Відповідач в судові засідання не з`являвся, причини неявки суду не повідомляв, відзив на позов у встановлений судом строк та з урахуванням зазначеного вище пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 731-IХ від 18.06.2020 суду не надав. Про розгляд справи повідомлений належним чином. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.07.2020, яка була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу ПрАТ МЕЛАВТОТРАНС, що вказана у позовній заяві та відповідає відомостям з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, повернута підприємством поштового зв`язку до господарського суду без вручення адресату з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Згідно з частиною 1 ст. 7 та ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Встановлений в п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731-IХ 20-денний строк для подачі учасниками справи заяв про продовження процесуальних строків закінчився 06.08.2020. Будь-яких заяв (клопотань) щодо продовження або поновлення процесуальних строків до суду від сторін не надходило.

10.09.2020 до господарського суду від відповідача надійшов відзив, який залишено судом без розгляду, що відображено в ухвалі суду від 21.09.2020.

Із змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами, за відсутністю відповідача, який повідомлений належним чином про розгляд справи.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

08.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТ-МАРКЕТ ГРУП» (Постачальник, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «МЕЛАВТОТРАНС» (Покупець, відповідач у справі) був укладений договір на поставку товару №МГ2018/02-05 на умовах відстрочення оплати (т. 1 а.с. 42-45), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в заявці та погодженої сторонами письмово, в тому числі за допомогою факсимільного або електронного зв`язку. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття Покупцем товару за видатковою накладною або за актом приймання-передачі, які після їх підписання сторонами мають юридичну силу Специфікації, в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України. Сукупна вартість товару, вказана в видаткових накладних (актах приймання-передачі), складає суму договору (п.п. 1.1, 2.1 договору).

Згідно з п.п. 3.3, 4.2 договору моментом виконання обов`язку Постачальника передати товар вважається дата отримання Товару Покупцем в місці поставки товару, вказаному в п.3.1 договору, що підтверджується документально шляхом складання видаткової накладної або акту приймання-передачі. Видаткова накладна або акт приймання-передачі підписуються повноваженими представниками Покупця та Постачальника. Постачальник додає до товару, що постачається, рахунок-фактуру, видаткову накладну або акт приймання-передачі, податкову накладну та гарантійний талон, якщо це передбачено заводом-виробником.

В пунктах 2.2., 2.3 договору встановлено, що Покупець повинен здійснити оплату вартості товару у термін 7 (семи) календарних днів з моменту отримання замовленого товару від Постачальника. Зобов`язання Покупця щодо оплати товару вважаються виконаними у момент зарахування на поточний рахунок Постачальника суми, вказаної у видаткових накладних або в актах приймання-передачі товару.

В пунктах 11.1, 11.3 встановлено, що договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31 грудня 2018 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік, у випадку, якщо жодна зі сторін не виявила бажання його розірвати.

З матеріалів справи вбачається, що впродовж дії договору позивачем згідно видаткових накладних, копії яких додані до позовної заяви (т. 1 а.с. 46-250, т. 2 а.с. 1-74), передано відповідачу товар, який оплачений останнім частково (копії платіжних доручень: т. 2 а.с.77-250, т. 3 а.с. 1-39, копії виписки з банку: т. 3 а.с. 40-46). На час звернення позивача з позовом до суду неоплаченим залишився товар, поставлений за видатковими накладними за період з 02.07.2019 по 08.10.2019 включно (т. 2 а.с. 40 74), який оплачено частково, внаслідок чого заборгованість відповідача згідно з наданим позивачем розрахунком (т. 4 а.с. 195-203) складає 284 090,34 грн.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи, встановлений в п. 2.2 договору строк оплати товару, відповідач повинен був здійснити оплату товару у термін 7 календарних днів з моменту отримання товару за кожною видатковою накладною.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 2 ст. 76 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі для своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач вказує, що сторонами підписано та скріплено печатками двосторонній Акт звірки взаємних розрахунків за 2019 рік (т. 3 а.с.47-50), відповідно до якого заборгованість ПрАТ «МЕЛАВТОРТАНС» перед ТОВ «СТ-МАРКЕТ ГРУП» станом на 31.12.2019 складала 291090,34 грн. Після підписання зазначеного акту звірки відповідач здійснив часткову оплату на суму 7000,00 грн. за платіжним дорученням № 29 від 15.01.2020, інших оплат від відповідача не надходило.

