за фактом невиконання рішення суду та вимог приватного виконавця, не повідомляє про місцезнаходження транспортних засобів, які йому належать.

ОСОБА_1 одержує доходи від Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-запчастини плюс» та при здійсненні підприємницької діяльності, однак самостійно кошти за рішенням суду не сплачує.

Вважав, що зазначене вище свідчить про умисне ухилення боржника ОСОБА_1 від вжиття заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів, і є підставою для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України, що сприятиме погашенню боржником існуючого боргу за виконавчим провадженням.

Зазначив, що за повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 08 квітня 2020 року, ОСОБА_1 має паспорти громадянина України для виїзду за кордон, серія НОМЕР_3 , виданий 12 травня 2014 року органом видачі 6390 з терміном дії до 12 травня 2024 року; серія НОМЕР_4 виданий 22 серпня 2018 року органом видачі 6391 з терміном дії до 22 серпня 2028 року.

Просив тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 640/8474/13-ц, виданим 27 серпня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1470 206,50 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05 травня 2020 року подання приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О.В. задоволено; тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 640/8474/13-ц, виданим 27 серпня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1470 206,50 грн.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні подання приватного виконавця.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що всі дії приватного виконавця здійснювались з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, приватним виконавцем направлено до суду подання про обмеження його у праві виїзду за кордон в найкоротший строк, 04 травня 2020 року, а виконавче провадження відкрито 03 лютого 2020 року.

Вказав, що він є генеральним директором декількох юридичних осіб, що зареєстровані у Російській Федерації, а також зобов`язаний виїздити до Російської Федерації як комерційний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-запчастини плюс» та обмеження його у праві виїзду порушує його право на працю та завдає негативних наслідків для діяльності вказаних підприємств, оскільки він не може ефективно здійснювати керівництво ними.

23 вересня 2020 року до суду апеляційної інстанції від приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленко О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважав, що рішення суду є законним, а апеляційна скарга необгрунтованою. При цьому посилався на те, що при примусовому виконанні судового рішення він діяв виключно в межах Закону України «Про виконавче провадження». Звернення стягнення на заробітну плату боржника не було здійснено, оскільки з такою заявою стягувач до нього не звертався. За заявою представника боржника знято арешт з рахунків боржника, які відкриті для отримання виплат від Харківського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат; для отримання заробітної плати та для ведення фінансово господарської діяльності. Після зняття арешту з рахунків боржника ним судове рішення самостійно не виконується. Зазначив, що помилкове посилання боржника на те, що в разі неможливості виконати таку виконавчу дію як входження до приміщення та складання при цьому акту про її невиконання необхідно залучати понятих. З лютого 2020 року боржник, отримуючи дохід, умисно судове рішення не виконує, що є підставою для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон.

02 жовтня 2020 року електронною поштою до суду апеляційної інстанції від представника боржника надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких він зазначив, що отримував від приватного виконавця тільки конверти, в яких не було ніяких документів. Також, вказав, що майже всі кошти він витрачає на лікування хворої мати та своє лікування, оскільки він є учасником ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Зазначив, що його дохід за січень вересень 2020 року складає 22666,78 грн та 01 жовтня 2020 року він направив приватному виконавцю 450,00 грн в рахунок погашення заборгованості.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін.

Ухвала суду першої інстанції, з висновком якої погоджується судова колегія, мотивована тим, що боржник, будучи обізнаним про виконавче провадження, умисно ухиляється від виконання рішення суду, тому наявні підстави для тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2007 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2008 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1470206,50 грн та 880,00 грн; а також судові витрати на користь держави у розмірі 850,00 грн (а. с. 44-47, 104-105, том 3).

На виконання вказаного рішення суду 05 листопада 2008 року видано виконавчий лист, який перебував на виконанні Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (а. с. 112, том 3).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 22 січня 2009 року, яку змінено ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 липня 2011 року, тимчасово обмежено право ОСОБА_1 на виїзд за межі України до виконання ним своїх зобов`язань за рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2007 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04 липня 2019 року видано дублікати виконавчих листів у справі відповідно до рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2007 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1470206,50 грн та 880,00 грн, поновлено з 09 квітня 2019 року строк для пред`явлення до виконання виконавчих листів у справі (а. с. 33-35, том 5).

Дублікат виконавчого листа перебував на виконанні у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Постановою старшого державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах м. Харків Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 30 січня 2020 року повернуто виконавчий документ стягувачу за його заявою (а. с. 196, том 6).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Ярмоленка О.В. від 03 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 61143302 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1470 206,50 грн.

Як вбачається з відмітки на виконавчому документі сума боргу, що підлягає стягненню за виконавчим документом, складає 1466853,27 грн.

Вказаною постановою зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за її неподання або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, стягнуто з боржника основну винагороду у розмірі 146685,32 грн (а. с. 9, том 7).

