ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2020 року м. Київ № 640/7030/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві,

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дій,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) та Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва, в якому просить суд:

- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Управління пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва у нарахуванні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці в розмірі 90 відсотків винагороди судді Конституційного Суду України;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Управління пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці в розмірі 90 відсотків винагороди судді Конституційного Суду України.

В обгрунтування позовних вимог вказано, що позивач працював суддею Конституційного Суду України з 21.09.2010, 17.09.2019 ОСОБА_1 вийшов у відставку з посади судді Конституційного Суду України та звернувся до Солом`янського відділення Пенсійного фонду України із заявою про нарахування йому щомісячного довічного утримання судді Конституційного Суду України у відставці, розмір якого, за розрахунками позивача, має становити 90% винагороди судді. У відповідь на заяву, отримав відмову відповідача від 19.11.2019 №28155/02/3-13474 про те, що йому, як судді Конституційного Суду України у відставці підлягає виплата щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 50% винагороди судді Конституційного Суду України відповідно до положень частини першої статті 27 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII, що набрав чинності 03.08.2017. На думку позивача, такі висновки відповідача суперечать вимогам чинного законодавства, а рішення органів Пенсійного фонду України щодо нарахування йому, як судді Конституційного Суду України у відставці щомісячного довічного утримання судді в розмірі 50% винагороди судді Конституційного Суду України є неправомірними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів надати відзив на позовну заяву.

Відповідачем 10.08.2020 подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду із заявою про призначення/перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Листом Управління від 22.10.2019 №254171/02/3-12865 на звернення позивача повідомлено, що оскільки заява останнього про призначення щомісячного довічного грошового утримання згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивачем подана після введення в дію Закону України «Про Конституційний суд України» №2136-VIII від 13.07.2017, тому при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці враховані норми, які передбачені частиною першою статті 27 Закону України «Про Конституційний суд України» №2136-VIII, а тому, на думку відповідача, доводи позивача є безпідставними та необгрунтованими, а дії відповідача відповідають нормам чинного законодавства.

Позивачем неодноразово подавались клопотання про пришвидшення розгляду справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2020 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі та вказано, що позивачеві необхідно визначитись із належним колом відповідачів у даній справі та вказати ідентифікаційний код юридичної особи (відповідача), що міститься в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

На виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2020 позивачем подано заяву від 16.09.2020, в якій зазначено, що оскільки Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва було ліквідовано, то вимоги до нього позивачем не заявлено.

Судом, із врахуванням заяви позивача від 16.09.2020, належним відповідачем у справі визначено - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є суддею Конституційного Суду України у відставці.

Позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Солом`янському районі м. Києва із заявою від 01.11.2019, в якій просив нарахувати йому щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці в розмірі 90 відсотків винагороди судді Конституційного Суду України.

Листом від 19.11.2019 №28155/02/3-13474 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що Законом України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі-Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII), який набрав чинності 03.08.2017 визначено порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Конституційного Суду України, підстави і порядок звернення до нього, процедуру розгляду ним справ і виконання його рішень. Частиною першою статті 27 Закону №2136 передбачено, що суддя Конституційного Суду України у відставці отримує щомісячне довічне грошове утримання, яке виплачується у розмірі 50 відсотків винагороди судді Конституційного Суду України. Складові суддівської винагороди визначено частинами другою та третьою статті 26 Закону №2136. У разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України провадиться перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України відставці. Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з усієї суми винагороди судді з дня виникнення права на відповідний перерахунок (частина друга статті 27 Закону №2136). Оскільки позивач являється суддею Конституційного Суду, тому застосувати положення Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 №1402- VI11 та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 (Закон 2453- VI) у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII в плані визначення розміру щомісячного грошового утримання в Головного управління немає підстав.

Згідно наданої суду копії розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж ОСОБА_1 становить 28 років 04 місяця 10 днів.

Вважаючи дії відповідача щодо обчислення розміру, виходячи з 50% від розміру винагороди судді Конституційного Суду України, а не 90% протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 148-1 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для діяльності Конституційного Суду України. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на діяльність Суду з урахуванням пропозицій його Голови. Розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється законом про Конституційний Суд України.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII cуддя Конституційного Суду, призначений на посаду до набрання чинності цим Законом, має право на відставку відповідно до законодавства, що діяло на день його призначення. У такому разі до стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача на посаду судді Конституційного Суду України було призначено 21.09.2010, а тому в межах спірних правовідносин застосовуються положення саме, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді Конституційного Суду України (21.09.2010) (далі - Закон України від 07.07.2010 №2453-VI).

Частиною третьою статті 138 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Як вже зазначалось судом, вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 становить 28 років 04 місяця 10 днів, тобто, з урахуванням положень частини третьої статті 138 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI становить 90% винагороди судді Конституційного Суду України та має виплачуватись без обмеження його граничного розміру.

Згідно з частиною другою статті 26 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII винагорода судді складається з посадового окладу та доплат, встановлених для судді Верховного Суду, з урахуванням положень цього Закону.

Положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що розмір суддівської винагороди обчислюється з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Частиною другою статті 27 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII визначено, що у разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду відповідно здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду у відставці. Перерахунок щомісячного довічного грошового утримання здійснюється з усієї суми винагороди судді з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Відповідно до пунктів 3,4 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 20.03.2017 №5-1) звернення за перерахунком щомісячного довічного утримання проводиться в разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді (в разі збільшення розміру винагороди судді Конституційного Суду України), який працює на відповідній посаді. Перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлювався стосовно гарантій незалежності суддів та їх матеріального забезпечення, зокрема, щодо того, що предметом розгляду Конституційного Суду вже було зменшення розміру довічного грошового утримання суддів, зокрема, у абзаці третьому пункту 5 мотивувальної частини рішення від 03.06.2013 №3-рп/2013 Конституційний Суд України наголошував на тому, що «…Таким чином, визначений Законом №2453 порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання було змінено Законом №3668, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів, Закон №3668 звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив і досягнутий рівень гарантій незалежності суддів…».

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 №10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013).

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява №50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («Salah Sheekh v The Netherlands»; заява №1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

До того ж, міжнародні документи з питань статусу та незалежності суддів, зокрема Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя (Перша світова конференція з незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік), Основні принципи незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985, від 13.12.1985), Рекомендації щодо ефективного впровадження основних принципів незалежності судових органів (прийняті резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 1989/60 та схвалені резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15.12.1989), Європейський статут судді (ухвалений Європейською Асоціацією Суддів у 1993 році), Європейська хартія щодо статусу суддів (10.07.1998), Загальна (Універсальна) хартія судді (схвалена Міжнародною Асоціацією Суддів 17.11.1999, Тайпеї (Тайвань), закріплюють єдиний підхід щодо отримання суддею достатньої винагороди для забезпечення своєї економічної незалежності. Винагорода не повинна залежати від результатів роботи судді та скорочуватися під час всього строку повноважень. Рівень суддівської винагороди встановлюється з тим, щоб захистити суддів від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше - на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність.

Крім того, відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.

У Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).

Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».

Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з 90% грошового утримання та інших видів матеріального забезпечення, якими користується діючий суддя Конституційного Суду України, тобто досягнутий таким суддею рівень гарантій незалежності суддів.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді Конституційного Суду України у відставці в розмірі 90% винагороди судді Конституційного Суду України.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м.Київ. вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) щомісячне довічне грошове утримання судді Конституційного Суду України у відставці в розмірі 90% винагороди судді Конституційного Суду України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.