Згідно з доказами, наданими позивачем, видаткові накладні заборгованість за якими заявлена позивачем до стягнення, а саме: з 02.07.2019 по 08.10.2019 включно (т. 2 а.с. 40 74), підписані з боку відповідача особами, уповноваженими на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «СТ-МАРКЕТ ГРУП» згідно з генеральною довіреністю №2 від 02.01.2019 (т. 2, а.с. 76). Позивачем виставлялися відповідні рахунки на оплату товару, поставленого за договором № МГ2018/02-05 від 08.02.2018 (т. 4 а.с. 207-250, т. 5 а.с. 1-235).

Посилання на виставлені рахунки (їх номери та дати) містяться у платіжних дорученнях, за якими відповідачем здійснювались часткові оплати, що свідчить про те, що товар поставлявся в межах вищевказаного договору поставки. Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що іншого договору, крім вказаного, між позивачем та відповідачем не укладалось, поставка товару здійснювалась саме на підставі договору №МГ2018/02-05 від 08.02.2018.

Відповідач позовні вимоги в частині заявленої суми заборгованості за поставлений товар не спростував, доказів виконання зобов`язання щодо оплати заявленої до стягнення суми заборгованості у розмірі 284090,34 грн. не надав.

Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 284090,34 грн. заборгованості є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В пункті 5.1 укладеного сторонами договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення оплати.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 47604,58 грн. пені, нарахованої по кожній накладній в межах шести місяців з моменту виникнення зобов`язання з оплати, з урахуванням здійснених часткових оплат, за загальний період з 10.07.2019 по 15.04.2020 включно.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати отриманого за договором товару, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, заявлено правомірно.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (т. 4 а.с. 204-205), судом встановлено, що при його здійсненні допущено помилку в частині визначення періоду нарахування пені за видатковими накладними № МССТ-008129 від 17.07.2019 та № МССТ-008128 від 17.07.2019, а саме: визначено період прострочення, починаючи з 15.07.2019 (що передує даті поставки) по 14.01.2020 включно, в той час як прострочення оплати по ним фактично виникло, починаючи з 25.07.2019. В іншій частині розрахунок пені є правильним.

У зв`язку із цим, судом здійснено перерахунок розміру пені за вказаними накладними (в межах заявленої кінцевої дати розрахунку) та встановлено, що загальна сума пені, яка належить до стягнення за заявлений позивачем період, складає 47312,31 грн. У зв`язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 47312,31 грн.

Позивач також просив стягнути з відповідача суму 6945,49 грн. 3% річних за загальний період з 10.07.2019 по 15.05.2020 та суму 7466,84 грн. втрат від інфляції за загальний період липень 2019 травень 2020.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлену судом вище помилку в частині періоду прострочки за двома видатковими накладними від 17.07.2019, яка також має місце у розрахунку 3% річних, та здійснивши перерахунок в цій частині, суд встановив, що належний до стягнення розмір суми 3% річних складає 6919,92 грн., в іншій частині суми 3% річних слід відмовити.

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на визначений індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р.

Відповідно до рекомендацій, викладених в зазначеному листі Верховного Суду України, індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Наведений у позові розрахунок втрат від інфляції у розмірі 7466,84 грн. за період липень 2019 травень 2020 здійснено позивачем вірно, тому позовні вимоги в цій частині задовольняються судом.

За таких обставин, позовні вимоги в цілому задовольняються частково.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ст. 123 ГПК України до складу судових витрат, крім судового збору, входять витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані з розглядом справи.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 8 ст.129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.