Копію постанови про відкриття виконавчого провадження 03 лютого 2020 року направлено на адресу ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням з трек-номером 61001143109310, що підтверджується копією супровідного листа, копією списку № 1271 згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, копією поштової квитанції ПН № 215600426655 (а. с. 8, 10, том 7).

З відомостей сайту Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» вбачається, що поштове відправлення з трек-номером 61001143109310 вручено отримувачу особисто 07 лютого 2020 року (а. с. 11, том 7).

Отже, 07 лютого 2020 року ОСОБА_1 отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, 03 лютого 2020 року приватним виконавцем винесено постанови про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника, які також направлені на адресу ОСОБА_1 (а. с. 12-18, том 7).

Також, 03 лютого 2020 року на адресу боржника направлено виклик щодо явки до приватного виконавця 13 лютого 2020 року з 09:00 год до 16:00 для надання пояснень щодо ухилення від виконання зобов`язань, покладених на ньогорішенням суду (а. с. 19, том 7).

За вказаним викликом ОСОБА_1 не з`являвся.

Право власності на будь-яке нерухоме майно за ОСОБА_1 не зареєстровано, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04 лютого 2020 року № 1989947009 (а. с. 21, том 7).

Як вбачається з відповідей Пенсійного фонду України № 1060208325 від 04 лютого 2020 року, № 1061547861 від 31 березня 2020 року, № 1061686160 від 06 квітня 2020 року, боржник ОСОБА_1 , як особа, яка отримує пенсію, не значиться (а. с. 44, 47, 51, том 7).

З відповідей з Пенсійного фонду України № 1060203538 від 04 лютого 2020 року, № 1061541972 від 31 березня 2020 року, № 1061719646 від 06 квітня 2020 року про осіб - боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами про останнє місце роботи вбачається, що ОСОБА_1 отримує дохід у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Альфа-запчастини плюс» (а. с. 43, 48, 52, том 7).

З відповідей Державної фіскальної служби від 31 березня 2020 року, 03 квітня 2020 року про джерела отримання доходів боржника - фізичної особи вбачається, що ОСОБА_1 отримує доходи від податкового агента Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-запчастини плюс» та є самозайнятою особою (а. с. 49, 54, том 7).

З відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-запчастини плюс», розмір статутного капіталу товариства 8000,00 грн (а. с. 58-61, том 7).

З посадової інструкції комерційного директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-запчастини плюс», затвердженої 12 грудня 2017 року директором товариства Колосовим С.В., вбачається, що до повноважень комерційного директора входить, зокрема, здійснення виїзду за кордон для укладення договорів та проведення маркетингових досліджень (а. с. 95-95, том 7).

ОСОБА_1 є генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодом», яке знаходиться у м. Бєлгороді Російської Федерації, що підтверджується копіями статуту, трудового договору від 01 січня 2016 року, рішення № 1/1/2018 від 03 травня 2018 року, наказу № 03/05 від 03 травня 2018 року, рішення № 1/1/2019 від 05 лютого 2019 року та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації від 19 червня 2018 року (а. с. 97-124, том 7).

Крім того, ОСОБА_1 є генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоімпекс-Бєлгород», яке також знаходиться у м. Бєлгороді Російської Федерації, що підтверджується копіями витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Російської Федерації, наказу № 06/03 від 06 березня 2017 року, рішення від 06 березня 2017 року, трудового договору від 14 червня 2017 року, копією свідоцтва від 04 квітня 2017 року про постановку на облік російської організації у податковому органі за місцем знаходження та статуту товариства (а. с. 125-158, том 7).

Як вбачається з відповідей Державної фіскальної служби від 31 березня 2020 року, 03 квітня 2020 року боржник має відкриті рахунки в банківських установах, а саме: Акціонерному товаристві «Альфа-Банк» та Акціонерному товаристві Комерційний Банк «ПриватБанк» (а. с. 50, 55, том 7).

З рахунку ОСОБА_1 , відкритого в Акціонерному товаристві «Альфа-Банк» приватним виконавцем примусово списано суму коштів в розмірі 567,06 грн, за рахунок яких погашені витрати виконавчого провадження ВП №61143302 (а. с. 38, 62, том 7).

З відповіді Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» від 03 лютого 2020 року вбачається, що на рахунках ОСОБА_1 недостатньо коштів для виконання постанови приватного виконавця про арешт коштів (а. с. 24, том 7).

З відповідей Акціонерного товариства «Мегабанк» від 06 лютого 2020 року, Акціонерного товариства «Кредобанк» від 14 лютого 2020 року, Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» від 10 лютого 2020 року, Акціонерного товариства «ОТП Банк» від 11 лютого 2020 року, Акціонерного товариства «Таскомбанк» від 11 лютого 2020 року, Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» від 07 лютого 2020 року, Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 11 лютого 2020 року, Акціонерного товариства «Сбербанк» від 07 лютого 2020 року, Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» від 13 лютого 2020 року, Акціонерного товариства «Укрсиббанк» вбачається, що ОСОБА_1 не має відкритих рахунків у цих банках (а. с. 28-37, том 7).

Як вбачається з відповідей Міністерства внутрішніх справ України від 04 квітня 2020 року за ОСОБА_1 на праві власності зареєстровані автомобіль марки «AUDI», модель А6, категорія ТЗ - легковий, 2005 року випуску, VIN НОМЕР_5 , номер кузова НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_1 , колір чорний, та автомобіль марки ЗАЗ, модель 110557, категорія ТЗ - вантажний, 2003 року випуску, VIN НОМЕР_6 , номер кузова НОМЕР_6 , номерний знак НОМЕР_2 , колір синій (а. с. 53, 55, том 7).

04 лютого 2020року приватним виконавцем Ярмоленком О.В. винесено постанову про розшук майна боржника, якою оголошено в розшук зазначені вище транспортні засоби (а. с. 23, том 7).

Проте, транспортні засоби боржника не знайдені, та боржник не повідомляє про їх місцезнаходження.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що автомобіль марки «AUDI» знаходиться в місті Бєлгороді (РФ), а автомобіль марки ЗАЗ фактично знищений, про що приватного виконавця він не повідомляв.

04 лютого 2020 року, 12 березня 2020 року та 06 квітня 2020 року приватним виконавцем здійснено виходи за адресою реєстрації боржника, а саме: АДРЕСА_1 , за результатами яких складено акти приватного виконавця про те, що за вказаною адресою ані боржника ОСОБА_1 , ані транспортних засобів, що належать йому на праві власності, ані іншого рухомого майна, належного боржнику, не виявлено (а. с. 20, 41, 56, том 7).

12 березня 2020 року та 06 квітня 2020 року приватним виконавцем направлено виклики на адресу боржника щодо явки до приватного виконавця 19 березня 2020 року з 09:00 год до 16:00 год та 16 квітня 2020 року з 09:00 год до 16:00 год відповідно для надання пояснень щодо ухилення від виконання зобов`язань, покладених на ньогорішенням суду (а. с. 42, 57, том 7).

За вказаними викликами ОСОБА_1 не з`являвся.

Як вбачаєтьсяз повідомленняГоловного управлінняДержавної міграційноїслужби Українив Харківськійобласті від08квітня 2020року, ОСОБА_1 має паспортигромадянина Українидля виїздуза кордонсерії НОМЕР_3 ,виданий 12 травня 2014 року органом видачі 6390 з терміном дії до 12 травня 2024 року; серії НОМЕР_4 , виданий 22 серпня 2018 року органом видачі 6391 з терміном дії до 22 серпня 2028 року (а. с. 63, том 7).

З листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-запчастини плюс» від 26 травня 2020 року вбачається, що приватний виконавець Ярмоленко О.В. товариство не відвідував, від нього будь-які постанови, виконавчі листи на виконання за виконавчим провадженням щодо ОСОБА_1 не надходили (а. с. 91, том 7).

Відповідно до статті 33Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пактупро громадянськіта політичніправа передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок розгляду подання державного (приватного) виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України регулюється статтею 441 ЦПК України.

Зокрема, статтею 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову із особливостями, визначеними цією статтею.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

За змістом пункту 19 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року із змінами, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Із змісту цього пункту вбачається, що ухилення боржника від виконання зобов`язань позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Проте, особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення статті 12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

У статті 6Закону України«Про порядоквиїзду зУкраїни ів`їздув Українугромадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон.

Так, згідно пункту 5 частини 1 статті 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Разом з тим, сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є відповідно до цього Закону підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника по ухиленню від виконання рішення.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд зазначає, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Відповідно до другого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що повинен існувати«справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має грунтуватися назаконі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто, бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Таким чином, для вирішення питання про обмеження у праві виїзду за межі України боржника згідно вказаних правових норм необхідним елементом є пропорційність втручання у конвенційне право особи на вільне пересування, наявність справедливого балансу між публічним інтересом у демократичному суспільстві щодо належного виконання обов`язкових рішень суду та інших органів чи посадових осіб та гарантій на вільне пересування особи.

У справі «Soering vs UK» від 7 липня 1989 року Європейський суд з прав людини визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Також, будь-яке тлумачення гарантованих прав та свобод, повинно відповідати загальним положенням Конвенції, метою якої є забезпечення і сталий розвиток цінностей демократичного суспільства. Тобто, на державі лежить безпосередній обов`язок дотримуватися прав та свобод особи і забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання судових рішень, що набрали законної сили. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції.

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 достеменно обізнаний про рішення Київського районного суду м. Харкова від 22 жовтня 2007 року, яким з нього стягнуті грошові кошти.

Вказане судове рішення з 2008 року (12 років) перебуває на примусовому виконанні у органах державної виконавчої служби. Однак, рішення суду в повному обсязі дотепер боржником не виконано.

Також, ОСОБА_1 відомо й про наявність відкритого виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, оскільки він отримав поштою копію постанови про відкриття виконавчого провадження від приватного виконавця.

Проте, жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду та дотримання своїх обов`язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», боржник не вчиняв.

Матеріали справи та виконавчого провадження свідчать про те, що ОСОБА_1 не надавав приватному виконавцю відомостей про свої доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, не подав своєчасно декларацію про доходи та майно, не з`являвся за неодноразовими викликами приватного виконавця.

Наведені обставини у сукупності, з урахуванням розміру суми боргу та тривалості невиконання рішення суду, об`єктивно свідчать про факт умисного ухилення боржника від виконання рішення суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що ані він, ані приватний виконавець не були належним чином повідомлені про розгляд подання, судова колегія відхиляє, оскільки згідно вимог частини 4 статті 441 ЦПК України подання виконавця про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України розглядається судом негайно без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Приватний виконавець про його неповідомлення про розгляд подання не заявляв, тому зазначене не може бути підставою для скасування ухвали суду.

Твердження ОСОБА_1 , що він отримував конверти від приватного виконавця, але у них не було жодного документа, про які зазначено в оскаржуваній ухвалі суду, зокрема, викликів про явку; що поштові чеки не є доказами направлення документів спростовуються матеріалами виконавчого провадження, з яких вбачається, що боржником отримано копію постанови про відкриття виконавчого провадження, направлену рекомендованим листом, та на його адресу направлено інші документи виконавчого провадження, зокрема, постанови про арешт майна та коштів.

Посилання ОСОБА_1 на те, що акти приватного виконавця не містять часу їх складання, складені без понятих та не містять відомостей, які б свідчили про ухилення боржника від виконання рішення суду, не можуть бути взяті до уваги, оскільки зазначені акти підтверджують відсутність боржника за місцем проживання та ненадання ним відомостей щодо знаходження його майна, тобто відсутність сприяння з його боку у виконанні рішення суду.

Аргументи ОСОБА_1 , що приватний виконавець не з`являвся за його місцем роботи, не звернув стягнення на заробітну плату, є безпідставними, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Системний аналіз частини другої статті 48, частин першої та другої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження»дозоляє стверджувати, що на рівні закону визначена черговість звернення стягнення на різні види грошових коштів і для звернення стягнення на заробітну плату передбачено спеціальні умови.

Тлумачення частин першої та другої статті 68Закону України«Про виконавчепровадження» свідчить про наявність декількох правил звернення стягнення на заробітну плату боржника:

за виконавчими документами про стягнення сум та про стягнення періодичних платежів,стягнення на заробітну платудопускається у разі відсутностів боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах,відсутності чи недостатності майнаборжника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів;

виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищуєп`яти мінімальних розмірів заробітної плати;

за іншими виконавчими документамивиконавець має право звернути стягнення на заробітну плату боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача.

Зазначене тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 658/3367/16-ц, провадження № 61-31345св18.

Враховуючи, що рухоме майно у боржника наявне, однак перебуває у розшуку, сума стягнення за виконавчим листом перевищує п`ять мінімальних розмірів заробітної плати, а стягувач до приватного виконавця із заявою про звернення стягнення на заробітну плату боржника не звертався, підстав для звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 у приватного виконавця не було.

Посилання ОСОБА_1 щодо запровадження карантину на території України судова колегія відхиляє, оскільки боржником не зазначено, як саме ці обставини перешкоджали йому у виконанні рішення суду.

Доводи ОСОБА_1 , що приватним виконавцем відкрито виконавче провадження 03 лютого 2020 року, а направлено до суду подання про обмеження його у праві виїзду вже 04 травня 2020 року, є безпідставними, оскільки законом не обмежується строк, у який виконавець має можливість звернутися до суду з таким поданням. Крім того, рішення суду ухвалено ще у 2007 році, однак досі не виконано.

Твердження ОСОБА_1 , що він є генеральним директором декількох юридичних осіб, що зареєстровані у Російській Федерації, а також зобов`язаний виїздити до Російської Федерації як комерційний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-запчастини плюс» та обмеження його у праві виїзду порушує його право на працю та завдає негативних наслідків для діяльності вказаних підприємств, оскільки він не може ефективно здійснювати керівництво ними, є необґрунтованими, оскільки обмеження боржника у праві виїзду за межі України є тимчасовим заходом, і належне виконання своїх зобов`язань за рішенням суду є підставою для його скасування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Оскільки ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.

У зв`язку з тим, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, підстави для розподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1. ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 05 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня негайно її проголошення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді А.В. Котелевець

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2020 року.